Відомо, що конфлікти між батьками і дітьми у сім'ї є одним із важливих напрямки, що потребує уваги діяльності будь-якого спеціаліста, що працює у сфері психологічного допомогання особистості.
Існують різні моделі допомоги сім'ї, які може використати спеціаліст у роботі з сім'єю. Залежності від обраної моделі будуються програми корекції стосунків між батьками і дітьми. Домінують 5 моделей допомоги сім'ї:
1. Педагогічна модель ґрунтується на гіпотезі про нестачу педагогічної компетентності батьків. Суб'єктом скарги у такому випадку найчастіше виступає дитина. Консультант разом з батьками аналізує ситуацію, накреслює програму заходів. Спеціаліст орієнтується не стільки на індивідуальні можливості батьків, скільки на універсальні з точки зору педагогіки і психології засоби виховання. Ця модель носить профілактичний характер. У ній особливо мають потребу проблемні, дисфункціональні сім'ї. Вона спрямована на підвищення психолого-педагогічної культури батьків, розширення і відновлення виховного потенціалу сім'ї, активне включення батьків у процес соціального виховання дітей.
Форми роботи у межах цієї моделі спрямовані на підвищення батьківської компетентності. Використовуються лекції і бесіди для батьків з питань сімейного виховання, дискусії, аналіз та обговорення реальних труднощів сімейного виховання, групові форми роботи з батьками, що спрямовані на оволодіння навичками спілкування з дітьми тощо.
2. Соціальна модель використовується у тих випадках, коли сімейні труднощі є результатом несприятливих зовнішніх обставин. У цих випадках окрім аналізу життєвої ситуації і рекомендацій, є потреба у втручанні зовнішніх сил.
3. Психологічна (психотерапевтична) модель використовується тоді, коли причини труднощів дитини знаходяться у сфері спілкування, особистісних особливостях членів сім'ї. Модель передбачає аналіз сімейної ситуації, психодіагностику особистості, діагностику сім'ї. Практична допомога полягає у подоланні бар'єрів спілкування та виявлення причин його порушення.
4. Діагностична модель ґрунтується на припущенні про дефіцит у батьків спеціальних знань про дитину або свою сім'ю. Об'єктом діагностики є сім'я, а також діти і підлітки з порушеннями і відхиленнями у поведінці. Діагностичний висновок може виступати основою для прийняття організаційного рішення.
5. Медична модель передбачає, що в основі сімейних труднощів лежать хвороби. Завдання психотерапії — діагноз, лікування хворих і адаптація здорових членів сім'ї до хворих [4].
Спеціаліст може використовувати різні моделі допомоги сім'ї залежно від характеру причин, що викликають проблему дитячо-батьківських стосунків.
Будь-яка робота з батьками більш ефективна, якщо вона зорієнтована на потреби конкретних батьків або груп сімей в тій чи іншій інформації. У практичній роботі спеціаліст може використати різноманітний психодіагностичний інструментарій.
Методикам діагностики дитячо-батьківських стосунків зазвичай не ставляться дуже суворі вимоги стосовно їх діагностичної і прогностичної валідності — вони використовуються для побудови робочих гіпотез, які згодом уточнюються та перевіряються [2].
Для систематизації методик психодіагностики використовують різні основи. Виходячи із структурних особливостей методик, виділяють чотири групи методів діагностики батьківського ставлення:
— бесіди, інтерв'ю;
— проективні;
— опитувальники;
— цілеспрямоване або включене спостереження реальної поведінки і взаємостосунків [2].
Проте, на нашу думку, не всі методи підлягають такій чіткій класифікації, деякі вміщують в себе елементи різних груп методів. Наприклад, малюнок людини може розглядатися як своєрідне інтерв'ю, що дається за допомогою зображувальних засобів. Відмінною рисою цього "інтерв'ю" виступає його проективний характер, оскільки в малюнку нерідко проявляються такі емоційні переживання людей, які ними повністю не усвідомлюються або про які діти прагнуть не розповідати.
Методики діагностики стосунків у сім'ї тісно пов'язані з завданнями психокорекційної роботи, тому бажано, щоб вони не тільки розкривали картину існуючих стосунків, а й розширювали можливість розуміння суб'єктивного світу як для спеціаліста, так і для досліджуваного [2].
Розглянемо, які методики діагностики може використати соціальний працівник для вивчення взаємостосунків у системі "батьки і діти", а також деякі методи групової роботи з батьками.
Як зазначалося вище, однією з характеристик морально-психологічного клімату сім'ї є система "вертикальних" взаємостосунків, яка відображає динаміку взаємин між батьками і дітьми. Провідною ознакою цих взаємостосунків є ступінь і характер емансипації (звільнення від залежності) дітей від батьків по мірі дорослішання перших. На думку С.В. Ковальова, вона (емансипація) здійснюється як би у чотирьох вимірах, що у сумі і складають сутність взаємин між людьми:
— емоційнасторона взаємин — коли емоційні зв'язки дітей і батьків поступово розриваються або витісняються зв'язками з іншими — дружбою, коханням;
— когнітивна — якщо між батьками і дітьми з кожним днем зростає стіна непорозуміння;
— поведінковийаспект взаємин — коли батьки виявляються неспроможними регулювати поведінку своїх дітей;
— нормативна — якщо ті норми і цінності, на які орієнтуються батьки, стають чужі для їх дітей [1].
В основі відчуження, що виникає у взаємостосунках батьків і дітей можна вбачати такі дві причини:
— реально існуючу зміну позицій у взаєминах з дітьми, як підросли;
— невміння дорослих врахувати ці зміни і небажання зробити свої взаємини з вже дорослими дітьми такими, що відповідають цим змінам [1].
Отже, перше, на що слід звернути увагу соціальному працівнику, що працює з сім'єю, це на роз'яснення батькам необхідності перегляду їхніх поглядів на питання влади іавторитету у взаєминах з дітьми, що дорослішають.
З метою виявлення у батьків знань щодо особливостей юнацького віку можна використати тестову методику "Чи знаєте Ви юнацьку психологію?", розроблену Є.І.Роговим.
Існує й ряд інших психодіагностичних методик, спрямованих на виявлення особливостей сімейного виховання та ставлення до дитини.
Методика "Тест-опитувальник ставлення батьків" (А.Варга, В.Столін) орієнтований на вивчення особливостей батьківської позиції матері або батька, по відношенню до конкретної дитини, які звертаються по психологічну допомогу з питань виховання дітей і спілкування з ними. Батьківське ставлення розуміється як система різноманітних почуттів стосовно дитини, стереотипів поведінки, що практикується в спілкуванні з нею, особливостей сприйняття, розуміння характеру та особистості дитини, її вчинків. Опитувальник містить 61 твердження, з якими батьки або погоджуються або не погоджуються і які відображають індивідуальний досвід батьків у вихованні конкретної дитини.
Методика "Аналіз сімейного виховання" (АСВ) Е.Г. Ейдеміллера спрямована на аналіз сімейного виховання та причин його неефективності. Це опитування призначене для батьків, які мають дітей підліткового віку і виявляє індивідуальний досвід батьків у вихованні підлітка. Опитувальник складається із 130 тверджень, які мати (батько) вибирає чи відхиляє.
Методику доцільно використовувати для діагностики стосунків у сім'ях, де виховуються підлітки, в яких спеціаліст припускає наявність неврозу чи неврозоподібного стану, психопатію чи акцентуацію характеру.
Опитувальник "Виявлення батьківських установок і реакцій" (РАКУ) Е. Шефера спрямований на дослідження найбільш загальних особливостей батьківського виховання. Батьки висловлюють свою думку стосовно виховання дітей взагалі. Це дозволяє вивчати установки батьків на виховання дитини апріорно, що необхідно у практиці усиновлення і при створенні сімейних дитячих будинків. Методика містить 115 тверджень, що стосуються сімейного життя і виховання дітей. Як показники виділені 23 аспекти-ознаки (шкали), кожна з яких містить 5 тверджень. Оскільки РАКУ є багатоаспектним опитувальником, виявленні зв'язки між шкалами згруповані у три фактори, які визначають певний тип стосунків:
1) надмірна концентрація на молодому поколінні;
2) оптимальний емоційний контакт;
3) надмірна емоційна дистанція з молоддю.
Це далеко не весь перелік методик психодіагностики сімейних стосунків.
Які ж форми роботи з сім'єю може використовувати соціальний працівник? Розглянемо метод батьківських груп, запропонований Р.В. Овчаровою [4].
Метод батьківських груп.
Оскільки сім'я являє собою цілісну систему, тому проблеми діади "батьки — діти" не можуть бути вирішені за допомогою психокорекції тільки дітей або тільки батьків.
Причини неефективного батьківського ставлення можуть бути різноманітними. Психологічна корекція дозволяє виправити більшість з них. З цією метою використовуються батьківські групи. Паралельна робота (тобто, і з дітьми, і з батьками) дозволяє підвищити ефективність занять батьківської групи.
Цілі і форми групової роботи обмежені батьківською темою. Група передусім звертається до проблем виховання молодого покоління і спілкування з ним. Особистісні проблеми учасників обговорюються лише в тій мірі, в якій це необхідно для вирішення батьківських проблем.
За стилем проведення корекції групи структуровані (тобто, теми для обговорення, ігрові і домашні завдання пропонує ведучий). Кількість учасників — 10-15 батьків (сімейні пари або один із батьків). Заняття проводяться раз на тиждень протягом чотирьох годин. Весь курс (10 занять) складає 40 годин. Паралельно працють підліткові групи, в яких можуть займатися 5-8 осіб віком 14-17 років.
Основний метод корекції батьківських ставлень — когнітивно-поведінковий тренінг. Основним змістом занять корекційних батьківських груп є обговорення і психодраматичне програвання типових ситуацій внутрісімейного спілкування і особливостей взаємодії з підростаючою дитиною. Заняття включають також психогімнастичні прийоми і різноманітні варіанти соціометричних методик. В батьківських групах використовують також різноманітні допоміжні методи психокорекції. Метод групової дискусії підвищує психолого-педагогічну грамотність батьків, їх загальну сензитивність до дитини та її проблем, дозволяє виявити індивідуальні стереотипи виховання.
Метод вербальної дискусії навчає культурі діалогу в сім'ї, виробляє вміння аргументувати свої доводи і уважно розглядати думки іншої людини, у тому числі і власної дитини.
Метод конструктивної суперечки допомагає порівнювати різні точки зору батьків на позицію дітей у вирішенні проблемних ситуацій, прислуховуватися одне до одного, обирати найбільш раціональні та ефективні підходи на основі співробітництва.
Метод гри дозволяє моделювати і відтворювати в контрольованих умовах сімейні ситуації. Прикладами таких ігор можуть бути:
1. "Архітектор і будівельник"— будівельник із зав'язаними очима під керівництвом архітектора, якому заборонені будь-які дії руками, повинен розмістити у певній послідовності кубики на великій карті. При цьому кожен з присутніх має побувати у різних ролях;
2. "Приємні спогади" — необхідно згадати і поговорити про щось приємне для сім'ї і одного з батьків та показати, як це було;
3. "Неприємні спогади" — необхідно згадати і програти останню сварку одного з батьків з власною дитиною, а потім поговорити про почуття, що відчували обоє.
Метод спільних дій оснований на виконанні дитиною і одним із батьків спільного завдання. Після виконання завдання проводиться його аналіз.
Спеціальні вправи на розвиток навичок спілкування. Прикладом таких вправ може бути вправа "Тренінг ефективного вербального спілкування, в комунікації один з батьків — дитина (Як будувати Я-повідомлення)" [3].
Література.
1. Ковалев С.В. Психология современной семьи. — М., 1988.
2. Марковская И.М. Тренинг взаимодействия родителей с детьми. — СП6.,2000.
3. Минияров В.М. Психология семейного воспитания (диагностико-коррекционный подход). — М.; Воронеж, 2000.
4. Овчарава Р.В. Психологическое сопровождение родительства. — М., 2003.
5. Рогов Е.И. Настольная книга практического психолога: В 2кн. — 2-е изд. — М., 1998. — Кн. 2.: Робота психолога со взрослыми. Коррекционные приемы и упражнения.
Питання для самоперевірки.
1. Охарактеризуйте моделі допомоги сім'ї?
2. Охарактеризуйте рівні емансипації дітей від батьків?
3. Які психодіагностичні методики сімейних стосунків може використовувати соціальний працівник у практичній роботі?
4. Які методи можуть використовуватися у груповій роботі з батьками?
