Можна із впевненістю сказати, що у кожній сім'ї складається своя, індивідуальна виховна система, яка формується емпіричним шляхом, тобто постійно апробується у досвіді, містить багато педагогічних "знахідок", засобів і методів впливу на дитину, проте не позбавлена прорахунків і серйозних помилок. Цілі, принципи та зміст виховання у сім'ї часто носять імиліцитний (не сформульований) характер, видозмінюються в залежності від цілого ряду причин (ціннісних орієнтації, рівня освіти, загальної та педагогічної культури батьків, їх етнічної приналежності, ступеня відповідальності за майбутнє дітей тощо) [10].
Розглядаючи соціальне мікросередовище сім'ї, як фактор впливу на особистість дитини, звертає на себе увагу той факт, що у літературі можна зустріти різні класифікації видів сімейних стосунків в залежності від того, який психологічний зміст і яке смислове наповнення вкладають автори в їх основу. Для прикладу наведемо декілька.
Традиційно сфери життєдіяльності сім'ї поділяють на господарсько-економічні, морально-психологічні та інтимно-особистісні.
За глибиною і прочністю зв'язку між членами сім'ї, їхні взаємини поділяють на:
— психофізіологічні — це стосунки біологічної спорідненості, а також статеві стосунки;
— психологічні — включають відкритість, довіру, піклування одне про одного, взаємну моральну та емоційну підтримку;
— соціальні — включають розподіл ролей, матеріальну залежність у сім'ї, а також статусні стосунки: авторитет, керівництво, підкорення тощо;
— культурні — це особливі внутрісімейні зв'язки і стосунки, що обумовлені традиціями, звичаями, які склалися в умовах певної культури (національної, релігійної тощо) і де сім'я виникла та існує [11].
У соціальній психології залежно від позиції суб'єктів спілкування стосунки між ними поділяються на такі: співробітництво — передбачає взаєморозуміння та підтримку; паритет — побудовані на взаємовигоді членів союзу; змагання — прагнення добитися більшого та кращого становища; конкуренція — прагнення мати зверхність над іншими; антагонізм — різке протиріччя у позиціях [8].
Уся ця складна система взаємин обумовлює характер взаємостосунків у сім'ї.
Якщо сім'ю розглядати як малу соціально-психологічну групу, слід визначити які саме сімейні стосунки впливають на дитину і яким чином вони обумовлюють формування її як особистості.
Як мала група сім'я має певну структуру і динаміку свого розвитку (іноді це називають життєвим циклом сім'ї). В.М. Дружинін висуває психологічну модель сім'ї, структура якої поєднується такими стосунками:
— стосунки влади:
а) домінування — підкорення;
б) взаємовідповідальність.
— емоційно-психологічна близькість [3].
Між цими трьома видами стосунків існують певні зв'язки: домінування передбачає відповідальність за тих, хто підкоряється; відповідальність — це влада над людьми для реалізації відповідальних завдань; психологічна близькість звичайно негативно корегує із стосунками домінування — підкорення (чим більше влада однієї людини над іншою, тим менше між ними психологічної близькості, оскільки влада — це примус). В.М. Дружинін пише: "Члени сім'ї можуть любити одне одного, можуть ненавидіти, задовольняти свої сексуальні та інші потреби в сім'ї чи "на стороні", мати власних дітей або прийомних, але поки є система цих стосунків і доки сім'я виконує завдання виховання дітей — вона існує " [З, 33].
Друга група факторів впливу сім'ї на становлення особистості дитини — внутрішня ізовнішня діяльність сім'ї.
Ця група факторів охоплює здебільшого господарсько-економічну сферу сімейних взаємостосунків, яка безпосередньо формує сукупність шлюбно-сімейних уявлень дітей про права і обов'язки членів сім'ї, розподіл домашніх справ, бюджету та інших питань. Молодим сім'ям, особливо у нових соціально-економічних умовах, буває складно вирішити господарсько-економічні питання через різні об'єктивні і сіб'єктивні причини.
Залучення дітей до сімейної праці слід здійснювати не через надання тимчасових доручень, а через постійні обов'язки. Психологи вважають, що ефективність сім'ї у підготовці дитини до подальшого самостійного життя визначається тією позицією, яку остання займає у ній. Низький ступінь включеності у сім'ю, невиконання побутових обов'язків, неприйняття участі в обговоренні загально сімейних справ і проблем, характеризує своєрідне відчуження і відсторонення від сім'ї, що у подальшому проявляється у втраті сім'єю впливу на поведінку, думки і почуття підростаючих дітей [8].
Третя група факторів — сімейне виховання як комплекс цілеспрямованих педагогічнихвпливів на дитину найближчого оточення.
Методи виховання, які використовуються у сім'ї обумовлені взаємозв'язками суб'єктів виховного процесу (які характеризуються неформальним характером), і відрізняються як за кількістю так, і за змістом (тобто за психологічною сутністю та ефективністю впливу на дитину), ніж методи виховання, що використовуються в інших соціальних інститутах. Т.А.Кулікова зазначає, що в сімейних методах виховання відсутній відтінок навмисності, що притаманний суспільним інститутам виховання, але спостерігається більше природності, зверненості до конкретної дитини, що має свій життєвий досвід, певні звички, нахили і уподобання [10].
На нашу думку, взаємини батьків і дітей передбачають здійснення певних впливів як з одного, так і з іншого боку. Батьки і діти свідомо і несвідомо використовують різні види впливу одне на одного з метою отримання певних "винагород", привілеїв, психологічної користі тощо.
Методів виливу па дитину з боку батьків існує безліч, певно, існує і багато класифікацій цих методів. Нас цікавить цілеспрямований вилив батьків як фактор формування особистості дитини. У цьому аспекті виховні впливи можна поділити за характером того, на що у самому об'єкті виховання вони спрямовані:
Когнітивні виховні впливи. Націлені на систему знань людини, на її перетворення. Існує думка, що знання людини про світ не тільки визначають її як особистість, але й справляють вирішальний вилив на її поведінку. У сучасних умовах технократичного суспільства значення цього аспекту виховних впливів підвищується і стає основним.
Емоційні виховні впливи. Покликані викликати і підтримувати у дитини певні афективні стани, які полегшують або утруднюють прийняття нею інших психологічних впливів. Позитивні емоції, що проявляють батьки, сприяють відкритості дитини до їхніх впливів, негативні емоції — навпаки, перешкоджають здійсненню виховних виливів. Ось як Ф. Хорват характеризує почуття матері до дитини: "Психічна врівноваженість матері, її хороший настрій, лагідне слово викликають у дитини позитивні емоції. Всі негативні емоції матері, навіть якщо вони не стосуються дитини, сприймаються нею як покарання" [18, 9].
Поведінкові виховні впливи. Безпосередньо спрямовані на вчинки дитини. Примушуючи її діяти певним чином і забезпечуючи відповідні позитивні або негативні підкріплення вчинкам, що здійснюються, такі впливи опосередковано впливають і на особистість. У даному випадку дитина спочатку здійснює вчинок і тільки потім усвідомлює його користь чи шкоду [11].
Розглянемо роль і місце матері і батька у сім'ї з позиції їх особистішого впливу на формування певних якостей особистості дитини.
