Методи боротьби з забрудненнями атмосфери

ТЕМА № 3: Геоекологія.

План

1. Атмосфера

2. Гідросфера

3. Літосфера

 

Прикладна екологія складається з трьох основних блоків — геоекологічного, техноекологічного й соціоекологічного — кожен з яких, має десятки відгалужень.

 

Г е о е к о л о г і я – розділ екології, який вивчає специфіку взаємовідносин організмів i середовища їх існування в різних географічних зонах, на суходолі й в океані, в тундрі, тайзі й тропіках, у горах i пустелях тощо, дає екологічну характеристику різних географічних регіонів, областей, районів, ландшафтів (від нім. Landschaft - місцевість, природний територіальний комплекс) розглядає екологічні наслідки ендо- й екзогенних геологічних процесів, видобування корисних копалин, здійснює екологічне картографування.

 

1. Навколишнє природне середовище, в якому живе людина, складається з неживого й живого компонентів. До першого належить атмосфера, гідросфера та літосфера Землі, до другого – всі її живі мешканці.

Атмосфера –(від гр. atmos – пара і sphaira – куля) – це газова оболонка, що оточує Землю, яка обертається разом із нею. Маса атмосфери біля 5,15*10¹⁵ т. Склад її у поверхні Землі такий: 78,1% азоту, 21% кисню, 0,9% аргону, у незначних долях відсотку вуглекислий газ, водень, гелій, неон та ін. гази.

Головні функції атмосфери:

· Захищає всі живі організми від згубного впливу космічних випромінювань та ударів метеоритів.

· Обумовлює та регулює сезонні та добові коливання температури.

· Є носієм тепла та вологи.

· Є депо газів, які беруть участь у фотосинтезі й забезпечують дихання.

· Зумовлює такі процеси як: вивітрювання гірських порід, рух природних вод, льодовиків тощо.

Вплив людини на атмосферу.

Парниковий ефект. Основна маса повітря (90%) зосереджена в нижньому шарі атмосфери – тропосфері. Тут відбуваються найінтенсивніші теплові процеси, причому атмосфера нагрівається знизу від материків та океанів. За даними ООН з кінця 19 до початку 21 ст. глобальна температура на земній кулі підвищилась на 0,6°С. Цей процес зумовлений насамперед діяльністю людини: по-перше людина підігріває атмосферу, спалюючи велику кількість вугілля, нафти, газу, а також вводячи в дію атомні електростанції; по-друге, в результаті спалювання органічного палива, а також внаслідок знищення лісів у атмосфері накопичується вуглекислий газ. За останні 120 років вміст СО₂ в повітрі збільшився на 17%. У земній атмосфері вуглекислий газ діє як скло в теплиці чи парнику: він вільно пропускає сонячні промені до поверхні Землі, але втримує її тепло. Це спричинює розігрівання атмосфери, відоме, як парниковий ефект. Розрахунки свідчать, що підвищення середньорічної температури спричинить зміну кількості опадів, хмарного покриву, океанічних течій, розмірів полярних крижаних шапок. Глобальне потепління призведе до танення льодовиків Гренландії, Антарктиди й гір, рівень світового океану підвищиться на 6-10 м., при цьому буде затоплено близько 20% площі суходолу.

Руйнування озонового шару. На висотах 20-50 км повітря містить підвищену кількість озону (О₃). Озон утворюється в стратосфері із двоатомного кисню О₂ при електричному розряді (наприклад, під час грози) і під впливом УФ випромінювання Сонця. Останнім часом вчені надзвичайно занепокоєні зниженням вмісту озону в озоновому шарі землі. Над Антарктидою виявлено “діру” в якій вміст озону менший від звичайного на 40-50%, площа „діри” збільшується і вже перевищує площу Антарктиди. Озонову “діру” виявлено також і в північній півкулі (над Шпіцбергеном). Зменшення вмісту озону в атмосфері загрожує зниженням врожаїв с-г культур, захворюванням тварин і людей, збільшенням рівня мутацій. Якщо озоновий шар зникне зовсім це призведе до зникнення принаймні наземної біоти. Джерелом озоноруйнівних речовин є насамперед фреони (хлорфторметани) – що широко використовуються людиною в рефрижераторах і побутових холодильниках, як аерозольні розприскувачі та ін. Вони надзвичайно стійкі й можуть зберігатись в атмосфері до 80 років. Фреони потрапляють у стратосферу, де під впливом УФ випромінювання Сонця вивільняють атоми хлору. Хлор розкладає озон до молекул кисню. Один атом хлору здатен розкласти до 100 тис. молекул озону. В Україні спостереження за станом озонового шару проводяться на 5 озонометричних станціях (Київ, Бориспіль, Одеса, Львів, Карадаг).

Смог (від англ. smoke – дим і fog – туман) - накопичення шкідливих газів. Дослідники зазначають, що смог виникає внаслідок складних фотохімічних реакцій. В сухому, загазованому, теплому повітрі з’являється синюватий прозорий туман, який має неприємний запах, викликає подразнення очей, горла, задишку, спричиняє розвиток бронхіальної астми. Листя на деревах в’яне, стає плямистим, жовкне. Прискорюється корозія металів, руйнування мармуру, фарб, гуми.

Кислотні дощі. Оксиди сірки та азоту, що викидаються в атмосферу внаслідок роботи теплоелектростанцій (ТЕС) та автотранспорту, сполучаються з атмосферною вологою й утворюють дрібні крапельки сірчаної та азотної кислот, які переносяться вітрами у вигляді кислотного туману й випадають на землю кислотними дощами. Ці дощі вкрай шкідливо впливають на довкілля:

· Знижується врожайність внаслідок ушкодження листків кислотами.

· З ґрунту вимивається кальцій, калій та магній, що призводить до деградації рослинності.

· Гинуть ліси, отруюється вода рік, озер, ставків.

· Прискорюється руйнування пам’яток архітектури, споруд.

· Збільшується захворюваність людей.

Ядерна ніч і ядерна зима. На планеті накопичений великий ядерний потенціал. Як свідчить моделювання на ЕОМ (електроннообчислювальна машина), виконане американськими й, незалежно від них, російськими вченими, катастрофічні наслідки для людства мав би ядерний конфлікт із використанням „лише” 1000 Мт (Мегатон) у тротиловому еквіваленті. У випадку, якщо такий конфлікт станеться він спричинить метеорологічну катастрофу глобального масштабу, яка матиме такі наслідки:

· Теплове нагрівання атмосфери на 1°С, що підніме ураганні вітри.

· Забруднення атмосфери радіоактивними речовинами, які швидко поширяться по всій планеті

· Виділення горючих газів внаслідок пожеж та руйнування промислових свердловин і газопроводів, що викличе підвищення температури на планеті на 4-5°С.

· Утворення під час ядерних вибухів великої кількості оксидів азоту, що призведе до руйнування від 40 до 60% озонового шару.

· Забруднення атмосфери великою кількістю пилу та сажі після ядерних вибухів і пожеж.

Найстрашнішим наслідком ядерного конфлікту буде саме цей останній. Пил, попіл і сажа сильними горизонтальними течіями, що є в стратосфері, за один-два тижні затягнуть небо над усією Землею. В результаті прозорість атмосфери зменшиться у 200 разів. Настане „ ядерна ніч”, що триватиме кілька місяців, упродовж яких загине врожай і зникне практично весь покрив планети. Внаслідок запорошення атмосфери приземний шар повітря охолоне на 15-20°С, а в деяких регіонах на 40-50°. Настане ядерна зима, що триватиме декілька місяців. За кілька місяців темряви та холоду пил та сажа поступово осядуть. Охолодження зміниться нагріванням атмосфери на 20-30° вище норми. Неоднорідні температурні зміни над суходолом та океаном підіймуть ураганні вітри.

Люди, що вціліють після ядерних вибухів поринуть у жах ядерної ночі та зими. Загибель рослин і тварин, радіоактивне забруднення, вихід з ладу енергетичних систем, транспорту і зв’язку, ураганні вітри викличуть такий психологічний шок, який людство мабуть не зможе пережити.

Методи боротьби з забрудненнями атмосфери.

Економічні методи. Застосування санкцій, штрафів, податковий тиск на підприємства, що забруднюють атмосферу. Заохочувальні заходи щодо підприємств, що впроваджують безвідходні технології, нові системи очистки.

Організаційні методи. Зменшення кількості ТЕС за рахунок будівництва більш потужних та забезпечених новими системами очищення та утилізації (корисного використання) газових і пилових викидів. Технологічні методи. Очищення вугілля від піриту (сірчаного колчедану (FeS) перед його спалюванням у топках ТЕС. Це стає необхідним у зв‘язку з використанням для ТЕС вугілля нижчої якості зі значним вмістом піриту(пірит при згоранні розкладається з виділенням оксиду сірки (SO₂). В результаті цього вміст оксидів сірки в димах ТЕС зменшується на 98-99%.

Заміна вугілля та мазуту для ТЕС на більш екологічно чисте паливо – природних газ. Регулювання двигунів внутрішнього згорання в автомобілях, встановлення каталізаторів, що нейтралізують чадний газ до вуглекислого, заміна етильованого бензину (який забруднює повітря свинцем) менш шкідливим паливом. Озеленення міст та селищ.

2. Гідросфера – (від гр. hidor – вода та sphaira – куля) – сукупність усіх вод Землі (глибинних, ґрунтових, поверхневих, материкових, океанічних і атмосферних, іншими словами, це сукупність всіх водних об’єктів земної кулі: океанів, морів, річок, озер, водосховищ, боліт, підземних вод, льодовиків та снігового покриву). У складі гідросфери як земної оболонки, розглядають лише води, що містяться на поверхні планети (материкові і океанічні). Гідросфера вкриває 71% поверхні земної кулі. Сукупний хімічний склад гідросфери наближається до середнього складу морської води. Гідросфера перебуває у постійній взаємодії з атмосферою, земною корою (літосферою) і біосферою. Отже, гідросфера – це водна оболонка Землі. Запаси води на Землі величезні – 1,46*10⁹ км³ (0,025% її маси). Але це переважно гірко-солона морська вода, непридатна для пиття й технологічного використання. Прісна вода становить усього 2% її загальної кількості на планеті, причому 85% її зосереджено в льодовикових щитах Гренландії та Антарктиди, айсбергах і гірських льодовиках. І лише 1% прісної води містять річки, озера й підземні води; саме ці джерела й використовує людство для своїх потреб.

Вода, як елемент глобальної екосистеми, виконує дуже важливі функції:

· Вода – це основна складова частина всіх живих організмів (тіло людини, наприклад, на 70% складається з води, а деякі організми, такі як медуза або огірок, на 98-99%);

· За участю води здійснюються численні процеси в екосистемах (наприклад, обмін речовин, тепла);

· Води Світового океану – основний кліматоутворюючий фактор, головний акумулятор сонячної енергії й „кухня” погоди для всієї планети;

· Вода – один із найважливіших видів мінеральної сировини, основний природний ресурс, що споживається людством (сьогодні води використовується в тисячі разів більше, ніж нафти чи вугілля).

Споживання прісної води. Всі галузі господарства стосовно водних ресурсів поділяються на споживачів і користувачів. Споживачі забирають воду з джерела водопостачання, використовують її для виготовлення продукції, а потім повертають, але вже в меншій кількості й іншої якості (промислові підприємства). Користувачі воду не забирають, а використовують її як середовище (водний транспорт, рибальство, спорт тощо) або як джерело енергії (ГЕС). Проте й вони можуть змінювати якість води (наприклад, водний транспорт забруднює воду).

Промисловість використовує близько 20% води, споживаної людством. Кількість води, що споживається підприємством, залежить від того, яку продукцію воно випускає, від системи водопостачання та ін.

Основний споживач води – сільське господарство (70% її загального використання), що зумовлено збільшенням площ зрошуваного землеробства. Зрошувані землі на даний час складають 15% загальної площі с-г угідь і дають понад 50% усієї продукції. Використання води залежить від виду с-г культур, клімату, способів поливу та ін. Так, норми поливу для зернових становлять 1500-3500 м³/га, цукровий буряк – 2500-6000 м³/га, а рису 8000-15000 м³/га. Більша частина води, що використовується для зрошення втрачається через випаровування.

Водопостачання населення (близько 10% всієї води, що використовується людством) задовольняє потреби в питній воді та комунально-побутові потреби. Є поняття питомого водоспоживання, тобто добового об’єму води в л. необхідного для задоволення потреб одного жителя міста чи села. У великих містах світу питоме водоспоживання сьогодні таке (л/добу): Нью-Йорк –600, Париж –500, Москва – 400, Київ – 333, Лондон - 263. У країнах, що розвиваються (Африка, Близький Схід), цей показник – 10-15л/добу.

Забруднення води. В результаті діяльності людей гідросфера змінюється кількісно (зменшення кількості води, придатної для використання) та якісно (забруднення). Серед забруднень розрізняють: фізичне, хімічне, біологічне та теплове. Фізичне забруднення відбувається внаслідок накопичення в ній нерозчинних домішок – піску, глини, мулу в результаті змивання дощовими та талими водами з розорених ділянок (полів), потрапляння пилу, що переноситься вітром. Тверді частки зменшують прозорість води, погіршують смакові якості води, а іноді роблять її взагалі непридатною для споживання.

Хімічне забруднення відбувається через надходження зі стічними водами різних хімічних домішок неорганічного та органічного походження. Шкідлива дія токсичних речовин, що потрапляють у водойми, посилюється через явище так званого кумулятивного ефекту (прогресуюче збільшення вмісту шкідливих речовин в кожній наступній ланці трофічного ланцюга). Особливо небезпечним є забруднення води нафтопродуктами, які утворюють на поверхні води плівку, що перешкоджає газообміну. В результаті розливу 1т нафти плівкою вкривається 12 км² води. Забруднення води речовинами, що містять фтор, сприяє бурхливому розмноженню синьо-зелених водоростей і “цвітінню водойм” і як наслідок, погіршенню якості води та масовій загибелі риби.

Біологічне забруднення. Відбувається внаслідок надходження до водойм різних мікроорганізмів, спор грибів, яєць гельмінтів і т.п., багато з яких є хвороботворними для людей, рослин і тварин. Серед біологічних забруднювачів перше місце посідають комунально-побутові стоки, а також стоки цукрових заводів, м’ясокомбінатів, деревообробних комбінатів. Особливо небезпечним є біологічне забруднення водойм у місцях масового відпочинку людей (курортні зони на узбережжях морів).

Теплове забруднення. Відбувається внаслідок скиду у водойми підігрітих вод від ТЕС, АЕС та ін. енергетичних об’єктів. Тепла вода змінює термічний та біологічний режим водойм і шкідливо впливає на їх мешканців.

Очищення стічних вод. Всі природні води здатні до самоочищення. Одночасно ця здатність має свої межі, на сьогодні об’єми забруднень настільки великі, що багато водойм деградує. До заходів, що мають забезпечити нормальний стан водних об’єктів належать:

· Нормування якості води (розробка критеріїв її придатності для різних видів водокористування);

· Скорочення обсягів скидання забруднювачів у водойми вдосконаленням технологічних процесів;

· Очищення стічних вод.

Особливості морських екосистем. Найбільшою екосистемою на планеті є Світовий океан, який займає площу 361,10 млн. км² (об‘єм 1,4 млрд. км³ води) – це біля 70,8% поверхні планети. Достатні світлові умови для фотосинтезу забезпечуються лише в 10% морських вод, інші 90% знаходяться у зоні цілковитої темряви. Стан Світового океану сьогодні викликає значну тривогу. Його забруднюють переважно ріки, з водами яких щороку надходить понад 320 млн. т. Заліза, 6,5 млн. т. фосфору та ін. Досить багато забруднень потрапляють в океан з атмосфери: 200 тис. т. свинцю, 1 млн. т. вуглеводнів, 5 тис. т. ртуті. Майже третина мінеральних добрив, що вносяться у ґрунт, вимивається з нього дощовими водами й виноситься річками в моря та океани, лише азоту та фосфору таким шляхом потрапляє у Світовий океан близько 62 млн. т. щорічно. До найшкідливіших забруднювачів Світового океану належать нафта та нафтопродукти. Щорічно їх потрапляє в океан 5-10 млн. т., це здебільше втрати під час нафтовидобування, аварій танкерів, берегового стоку.

Так внаслідок аварії танкера “Екссон валдіз”, що сталася у 1990 році поблизу Аляски, в море потрапило 40 тис. т. нафти. Нафтою було забруднено величезні площі акваторії, узбережжя материка та островів спричинивши загибель тисяч тюленів, морських птахів, риби тощо.

У 1991 році внаслідок війни між Кувейтом та Іраком нафта, що вилилась з підірваних танкерів, свердловин та нафтопроводів покрила 1550 км² поверхні Перської затоки й 450 км берегової смуги, де загинуло багато морських черепах, морських птахів, риби, тощо.

Моря та океани забруднюються також і твердими відходами – промисловими та побутовими, яких у світовому океані накопичилось близько 20 млн. т. У Світовий океан потрапляє багато радіоактивних речовин внаслідок випробувань атомної зброї, роботи атомних реакторів військових підводних човнів та криголамів, скидання контейнерів з відходами атомних електростанцій тощо. Загальне радіоактивне забруднення Світового океану з вини людини становить 1,5*10⁹ Кі (Кюрі), тоді як Чорнобильська аварія “збагатила біосферу” на 5*10⁷ Кі, тобто у Світовому океані зараз 300 Чорнобилів!

Глобальні кліматичні зміни, зокрема потепління морських вод, спричиняють негативні процеси в морських екосистемах.

3. Літосфера – (від гр.lithos – каміння і sphaira – куля), - це зовнішня тверда оболонка Землі, що охоплює всю земну кору й частину верхньої мантії. Літосфера, як елемент глобальної екосистеми, виконує важливі функції:

· На її поверхні живе більшість рослинних і тваринних організмів, у тому числі й людина;

· Верхня тонка оболонка літосфери на материках – це ґрунти, що забезпечують умови життя для рослин і є основним джерелом отримання продуктів харчування для людей;

· Літосфера – це джерело корисних копалин – енергетичної сировини, руд металів, мінеральних добрив, будівельних матеріалів тощо.

Нижня межа літосфери нечітка, її товщина на континентах 25-200 км., а під океаном 5-100 км. Найглибші шахти пройдені людиною сягають 3-5 км., а найглибша в світі свердловина (Кольський півострів) – 12 км.

Охорона ґрунтів. Ґрунти – органо-мінеральний продукт багаторічної спільної діяльності живих організмів, води, повітря, сонячного тепла і світла. Це природні утворення, які характеризуються родючістю – здатністю забезпечувати рослини речовинами, необхідними для їх життєдіяльності. Досить важливим компонентом ґрунту є гумус – органічна речовина, що утворилась з решток відмерлих рослин під впливом діяльності мікроорганізмів. Ґрунти становлять величезну цінність:

· Основне джерело отримання продуктів харчування;

· Беруть активну участь в очищенні природних і стічних вод, які фільтруються крізь них;

· Грунтово-рослинний покрив планети – це регулятор водного балансу суходолу, оскільки він поглинає, втримує й перерозподіляє велику кількість атмосферної вологи;

· Універсальний біологічний фактор, і нейтралізатор багатьох видів антропогенних забруднень.

За останні 35-40 років вміст гумусу в ґрунтах України зменшився на 0,3-0,4%. За розрахунками Української академії аграрних наук, щорічні втрати гумусу становлять від 0,6 до 1 т/га, що є наслідком використання недосконалих технологічних схем у с-г та істотного зменшення внесення органічних добрив, що пов’язано з занепадом тваринництва.

Великих збитків сільському господарству завдає ерозія ґрунтів. Під ерозією розуміють різноманітні процеси руйнування й знесення ґрунтового покриву. Розрізняють ерозію водну та вітрову або дефляцію. Також значні втрати сільськогосподарських угідь пов’язані з засоленням ґрунтів внаслідок неправильного зрошення.

Площа суші на Землі становить 148 млн. км²; 10% цієї площі припадає на льодовики Антарктиди й Гренландії. Решта території – вичерпні ресурси Землі: 33,1% – сільськогосподарські угіддя, 30,1% – ліси, 36,8% – “інші землі” (площі під населеними пунктами, промисловими підприємствами, транспортними магістралями, а також болота, гори, тундри, пустелі). Через діяльність людини площа земної поверхні постійно змінюється: зменшуються площі сільськогосподарських угідь і лісів, розширюються площі “інших земель”.

Сільськогосподарські землі. Найцінніша частина земельних ресурсів, оскільки вони забезпечують людство продуктами харчування. Більша частина цих земель відводиться під ріллю, решта – під площі багаторічних насаджень (плантації, сади, виноградники, лісосмуги), луки й пасовиська. Населення Землі, що швидко примножується вимагає збільшення продуктів харчування, основний постачальник яких – орні землі. Однак можливостей для розширення їх площ майже не залишилось. Навпаки в багатьох країнах спостерігається неухильне скорочення орних земель. Тому єдиний спосіб задовольнити дедалі більші потреби у продуктах харчування – це інтенсифікація с-г виробництва, тобто одержання більшого врожаю з тих самих площ.

Ліси – надзвичайно важлива складова біосфери:

· Один з основних поглиначів вуглекислого газу й виробників кисню, постачальник цінних матеріалів (деревини, сировини для хімічної промисловості, продуктів харчування тощо);

· Середовище життя багатьох звірів, птахів, комах;

· Має важливе оздоровче значення.

Відповідно до норм лісового законодавства ліси поділяють на три групи:

1. Ліси, що виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні та оздоровчі функції (заборонні смуги по берегам річок, озер; протиерозійні ліси, ліси заповідників та національних парків).

2. Ліси захисного та обмежено експлуатаційного значення – лісові масиви у густозаселених районах і місцевостях з обмеженими лісовими ресурсами;

3. Ліси експлуатаційні – тайга, тропічні ліси.

“Інші землі” поділяються на дві групи:

1. Малопридатні для сільськогосподарського використання землі – пустелі, гори, тундра, яри тощо; деякі з них можуть бути освоєнні, але з великим матеріальними та фінансовими затратами;

2. Заселені та забудовані території, тобто такі, що вже не можна використати інакше.

Рекультивація порушених земель. В результаті господарської діяльності людини утворюються порушені землі, що втратили свою господарську цінність, а іноді стали джерелом забруднення природного середовища. Найбільше порушують землі відкриті гірничі виробки (кар’єри). Землі порушуються також відвалами пустих порід, шлаків, звалищами сміття й побутових відходів поблизу великих міст.

Згідно з чинним законодавством порушені землі мають бути відновленні рекультивацією, яка здійснюється в два етапи:

1. Технічна рекультивація – у ході якої порушені землі готують для подальшого використання: планують поверхню, знімають, перевозять і складують родючий ґрунт, будують дороги, гідротехнічні та меліоративні споруди.

2. Біологічна рекультивація передбачає комплекс робіт для поліпшення фізичних та агрохімічних властивостей ґрунтів.

Існує декілька видів рекультивації в залежності від того, як саме передбачається використовувати рекультивовані землі: сільськогосподарська, лісогосподарська, водогосподарська, рекреаційна, санітарно-гігієнічна, будівельна.

Охорона земних надр. Надра Землі використовуються людиною з різною метою, зокрема для:

· Видобування корисних копалин;

· Зберігання рідких і газоподібних корисних копалин у природних та штучних сховищах;

· Будівництва різних споруд, сховищ і навіть підприємств;

· Прокладання транспортних комунікацій;

· Поховання токсичних промислових та стічних вод.

Головний напрям використання надр – це видобування мінеральної сировини. Як свідчать статистичні дані, при збільшенні населення у 4,5 рази, потреба в енергії зростає у 12 разів, а матеріалів, що видобуваються з надр Землі – в 9 разів. Вчені підрахували, що всього за всю історію людства починаючи з бронзового віку, було виплавлено 16 млрд. т. різних металів., у тому числі за останні 45 років – 11 млрд. т.

За сучасної технології видобування й переробки корисних копалин лише 1-5% речовини, що видобувається з надр, використовується у вигляді продукції, вся решта йде у відвали та відходи. За даними ООН, ресурси 18 економічно найважливіших мінералів опинилися на межі цілковитого вичерпання, навіть за введення рециклічності й відновлення. Серед них – золото, срібло, ртуть, свинець, сірка, олово, цинк, вольфрам. Однак слід врахувати й те, що не всі родовища корисних копалин відкрито й взяті на облік. Величезні запаси мінералів містить Світовий океан, які на сьогодні використовуються дуже мало.

У зв’язку з вичерпанням багатьох родовищ у деяких випадках стає економічно вигідним перероблять некондиційні руди – з низьким вмістом корисних компонентів, які раніше йшли у відвали.

Досить перспективними є мікробіологічні методи добування корисних копалин: виведені штами бактерій, які здатні розкладати сполуки металів з дуже бідних руд і переводити їх у розчинну форму, звідки вони можуть бути вилученні економічно вигідними способом.

Важливим напрямком також є використання вторинних ресурсів. Наукові розрахунки свідчать, що повторно можна використовувати майже 70% основних металів. Сьогодні ж промисловість економічно розвинених країн використовує в кращому разі 30-40% міді, заліза та ін. металів, решта безповоротно втрачається, нагромаджується у звалищах, розсіюється забруднюючи біосферу. Слід врахувати, що для видобування сировини із вторинних ресурсів потрібно набагато менше затрат, ніж для видобування тієї ж сировини з первинних руд. Наприклад, у разі добування скла переплавлянням битих пляшок, ін. скляних виробів втрати електроенергії вчетверо менші, ніж при добуванні його з піску. Переробка вторинних ресурсів дає прибуток. Алюміній добутий з старих пляшок з під напоїв виявляється вдвоє дешевшим від алюмінію, що видобувається з бокситів.

Ще одним з напрямків економії мінеральної сировини є використання замінників дефіцитних ресурсів. Так у машинобудуванні 1 т. полімерних матеріалів може замінити 3 т. дефіцитної бронзи. Застосування композитних матеріалів дозволило конструкторам літака “Мрія” зменшити масу на 3 т., що забезпечує економію за період експлуатації 18 тис. т. авіаційного палива.