Важливі чинники, що впливають на розвиток дитини з особливими потребами
розширення власних ресурсів щодо задоволення своїх потреб;
потреба в позитивній увазі та безумовному прийнятті з боку батьків, оточуючих;
розвиток ініціативи (якщо батьки не сприяють ініціативності, то розвиток автономії блокується і дитина набуває ригідних форм поведінки у вигляді уникання, залежності та домінуванні).
Домінують прояви:сором’язливості, пов’язані з неповноцінністю;
2) образи (чому це сталося зі мною);3) почуття власної неповноцінності (неприйняття свого дефекту);
4) підвищеної тривожності, залежності.
2. Технології і засоби соціальної реабілітації дітей з обмеженими можливостями
Головне призначення соціальних технологій - регулювання соціальних процесів у різних областях з допомогою специфічних засобів.Різноманіття соціальних процесів, а отже, технологій їх регулювання, обумовлене широким спектром соціальної діяльності в цілому та соціального обслуговування, розрізняючи по цілях. функцій, характером і результатами.
Для кожного виду соціальної діяльності створюється особлива технологія.
Технології соціальної реабілітації включають сукупне прийомів і методів, що забезпечують прогресивний розвиток дитини, має інвалідність.
Розрізняють такі форми реабілітації, взаємопов'язані між собою.
Медична реабілітація. Вона спрямована на відновлення або компенсацію тієї чи іншої втраченої функції чи можливе уповільнення захворювання. У ході медичної реабілітації дитина проходить курс лікувальних заходів, спрямованих на збереження та зміцнення здоров'я, відновлення і розвиток фізіологічних функцій, порушених хворобою, на виявлення та активізацію компенсаторних можливостей його організму з метою забезпечення надалі умови для повернення до активної самостійного життя.
Психологічна реабілітація. Це вплив на психічну сферу інваліда, спрямоване на розвиток і корекція індивідуально психологічних особливостей особистості. Психологічна реабілітація осіб з обмеженими фізичними і психічними можливостями передбачає проведення комплексу психодинамічних заході, орієнтованих на корекцію або компенсацію порушених психічних функцій і станів. Повернення до психічного здоров'я в процес психічної реабілітації передбачає усунення небажаних установок, невпевненості в своїх силах, почуття тривоги і страхи. Процес психічної реабілітації вимагає створення спеціальних умови, які сприяють збереженню позитивного ефекту лікування (дозвілля, спілкування, диспансеризація) [4].
Педагогічна реабілітація. Під цим розуміється комплекс заходів виховного характеру відносно дітей, направлених на те, щоб дитина опанувала необхідними вміннями і навичками з самообслуговування, отримав шкільну освіту. Важливо виробити в дитини психологічнувпевненість у власній повноцінності, і сформувати правильну професійну орієнтацію. У процесі педагогічної реабілітації за допомогою системи методів і прийомів навчання, виховання і розвитку вирішуються питання відновлення, корекції та компенсації порушених функцій у процесі освіти (як загального, так і спеціального). Крім того, в цілому процесі дитина засвоює основи наукових знань і виробляє відповідні навички та вміння, осягає досвід людських стосунків і життя в суспільстві; побутових (культура внутрішньосімейних відносин); ділових (культура професійних відносин); правових та політичних стереотипах поведінки.
Соціально - економічна реабілітація. Під нею розуміється комплекс заходів щодо забезпечення інваліда необхідним і зручним житлом, грошового забезпечення і т.п.
Професійна реабілітація. Вона передбачає навчання інваліда доступних видів праці, надання необхідних індивідуальних технічних пристосувань, допомога у працевлаштуванні.
Побутова реабілітація. Вона забезпечує одержання необхідних протезів, особистих засобів пересування вдома і на вулиці, інших пристосувань, що дозволяють індивіду стати досить самостійним у побуті.
Спортивний та творча реабілітація. Дані форми активно стали розроблятися останнім часом, і слід відзначити велику ефективність. За допомогою спортивних заходів, а також сприйняття художніх творів, активної участі в художній діяльності у дітей зміцнюється фізичне і психічне здоров'я, зникає депресія, відчуття своєї неповноцінності. Крім того, спільне з дітьми - інвалідами участь у спортивно - реабілітаційних заходах дозволяє їх здоровим одноліткам подолати психологічні бар'єри, упередження у ставленні до людей з обмеженими можливостями ].
Соціальна реабілітація. Вона включає в себе і заходи щодо соціальної підтримки, тобто виплати батькам допомог і пенсій, надбавок по догляду за дитиною, надання натуральної допомоги, надання пільг, забезпечення спеціальними технічними засобами, протезування [2].
Мета соціальної реабілітації - найбільш повний розвиток у дитини з обмеженими можливостями духовних і фізичних сил за допомогою використання його збережених функцій, які виникають потреб та інтересів, його власної активності та створення відповідних зовнішніх та внутрішніх умов, в яких вони можуть найбільш активно проявлятися. При цьому важливо, щоб у процесі соціальної реабілітації дитини, підлітка чи юнака з відхиленнями у розвитку відбулися зміни у сприйнятті свого власного «Я» і навколишньої дійсності, навчилися бути рівними з так званими здоровими людьми і у них сформувалися якості, що протидіють травмуючим впливам і сприяють успішному виконанню життєвих планів [2].
Щоб реалізувати названі завдання фахівець із соціальної реабілітації повинен володіти засобами і методами впливу на дитину.
До засобів реабілітаційного впливу відносяться різні види діяльності (ігрова, навчальна, трудова і т.д.), психологічним допомоги (психолого-профілактична та просвітницька робота, психологічне консультування, психокорекція та психотерапія, спеціальної допомоги (ігротерапія, арттерапія чи терапія мистецтвом музикотерапія, бібліотерапія, танцювальна терапія, проективний малюнок, твір історій, казкотерапія, куклотеранія. матеріальної і духовної культури, технічні пристосування, обладнання, необхідні для дитини з обмеженими можливостями, література, твори мистецтва, аудіовізуальні технічні засоби, засоби масової інформації тощо)
Правила реабілітації дітей з обмеженими функціональними можливостями:
1) ставитися до дитини з обмеженими функціональними можливостями як до такої, що вимагає спеціального навчання, виховання та догляду;
2) на основі спеціальних рекомендацій, порад і методик поступово і цілеспрямовано:
— навчати дитину альтернативних способів спілкування;— навчати основних правил поведінки;
— прищеплювати навички самообслуговування;— розвивати зорове, слухове, тактильне сприйняття;— виявляти та розвивати творчі здібності дитини;
3) створювати середовище фізичної та емоційної безпеки:— позбавлятися небезпечних речей і предметів;— вилучати предмети, що викликають у дитини страх та інші негативні емоційні реакції;— не з'ясовувати у присутності дитини стосунки, особливо з приводу її інвалідності та проблем, пов'язаних з нею;
4) рідним та людям, що знаходяться в безпосередньому контакті з дитиною-інвалідом, потрібно:
— сприймати її такою, якою вона є;— підтримувати і заохочувати ц до пізнання нового;
— стимулювати до дії через гру;— більше розмовляти з дитиною, слухати її;— надавати дитині можливості вибору: в їжі, одязі, іграшках, засобах масової інформації тощо;— не піддаватися усім примхам і вимогам дитини;— не вимагати від неї того, чого вона не здатна зробити;— не боятися кожну хвилину за життя дитини.
Зміст соціально-педагогічної роботи з дітьми та молоддю з обмеженими функціональними можливостями:
1) вивчення соціально-психологічного стану осіб з обмеженою дієздатністю;
2) проведення соціально-педагогічних досліджень особливостей соціалізації дітей-інвалідів з різними типами захворювань;3) побутова реабілітація дітей-інвалідів (навчання елементам самообслуговування та нормам елементарної поведінки в різних мікросоціумах);
4) проведення психологічного консультування дітей-інвалідів з особистісних проблем;б) здійснення психолого-педагогічної корекції роботи;6) організація консультпунктів для родичів молодих інвалідів з юридичних, правових, психолого-педагогічних питань;
7) розвиток потенційних творчих можливостей дітей-інвалідів;
8) формування якостей особистісної самодіяльності засобами спеціально розроблених психотренінгів та психотренуючих ігор;9) організація культурно-дозвільної діяльності дітей-інвалідів через проектування та впровадження різноманітних програм та форм роботи соціальних служб;
10) здійснення профорієнтаційної роботи серед молодих інвалідів;
11) вихід з конкретними пропозиціями щодо поліпшення життя молодих інвалідів у суспільстві;
12) координація роботи з різними соціальними інститутами, що опікуються проблемами дітей-інвалідів у суспільстві.
Погіршує адаптацію: Візуально-афективний стереотип «каліцтва». Переживання нетовариського ставлення ровесників (не приймають в групові ігри).Надмірна увага оточуючих.Неповна сім’я, матеріальні проблеми.5) Труднощі в процесі навчання.6) Звинувачування з боку особи, яка опікується (через тебе я не захистила дисертацію, бо лікувала).7) Гіперопіка.8) Усвідомлення зовнішніх відмінностей.9) Перенесення потрясіння (травма, втрата органу).10) Ізоляція (лікарня, індивідуальне навчання).11) Некоректність, нетолерантність оточуючого середовища.
Завдання, що постають перед батьками, педагогами, практичними психологами, соціальними педагогами у роботі з дітьми, які мають особливі потреби:
Формування позитивного відношення батьків до заходів, що психологічно виривають дитину з положення соціального утриманця.
Відношення дитини до себе. Активний вектор. Хочу—»можу.
Підвищення компетентності суміжних галузей: налагодження тісного контакту з медициною, соціальними інституціями (знати механізм захворювання, динаміку хвороби, фізичні та психологічні резерви організму, працездатність, можливість компенсації).
Удосконалення методів і прийомів корекції на базі знань (графомоторика, офтальмопедія).
Поєднання зусиль вчителя, психолога, батьків у напрямку адаптації до оточуючого середовища та соціалізації дитини.
3. Соціально-педагогічна робота з дітьми з обмеженими можливостями:
- дотримання прав дитини;
- надання державних гарантій у сфері соціального обслугову-вання;
- забезпечення отримання рівних можливостей щодо отримання со-ціальних послуг і їх доступності для дітей і молоді цієї категорії;
- послідовності всіх видів соціального обслуговування;
- орієнтації соціального обслуговування на індивідуальні потреби;
- пріоритетність заходів по соціальній адаптації дітей-інвалідів і молодих інвалідів;
- відповідальності органів державної влади, органів місцевого са-моуправління за збереження прав дітей-інвалідів у сфері соці-ального обслуговування.
У забезпеченні соціальної допомоги і підтримки дітей з обмеже-ними функціональними можливостями помітну роль відіграє фахі-вець, котрий повинен:
- забезпечити допустиме і доцільне посередництво між особистіс-тю дитини, сім’ї, з одного боку, і суспільством з різними держав-ними і громадськими структурами;
- виконувати своєрідну роль “третьої особи”, зв’язуючої ланки між дитиною і мікросередовищем, між дитиною і молодою з об-меженими можливостями і здоровими людьми, сім’єю і суспіль-ством;
- впливати на спілкування інваліда і його відносини у мікросоціу-мі, стимулювати, спонукати його до тієї чи іншої діяльності, яка буде сприяти її прогресивному розвитку;
- допомагати сім’ї, котра виховує дитину з обмеженими функціо-нальними можливостями, організувати спеціалізовані види реа-білітації, причому необхідно враховувати, що медична реабіліта-ція не має чіткого відмежування від психологічної, педагогічної, соціально-економічної та професійної.
Зважаючи на законодавчу базу та особливості потреб дітей і мо-лоді з функціональними обмеженнями важливою умовою у допо-мозі такій категорії людей є незаперечна реалізація Державних про-грам (2001 р.), що сприяє захисту інвалідів.
У межах цієї програми виконується низка заходів, які стосують-ся окремих аспектів проблеми соціально-педагогічної реабілітації (див. мал. 1). Серед них можна назвати такі: 1. Програмно-методичне забезпечення спеціальних (корекційних)освітніх установ.Мається на увазі розробка змісту спеціальної освіти, соціально-трудової адаптації, психолого-педагогічної реабілітації дітей з пору-шенням інтелекту.
2. Підготовка і підвищення кваліфікації кадрів, котрі працюють з
дітьми з обмеженими можливостями.
Створюються пакети науково-методичних навчальних матеріа-лів для спеціалістів і батьків щодо забезпечення групового та інди-відуального навчання дітей з порушенням емоційно-вольової сфери під час інтеграції в середовище здорових ровесників.
3. Створення нових і розвиток діючих Центрів реабілітації дітей з
обмеженими можливостями.
З метою поліпшення їхньої роботи на сьогодні розроблена мо-дель психолого-педагогічної консультації з діагностичним підхо-дом.
4. Створення нових освітніх моделей для дітей-інвалідів.
В Україні робляться перші кроки у плані впровадження моделі інтегрованого виховання і навчання дітей з відхиленнями у розвитку. організація соціальної роботи з дітьми інвалідами базується на:
- вивчення соцiально-психологiчного стану дитини з обмеженою дієздатністю;
- побутовій реаблiтацiї дiтей-iнвалiдiв (навчання елементам самообслуговування та норм елементарної поведнки в рiзних мікросоціумах);- органiзації консультпунктiв для родичiв дітей-iнвалiдiв з юридичних,правових, психолого-педагогічних та інших питань;- розвитку потенційних творчих можливостей дiтей-iнвалiдiв;- формування якостей особистiсної самодяльностi засобами спеціально
розроблених психотренiнгiв та психотренуючих iгор;- органiзацiї культурно-дозвiллево та освітньої дiяльностi дiтей-iнвалiдiв;- координації роботи з різними соціальними інститутами, що опікуються проблемами дiтей-iнвалiдiв у суспiльствi;
- здійснені соціального захисту дітей-інвалідів та їх сімей.
