Загальна характеристика та види соціально-педагогічного спілкування, як засобу консультативної допомоги

В житті кожної людини бувають такі критичні моменти, коли ускладнюються взаємовідносини з оточуючими, загострюються внутрішні протиріччя, стають нестерпними переживання стосовно свого становища, яке здається безвихідним. Допомогти в такий момент може консультація, яка здійснюється фахівцем. Консультування - це вид соціальної роботи, в ході якої спеціаліст соціальної роботи допомагає клієнту вивчити і зрозуміти суть існуючої проблеми і запропонувати різноманітні варіанти, котрі можуть бути використані для їх вирішення. В соціально-педагогічній діяльності виділяють особливий вид консультування – соціальне консультування. За змістом це є технологія надання соціальної допомоги шляхом цілеспрямованого інформаційного впливу на людину чи малу групу з метою їх соціалізації, відновлення і оптимізації соціальних функцій, орієнтирів, розробки соціальних норм спілкування.

За своєю технологією і формою консультація уявляє собою взаємодію між двома або декількома людьми, у ході якої консультант передає спеціальні знання і відповідну інформацію клієнту.

За формою розрізняють групове та індивідуальне консультування, за змістом - конкретне і програмоване. У практиці соціальної роботи знаходять застосування всі форми і види консультування, а у відповідності з виникаючими проблемами може бути використано і їх поєднання.

Консультативна допомога здійснюється під час взаємодії консультанта з клієнтом. Така взаємодія відбувається за допомогою процесу спілкування. Основними функціями соціально-педагогічного спілкування є:

Інформаційна функція, яка полягає в інформуванні об'єктів соціально-педагогічної допомоги про шляхи і засоби вирішення тих проблем, з якими вони звертаються до соціальних служб.

Психотерапевтична функція - це допомога клієнтам різноманітними психотерапевтичними засобами.

Педагогічна функція, що передбачає здійснення виховного впливу у процесі роботи педагога з дітьми та молоддю.

Організаційна функція - це прийняття необхідних організаційних рішень і координація зусиль всіх суб'єктів соціально-виховної діяльності, а також об'єктів соціально-педагогічної допомоги

Відповідно до вищеназваних функцій існують і окремі види соціально-педагогічного спілкування: інформаційне, психотерапевтичне, педагогічне, організаційне. Кожне з них має власні закономірності та особливості. Ці види спілкування потребують не просто добре розвиненої загальної комунікабельності, а сучасних наукових знань, переконань та відпрацьованих навичок. Ті негативні звички та манери, які можуть ставати на заваді інформаційного або організаційного спілкування, є абсолютно неприпустимими у психотерапевтичному та педагогічному спілкуванні.

Психотерапевтичне спілкування є для соціальних педагогів найбільш важливим за його обсягом та ефективністю у допомозі клієнту. Це пояснюється тим, що значне місце у соціально-педагогічній діяльності посідають такі види консультування: батьків - з приводу виховання дітей, подружжя - з проблем стосунків між ними, молоді - з приводу конфліктів з батьками, щодо труднощів міжособистісного спілкування та позитивної «Я - концепції», та інші. Цей вид спілкування є різновидом індивідуальної та групової психотерапії, яка безпосередньо спрямована на вирішення соціальних проблем клієнтів, на покращання їх психічного та фізичного здоров'я, хоча і опосередковано.

Соціально-педагогічне консультування набуває у зв'язку з демократизацією і гуманізацією суспільства все більшого значення і перспектив, що фактично знаменує новий етап у забезпеченні психологічного комфорту, тобто більш високої якості життя людини. Добре відомо, наскільки важливим для людини є емпатійне (довірливе, щире, розуміюче) спілкування, можливість поділитися з кимось власними проблемами, отримати пораду і співчуття.

Таким чином, консультант, по-перше, виконує функції уважного, розуміючого і співчуваючого співрозмовника (що вже багато важить), і, по-друге, допомагає вирішенню тієї проблеми, з якою звернувся клієнт. Це може бути проблема поведінки або емоційного стану клієнта, коли консультант допомагає порадою чи користується спеціальним психокорекційним впливом; може бути питання, вирішення якого потребує участі юриста, лікаря або інших спеціалістів соціально-педагогічних служб.

Психотерапевтичне спілкування покликане сприяти зменшенню психологічного дискомфорту клієнта. Перша закономірність полягає у використанні консультантом такої тактики спілкування, яка передбачає необхідні послідовні етапи вирішення проблеми клієнта:

• етап створення сприятливих обставин для спілкування;

• етап вивчення проблеми клієнта;

• етап формування оцінки психотерапевтичної ситуації;

• етап формулювання цілей, завдань та програми психотерапевтичної допомоги;

• етап виконання програми допомоги;

• етап оцінки результатів.

Головною проблемою педагогічного спілкування є те, що його специфіка - інструктування, пред'явлення вимог, накази, зауваження, роз'яснення, перестороги - породжує у педагогів установку переважно на директивний стиль, при якому важко утриматись у межах поміркованості, ввічливості і тактовності.

Соціальному педагогу необхідно, по-перше, самому правильно здійснювати педагогічне спілкування з дітьми, підлітками та молоддю і, по-друге, орієнтувати на продуктивне педагогічне спілкування педагогів та батьків у процесі кон­сультативної та просвітницької діяльності.

Щоб стати досвідченим консультантом не достатньо бути розуміючим, потрібно ще вміло застосовувати на практиці відповідні прийоми і методи. Професійний консультант повинен володіти такими якостями:

емпатією, або здатністю бачити світ очами іншої людини; повагою до клієнта, здатністю реагувати на проблему клієнта таким чином, щоб передати йому впевненість у тому, що він може справитися з нею самостійно; конкретністю, чіткістю; знанням самого себе і вмінням здійснювати допомогу іншим у самопізнанні;

-відвертістю, вмінням вести себе природно у взаємовідносинах з клієнтом;

- відповідністю, тобто умінням вести себе таким чином, щоб використані слова відповідали жестам, «мові рухів»; вмінням мати справу з ситуацією «тут і тепер».

Основою соціально-педагогічної діяльності є феномен допомоги, який проявляється в трьох видах: освітній, посередницькій і психологічній. Характер соціальної роботи з клієнтом випливає зі специфіки його життєдіяльності, а це, у свою чергу, впливає на індивідуалізацію форм і методів роботи.

Наприклад, з метою вирішення проблем дітей та підлітків, можна об'єднати зусилля медико-психологічної і соціальної служби, саме завдяки об'єднанню їхніх зусиль організовуються реабілітаційні, консультативні та оздоровчі послуги різним віковим групам дітей. Консультування дітей і підлітків передбачає вирішення широкого спектра психологічних і соціальних проблем, які характеризують сучасне суперечливе суспільство, що постійно змінюється.

Під час консультування дітей консультант повинен враховувати їх вікові та індивідуальні особливості: діти більш емоційні, рухливі, мають нестійку увагу, не вміють її довго зосереджувати і розподіляти, мислять за допомогою наочності та образів. Це зумовлює невизначений час на консультування дитини, використання прямих і конкретних питань, заохочень, ситуацій успіху, спілкування на рівних. У консультативній роботі з молоддю існує декілька особливостей, на які слід звертати увагу консультанту. Для здійснення соціально-консультативної допомоги молоді необхідно визначати суб'єктивні й об'єктивні передумови появи проблеми, виявити позитивні і негативні якості молодої людини, включити її в соціально-значущі справи згідно зі здібностями та інтересами, спонукати молоду людину до самовиховання, налагодити взаємодію та довіру. Навички консультування, які необхідні для роботи з людьми похилого віку, не відрізняються від навичок консультування людей інших вікових категорій. Консультанти повинні володіти лише неабиякою чуйністю до специфічних проблем людей похилого віку. Взагалі робота з людьми похилого віку може розглядатись ширше, ніж допомога у подоланні проблем останньої стадії життя, які зазвичай трапляються при виході людини на пенсію (зменшення фінансів і збільшення вільного часу); погіршення фізичного стану і хронічні хвороби; ізоляція. Хоча більшість людей похилого віку потребує консультування саме з цих проблем, консультанти повинні займатися забезпеченням так званого «успішного старінням». Успішне старіння не припускає, що людина залишиться молодою. Цей підхід ґрунтується на тому, щоб допомогти людям найдовше зберегти свою життєдіяльність.

Саме консультанти можуть навчити широке коло людей успішному старінню, тим самим розвіяти міфи, які оточують людину похилого віку.