Роль соціальних чинників у розвитку особистості

Розвиток особистості в дитинстві відбувається під впливом різноманітних соціальних інститутів: сім'ї, шко­ли, позашкільних закладів, за­собів масової інформації (преса, радіо, телебачення) і живого, безпосереднього спілкування ди­тини з оточуючими людьми. У різні вікові періоди особистісного розвитку кількість соціаль­них інститутів, причетних до формування дитини як особистості, та їхнє виховне значення різні. У процесі розвитку особи­стості дитини від народження до трьох років велику роль відіграє сім'я і набуття нових основних особистісних якостей пов'язане в першу чергу з нею. У дошк­ільному дитинстві до впливу сім'ї додається вплив спілкування з ровесниками, дорослими людьми, звернення до доступних засобів масової інформації. З вступом до школи відкривається новий потужний канал виховного впливу на особистість дитини через ровесників, вчителів, шкільні навчальні предмети і заняття. Розширюється сфера контактів із засобами ма­сової інформації, різко зростає потік інформації виховно­го плану, що досягає дитини і теж справляє на неї вплив.

Починаючи з підліткового віку, велику роль у розвит­ку особистості відіграє спілкування з ровесниками, друзя­ми, серед яких дитина проводить значну частину часу. Це дозволяє їй зробити істотний крок від залежності до незалежності і перейти на автономний, самостійний шлях по­дальшого особистісного розвитку. Усе більшого значення з цього вікового періоду набувають самовиховання і само­вдосконалення особистості, що в юності стають головними засобами її розвитку.

У міру дорослішання роль сім'ї в розвитку дитини по­ступово зменшується. У дитинстві переважно впливає на дитину мама або людина, яка безпосередньо доглядає її і постійно спілкується з нею. У ранні роки сімейна виховна дія в основному зводиться до різноманітних впливів на емоційну сферу дитини, а також на її зовнішню поведінку: підпорядкування елементарним дисциплінарно-гігієнічним нормам і правилам. У дошкільному віці до описаних сімей­них впливів додаються ті, що спрямовані на виховання в дитини допитливості, наполегливості, адекватної самооцін­ки, прагнення до успіхів, чуйності, товариськості, добро­ти, а також моральних якостей особистості, які насамперед виявляються у ставленні до себе подібних.

Відсутність єдиного погляду спонукає дітей до форму­вання власної думки: їм мимоволі доводиться вибирати. У результаті в дітей поступово виробляються самостійність і не­залежність мислення. Негативний бік цієї ситуації полягає в тому, що аргументи різних людей найчастіше здаються на­стільки переконливими, що буває важко вибрати між ними те, що потрібно. У цьому випадку власна позиція дитини не формується, виникають важко вирішувані протиріччя, і дитина замість того, щоб ставати інтелектуально самостійною, навпаки, може стати інтелектуально конформною, тобто ви­падково переходити від однієї точки зору до іншої, яка в даний момент часу їй здається більш правильною.

Процес власне особистісного розвитку дитини під впли­вом взаємовідносин, що складаються з оточуючими людь­ми, можна уявити так. У доступних для дитини (з ураху­ванням її віку) видах діяльності виникають відповідні фор­ми спілкування, в яких дитиною засвоюються правила і норми людських відносин, розвиваються потреби, форму­ються інтереси і мотиви, що, ставши спонукальною осно­вою особистості, ведуть до подальшого розширення сфери спілкування і, отже, до появи нових можливостей для роз­витку особистості. Вихід дитини в нову систему діяльності і спілкування, включення її в орбіту міжособистісних кон­тактів з новими людьми, звернення до нових джерел інформації фактично означають перехід до наступного, більш високого щабля розвитку.

О.М. Леонтьєв вважає, що розвиток особистості дити­ни знаходить вираження в зміні ієрархії мотивів діяльності. Старі мотиви втрачають свою спонукальну силу, народжу­ються нові, що призводять до переосмислювання людських відносин і власної поведінки. Ті види діяльності і форми спілкування, що колись відігравали головну роль, тепер відходять на другий план, змінюються інтереси і прагнення. Настає нова стадія особистісного розвитку дитини. Ускладнення і збагачення форм спілкування відкривають перед дитиною нові можливості для осо­бистісного зростання. Спочатку ці можливості складають­ся у середині головних видів діяльності, а для дітей дошкіль­ного віку - у різних іграх. У більш старшому віці до гри додаються навчання і праця.

Відносини між людьми не завжди складаються глад­ко, мають чимало протиріч, зовнішніх і внутрішніх конфліктів, розв'язуючи які особистість просувається впе­ред у розвитку. Засвоєння і реалізація адекватних форм рольової поведінки, що відбуваються в грі, праці і колективних видах навчальної діяльності, сприяють подолан­ню протиріч у системі міжособистісних відносин. Самі протиріччя у людських відносинах автоматично не ста­ють рушієм особистісного розвитку; тільки породивши проблеми внутрішнього характеру, що змушують дитину змінювати своє ставлення і погляди, зовнішні протиріччя перетворюються у внутрішнє джерело активності, спря­моване на формування нових корисних особистісних яко­стей.

Якщо дозволеними залишаються лише зовнішні про­тиріччя, а не внутрішні, то життя особистості роздвоюєть­ся на видимість зовнішньо створюваного добробуту і внут­рішньо конфліктну. Така дитина, зберігаючи нормальні зовнішні людські відносини, залишившись одна, замикаєть­ся на внутрішніх проблемах. У неї виникають розбіжності між тим, якою вона видається оточуючим людям (зовнішньо благополучною), і тим, якою вона є насправді (внутрішньо конфліктною). У результаті може настати затримка в особистісному розвитку.

Темперамент.