Особливості особистості медичного працівника

Слід зазначити, що передумовою виникнення позитивних психологічних відносин і довіри між медичними працівниками й хворими є кваліфікація, досвід і мистецтво лікаря й медичної сестри.

Сама медична психологія може допомогти вирівняти негативні сторони спеціалізації завдяки синтетичному розумінню особистості хворого і його організму. А кваліфікація є тільки інструментом, більший чи менший ефект застосування якого залежить від інших сторін особистості лікаря. Довіра до лікаря - це позитивне динамічне відношення хворого до лікаря, що виражається очікуванням, що лікар має здатність, засоби й бажання допомогти хворому щонайкраще.

Для прояву довіри до медичного працівника має значення перше враження, що виникає в пацієнта при зустрічі з ним. При цьому значення для людини має актуальна міміка медичного працівника, його жестикуляція, тон голосу, вираз обличчя, а також його зовнішній вигляд. Наприклад, якщо хвора людина бачить лікаря неохайним, заспаним, то вона може зневіритися в ньому, вважаючи, що людина, яка не здатна піклуватися про себе, не може піклуватися й про інших. Різні відхилення у поведінці й у зовнішньому вигляді пацієнти схильні пробачати тільки тим медичним працівникам, яких вони вже знають і яким довіряють.

Медичний працівник здобуває довіру хворих у тому випадку, якщо він як особистість гармонійний, спокійний і впевнений, але не гордовитий. Слід зазначити, що приймаючи серйозне рішення, лікар повинен уявляти собі результати такого рішення, наслідки його для здоров'я й життя пацієнта й підвищувати в собі почуття відповідальності.

Особливі вимоги до медичного працівника пред'являє необхідність бути терплячим і володіти собою. Він повинен завжди передбачити різні можливості розвитку захворювання й не вважати невдячністю небажання лікуватися або навіть особистою образою з боку хворого, якщо стан здоров'я пацієнта не поліпшується. Бувають ситуації, коли доречно проявити почуття гумору, однак без тіні глузування, іронії й цинізму. Такий принцип, як "сміятися разом із хворим, але ніколи - над хворим", відомий багатьом. Однак деякі хворі не переносять гумору навіть із добрим наміром і розуміють його як неповагу й приниження їхньої гідності.

Відзначимо, що медичний працівник - молодий фахівець, про якого хворі знають, що він має менший життєвий досвід і меншу кваліфікацію, перебуває в пошуку довіри хворого і знаходиться в більш невигідному положенні в порівнянні зі своїми старшими колегами, що мають досвід роботи. Але молодому фахівцеві може допомогти усвідомлення того, що цей недолік минучий і його можна компенсувати сумлінністю, професійним ростом і досвідом.

Незважаючи на розвиток позитивних взаємин медика до хворого, ці відносини можуть ускладнювати деякі несприятливі риси темпераменту працівника, про вплив яких говорилося вище. Наприклад, невитримані психологічні прояви з надлишком емоційності, наприклад, гніву, або навпаки, замкнутість зі слабкими емоційними реакціями й сповільненість. Так чи інакше, але основою позитивних взаємовідносин є властивості особистості медпрацівника. Пацієнт втрачає довіру, а медичний працівник авторитет, якщо у хворого створюється враження, що працівник є тим, кого називають у побуті "погана людина". Таке враження може виникнути з різних спостережень пацієнта. Наприклад, хворий чує, як медик говорить про своїх колег, бачить, як він гордовито ставиться до підлеглих і підлещується перед керівництвом, спостерігає недоступність критиці, балакучість і т.д. Це може проявлятися, наприклад, в тому, що працівник не консультується у досвідченішого колеги або навіть перебільшує хворому вагу його захворювання, щоб одержати після одужання більше визнання й психологічні дивіденди.

Слід зазначити, що особисті недоліки медичного працівника можуть привести пацієнта до думки, що лікар або медична сестра з такими якостями не будуть сумлінними й надійними й при виконанні своїх безпосередніх службових обов'язків.

Взагалі, врівноважена особистість медичного працівника є для пацієнта комплексом гармонійних зовнішніх стимулів, вплив яких бере участь у процесі його лікування, одужання, реабілітації. Медичний працівник може виховувати й формувати свою особистість, у тому числі й спостерігаючи за реакцією на свою поведінку безпосередньо. Скажемо, по розмові, оцінці міміки, жестів хворого. Також і побічно, коли про погляд на власну поведінку він довідається від своїх колег. Та й він сам може допомагати своїм колегам направляти їхню поведінку в бік більш ефективної психологічної взамодії з пацієнтами.