Глава 13. Технології організації молодіжного дозвілля

1.Теоретичні основи дозвіллєвої діяльності у молодіжному середовищі

2.Методика організації дозвілля дітей та молоді

ПЕРЕДМОВА

Процес становлення нової професії завжди не позбавлений помилок і протиріч. Найбільш складними є питання змісту діяльності професій соціальної сфери. Особливо це стосується соціальної педагогіки як спеціальності, яка інтенсивно розвивається, узагальнюючи і впроваджуючи досвід соціально-педагогічної діяльності та розширюючи інноваційний пошук інтеграції теоретичних, практичних і технологічних знань. Реальна і перспективна область професійної діяльності соціального педагога надзвичайно широка і різнопланова. Вона включає спектр специфічних різновидів соціально-педагогічної діяльності, в залежності від об'єкта, на який вона спрямована. І кожен з цих різновидів професійної діяльності соціального педагога повинен бути забезпечений відповідними, адекватними змісту роботи методами, методиками, технологіями.

А відтак стає очевидним, що соціальний педагог необхідний і в дитячих лікарнях та санаторіях; і в медичних реабілітаційних центрах для дітей з обмеженими можливостями; і в наркологічних диспансерах для неповнолітніх; і у виправних закладах, значну частину контингенту яких складає молодь, і в багатьох інших закладах та організаціях, які вже існують або з'являться у найближчий час у відповідь на потреби соціальної сфери, що активно розвивається. Тому підготовка соціальних педагогів передбачає засвоєння ними великого обсягу фахових знань і умінь. І саме оволодіння технологіями соціально-педагогічної роботи визначає ефективність цієї діяльності. Ця мета досягається у процесі вивчення навчального курсу «Технології соціально-педагогічної роботи». Наявність такого курсу, який би спирався на цілий комплекс інших дисциплін, змістовно мав би інтеграційно-аналітичний характер є об'єктивною необхідністю в системі підготовки соціальних педагогів. Запропонований навчальний посібник ставить перед собою мету допомогти студентам у засвоєнні даного курсу, що обумовлює його структуру і зміст.

Цей посібник «Технології професійної діяльності соціального педагога» є спробою узагальнення і систематизації технологічного підходу до сучасної соціально-педагогічної діяльності. В ньому розкриваються теоретичні основи технологій соціально-педагогічної діяльності, а також запропоновані різні технологічні підходи до розв'язання найбільш типових на сьогоднішній день соціально-педагогічннх проблем, оскільки охопити всі напрямки соціально-педагогічної діяльності, враховуючи їх різноманіття, неможливо. У підготовці даного видання автором залучались новітні публікації і розробки провідних фахівців у галузі соціальної педагогіки і соціальної роботи, які вказані в списках літератури до кожної глави, а також використаний власний досвід викладання навчального курсу “Технології соціально-педагогічної роботи” для студентів спеціальності «Соціальна педагогіка»

Посібник містить навчально-методичний матеріал для проведення лекційних занять, питання для самоконтролю та рекомендовану літературу, яка охоплює основні монографічні джерела стосовно конкретних тем курсу. У першому розділі розкрито зміст технологічного підходу до сучасної соціально-педагогічної діяльності з точки зору теоретичних засад технологій визначеної діяльності та їх характеристики.

У другому розділі запропоновані загальні технології соціально педагогічної діяльності, які можуть бути використані у роботі з різними категоріями клієнтів. У третьому розділі узагальнено матеріали практичного застосування спеціальних соціально-педагогічних технологій у роботі з сім’єю, дітьми та молоддю. Матеріали посібника можуть бути використані студентами, соціальними педагогами, соціальними працівниками, учителями, практичними психологами та співробітниками громадських організацій, орієнтованих на діяльність у соціальній сфері.

 

 

Розділ 1.

ТЕХНОЛОГІЧНИЙ ПІДХІД ДО СУЧАСНОЇ

СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

 

Глава 1

1 Теоретичні засади технологій соціально-педагогічної роботи

Сутність соціально-педагогічної діяльності.

Соціально-педагогічна діяльність як суспільне явище являє собою своєрідну модель діяльності, спрямованої на розв’язання завдань соціального виховання і соціально-педагогічного захисту.

Соціальне виховання – турбота суспільства про підростаюче покоління та створення суспільством, державою, приватними та громадськими структурами відповідних умов для фізичного, психічного і соціального розвитку особистості.

На сучасному етапі становлення соціально-педагогічної діяльності її концептуальні і процесуальні складові базуються на грунті соціальної роботи, яка з одного боку має грунтовніші засади та історію, а з іншого боку – частина функцій у структурі соціальної роботи є явно соціально-педагогічними. Згідно точки зору Василькової Ю.В. та Василькової Т.В., даний вид діяльності за замістом є соціальною роботою, що включає педагогічну діяльність і спрямована на допомогу дитині, підлітку, молодій людині в самоорганізації, встановлення нормальних відносин в сім’ї, школі, у суспільстві. Тому очевидно, що призначення соціально-педагогічної діяльності є здійснення компетентної соціально-педагогічної допомоги населенню, підвищення ефективності процесу соціалізації виховання і розвитку дітей, підлітків і молоді.

Ця соціально-педагогічна модель визначена як модель практики соціальної роботи орієнтованої на допомогу індивіду або соціальній групі, що потрапили у складну життєву ситуацію, через систему інститутів - сім'ю, школу, позашкільні, виховні, реабілітаційні та інші заклади.

Ми поділяємо думку провідних науковців та дослідників у галузі соціальної роботи (А.Й.Камська, О.Г.Карпенко, Л.І.Міщик, В.А.Поліщук), що соціальна робота здійснюється соціальними працівниками і соціальними педагогами.

Об'єктом соціальної роботи може бути будь-яка людина, яка добровільно звернулася за допомогою і потребує її. В ролі об'єкта може виступати одна особа, група людей чи сім'я, незалежно від їх відмінностей (раси, статі, мови, релігії, національності, переконань і соціального походження).

За характером потреб об'єкти соціальної роботи можна поділити на три групи: перша - соціально незахищені люди, друга-маргінальні і третя - особи з відхиленнями у поведінці.

Об'єкти за своїм складом можуть бути досить неоднорідними - від людини, яка втратила людську подобу (жебрак, алкоголік, наркоман, безпритульний), до цілком забезпеченої, але не здатної перебороти ті чи ті складні, проблемні або негативні обставини та прояви у своєму житті. Це дає можливість скористатись, розробленими в теорії соціальної роботи, ризиковим, ресурсним і проблемним підходами, які дозволяють конкретизувати об'єкти соціально-педагогічної діяльності.

Ризик визначається як ситуативна характеристика діяльності. Соціально-педагогічний ризик - врахування і врегулювання небажаних, соціально або педагогічно неприйнятних факторів і наслідків, що загрожують життю, здоров'ю та повноцінній соціалізації особистості.

Фактори адаптації до ситуації ризику у різних груп населення різні. Ті групи неповнолітніх, які залежно від поєднання об'єктивних і суб'єктивних причин максимально піддаються різним соціальним і соціально-педагогічним ризикам, називають «групами» або «категорія-ризику». Типовими представниками «групи ризику» вважаються дезадаптанти, девіанти та делінквенти.

Кількість «груп ризику» наразі значно збільшилась. До них належать сироти, соціальні сироти, безпритульні, безнадзорні, а також діти з неблагополучних сімей, сімей безробітних, дистантних сімей та мігрантів і інші. Такі соціально-вразливі групи населення об'єктивно і суб'єктив­но перебувають у стані потенційного ризику. Особливу групу складають обдаровані діти.

Ресурсний підхід - визначає арсенал засобів та спроможність для виконання будь-якого завдання або удоскона-лення тих або тих дій, особливо коли вони мають надзвичайним характер чи здійснюються в критичній ситуації.

Ресурси в соціально-педагогічній діяльності розглядаються з точки зору їх природи, джерел і корисності застосування:

- внутрішні або зовнішні по відношенню до особистості, колективу, групи

- офіційні (формальні) або неофіційні (неформальні)

- реально існуючі або потенційні (приховані)

- керовані з точки зору їх використання

Як і соціальна робота соціально-педагогічна діяльність повинна сприяти найбільш повному ефективному і скоординованому виявленню і застосуванню внутрішніх матеріальних і соціальних ресурсів. Вона передбачає створення і реалізацію програм діяльності, що спрямовані на активізацію внутрішніх ресурсів особистості і забезпечення її зовнішніми ресурсами.

Людина розглядається як комплекс ресурсів, здібностей, можливостей, які використовуються для досягнення бажаної мети. Її життєвий потенціал складається з внутрішніх ресурсів, які застосовуються особисто, в процесі створення сприятливих умов для здійснення необхідних дій або в результаті виникнення кризової ситуації. Здатність впливати на інших, визначати хід подій, можливість досягати успіхів залежить від володіння необхідними ресурсами.

Нормальний процес соціалізації є реакцією відповідно на гармонію або дисгармонію між внутрішніми ресурсами і властивостями індивіда, з одного боку, і зовнішніми ресурсами та особливостями життєвої ситуації, з другого. Виснаження соціальних ресурсів, обмеження в їх реалізації сприяє появі різного роду соціальних проблем.

Соціальні проблеми - соціальне протиріччя, що усвідомлюється людиною (групою) як значима для неї невідповідність між метою і результатом. Ця невідповідність виникає в результаті відсутності або нестачі засобів для досягнення мети і виявляється у незадоволенні соціальних потреб.

Проблемні ситуації в соціальному житті існують у будь-якої дитини як у організму, що росте і розвивається. На кожному етапі розвитку дитина і її оточення виявляють протиріччя між новим і наявним рівнем соціальних якостей, не своєчасна зміна норм і оцінок протидіє створенню відповідних умов і в результаті виникають різного роду проблеми на шляху самостійного вирішення життєво важливих завдань.

Науковцями і практиками визначені такі проблеми в житті дитини:

- проблеми, пов'язані зі збереженням психічного здоров'я дитини, розвитком людини, самовизначенням дітей і підлітків;

- проблеми, пов'язані з неблагополуччями родини, порушенням прав дитини та насиллям;

- проблеми, пов'язані з неадекватною і девіантною поведінкою, дезадаптацією дітей і підлітків у соціальному середовищі;

- проблеми, пов'язані з конфліктами та морально-психологічним кліматом у школі, мікросередовищі.

Суб'єктами соціально-виховної роботи виступають спеціалісти, що надають допомогу. Вони також є неоднорідними, враховуючи соціально-виховні інститути, що спеціалізуються у наданні того певного виду допомоги на основі законів і законодавчих актів, визнаних державою.

Соціальна робота набуває свого розвитку, якщо враховуються такі особливості:

• добровільність (допомога має надаватися, виходячи з добровільного звернення);

• своєчасність;

• персоналізація (допомога повинна здійснюватись персонально кожній особистості);

• повага (допомога не повинна принижувати честь і гідність людини, її самооцінку і самоповагу);

• активізація клієнта (основний зміст допомоги полягає в оволодінні людиною спроможністю до самостійного вирішення своїх проблем);

• комплексність (надається допомога, яка має бути спрямована на зняття небажаної емоційної напруги і на ліквідацію причин, які викликають такий стан у людини);

Таким чином, соціально-педагогічна діяльність має значні можливості для подальшого розвитку, враховуючи потреби соціуму та активний розвиток соціально-виховних інституцій, здатних до продуктивної реалізації відповідних технологій.