Динаміка загальної і граничної корисності

Тема 2. Теорія граничної корисності та поведінка споживача

 

Питання лекції:

1. Корисність в економічній теорії та проблема її виміру.

2. Процес споживання та динаміка зміни сукупної та граничної користі.

3. Рівновага споживача з кардиналістських позицій.

Питання для самостійного вивчення:

1. Потреби, види потреб.

 

 

Література:

1. [2], с. 19-23,

Питання 1. Корисність в економічній теорії та проблема її виміру.

 

Теорія поведінки споживача – це частина економічної теорії, присвячена дослідженню поведінки окремих споживачів. Вона вивчає сукупність взаємозв’язаних принципів і закономірностей, керуючись якими споживач формує і реалізує свій план споживання різноманітних благ, орієнтуючись при цьому на максимальне задоволення своїх потреб в умовах певних обмежень.

Прийнято вважати, що споживачі на ринку поводяться раціонально, тобто намагаються досягти максимального результату при обмежених можливостях. Головним обмеженням для будь-якого споживача є розмір його доходу. Тому він змушений постійно здійснювати вибір із великої кількості благ, запропонованих на ринку, намагаючись придбати найкращий набір благ із доступних йому в межах доходу.

Звичайно аналіз поведінки споживача здійснюється в три етапи:

- вивчення уподобань споживача;

- визначення бюджетних обмежень, які споживач відчуває;

- вибір, який здійснює споживач з урахуванням перших двох обставин.

В ході цього аналізу припускається, що «середній» споживач виходить із наступних принципів:

- раціональність – бажання скористатися власними доходами з максимальною корисністю;

- обмеженість грошових доходів – так зване бюджетне обмеження;

- власна система уподобань і цінностей – суб’єктивне уявлення кожного покупця про корисність благ;

- численність видів споживання – кожен споживач прагне спожити безліч різноманітних індивідуальних благ;

- ненасиченість – споживач прагне мати більшу кількість благ.

Виходячи з останнього принципу, більшість випадків споживчого вибору зводиться до прийняття рішень, які мають прирісний характер (рішення вжити на одне благо більше, ніж звичайно). Але існує модель споживчої поведінки, згідно з якою приймається рішення типу «або все, або нічого» (меншість випадків).

Нажаль, споживачі не завжди дотримуються принципів раціональної поведінки. Існують такі моделі їхньої поведінки, які визначаються впливом на споживача смаків, уподобань та інших суб’єктивних факторів. Враховуючи це, економісти виділяють декілька типів нераціональної споживчої поведінки:

- спекулятивна (таке, що викликається інфляційними очікуваннями);

- незапланована (під впливом капризу, хвилинного бажання тощо);

- соціально зумовлена поведінка, що містить:

ефект приєднання (купувати все те, що купує більшість);

ефект сноба (купувати те, що більшість не купує, виділитися);

ефект Веблена (купувати найбільш коштовні, престижні речі).

Перед кожним споживачем звичайно постають три питання:

- що купити? – для відповіді треба з’ясувати корисність блага для споживача;

- скільки коштує? – для відповіді треба дослідити ціну блага;

- чи достатньо коштів, щоб здійснити покупку? – для відповіді треба визначити дохід споживача. Ці проблеми – корисність – ціна – дохід – і складають зміст теорії поведінки споживача. Споживач, виходячи на ринок, має за мету придбати деяку кількість товарів або послуг, щоб задовольнити свої потреби. При цьому він орієнтується на властивість товарів задовольняти потреби та приносити задоволення.

Потреби – це стан незадоволення, який споживач хотів би змінити, або стан задоволення, який він прагне зберегти. Потреби поділяють на:

- фізичні (матеріальні) – їжа, одяг, взуття, житло, товари і послуги побутово-господарського призначення;

- інтелектуальні – освіта, підвищення кваліфікації, товари і послуги культурного призначення;

- соціальні – умови праці, зв’язок, транспорт, охорона здоров'я, соціальна інфраструктура.

Потреби задовольняються за допомогою благ. Благо – матеріальний або нематеріальний засіб для задоволення людської потреби. Блага поділяються на:

- не економічні (вільні) – це ті, за користуванням якими платити непотрібно, але вони є в необмеженій кількості (наприклад, повітря);

- економічні – це ті, для споживання яких необхідно сплатити їх вартість. Економічні блага в свою чергу поділяються на довготермінові, які передбачають багаторазове використання (автомобіль, книги, електроприлади, тощо), та ті, що призначені для разового використання (хліб, напої, сірники). Серед благ виділяють взаємозамінні (субститути) та взаємодоповнюючі (комплементарні). До субститутів відносяться не тільки споживчі блага та виробничі ресурси, а й послуги транспорту (потяг – літак – автобус), сфера відпочинку (кінотеатр – цирк). Економічні блага також можуть бути поділені на нинішні та майбутні, прямі (виробничі) та непрямі (невиробничі).

Корисність (utility) – це здатність економічного блага задовольняти потреби, або це задоволення, що отримує людина від споживання того чи іншого блага. Походження терміна «корисність» пов’язують з ім’ям англійського філософа і соціолога Дж. Бентама (1748-1832), засновника суспільного руху утилітаризм. Корисність – поняття виключно індивідуальне, те,що для одного споживача може мати високу корисність, іншим може сприйматися як анти благо (наприклад, кава, сигарети, алкоголь). Відносно цих благ термін „корисність” має певну невідповідність, тому економісти давно намагаються замінити його. Відомий російський економіст Микола Христофорович Бунге (1823-1895) пропонував використовувати термін „годность” (придатність). „Потреба в наркотичних речовинах, – писав він, –безсумнівна, але чи можна сказати, що опіум та гашиш корисні для курців, –вони лише годні як речовина для наркотичного сп’яніння”. А французький економіст Шарль Жид пропонував термін „бажаність”. На його думку, такий термін не може характеризуватися моральністю чи аморальністю, не може бути розумним чи безрозсудним. Термін „бажаність” підтримував також відомий американський економіст та статистик І. Фішер. Він вказував на перевагу антоніма „небажаність” порівняно з „безкорисністю” чи ще гірше з „антикорисністю”. Однак термін „корисність” пережив своїх критиків і використовується й нині. Сьогодні це поняття відбиває суб’єктивну оцінку індивідом ступеня бажаності того чи іншого блага незалежно від того, чи сприяє його споживання об’єктивно розвитку певного суб’єкта чи завдає йому шкоди. Разом з тим корисність формується під впливом об’єктивних обставин. Корисними можуть бути лише доступні для споживача блага. Визначаючи для себе цінність даного блага, споживач звертає увагу на його корисність (чим вище корисність блага, тим більше споживач згоден за нього сплатити) і запас в економіці (великі запаси блага знижують його цінність для окремого споживача, обмеженість блага – її підвищує). Корисність в економічній теорії виступає як мета споживання, а під благом розуміють будь який об’єкт споживання, що надає стійке і передбачене задоволення споживачеві, а, отже, підвищує рівень його добробуту. Основи теорії корисності було закладено такими видатними економістами як Г. Госсен, У.С. Джевонс, К. Менгер тощо. Вони використовували для характеристики результату того, що зроблено в трохи більшому або трохи меншому обсязі прикметник граничний («маржинальний»), а в економічному аналізі – граничні величини. Саме їх вважають засновниками напрямку економічної теорії під назвою маржиналізм.

Звичайно виділяють два основних підходи до визначення корисності:

- кількісний підхід (кардиналістський) – відповідає першому етапу маржиналізму, який розроблявся в працях К. Менгера, Ф. Візера, О. Бем-Баверка, а пізніше і А. Маршала. Заснований на кількісному вимірюванні корисності блага в умовних одиницях – ютилах. В рамках кількісного підходу однією з концепцій є трактування корисності як жертви. Корисність певної кількості блага (певного набору благ) оцінюється величиною еталонного блага, яким особа здатна пожертвувати заради отримання одиниці блага, яке оцінюється. Таким чином, на основі експертних опитувань, можна чисельно визначити корисність.

- порядковий підхід (ординалістський) – відповідає другому етапу маржиналізму, який розроблявся в працях Ф. Еджуорта, В. Парето, Дж. Хікса, Є. Слуцького тощо. Заснований на порядковому вимірювання корисності, тобто споживач здатний визначитися з черговістю, послідовністю, в якій він обирав ці блага для задоволення своїх потреб.

 

Питання 2. Процес споживання та динаміка зміни сукупної та граничної користі.

 

Представники кардиналістської теорії споживчої поведінки використовували поняття функції корисності, як залежності між кількістю споживаних благ та рівнем їхньої загальної корисності. Вони вважали, що кожний споживач так витрачає свій бюджет, щоб отримати максимальну корисність від усієї сукупності споживаних благ. При цьому споживач здатен оцінити корисність блага кількісно, пам’ятає про спадання граничної корисності кожного блага по мірі його споживання і формує структуру покупок так, щоб загальна корисність усієї маси блага була максимальною.

В загальному вигляді завдання споживача полягає у тому, щоб максимізувати функцію корисності:

U = U (Q₁, Q₂, …, Q_i, Q_n) – max

при бюджетному обмеженні:

M = P₁Q₁ + P₂Q₂ + …+ P_iQ _I + P_nQ_n,

де U – корисність товарів;

M – величина бюджету споживача;

Q _i – кількість i-ого блага;

P_i – ціна одиниці i-ого блага.

Представники кардиналістської теорії вважали корисність головним фактором споживчого вибору, але не враховували, що це поняття цілком індивідуальне (суб’єктивне): те, що корисно для однієї людини, може бути абсолютно безкорисно для іншої. Намагаючись кількісно виміряти корисність, вони навіть запровадили гіпотетичну одиницю її виміру «ютіль», а також поняття «сукупної» та «граничної корисності».

Сукупна (загальна) корисність (TU) – сумарна корисність усіх спожитих одиниць (порцій) одного блага. Саме загальну корисність максимізує споживач.

TU = ∑ Ui

Гранична корисність (MU) – додаткова корисність, яку споживач здобуває із додаткової одиниці споживаного блага, або – це зміна загальної корисності в результаті споживання додаткової одиниці блага. Вона розраховується як прирощування загальної корисності, яке віднесене до прирощування кількості споживаного блага:

MU = ∆TU/∆Q.

Отже корисність змінюється зі зміною кількості споживаного блага. При послідовному споживанні того ж самого блага загальна його корисність – зростає, а гранична корисність одиниці блага – спадає, внаслідок насичення потреби у ньому. Остання залежність відбиває дію першого закону Госсена або закону спадної граничної корисності, який наголошує: кожна додаткова одиниця спожитого блага приносить споживачеві менше задоволення, тобто гранична корисність кожної наступної одиниці блага зменшується.

Так в спеку перша склянка газованої води буде мати для споживача, який відчуває спрагу, найвищу корисність, друга – дещо меншу, а, наприклад, п’ята – може виявитися навіть шкідливою. Вперше цей принцип був сформульований німецьким економістом в 1854 році і отримав у подальшому назву першого закону Госсена. Між сукупною та граничною корисністю існує наступний зв’язок: незважаючи на те, що сукупна корисність TU із збільшенням кількості благ поступово зростає, гранична корисність MU кожної додаткової одиниці блага зменшується. Максимум корисності досягається в т. А, коли гранична корисність стає рівною нулю. Це означає, що благо повністю задовольняє потребу. Подальше споживання блага приносить шкоду (гранична корисність блага від’ємна), то сукупна корисність знижується. Відобразимо динаміку зміни загальної і граничної корисності зі зміною кількості споживаного блага за допомогою табл. 1.

Таблиця 1.

Динаміка загальної і граничної корисності

Обсяг споживання газованої води (кількість склянок, Q)	Гранична корисність, MU	Загальна корисність, TU
	-2

Як бачимо, перший стовпчик таблиці показує зростання кількості одиниць споживаного блага (склянок газованої води), другий стовпчик демонструє принцип убування корисності. Тут чітко простежується обернена залежність між обсягом споживання і граничною корисністю. Третій стовпчик показує, що загальна корисність (загальне задоволення споживача) зростає по мірі зростання одиниць споживаного блага.

Особливого коментарю потребують показники MU та TU в 5-му та 6-му рядках таблиці. Як відомо, споживач купує благо для максимального насичення потреби в ньому, а, отже, він, поводячись раціонально, припинить його споживання в ситуації, коли загальна корисність сягне свого максимального значення (рядок 5). Тобто в ситуації, коли MU=0, TU=max. Точка, в якій споживач перестає розглядати додаткове споживання як таке, що приносить йому корисність, називається точкою насичення.

У разі нераціональної поведінки споживача, подальше споживання одиниць блага після задоволення потреби у ньому – після точки насичення (рядок 6), призведе до погіршення добробуту і, навіть, до шкоди для споживача. Гранична корисність в цій ситуації стає від’ємною (MU<0), а загальна – зменшується. Якщо припустити, що благо поділено на безкінечно малі частини, то функціональну залежність між обсягом блага і його граничною та загальною корисністю можна відобразити за допомогою множини крапок, які утворюють безперервні лінії – графіки MU та TU (рис. 1, 2, 3).

Графік кривої граничної корисності має від’ємний нахил, тому що корисність спожитих одна за одною частин (одиниць) блага поступово спадає. Графік кривої загальної корисності має позитивний нахил, тому що зі зростанням кількості частин (одиниць) блага загальна його корисність зростає.

 

 

Рис. 1. Графік TU Рис. 2 Графік MU Рис. 3. TU та MU

Іноді трапляються випадки, коли гранична корисність може бути зростаючою (люди, що перебувають в полоні сильних пристрастей: колекціонери, наркомани, алкоголіки). Зростаюча гранична корисність може спостерігатися інколи лише в певному інтервалі споживання блага (алкоголь). Є блага з додатною корисністю, які при надмірному споживанні можуть бути анти благами, наприклад, ліки. Корисність ліків полягає в суворому дозуванні. Подібно, надмірне перебування на сонці може призвести до опіків та захворювання шкіри.

 

Питання 3. Рівновага споживача з кардиналістських позицій.

 

Завершуючи аналіз споживчої поведінки з кардиналістських позицій, слід зауважити, що саме принцип спадання корисності тут використовується для визначення рівноваги споживача.

Рівновага (оптимум) споживача – це оптимальний набір товарів, коли споживач досягає максимум корисності при заданому бюджетному обмеженні. Як тільки споживач отримує такий набір, у нього зникають стимули замінювати його на інший.

В кардиналістської теорії стан рівноваги досягається, коли будь-яке збільшення корисності від споживання одного блага буде вимагати від споживача скорочення корисності від споживання іншого блага. Тобто споживач максимізує функцію корисності при фіксованих цінах і певному розмірі бюджету, якщо відношення граничних корисностей до цін однакові для усіх благ і дорівнюють граничній корисності грошей:

 

,

де – гранична корисність благ, що придбаються;

– ціни благ, що придбаються;

λ – гранична корисність грошей (відношення граничної корисності блага до його ціни, напр., ).

 

Інакше кажучи, раціональний споживач в межах фіксованого бюджету так здійснює свої покупки, щоб кожне придбане благо приносило йому однакову граничну корисність пропорційно ціні цього блага. Тільки у цьому випадку він отримає максимальне задоволення.

Або, з урахуванням поняття «гранична корисність грошей»: раціональний споживач так здійснює свої покупки у межах бюджету, щоб кожна грошова одиниця, витрачена на придбання одного блага, приносила йому однакову граничну корисність, що і грошова одиниця, витрачена на інше благо.

Ця закономірність отримала назву другого закону Госсена або правила максимізації корисності, згідно якого граничні корисності благ, що купуються, у розрахунку на одну грошову одиницю однакові. Це співвідношення також має назву еквімаржинальний принцип.

Рівновага (оптимум) споживача дозволяє зробити низку висновків:

- якщо , то . Отже співвідношення між граничними корисностями будь-яких благ дорівнює співвідношенню їх цін;

- в стані рівноваги граничні корисності грошових одиниць (λ) у різних варіантах використання рівні, тобто: ;

- в загальному вигляді: . Це означає, що гранична корисність блага дорівнює граничним витратам споживача. Тобто раціональний споживчий вибір не тільки припускає зіставлення додаткових вигід та додаткових витрат, але і рівність між ними ();

- у відповідності до другого закону Госсена, зростання ціни блага призводить до зниження співвідношення . Тобто, для збереження рівності , необхідно збільшити граничну корисність, а, отже, скоротити споживання даного блага;

- як бачимо, тут чітко виконується вимога закону попиту: якщо при незмінній ціні блага зростає бюджет споживача, то він може збільшити загальну корисність від його споживання за рахунок збільшення попиту на благо, для якого MU>0. Тобто попит на благо прямо залежить від бюджету споживача і зворотно від ціни даного блага:

З’ясувавши основні особливості споживчого вибору на основі граничної корисності, перейдемо до його розгляду з позицій ординалістської теорії або теорії порядків споживчих уподобань.