Особливості психолого-педагогічної роботи з дітьми, які зазнали сімейного насильства

На даний час у світовій практиці виділяють такі підходи до захисту прав людей, які можуть бути застосовані з метою попередження насильства в сім'ї стосовно дітей:

1. Інформаційний (просвітницький), в основі якого є знання і підтримка державою, громадою, сім'ями, окремими особами прав людини. Знання цих прав вимагає їх дотримування. Міжнародні співтовариства всіляко підтримують освітні програми цього напрямку. Вимогою ЮНЕСКО до них є врахування інтересів дітей і підлітків. Ці програми повинні:

ü захищати всіх дітей та підлітків,

ü забезпечувати статеву рівність у питаннях доступу до освіти та її якості,

ü залучати до процесу навчання сім'ї та громади,

ü сприяти поширенню знань у сім'ях через просвіту батьків і вихователів з питань турботи про дітей молодшого віку тощо.

2. Силовий підхід, який означає, що порушення прав людини, закріплених у законах, передбачає покарання злочинця незалежно від того, чи знав він, що порушує права іншої людини, чи ні. Цей підхід є зараз основним в Україні.

3. Підхід ненасильницького опору, який пропагував М. Ганді. На його думку, протистояння злу через насильство лише примножує зло, і, оскільки зло може спиратися тільки на насильство, потрібно цілковито утриматися від останнього, щоб позбавити зло його опори.

4. Діяльнісний підхід, який полягає у щоденній роботі по захисту прав: "нам потрібні вчинки, які вшановували б ті слова, поважали б ті зобов'язання, відповідали б тим законам".

Основою діяльнісного підходу є протиріччя між "війною і миром, насиллям і покорою, расизмом і людською гідністю, гнобленням і гонінням та свободою й правами людини, злиднями та свободою від нестатків". Прагнення подолати ці протиріччя вимагає діяти, набувати досвіду і якостей особистості, яка б робила неможливою думку про застосування насильства.

5. Християнський підхід полягає в тому, що всі зрушення, за М.Л.Кінгом, відбуваються в повній відповідності до Провидіння. Цей підхід передбачає опір на позитивне в людині, власні високі духовні якості і надію на Провидіння. Саме тому "відмова від насильства" є "шляхом до примирення і само володіння".

6. Політико-економічний підхід, зміст якого полягає в тому, щоб створити людям рівні можливості, надати допомогу тим, хто її потребує, зберегти громадські свободи для всіх, використовувати надбання науково-технічного прогресу для розширення і неухильного підвищення рівня життя.

7. Підхід викриття насильства і ненависті, який полягає у збереженні пам'яті про жертви насильства через пресу, телебачення, книги, допомогу жертвам гноблення з метою попередження майбутнього насильства.

8. Виважений підхід, запропонований А.Д. Сахаровим, полягає в готовності до створення кращого людянішого суспільства, досконалішого світового порядку через реформи, а не революції, через захист жертв, а не повалення чи засудження режимів; через здатність свідомо розмірковувати, берегти знання і досвід, розвиток зв'язків з іншими соціальними системами з метою вибору кращого для життя людей [1; 86-88].

У нашій державі здійснення заходів по попередженню насильства в сім'ї згідно закону України "Про попередження насилля в сім'ї" покладається в межах наданих їм повноважень на:

1) спеціально уповноважені органи виконавчої влади з питань попередження насильства в сім'ї;

2) службу дільничних інспекторів міліції і кримінальну міліцію в справах неповнолітніх органів внутрішніх справ;

3) органи опіки і піклування;

4) спеціалізовані установи для жертв насильства в сім'ї:

— кризові центри для жертв насильства в сім'ї і членів родини, у відношенні яких існує реальна загроза здійснення насильства в сім'ї (далі — кризові центри);

— центри медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім'ї.

Згідно даного закону підставами для здійснення заходів щодо попередження насильства в сім'ї є:

ü заява про допомогу жертви насильства в сім'ї чи члена родини, стосовно якого існує реальна загроза здійснення насильства в сім'ї;

ü виявлене жертвою насильства в сім'ї чи членом родини, стосовно якого існує реальна загроза здійснення насильства в сім'ї, бажання на здійснення заходів з попередження насильства в сім'ї у випадку, якщо повідомлення чи заява надійшли не від нього особисто;

ü отримання повідомлення про здійснення насильства в сім'ї чи реальної загрози його здійснення стосовно неповнолітнього чи недієздатного члена родини.

Завдання спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань попередження насильства в сім'ї полягають у наступному:

— участь у розробці й реалізація державної політики в сфері попередження насильства в сім'ї;

— координація діяльності служби дільничних інспекторів міліції, кримінальної міліції в справах неповнолітніх, органів опіки і піклування в питаннях попередження насильства в сім'ї;

— визначення потреби регіонів у створенні спеціалізованих установ для жертв насильства в сім'ї;

— контроль за організацією і діяльністю спеціалізованих установ для жертв насильства в сім'ї;

— здійснення збору і узагальнення даних про насильство в сім'ї відповідно до законодавства;

— організація і проведення соціологічних, психолого-педагогічних і кримінологічних досліджень насильства в сім'ї;

— надання органам виконавчої влади й органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам і організаціям незалежно від форми власності, об'єднанням громадян, окремим громадянам методичної і практичної допомоги, консультацій з питань попередження насильства в сім'ї;

— організація просвітницьку і роз'яснювальної роботи серед членів сім'ї, де виникає реальна загроза здійснення насильства в сім'ї, про права, міри і послуги, якими вони можуть скористатися;

— звернення в центральні і місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування за наданням відповідної допомоги жертвам насильства в сім'ї;

— прийом і розгляд заяви і повідомлення про здійснення насильства в сім'ї і реальній загрозі його здійснення;

— направлення жертв насильства в сім'ї і членів сім'ї, стосовно яких існує реальна загроза його здійснення, в спеціалізовані установи для жертв насильства в сім'ї.

Повноваження служби дільничних інспекторів міліції і кримінальної міліції в справах неповнолітніх щодо попередження насильства в сім'ї передбачають:

— виявлення причин й умов, що сприяють проявам насильства в сім'ї, застосування у межах своїх повноважень заходів для їх усунення;

— профілактичний облік осіб, схильних до здійснення насильства в сім'ї, профілактична роботу з ними;

— відвідання родин, члени яких є на профілактичному обліку, за місцем їх проживання і проводять з ними профілактичну роботу;

— винесення офіційних попереджень членам сім'ї про неприпустимість здійснення насильства;

— прийом і розгляд у межах повноважень, визначених законом, заяви і повідомлення про насильство в сім'ї чи про реальну загрозу його здійснення;

— вживання відповідних заходів щодо припинення насильства в сім'ї, а також дій членів сім'ї, спрямованих на здійснення насильства в сім'ї;

— повідомлення членів сімей, де виникає реальна загроза здійснення насильства, про права, міри і послуги, якими вони можуть скористатися;

— направлення жертв насильства в сім'ї в спеціалізовані установи для жертв насильства в сім'ї;

— винесення захисних розпоряджень у випадках, передбачених дійсним Законом;

— контроль за виконанням вимог захисних розпоряджень;

— взаємодія зі спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань попередження насильства в сім'ї, з органами опіки і піклування і спеціалізованих установ для жертв насильства в сім'ї в питаннях попередження насильства в сім'ї;

— надання інформації з питання попередження насильства в сім'ї на запит уповноважених органів;

— здійснення інших повноважень по попередженню насильства в сім'ї, передбачені законом.

Повноваження органів опіки і піклування з попередження насильства в сім'ї:

— надають допомогу у відновленні порушених прав і захисті законних інтересів неповнолітніх, що мають батьків і проживають у сім'ях, дітям-сиротам, що залишилися без піклування батьків і виховуються в сім'ях опікунів, прийомних родинах, дитячих будинках сімейного тину, а також членам сім'ї, визнаних у судовому порядку недієздатними, у випадках, коли стосовно них зроблено чи існує реальна загроза здійснення насильства в сім'ї;

— представляють у суді інтереси неповнолітніх і недієздатних членів сім'ї, що стали жертвами насильства в сім'ї;

— здійснюють інші повноваження по попередженню насильства в сім'ї, передбачені законом.

Працівники кризових центрів:

— здійснюють прийом членів сім'ї, що можуть стати чи стали жертвами насильства в сім'ї;

— організовують надання необхідної психологічної, педагогічної, медичної, юридичної допомоги членам сім'ї, що можуть стати чи стали жертвами насильства в сім'ї;

— відповідно до можливостей надають притулок для тимчасового перебування членам сім'ї, що можуть стати чи стали жертвами насильства в сім'ї;

— повідомляють членам сім'ї, де виникає реальна загроза здійснення насильства в сім'ї чи де було зроблене насильство в сім'ї, про права, міри і послуги, якими вони можуть скористатися;

— вивчають і узагальнюють причини й умови конкретних проявів насильства в сім'ї;

— надають інформацію з питань попередження насильства в сім'ї по запиту уповноважених органів;

— взаємодіють із засобами масової інформації, громадськими організаціями в проведенні просвітницької і виховної роботи з питань попередження насильства в сім'ї.

Кризові центри є неприбутковими організаціями, користаються правами юридичної особи, мають власні бланки, печатка з зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.

Центри медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім'ї створюються відповідно до законодавства, що регламентує створення установ охорони здоров'я. Центри медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім'ї можуть створюватися в системі діючих установ охорони здоров'я.

Жертви насильства в сім'ї знаходяться в центрах медико-соціальної реабілітації протягом терміну, необхідного для їхнього лікування і психо-соціальної реабілітації. За їхнім бажанням вони можуть пройти курс лікування і психосоціальпої реабілітації амбулаторно.

Працівники центрів медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім'ї:

— надають жертвам насильства в сім'ї первинну медико-санітарну і психологічну допомогу, окремі види психіатричної допомоги на підставах і в порядку, передбачених Законом України "Про психіатричну допомогу", іншими законами;

— при необхідності направляють жертв насильства в сім'ї на відповідне подальше лікування;

— організовують надання юридичних консультацій жертвам насильства в сім'ї;

— надають інформацію з питанням попередження насильства в сім'ї по запиті уповноважених органів.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про попередження насильства в сім'ї" Кабінет Міністрів України постановив затвердити порядок розгляду заяв та повідомлень про вчинення насильства в сім'ї або реальну його загрозу (Постанова Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2003 року N 616) (Додаток Б).

У процесі допомоги дітям жертвам сімейного насильства та всім членам сім'ї, де існує дана проблема, особливе місце належить соціальним педагогам, діяльність яких спрямована на оптимізацію сімейних стосунків, подолання причин та наслідків дисгармонії сімейних стосунків.

Робота професійного соціального педагога з конкретним випадком починається з діагностики, тобто з процедури ідентифікації стану досліджуваного об'єкту з певним класом чи типом соціальних явищ. Тому потрібно знати прямі та опосередковані ознаки, які можуть вказувати на наявність насильства до дітей в сім'ї.

Науковці Т.Сафонова, Є.Цимбал, Л.Оліференко, І. Дем'яненко виділяють такі вікові особливості психічного стану та поведінки дитини, які дозволяють запідозрити насильство щодо них:

Вік 0 — 6 міс: малорухомість, байдужність до оточуючого світу, відсутність чи слабка реакція на зовнішні стимули, у 3-6 міс. — рідка посмішка.

Вік 6 міс.-1,5 року: страх батьків, острах фізичного контакту з дорослими, переляк при спробі дорослих узяти їх на руки, постійна безпричинна настороженість, плаксивість, пхикання, замкнутість, сум.

Вік 1,5-3 року: острах дорослих, рідкі прояви радості, плаксивість, реакція переляку на плач інших дітей, крайності в поводженні — від агресивності до байдужості.

Вік 3-6 років; пасивна реакція на біль, відсутність опору, примирення з існуючим етапом речей, підлеслива поведінка, надмірна поступливість, нічні кошмари, страхи, регресивні прояви (дії чи вчинки, характерні для більш молодшого віку);

— хворобливе ставлення до зауважень, критики; брехливість, агресивність, жорстокість стосовно тварин, молодших дітей; схильність до підпалів;

— невластиві віку знання про сексуальну поведінку, сексуальні ігри з собою, чи однолітками чи з іграшками, відкрита мастурбація, нервово-психічні розлади і т.п.

Молодший шкільний вік: прагнення приховати причину ушкоджень і травм, самотність, замкнутість, бажання усамітнитися, відсутність друзів чи погіршення взаємин з однолітками, острах йти додому після школи, низька успішність; невластиве віку сексуально забарвлена поведінка, намагання цілком закрити тіло одягом, навіть якщо в цьому немає необхідності й т.п.

Підлітковий вік: депресія, низька самооцінка, втечі з дому, кримінальна чи антигромадська поведінка, вживання алкоголю, наркотиків, чи загрози спроби самогубства, сексуалізована поведінка, скарги на болі в животі й т.п. [2,77].

Для усіх вікових категорій властиві такі характерні прояви, які сигналізують про застосування насильства до дітей: затримка фізичного та розумового розвитку, затримка мовного і моторного розвитку, погана успішність, нервовий тік, енурез, порушення сну, тривожність, різні соматичні захворювання (ожиріння, різка втрата ваги, виразка шлунку, шкірні захворювання, різні алергії), тривалі пригнічені стани, сумний чи стомлений вигляд, порушення апетиту, постійний голод чи спрага, санітарно-гігієнічна занедбаність, педикульоз, прагнення будь-якими способами, аж до нанесення самопошкоджень, привернути до себе увагу навколишніх і т. п.

В психолого-педагогічиій літературі існує великий перелік загальних індикаторів, які проявляються в переживаннях і поведінці дітей з сімей, де практикується насильство. При їх виявленні ми можемо діагностувати наявність неадекватних взаємостосунків в сім'ї, створення сприятливих умов для повноцінного розвитку дитини. Ми наведемо лише деякі з них, які, на наш погляд є найбільш інформативні для практичного психолога та соціального педагога:

Страхи. Діти з сімей, де практикується насильство, переживають почуття страху. Цей страх може виявлятися різним чином: від занурення в себе і пасивності до насильницької поведінки.

Зовнішні прояви поведінки. Дім, у якому зустрічається насильство, зовсім непередбачуваний, це місце, що лякає маленьку дитину, яка не знає, коли відбудеться наступний спалах насильства і наскільки сильним він буде. У результаті вразливість і відсутність контролю над ситуацією призводять до прояву впертості та мовчазливості в поведінці або до агресивних вчинків.

Нездатність виразити почуття вербально. Спостерігаючи за практикою насильства в сім'ї, діти зроблять висновок, що насильство є спосіб, яким "дорослі" вирішують свої конфлікти і проблеми. В зв'язку з тим, що ніхто не показав цим дітям, як варто говорити про їхні почуття, вони дуже часто не знають, що вони переживають або відчувають і як можна виразити свої емоції і почуття у вербальній формі.

Залучення в боротьбу батьків. Багато дітей втягуються в боротьбу батьків. Вони запекло хочуть зупинити насильство і конфлікти, які вони постійно спостерігають у своїй сім'ї. Вони можуть переживати почуття відповідальності за проблеми своїх батьків, їм приходять думки про те, що вони — діти — є причиною розладу в сім'ї. В результаті того, що діти так глибоко включені в конфлікт у сім'ї, їм важко відокремити свою індивідуальність від особистостей своїх батьків.

Захисник матері. Багато дітей з сімей, де практикується насильство, залучаються у конфлікт, намагаючись захистити своїх матерів від побиття. Дитина відчуває гнів стосовно свого батька, за те, що той заподіює біль матері. Деякі діти можуть бути обурені тим, що їх матері слабо протидіють і нідкорюються насильству..

Розчарування. Життя в сім'ї, де практикується насильство, дуже напружене. Постійний стрес, що переживають діти, часто веде до того, що вони засмучені, розчаровані, часто виходять із себе навіть при незначних труднощах.

Почуття виправданої жорстокої поведінки. Деякі матері, які не хочуть налаштовувати дітей проти своїх батьків, намагаються знайти виправдання насильницьким діям. Дитина, мати якої постійно виправдує її батька, за заподіяне ним насильство, часто починає відчувати, що вона теж "заслуговує", щоб її били, може дійти висновку, що бути улюбленим означає випробовувати фізичний біль.

Почуття непотрібності. У зв'язку з тим, що батькам потрібно віддавати багато енергії і сил на подолання конфлікту, то в них залишається мало сил на виховання і прояв любові і турботи до своїх дітей. У результаті у дітей може виникати почуття занедбаності, що змушує їх думати, що вони не потрібні нікому, не є важливими людьми, що заслуговують уваги і турботи.

Ізоляція. В більшості сімей, в яких використовується насильства як засіб виховання, факт насильства не обговорюється відкрито. Дітям батьки дають зрозуміти, що не слід обговорювати сімейну ситуацію в школі або з друзями. Це змушує дітей почувати себе якимись особливими. Деякі діти навіть думають, що з ними щось не в порядку, тому що їхнє життя в сім'ї відрізняється від життя їхніх однолітків.

Суперечливі почуття стосовно батька. При втечі дітей з дому або вилученні їх з сім'ї, вони продовжують вважати батька своїм батьком незважаючи на те, що останній жорстоко поводився з ними. Тому дитина може переживати різні почуття стосовно нього, наприклад, нудьгувати за ним, бажати повернутися додому, щоб піклуватися про батька і т.п.

Робота з сім'єю щодо вирішення проблем насильства, передбачає обов'язкове визначення основних факторів, що провокують насильницькі дії в дитячо — батьківських стосунках:

Соціальний статус сім'ї:

— малозабезпечена, неповна чи багатодітна сім'я, сім'я з прийомними дітьми, наявність в сім'ї хворого алкоголізмом чи наркоманією, стреси, що стали наслідком безробіття, фінансових труднощів чи смерті, втрата близьких, подружні конфлікти, надмірна зайнятість дорослих, специфічні культурні чи релігійні фактори;

— юні батьки (17 років і молодше);

— низький рівень освіти батьків і нестача знань в області виховання дітей;

— статус біженців у результаті міжнаціональних конфліктів. Індивідуально — психологічні особливості батьків:

— психічні захворювання, часті критичні стани (спроби суїциду, нервові зриви), розумова відсталість, недостатній самоконтроль чи імпульсивність;

— наявність у минулому випадків жорстокого поводження з дітьми, притягнення до кримінальної відповідальності за статеві злочини;

— батьки, що піддавалися в дитинстві жорстокості чи позбавлені батьківських прав.

Соціально — психологічні особливості дітей — жертв насильства:

— небажана, нелюбима дитина;

— наявність у дитини фізичних чи розумових недоліків, недоношеність при народженні і низькій вазі тіла, уроджені каліцтва чи подібність з нелюбимим родичем;

— порушення в поведінці дитини, гіперактивність, "важка дитина", високообдарована чи талановита дитина і т.п.

Для повного розгляду ситуації обов'язково повинні враховуватися особливості поведінки батьків або опікунів, які є характерними для осіб, яким властива насильницька поведінка щодо своїх дітей:

— суперечливі, незрозумілі пояснення причин травм у дитини, небажання внести ясність у те що відбувається;

— несвоєчасне звертання за допомогою у випадку травм у дитини чи звертання за допомогою з ініціативи сторонніх осіб:

— обвинувачення в травмах саму дитину;

— неадекватна реакція батьків на важкість ушкоджень, прагнення до їх перебільшення чи зменшення;

— відсутність стурбованості за долю дитини;

— неуважність, відсутність ласки, емоційної підтримки дитини:

— стурбованість власними проблемами, неуважність до здоров'я дитини;

— розповіді про те, як їх карали у дитинстві;

— ознаки психічних розладів у поведінці чи прояв патологічних рис характеру (агресивність, збудженість, неадекватність і т.п.);

— перекладання на дитину відповідальності за власні невдачі, ототожнення дитини з нелюбимим родичем, негативна характеристика дитини і т.п.

Доцільним є знання про правила поведінки соціального педагога у випадку, коли жертва звертається за допомогою сама: уважно, спокійно,терпляче слухати, не обвинувачувати людину, вірити їй, виявляти співчуття, емпатію, але не говорити "я Вас розумію"; інформувати про права, але не примушувати жертву обговорювати всі "за" та "проти" звернення до правоохоронних органів.

Якщо звертаються за порадою чи за допомогою родичі або знайомі жертви необхідно порадити їм поговорити з нею особисто, переконати, що, по можливості, жертва повинна сама звернутися до правоохоронних органів. Обговорити з тими, хто прийшов повідомити про жертву, чому їх так турбує ця ситуація та проаналізувати можливі дії з її врегулювання. Слід пам'ятати, що при виявленні насильства щодо дітей необхідно про це повідомити в міліцію, службу у справах неповнолітніх. Потрібно інформувати про можливість надання допомоги, а у випадку актуального насильства потурбуватися про безпеку жертви, розміщення її у спеціалізованій службі, у родичів, знайомих. При цьому необхідно пам'ятати, що не можна за людину приймати рішення, вирішувати долю (якщо вона у свідомості) — це право та обов'язок кожної людини [15,16].

З метою попередження насильства в сім'ї є доцільним використовувати такі напрями захисту прав членів сім'ї:

— просвітні компанії — в школах, на робочих місцях, в неурядових та урядових організаціях;

— громадський захист — за допомогою петицій, плакатів, листівок на вулицях, статей в газетах, відкритих дискусіях та дебатах;

— законодавчі та політичні кампанії — щодо певних проблем; обрання та підготовки кандидатів, які розуміють проблему порушення прав;

— написання нових законів і критика старих;

— пошук факторів та підготовка звітів — забезпечення статистичних даних та фактажу для попередніх видів діяльності [1,86].

З метою попередження вторинних стресових факторів, запобіганням рецидивам насильства в сім'ї необхідним є план дій на випадок повтору ситуації, який розробляється спільно з соціальним педагогом на основі врахування умов життя, стану здоров'я особливостей стосунків у сім'ї кожної окремої особистості. Такий план повинен передбачати перелік заходів: до кого, куди можна звернутися за допомогою в будь-який час і як це зробити; що треба робити при ознаках рецидиву для самозахисту, збереження здоров'я тощо, як реагувати на кривдника; які речі необхідно взяти з собою при вл'ечі з дому; як оцінити небезпеку кривдника [1,92].

В науковій літературі описуються наступні стратегії боротьби з насильством в сім'ї: 1) дослідження, з метою висвітлення та документування насильства, його природи, джерел, контексту, виправдання, обсягу та інше; 2) дія або інтервенція з метою знищення коренів насильства, його профілактики та сприяння в побудові нової моралі [1,88]. Ці стратегії здійснюються в усіх сферах життя особистості стосується всіх функцій сім'ї.

Отже, у роботі з дітьми, жертвами сімейного насильства, соціальні педагоги повинні враховувати особливості психічного стану та поведінки дитини, які дозволять запідозрити насильство щодо них. Володіння інформацією про загальні індикатори, які проявляються в переживаннях і вчинках дітей, де практикується насильство, фахівець буде спроможний діагностувати наявність неадекватних стосунків у сім'ї, сприяти створенню доброзичливих взаємовідносин.