Деякі технологічні аспекти соціальної роботи у дитячих будинках сімейного типу

Дитячі будинки сімейного типу (ДБСП) почали створюватися в Ук­раїні в 1989 році і за цей період пройшли чималий шлях свого розвитку. По-перше, розроблена законодавча і нормативна база в Україні, які ре­гулюють діяльність ДБСТ; по-друге, здійснено вивчення сучасного вітчиз­няного досвіду ДБСТ; по-третє, поступово відбувається впровадження досягнень зарубіжної науки і досвіду функціонування ДБСТ.

Аналіз першої позиції дозволяє стверджувати, що в Українському законодавстві формується правова соціально-захисна концепція дитячих будинків сімейного типу, суть якої полягає у визначенні ДБСТ як систе­ми, спрямованої на мінімізацію суперечностей, які з'являються при виз­наченні економічного і правового статусу вихованців.

Діюча сьогодні в Україні система державної опіки над дітьми сирота­ми і дітьми, які залишились без батьківського піклування, функціонує понад 80 років. Створювалась вона за радянських часів і, звичайно, була зорієнтована на колективні форми виховання дітей. Толовий прин­цип такої виховної концепції передбачав наявність розгалуженої мережі інтернатних закладів, що фінансувалися державою. Кількість дітей в одному такому інтернаті становила від 100 до 400 осіб, і дитячі колекти­ви у таких закладах формувалися за віковим принципом.З трансформацією політичної, соціальної та економічної системи ук­раїнського суспільства становище дітей в інтернатних закладах принци­пово змінилося. Перш за все, значно погіршилися матеріальні умови утримання дітей. Держава через великий дефіцит бюджету не виділяє достатньо коштів на необхідні потреби дітей, які утримуються та вихо­вуються в інтернатних закладах.

Основними законами, що регулюють питання соціального захисту дітей-сиріт і дітей, які залишились без піклування батьків є: Конституція України, Кодекс про шлюб та сім'ю, Закони України "Про освіту", "Про державну допомогу сім'ям з дітьми". Останніми роками прийнято низку Указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, а саме:

— Про поліпшення виховання, навчання, соціального захисту та ма­теріального забезпечення дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклу­вання батьків (№ 226 від 5 квітня 1994 р.):

— Про затвердження Порядку передачі дітей, які є громадянами України, на усиновлення громадянам України та іноземним громадянам і здійснення контролю за умовами проживання у сім'ях усиновителів (№ 775 від 20 липня 1996 р.);

— Про затвердження Положення про дитячий будинок сімейного типу (№ 267 від 27 квітня 1994 р.);

Соціальний захист дітей-сиріт і дітей, які залишились без піклування батьків, забезпечують також відомчі документи, насамперед:

— Положення про навчально-виховні заклади для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків (затверджено наказом Міністер­ства освіти України № 137 від 13 травня 1993 р.);

— Положення про Центр по усиновленню дітей при Міністерстві освіти України (затверджено наказом Міністерства освіти України № 98 від ЗО березня 1996 р.);

— Про введення нових норм харчування в дитячих будинках-інтер-натах (наказ Міністерства соціального захисту населення України № 34 від 1 березня 1996 р.).

У зв'язку із загострення проблем сирітства, насамперед соціального, недостатніми умовами розвитку, повноцінної освіти і виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, видано Указ Пре­зидента України № 1153 від 17 жовтня 1997 р. "Про затвердження заходів щодо поліпшення становища дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків". Заходи, окреслені Указом положення реалізуються за такими напрямами: запобігання соціальному сирітству; поліпшення умов розвитку, виховання та освіти дітей-сиріт і дітей, позбавлених бать­ківського піклування; створення умов для соціальної адаптації дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування; нормативно-право­ве та науково-методичне забезпечення охорони прав цієї категорії дітей. Передбачається, що однією з основних умов, які забезпечуватимуть по­дальше удосконалення цієї діяльності, буде посилання уваги до роботи шкіл-інтернатів, будинків дитини тощо.

Кодекс про шлюб та сім'ю України акцентує значну увагу на про­блемі захисту дітей і передбачає кілька форм утримання та виховання дітей-сиріт і дітей позбавлених батьківського піклування:

— усиновлення (удочеріння);

— передача їх під опіку (піклування);

— виховання в сім'ї громадян України;

— повне державне утримання в навчально-виховних закладах. Дитячий будинок сімейноготипу — окрема сім'я, що створюється за бажанням родини або окремої особи, яка не перебуває в шлюбі, і бере на виховання і загальне проживання не менше 5 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Функціонування таких сімей здійснюється відповідно до Положення про дитячий будинок сімейного типу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 564 від 26 квітня 2002 року.

Влаштування у прийомну сім'ю або дитячий будинок сімейного типу дитини, позбавленої можливості виховуватися в біологічній родині, спря­мовано на реалізацію права дитини рости в сімейному оточенні. Діти, які виховуються в дитячих будинках сімейного типу і прийомних сім'ях, не позбавляються статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківсь­кого піклування. Це передбачає збереження за ними пільг, що гаранту­ються державою таким категоріям неповнолітніх. За вихованцями збері­гається право на житло і майно, що їм належить, за його збереження до досягнення дитиною повноліття відповідають органи опіки і піклування.

Затверджене тимчасове положення про дитячі будинки сімейного типу передбачало подальше посилання державної допомоги дітям — си­ротам і дітям, які залишилися без батьківської опіки. Завдяки поєднан­ню суспільних, колективних і сімейних форм виховання, а також закріп­лялася юридична основа ДБСТ — сім'я, яка взяла на виховання не менш п'яти дітей — сиріт чи дітей, що залишилися без опіки батьків, регла­ментувався порядок влаштування дітей на виховання; вперше визначені права й обов'язки батьків-вихователів; порядок соціального і матеріаль­ного забезпечення ДБСТ.

Аналіз документів засвідчує, що у правовій соціальио-захисній кон­цепції системноутворюючим фактором ДБСТ є вихідна мета, суть якої полягає у соціальному захисті й охороні права та інтересів дітей, в умовах, наближених до домашніх, але різних за складом учасників ви­ховного процесу, правовими відносинами між ними, управлінською струк­турою, функціонування яких безпосередньо впливає па життєдіяльність ДБСТ. Це обумовлює особливість державної політики стосовно ДБСТ: 1) ДБСТ — це один із об'єктів соціальної політики; 2) держава розроб­ляє правові основи ДБСТ і надає їм соціальні гарантії і пільги, визначені законодавством України і доповнені та розвинені виконавчими органами на регіональних рівнях; 3) держава зацікавлена у максимально широкій участі органів місцевого самоврядування у проведенні політики у цій сфері; 4) держава надає допомогу і підтримку ДБСТ у виконанні ними своїх функцій. Хоча при цьому простежується недосконалість щодо ди­ференціації сфер компетенції органів владами стосовно ДБСТ, яка іноді діє за принципом, коли "у сімох няньок — дитина без ока".

Водночас практиків радує той факт, що останнім часом з'явилися дослідження, які концептуально обґрунтовують особливості і характер функціонування ДБСТ як соціального інституту, як соціально-педагогіч­ної системи.

В Україні за підтримки ЮНІСЕФ, МОМ України, Державного ком­ітету у справах сім'ї та молоді, Державного центру ССМ було проведе­но кілька семінарів для майбутніх батьків — вихователів, для праців­ників ССМ, котрі мають супроводжувати такі сім'ї. Все це в сукупності дозволяє говорити, що на сьогодні в Україні сформувалась організацій-но-педагогічна концепція, яка дозволяє сприймати ДБСТ як "сімейиопо-дібну" систему влаштування дітей, що залишилися без батьків. Це обу­мовлює деякі соціальні особливості розвитку ДБСТ:

— рівноправність груп — сімей;

— їх малу чисельність;

— возз'єднання дітей — родичів;

— автономність і суверенітет груп — сімей в організації своєї життє­діяльності;

— відкритість ДБСТ, що сприяє налагодженню широких зв'язків з іншими соціальними інституціями;

— комфортність життєвого середовища;

— педагогічна позиція соціальної взаємодії батьків-вихователів з вихованцями.

При цьому, слід зазначити, що сьогодні уже визначені основні напря­ми життєдіяльності ДБСТ:

1) зміцнення й захист фізичного й психічного здоров'я дітей шляхом створення доцільного особистісно-орієнтованого режиму дня і змістов­ної розробки всіх його аспектів;

2) забезпечення наступності між сферами соціального становлення дитини;

3) створення оптимальних умов для розширення соціальних контактів вихованців.

Цікавим підходом у технології організації життєдіяльності дітей у ДБСТ є використання ідей соціального виховання шляхом включення їх у колективні сімейні справи. Це, зокрема, можуть бути:

а) організація життєдіяльності кількох ДБСТ на основі щоденної гуманпоспрямоваиої виховної роботи і в результаті участі вихованців у соціально значущих справах (наприклад, "Очистимо джерело", "Пода­рунки друзям", "Полікуймо книжку", "Концерт для дитячого садка", "Мамин день" тощо);

б) організація діяльності вихованців як суспільно-значущої, цікавої, творчої для кожної особистості (наприклад, "Моя хатинка для птахів", "Подарунок мамі — своїми руками", "Конкурс па найкращий квітник " та ін.);

в) змоделювати самоуправління в ДБСТ на принципах змінності орган­ізаторів, що дозволяє включати усіх вихованців в активну діяльність (скажімо, один тиждень одна особа виступає "керуючим" справами по наданню допомоги батькам, а інший відповідає за якість підготовки до­машніх завдань, хтось дбає про порядок у подвір'ї, а надалі функції можуть змінюватись);

г) налагодження таких відносин між кількома ДБСТ, щоб усі були зацікавлені у долі й успіхах кожного члена різних сімей.

Звичайно, організація різних видів діяльності дітей потребує і вирі­шення деяких важливих питань, на які зобов'язаний звернути увагу соц­іальний працівник. Це стосується: 1) умов для самоорганізації індивіду­ального життєвого середовища вихованця; 2) умов для колективної жит­тєдіяльності; 3) умов для розвитку трудових навичок дітей; 4) умов для творчих занять; 5) умов для занять спортом; 6) умов для медичних і гігієнічних процедур.У роботі з вихованцями ДБСТ привертає увагу психологічний ас­пект, який передбачає психологічну реабілітацію дітей, що залишились без опіки батьків, їх психологічну адаптацію в нових соціальних умовах, психічний розвиток вихованців дитячого будинку. В цьому плані в умо­ва сімейного дитячого будинку, на нашу думку, помітно стимулюється розвиток емоційної, мотиваційної вольової та інтелектуальної сфери дітей.

Вітчизняні та зарубіжні науковці (Г. Бевз, Л. Галагузова, І. Пеша, І. Трухін, С. Мещерякова) розробили систему психологічного розвитку дитини, який базується на встановленні ефективно-особистісних зв'язків дітей з дорослими та іншими людьми. А це потребує того, щоб:

1) ДБСТ був пристосований для постійного проживання в ньому дітей від часу приходу аж до повноліття;

2) кількість дітей на одного дорослого була обмеженою трьома-п'ятьма вихованцями;

3) функціонування різновікових груп дітей (від немовлят до підлітків);

4) вихованці повинні бути включені в реальне життя і побут людей не лише в сім'ї, але й поза дитячим будинком.

Особливо важливим аспектом у виховному процесі ДБСТ є прояв гуманістичних засад у діяльності батьків — вихователів, які не повинні "імітувати" сім'ю, а жити повноцінним життям справжньої сім'ї. З цією метою психолог (із соціальної служби чи з опікунської ради, або з управ­ління освіти) повинен організовувати психопрофілактичну, діагностичну, розвиваючу, психокорекційну і консультативну діяльність. Це забезпечує реалізацію професійного підходу, який попереджує небезпеку "гри в сім'ю".

Безперечно, щоб розгорнути у ДБСТ професійну і цілеспрямовану роботу, слід проаналізувати чотири основні групи проблем, які з перших днів з'являються у такій сім'ї:

1) матеріальне забезпечення ДБСТ;

2) відносини в сім'ї між батьками — вихователями і дітьми, між дітьми (рідними і прийомними);

3) охорона психічного і соматичного здоров'я дітей;

4) взаємовідносини з органами опіки і піклування. Усвідомлення соціальними працівниками і органами опіки означених

проблем дозволяє робити батьків вихователями, а не обслуговуючим персоналом, які на основі взаємодії допомагають формуванню у вихо­ванців життєво важливих навичок.

Зважаючи на те, що у світі існує кілька концепцій щодо вирішення проблем дітей, які залишаються без опіки батьків, науковці пропонують різні підходи при вирішенні долі таких дітей.

Таблиця 1. Концептуальні підходи щодо влаштування і захисту дітей
Концептуальний підхід	Зміст означеного підходу
1.Соціально-захисна концепція	Педагогічна система, спрямована на мінімалізацію протиріч, які з'являються в економічному і правовому статусі виховання
2. Організаційно-педагогічна концепція	Педагогічна система, спрямована на сімейно-подібні чи сімейне влаштування дітей, що залишилися без опіки батьків
3. Психологічна концепція	Педагогічна система, спрямована на психологічну реабілітацію дітей, що залишилися без сім'ї
4.Концепція дитячого містечка	Педагогічна система, спрямована на соціальну реабілітацію дітей в умовах, наближених до сімейних, під патронажем матері-виховательки
5. Концепція сім'ї Фостера (США, Україна, Німеччина)	Педагогічна система, спрямована на соціальну реабілітацію дітей, що залишилися без опіки батьків, в умовах реальної сім'ї
6. Концепція дитячого будинку сімейного типу (Чехія, Україна)	Педагогічна система, спрямована на соціальну реабі­літацію дітей, позбавлених опіки батьків, в умовах групової сім'ї під керівництвом батьків-вихователів

Аналіз вітчизняних і зарубіжних концептуальних підходів показав що поступово створювалася педагогічна структура ДБСТ, суть якої про­являється у взаємозв'язку інваріантної сукупності: вихованці — вихова­телі — цілі виховання — зміст виховання — процеси виховання — організаційні форми реалізації цього процесу. Цю систему можна пред­ставити наочно у моделі (рис. 1).

Зміст, організація і процеси базуються принципах: гуманізму, соціаль­ної захищеності, соціальної реабілітації, віативності, цілісності, що в ціло­му дозволяє досягати оптимальних результатів у становленні дитини.

Адекватність включення дитини у нове соціальне середовище — ДБСТ — потребує комплексного вивчення дитини. З цією метою можна використати методику вивчення особистості через її уявлення про себе як суб'єкта діяльності, куди включено такі основні складові.

Сфери діяльності людини.

1. Мотиваційна: прояв нахилів і інтересів.

2. Інтелектуальна: сформованість інтелектуальних здібностей з ура­хуванням показників інтелектуальної продуктивності і своєрідності інте­лектуальної діяльності.

3. Емоційна: типовий для особистості емоційний стан.

4. Комунікативна: якості, які проявляються в умовах спілкування, взаємодії з людьми.

5. Характерологічна: риси характеру, які проявляються в діяль­ності, у ставленні до людей, до себе, до світу.

6. Станздоров'я: функціональний стан здоров'я, рівень фізичного і психічного розвитку, наявність патології.

З цією метою використовуються різні діагностики: психологічні, пе­дагогічні, медичні, які представлені у розділі "Діагностика як складова соціальної роботи".

Функціонування ДБСТ не лише гарантує створення оптимальних умов для життєдіяльності вихованців, але й для їх розвитку, прогнозування свого майбутнього, проектування життєвих планів. Останнє стосується, перш за все, підлітків, котрі підходять до свого повноліття. В даній ситуації соціальний педагог чи соціальний працівник може скористатися організаційно-методичною моделлю управління формування життєвих планів вихованців ДБСТ як комплексом процесів ставлення і задоволен­ня професійно-пізнавальних і духовних потреб підлітків, розвиток за­гальних і професійних здібностей, що синтезують у собі вплив соціаль­них, педагогічних, психологічних, економічних і управлінських фактів. Організаційно-методичне забезпечення формування життєвих планів підлітків представлено у /таблиці нижче.

Таблиця 2. Соціально-педагогічне управління формуванням життє­вих планів.

Компоненти	ДБСТ	Післяшкільна освіта, виробництво
Цілі: Соціальні	Забезпечення соціальної орієнтації в умовах ринку праці	Адаптація в нових умовах, прояв готовності до формування професійного самовизначення
психологічні	Вивчення "Я"	Адаптація в новому колективі, в сім'ї, вивчення "Я"
дидактичні	Формування ставлення до різних видів соціальної практики, професійної діяль -ності, навичок саморегуляції	Забезпечення наступності школи і спеціальної підготовки, самоосвіти і необхідності підвищення кваліфікації
Функції: навчальні	Інформація про світ самостійного життя, допрофесійна і професійна підготовка вихованців	Навчання спеціальним знанням, умінням професійної праці, самоосвіта в умовах соціальної практики, консультації з економічних і технологічних особливостей професій
розвиваючі	Формування і розвиток загальних знань і умінь, підготовка до самостійного жит тя в соціумі, професійні спроби	Вивчення досвіду роботи по вдосконаленню соціального самовизначення, допомога у здійсненні професійних спроб
виховні	Стимулювання позитивних проявів у готовності до самовизначення	Корекція ціннісних орієнтацій і відкидання негативних соціальних стереотипів, стимулю вання позитивних професійних намірів
Зміст дія­льності за етапами: 1-й етап Пошуковий	Визначення теорії і практи­ки формування життєвих планів і самовизначення підлітків, інформаційна, діагностична робота по визначенню індивідуальних рекомендацій для підлітків ДБСТ	Координація робот и з ДБСТ щодо динаміки професійного самовизначення вихованців, входження у професію, професіографічні, корекційні заходи
ІІ-й етап Моделюван­ня діяль­ності	Вивчення динаміки життєвого планування і само виз­начення вихованців ДБСТ	Вивчення змін самовизначення у процесі оволодіння професією, вивчення соціального становлення вихованців, оволодіння знаннями, методами, практика їх використання у роботі з підлітками ДБСТ

 

Ш-й етап Формування професійного самовизна­чення вихованців	Програма педагогічного управління процесом формування життєвих планів підлітків, розробка програми їх соціального і професійного становлення	Розробка наскрізних програм оволодіння професією, курсів з майбутньої професії, організація практики, зустрічей з спеціалістами, семінарів, школи за професіями, круглі столи
Форми організацій соціально-виховного процесу	Профорієнтаційні, ознайомчі екскурсії, практики, гуртки, семінари, свята, конкурси, професійні змагання, виставки та ін.	Лекції, лабораторні заняття, консультації, школи молодих спеціалістів, клуби за професійними інтересами, спільні туристичні походи
Методи: діагностики	Методи вивчення особис­тості, психолого-педагогічні умови, розвитку знань про себе, про професію, ме­тоди вивчення мотивів ви­бору професії, питальники, бесіди, тести, анкети	Методи вивчення професійно значущих якостей, професійне становлення, соціальної адап­тації: анкети, тести, аналіз ре­зультатів практичної діяль­ності
формування якостей осо­бистості	Розробка програм підготовки підлітків до самостійного життя, проведення імітаційних ігор, та їх включення в реальну практику	Створення наскрізних програм професійного самовизначення, бесіди про особливості професій, робота по розвитку інтересу до різних професій
організація діяльності	Формування соціально і професійно важливих якостей, використання методу проб дії	Використання семінару як методу входження у професію, практичне діяльність, організа­ція ознайомлюваних з профе­сіями заходів
Засоби	Комплект професіограм про­фесій, методик вивчення осо­бистості підлітка, відеофільми про різні аспекти, акту­ально значущої діяльності	Модулі професій, схеми діяльності, відеофільми про адаптацію вихованців у нових соціальних умовах
Критерії: пізнавальний	Володіння інформацією про зміст самостійного життя в реальних умовах	Знання про психофізіологічні особливості, оточення, про методи удосконалення профорієнтаційної роботи

 

емоційний	Стан, що характеризує позитивне, устале ставлення до самостійного життя	Повне задоволення станом справ у розвитку професійної орієнтації вихованців ДБСТ
діяльнісний	Потреба в обраній діяльності, максимально наближеній до особистісних особливостей	Активне прагнення до професійної діяльності, адекватна оцінка особистісних здібностей, статусу у ДБСТ
регулятив­ний	Впевненість у подоланні труднощів, оволодіння різними видами соціальної практики	Прагнення до самовдоскона­лення та особистісно значущих і соціально сприйнятливих якостей

 

Практика показує, що важливою передумовною в реалізації даної моделі управління розвитком дітей ДБСТ є статус і функції батьків -вихователів, які виступають головними співучасниками у процесі роз­гортання профорієнтаційної роботи серед дітей даної категорії. На цей факт соціальний працівник має звертати увагу, оскільки розроблена ним програма дій може залишитися лише програмою.

У всіх випадках розгортання в ДБСТ соціально-виховної роботи соціальні працівники в деталях роз'яснюють мету їх діяльності, специф­іку діяльності, окреслюють їхні функції та визначають види діяльності. Можна висловити припущення, що для повноцінного розвитку вихо­ванців ДБСТ необхідно запроваджувати освітню програму для самих батьків ДБСТ, яка може складати з шести модулів:

1) загальна і вікова педагогіка;

2) педагогічна психологія;

3) основи педмайстерності;

4) охорона прав дитинства;

5) охорона здоров'я дитини;

6) педагогічна етика.

Причому всі види навчання мають будуватися на використанні жит­тєвих ситуацій із різних ДБСТ, але обов'язково з врахуванням базової освіти батьків, їх характерів, мотивації створення ДБСТ. Лише поєднан­ня усіх соціально значущих факторів у діяльності дитячого будинку сімейного типу може засвідчити можливість розвитку соціальної особис­тості суспільства.

 

 

Література.

1. Волинець Л.С. Дитинсво в Україні: права, гарантії, захист Український часопис прав людини. — К.: Українська правнича фунда­ція, 1999. - С. 27-29

2. Державна доповідь про становище дітей в Україні (за підсумками 1999 р.): Соціальний захист дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківсько­го піклування / Ю.Г.Антіпкін, Л.В.Бадим, Л.С.Волинець та ін. — К.: Український інститут соціальних досліджень, 2000. — 138 с.

3. Збірник пормативно-правових актів у сфері захисту прав дітей. — К.: Дитячий Фонд ООН (ЮНІСЕФ), 2002. - 318 с.

4. Капська А.Й. Соціальна робота: деякі аспекти роботи з дітьми та молоддю. - К.: УДЦССМ, 2001. - 228 с.

5. Пеша І.В. Соціальний захист дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (проблеми реформування). К.: Логос, 2000. — 120 с.

6. Соціальна педагогіка / За ред. А.Й.Капської — К.: КДЦССМ, 2000. - 258 с.

 

 

Питання для самоперевірки.

1. Охарактеризувати особливість функціонування дитячого будинку сімейного типу.

2. Виявити роль батьків — вихователів ДБСТ та окреслити їхні функції.

3. Чому діагностика особистісного розвитку дітей необхідно для ро­боти соціальних педагогів, і соціальних працівників?

4. Розробити детальний план профорієнтаційної роботи з підлітками ДБСТ і визначити роль і місце у цьому процесі батьків і самих дітей.