Ці дві категорії прав звичайно згадуються в одній «зв'язці», проте їх походження та зміст не тотожні, а співвідно-
1 Головистикова АН., Дмитриев Ю.А. Проблемы теории государства и права: Учебник. — М.: Эксмо, 2005. — С.633-634.
шення включає не тільки схожість, а й відмінність. Права людини своїм джерелом мають природне, а права громадянина — позитивне право.
Права людини — це права, нерозривно пов'язані із самим існуванням людини: право на життя, на свободу в усіх її проявах, право на повагу людської гідності, на опір пригнобленню.
Ці права є невід'ємними, інакше кажучи, заборонене будь-яке посягання на ці права. Права людини можуть бути обмежені тільки в тій мірі, в якій це необхідно для захисту прав іншої людини. Права людини є невідчужуваними, іншими словами, людина сама не має права від них відмовитися, бо без цих прав вона вже не є людиною. Права людини належать кожному індивіду, незалежно від належності до громадянства тієї або іншої країни, расової або національної належності. Кожна людина є носієм природних, породжених самою природою людини прав.
Права громадянина — це права члена державно організованого громадянського суспільства.
Права громадянина є певною дискримінацією негрома-дян певної держави, оскільки вони не володіють цією групою прав. Під правами громадянина розуміють перш за все можливість брати участь в управлінні суспільними та державними справами: право на об'єднання в партії та громадські організації, право обирати і бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Право на соціальний захист також в основному належить громадянам держави.
Цілісність і взаємозв'язок прав людини і громадянина виявляються в тому, що права громадянина є різновидом • прав людини (їх називають політичними правами людини). Звичайно права людини і громадянина фіксуються в одному нормативно-правовому акті (наприклад, такою є французька Декларація прав людини і громадянина, конституції більшості сучасних держав).
Унаслідок того, що всі права людини і громадянина рівноцінні та взаємопов'язані, вони однаковою мірою мають захищатися державою. Неприпустимою є зневага одними правами під приводом реалізації інших прав. Цілісність інституту прав людини і громадянина гранично точно виражена у Віденській декларації Всесвітньої конференції з прав людини 1993 p.: «Всі права людини універсальні, неподільні, взаємозалежні і взаємопов'язані. Міжнародне
співтовариство має ставитися до прав людини глобально, на справедливій і рівній основі, з однаковим підходом і увагою».
