Поняття про метод групової роботи та його призначення

Соціальна робота з групою - метод, який використовується з метою надання людині допомоги, завдяки передачі групового досвіду для розвитку її фізичних і духовних сил, формування соціальної поведінки.

В сучасній практиці теоретична база соціальної роботи з групами сформована з положень таких шкіл, як теорія поля, теорія соціального обміну, психоаналіз і загальна теорія систем. Базовим для всіх групових теорій є положення про штучність відокремлення людини від її оточення.

В межах теорії поля група розглядається як якась спільність індивідів, яка рухається до своєї мети; сили зовні і всередині даної групи впливають на напрямок її руху, сприяючи або заважаючи йому.

Теорія соціального обміну являє собою додавання деяких ідей біхевіоризму до групового контексту. Згідно з даною теорією, люди вступають у взаємодію сподіваючись на нагороду і в той же час готові чимось пожертвувати.

Найбільш важливий результат групової роботи - перетворення внутрішнього світу її учасників.

Переваги групової роботи перед індивідуальною - отримання «додаткового продукту» за рахунок досягнення і використання, так званого, синергетичного ефекту: результат групової роботи перевищує просто суму результатів роботи її окремих членів, учасники відчувають себе комфортно, впевнено, їх активність підвищується, і відбувається якісний стрибок результативності.

Групова робота використовується:

-з виправною метою, коли справа стосується поведінки одного чи декількох членів;

-для попередження соціальних дисфункцій;

-для забезпечення нормального розвитку окремих членів групи, особливо у критичні періоди росту;

-для самоствердження особистості;

-з метою навчання і виховання відчуття громадянства;
-для здійснення однієї мети чи декількох цілей одночасно.

Прийнято виділяти типи груп: створені спеціально для роботи з їх членами для вирішення внутрішньо групових проблем і створені для досягнення якої-небудь зовнішньої мети по відношенню до групи.

Внутрішньо орієнтовані групи, в свою чергу, поділяють на два типи:

а)спрямовані на нормальний розвиток своїх членів (групи соціалізації);

б) групи, мета яких - виправлення відхилень, які виникли в ході попередньої соціалізації (групи ресоціалізації).

Кожен з цих типів груп, у свою чергу, диференціюється в залежності від завдань, які вирішуються під час роботи з групою.

В групах соціалізації мета соціальної роботи - допомогти індивіду, який має проблеми у виборі мети соціалізації, а також сприяти досягненню вже обраною мети. Групи ресоціалізації також вирішують два завдання: соціальний контроль людей, недостатньо адаптованих до потреб суспільства і які не бажають приймати на себе соціально прийняті ролі, чи допомогу в освоєнні нових (альтернативних) ролей.

Соціальні групи мають на меті функціональну активність у плані подолання ізольованості, надання позитивного досвіду стосунків. У таких групах відбувається розвиток інтересів та навичок, підвищення відчуття власної цінності. Прикладами таких груп є клуби, денні центри для людей похилого віку, для молоді з певними проблемами, для колишніх пацієнтів психіатричних лікарень, для людей з ВІЛ/СНІДом, для тих, хто хворіє на рак.

Освітні групи займаються обміном інформації та формуванням навичок через прямі інструкції. Це необхідно як для набуття нових знань і вмінь, яких бракує, так і для підготовки до наступних стадій життя (до або після виписки з психіатричної, наркологічної клініки або іншої лікарні, звільнення з місць ув'язнення та ін.). В таких групах використовують специфічний спосіб навчання - активне залучення до розв'язання реальних проблем, набуття власного досвіду через дискусію або рольові ігри.

Соціальні терапевтичні групи мають на меті підтримку адаптивних форм поведінки або модифікацію неприйнятних форм поведінки (зловживання алкоголем або наркотиками, злочинна поведінка). До цієї категорії відносять також групи, які орієнтовані на певну проблему (групи соціальних навичок). Дискусійні групи мають на меті обговорення питань, проблем, актуальних для певного кола людей. При цьому відбувається обмін досвідом, поглядами, думками між членами групи.

Групи самодопомоги, групи соціальних дій, самокеровані групи створюються для підтримки та розв'язання індивідуальних проблем. За їхньою допомогою організовують кампанії за зміну соціальних установок та на захист інтересів і прав. Ресурси групи використовуються з метою:

- допомогти у вираженні своїх потреб і почуттів, навчання надавати та отримувати допомогу;

- використання групового процесу для розуміння і подолання перепон, що заважають отримувати підтримку, допомогу та опікуватися своїми потребами;

- заснування групи, в якій її члени можуть продовжувати зустрічатися неформально.

У кількісному відношенні група не повинна налічувати менше трьох членів - у протилежному випадку не можуть бути досягнуті розгорнута кооперація, спеціалізація, інші групові ефекти. Чим менша група, тим швидше і якісніше вона може вирішити поставлену мету.

До факторів, які сприяють груповій роботі, слід віднести: адекватність складу групи тим завданням, які вона вирішує; значущість завдань для всіх учасників; відповідність технологій взаємодії груповим нормам і характеру завдання, яке вирішується; оптимальний склад і чисельність групи; гармонійний розподіл ролей.

До факторів, які перешкоджають груповій роботі, слід віднести: незначущість завдання, заради якого створена група; занадто жорсткі умови її існування; наявність поганого лідера; неефективні способи ведення групової роботи; склад групи, що не підходить для вирішення завдання; велика кількість членів групи; недостатня тривалість зустрічей; сподівання на швидкий і легкий успіх; марні, необгрунтовані сподівання на соціального педагога.

Я.Лейман виділяє такі етапи групової роботи:

-уточнення проблеми яку вирішують, більш глибоке усвідомлення об'єктивного протиріччя, яке спричиняє дану проблему;

- уточнення спрямування спільної діяльності, її планування;

-дослідження (аналіз) проблеми;

-вироблення альтернативних рішень, їх оцінка, планування;

-обговорення альтернатив з керівництвом, вибір оптимального варіанта рішення.

Макаревич В.Н. виділяє такі стадії розвитку групи: попередня, стадія формування групи; стадія конфлікту; стадія консолідації і ефективної роботи.

Всі спеціалісти підкреслюють виключну роль перших етапів роботи, на яких важливо завоювати довіру групи, допомогти її членам ближче познайомитися один з одним, підбадьорити «мовчазних»і стримати занадто активних.

Стадія конфлікту, суперництва є небезпечною для соціального педагога. В любій групі спостерігається явна розбіжність (неоднаковість) інтересів її членів. Група - «мікрокосм» суспільства, і ця різниця своїх інтересів і інтересів інших, віддзеркалює індивідуальне протистояння з іншими, яке існує в суспільстві.

Завдання соціального педагога на етапі конфлікту - допомогти членам групи усвідомити необхідність узгодженої роботи, активізувати осмислення того, що відбувається, орієнтувати членів групи на взаємну підтримку, надання взаємодопомоги.

На стадії консолідації соціальний педагог допомагає групі виробити норми і способи взаємодії, а окремим членам - самовизначитися, знайти своє місце, яке відповідає їх здібностям і уподобанням.

Незалежно від типу групи, стилю поведінки, який обрав соціальний педагог, його основна функція - посередництво. Соціальний педагог завжди має справу з двома клієнтам індивідом і групою. Найголовніше, що повинен роботи спеціаліст, - це демонструвати впевненість в успішності тільної діяльності.

Таким чином, група - це не просто кількість людей, яких зібрано разом, а система, яка характеризується спільністю відчуттів, наявністю особливої атмосфери, яка висловлюється словами, мімікою, позами і жестами.

Групова робота - один з методів соціальної роботи, один.і найбільш успішних винаходів, який створено для вирішення проблем знеособлення, втрати індивідуальності і відчуття реальності, відчуженості, які характерні для багатьох людей у сучасному суспільстві.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Вадзюк О.В. Соціальна робота з клієнтом // Соціальна робота в Україні: теорія і практика: посібник для підвищення кваліфікації -працівників центрів соц. служб для молоді 3-я ч./ за заг. ред. А.Я.Ходорчук. - К.: ДУССМ, 2002

2. Введення в соціальну роботу. Навчальний посібник, -К.: Фенікс, 2001

3. Групові та індивідуальні методи соціальної роботи / Соціальна робота: Хрестоматія – К.: ДЦССМ, 2001.- С. 295

4. Козлов А.А., Иванов Т.Б. Практикум социального работника. Серия «Учебные пособия».- Ростов-на-Дону:, Феникс 2001

5. Марк Доуэл, Питер Марш Ориентированная на решение задачи социальная работа / Социальная работа; -Амстердам - Киев, 1997.

6. Методика и технология работы социального педагога. Учебное пособие для студентов ВУЗов / Б.Н.Алмазов, М.А. Беляева и др.под ред- М.А.Галагузовой, Л.В.Мардахаева. -М Академия, 2002.

7. Социальная работа: теория и практика: Учеб. пособ. / Отв. ред. проф. Е.И.Холостова, проф. А.С.Сорвина. - М.: ИНФРА, 2002.

8. Стивен Шардлоу. Навыки социальной работы // Что такое социальная работа - Из-ние серии «Социальная работа», 1996.

9. Фирсов М.В., Студенова Е.Г. Теория социальной работы: Учеб. пособ. для студ. высш. учеб. завед. - М.: Владос, 2001.

10. Соціальна робота: Короткий енциклопедичний словник. К.: ДЦССМ, 2002.

11. Рудестам К. Групповая психотерапия. - М., 1991.

12. Психология социальной работы / О.Н.Александрова, О.Н.Боголюбова и др., под общ. ред. М.А.Гулиной. СПб.: Питер, 2002.

13. Технологии социальной работы: Учебник под общ. Ред. Е.И.Холостовой. - М., 2001.

14. Одрі Мюллендер, Дейв Уорд. Самокерована групова робота. Діяльність користувачів з метою наснаження. -Серія Соціальна робота. - Амстердам; Київ, 1996.

15. Технології соціально-педагогічної роботи / За ред. проф. А.Й. Капської. - К., 2000.

16. Групові та індивідуальні методи соціальної роботи / / Соціальна робота: Хрестоматія. - К.: ДЦССМ, 2001. - С. 295.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:

1. Назвіть етапи процесу індивідуальної соціально-педагогічної роботи.

2. Перерахуйте фази індивідуальної соціально-педагогічної роботи.

3. Дайте детальну характеристику перевагам і недолікам індивідуальної соціально-педагогічної роботи.

Що означає метод групової роботи? Яке його місце серед інших методів соціально-педагогічної роботи?

Назвіть етапи групової роботи.

5. У чому складності групової роботи?

6. Що розуміють під поняттям «ефект групи»? В чому його сутність?

Глава 4. Технологія реалізації соціальним педагогом діагностичної функції

1. Поняття соціальної, педагогічної та соціально- педагогічної діагностики

Соціальна діагностика - це комплексний процес виявлення і вивчення причинно-наслідкових зв'язків і взаємо-відносин у суспільстві, які характеризують його соціально-економічний, культурно-правовий, морально-психологічний, медико-біологічний, санітарно-екологічний стан. її мета постановка діагнозу, тобто науково обґрунтованого висновку про стан соціального здоров'я.

Соціальний діагноз (оцінка) - це диференційоване, індивідуальне і точне визначення взаємозв'язків та проблем людей і умов, необхідне для диференційованої допомоги.

Концентруючи роботу навкруги особистості, що розвивається та її соціального оточення, соціальний педагог може використати результати соціальної діагностики щодо проблем учасників соціальної ситуації розвитку дитини, здійснити аналіз їх впливу та прогнозувати наслідки для розвитку особистості дитини. Для соціального педагога важливо зрозуміти ситуацію дитини, її взаємини з сім'єю та іншими соціальними групами, до яких вона належить. У процесі аналізу соціальної ситуації він може керуватися такими питаннями:

- які можливості і які складнощі існують у взаєминах між особами, що об'єднані в сім'ю або іншу соціальну групу; наскільки ефективні форми спілкування;

-які основні можливості для формальних і неформальних ролей і наскільки вони ефективні;

-хто з оточення клієнта приймає рішення та які ці рішення;

-які основні конфлікти, що стосуються клієнта та які заходи сприяють їх розв'язанню;

- які цінності і норми визначають поведінку членів сім'ї або групи та як забезпечується виконання цих норм;

-які соціокультурні контакти та взаємодії сім'ї і групи в рамках комплексних утворень впливають на формування індивіда та системи в цілому.

Педагогічна діагностика - це вивчення особистості учня і учнівського колективу з метою забезпечення індивідуального і диференційованого підходу в процесі навчання і виховання для більш ефективної реалізації його основних функцій. Використовуючи педагогічні засоби, педагоги вивчають особистість дитини в педагогічному процесі. Цих спеціалістів цікавить рівень научуваності дітей як їх здібності до шкільного навчання та як реальні здобуті знання, уміння та навички. Вони досліджують особистість учня як суб'єкта навчальної діяльності. Педагогічна діагностика оцінює дитину у порівнянні з відповідними нормами та еталонами. Тому соціальний педагог не повинен використовувати готові педагогічні оцінки, а користуватися результатами педагогічної діагностики.

Соціальний педагог може спиратися в діагностичній роботі на відомі педагогічні вимоги: вивчення особистості повинно бути спрямовано не стільки на викриття недоліків, скільки на пошук резервів особистості, її прихованих можливостей і потенціалів; діагностика не повинна виступати самоціллю, а має стимулюючий характер; вивчення особистості необхідно здійснювати в процесі діяльності і спілкування; особистість вивчається не ізольовано, а в контексті соціальних відносин; результати діагностики не повинні бути спрямовані проти самої особистості; не можна робити висновки щодо особистості тільки на основі одного методу; необхідно вивчати особистість дитини в розвитку і порівнювати її досягнення не тільки з успіхами інших дітей, але й з власними показниками.

Соціально-педагогічна діагностика - спеціально організований процес пізнання, в якому відбувається підбір інформації про вплив на особистість і соціум соціально-психологічних, педагогічних, екологічних і соціологічних факторів з метою підвищення ефективності педагогічних факторів. За змістом і кінцевими цілями вона є педагогічною, а за методикою проведення має багато спільного з психологічними і соціологічними дослідженнями.

Об'єктом діагностики для соціального педагога є особистість дитини, яка розвивається в системі її взаємодії з соціальним мікросередовищем і окремі суб'єкти цього середовища, які здійснюють вплив на формування даної особистості. Предметом діагностики являється соціально-педагогічна реальність.

У соціально-педагогічній діагностиці розпізнають соціально-психологічні характеристики виховного мікросоціуму, особливості педагогічного процесу і сімейного виховання (етимологічна діагностика), а також індивідуально-психологічні характеристики особистості, які пов'язані з її соціальними взаємодіями (симптоматична діагностика).

Постановка соціально-педагогічного діагнозу неможлива опори на теоретичні уявлення про той чи той феномен, який вивчається. На основі теоретичних уявлень про предмет діагностики у соціального педагога формуються ознаки явища, яке, яке діагностується.

Методи соціально-педагогічного дослідження - це способи отримання і уточнення інформації про ті чи ті педагогічні об'єкти, явища і процеси становлення особистості, особливості соціально-педагогічної ситуації дитини, досвід о поведінки, способи взаємодії і відношення до світу.

Соціальна педагогіка як наука і галузь практичної діяльності є однією з наймолодших, що обумовлює нестачу власних методів та активне використання методів з суміжних областей. Наразі, соціальний педагог може використовувати запозичені методи дослідження: педагогічні, психологічні, медичні, соціологічні та загально гносеологічні. До останніх належать метод діалектики, методи аналізу і синтезу, метод теоретичного моделювання, метод якісних оцінок, які використовують всі спеціалісти. З соціологічних методів соціальний педагог застосовує опитування, анкетування, соціальну статистику, соціальне проектування і експертні оцінки. У множині психологічних методів ним можуть застосовуватись ті, що вивчались у процесі фахової підготовки: самоспостереження, особистісні опитувальники, тести досягнень, тести інтелекту, тести здібностей, лабораторні експерименти, соціометрія. В діяльності соціального педагога результативними виступають такі педагогічні методи, як спостереження, контактна бесіда, психолого-педагогічна характеристика дитини, узагальнення досвіду, педагогічний консиліум, ситуації вільної діяльності, природний і формуючий експеримент. До власних методів соціальної педагогіки належать соціально-педагогічний паспорт мікрорайону, соціально-педагогічний експеримент, соціально-педагогічне обстеження якості життя, соціально-педагогічний моніторинг та ін.

Процес соціально-педагогічної діагностики має таку структуру:

1. Констатація визначеного неблагополуччя в діяльності і поведінці дитини.

2. Усвідомлення можливих причин неблагополуччя, аналіз особливостей випадку.

3. Висунення робочої гіпотези шляхом аналізу сукупності даних.

4. Збір додаткової інформації, яка необхідна для перевірки гіпотези.

5. Перевірка робочої гіпотези шляхом аналізу сукупності даних.

6. Якщо гіпотеза не підтвердилася повторення процедури.

Методи соціальної діагностики ґрунтуються на ряді принципів, як загальних для всіх соціальних наук, такі специфічних. Перш за все це принцип об'єктивності, який слід розглядати в двох аспектах. По-перше, дослідник не повинен залежати від впливу зовнішніх факторів (бажання і переваг керівництва). По-друге, соціальний працівник повинен протистояти впливу на результати проведеного ним аналізу внутрішніх факторів - особистих забобонів, незнання, аберації особистого життя, сімейного досвіду.

Принцип верифікації соціальної інформації, тобто встановлення її достовірності, можливості перевірки за допомогою інших процедур чи інших джерел.

Необхідно застосовувати принцип систематичності в діагностиці, так як абсолютно всі соціальні проблеми є полікаузальними, тобто їх зародження і розвиток визначається не однією причиною, а декількома, частіше навіть системою.

Специфічним принципом діагностики в соціальній роботі можна вважати принцип клієнтоцентризму, тобто огляд всіх сторін соціальної діяльності, всіх зв'язків соціальної ситуації з точки зору інтересів і прав окремого клієнта чи групи.

На рівні безпосередньої соціальної роботи з клієнтом функції соціальної діагностики дещо змінюються. її головною метою стає визначення соціальної проблеми клієнта і знаходження правильних способів для її вирішення.

Соціальна діагностика - необхідна стадія технологічного процесу, як початок роботи з будь-якою категорією клієнтів! і типом соціальних проблем.

ІЦе одна особливість соціальної діагностики - обмеженість використання кількісних співвідношень і матеріальних засобів. Незалежно від застосованих методів технологічний процес у соціальній діагностиці має однакову структуру, окремі елементи якої змінюються в залежності від конкретних умов.

Початковим етапом його завжди є скарга клієнта чи його родичів, сусідів, заява співробітника правоохоронних органів, педагога, тобто поява соціальної проблеми.

Наступний етап діагностичного процесу - підбір і аналіз даних про соціальну ситуацію. На цьому етапі спеціаліст використовує два типи дослідницьких методів: історико-генетичні і структурно-функціональні.

Історико-генетичні методи покликані визначити час, витоки і причини зародження соціальної проблеми, простежити ступінь її виявлення на різних стадіях життя клієнта.

Структурно-функціональні методи діагностики передбачають отримання даних про наявний стан соціальної проблеми, будову соціального об'єкта і зв'язки, які сполучають його елементи, його функціональність і дисфункціональність, тобто про те, чи відповідає його діяльність своєму призначенню чи ні.

Соціальний педагог використовує в першу чергу спостереження, яке дозволяє, по-перше, дізнатися оцінку ситуації клієнтом, і познайомитися з його трактуванням проблеми.

Спостереження - це професійний атрибут спілкування соціального педагога з клієнтом, який використовується постійно, не залежно від того, на якому етапі технологічного процесу відбувається взаємодія - діагностичному, терапевтичному, етапі кризової інтервенції і ін. Важливе значення на цьому етапі має також залучення до соціальної діагностики спеціалістів суміжних галузей діяльності. Так, діагностика інтелектуального статусу і психічного здоров'я дитини, що проводиться психологами і психіатрами, може не тільки надати дані, конче необхідні для розуміння сутності проблем клієнтів та їх сімей, але й стати основою для вибору стратегії наступної роботи з ними: психолого-педагогічна корекція і вирівнювання для сприяння навчання дітей у звичайній загальноосвітній школі, підготовка матеріалів для психолого-медико-педагогічної комісії щодо переведення дитини у допоміжну школу, лікування захворювання, що обумовлює шкільні і сімейні труднощі.

Зібрані таким чином відомості підлягають аналізу: співставлення даних, їх сортування на важливі і малозначні, диференціація ознак.

Під час постановки діагнозу - спеціаліст не просто робить висновки про суть і причини життєвих ускладнень клієнта, аранжує, аналізує проблеми які є, виділяючи головну, від якої залежить вирішення всіх інших, або яка може бути вирішена на даному рівні можливостей, чи при даному рівні знань. Соціальний діагноз не може вважатися остаточним, допоки спеціаліст працює з клієнтом. Можливо, в процесі їх взаємодії виявляться факти, які примусять якщо не переглянути, то скоректувати сформульований висновок. Розв'язання будь-якої проблеми може актуалізувати інші, що були замасковані або відсунуті на другий план у процесі розв'язання проблеми. А відтак, соціальна діагностика як контроль за станом ситуації клієнта та від слідкування змін у ній здійснюється впродовж всієї діяльності щодо здійснення допомоги клієнту.