Зміни фауни хребетних Центрального Лісостепу під антропогенним впливом

 

На території України мешкає 45000 видів тварин, серед яких близько 750 – хребетні, в тому числі 200 – риб, 17 видів земноводних, 20 – плазунів, близько 416 видів птахів та 132 - ссавців. Усі вони є важливими компонентами природних екосистем, які потребують постійного моніторингу, ґрунтовного вивчення та бережливого ставлення. Відповідно до Конвенції про біологічне різноманіття, схваленої на Конференції ООН з навколишнього середовища та розвитку у 1992 році збереження повинно стосуватися усіх живих істот планети. Наша країна разом з іншими 166 державами підписала її. Тому основними пріоритетами в національній політиці України в галузі охорони довкілля є:

а) підтримка екологічних процесів у природних системах на території держави;

б) збереження біологічного різноманіття в біогеоценозах;

в) оптимізація користування природними ресурсами;

д) забезпечення майбутніх поколінь громадян України сприятливим для життя та підтримання фізичного і психічного здоров’я умовами.

Під впливом діяльності людини та антропогенних стресів у біосфері відбулося багато змін, які призвели до негативних наслідків різного масштабу. Вони виявляються масовим знищенням певних видів тварин та рослин, зміною чисельності окремих видів живих організмів у бік зниження чи, навпаки, підвищення.

На думку фахівців, існують три основні механізми деградації живої речовини біосфери:

1. Надмірне добування (вилучення більшої, ніж надалі може відтворитися кількості особин з популяції тварин чи рослин, які використовуються людиною для задоволення її потреб у їжі, сировині тощо).
2. Руйнування (необоротна зміна) місць проживання видів через зростання площ населених пунктів та розорювання земель для потреб сільського виробництва, забруднення середовища стійкими сторонніми речовинами, що, найчастіше є токсичними для біоти.
3. Біологічне забруднення середовища (свідоме чи випадкове вселення у природні біоценози нових видів, які за відсутності природних ворогів інтенсивно та безперешкодно розмножуються, витісняючи певні види місцевих живих організмів).

Актуальною темою – дослідженням біорізноманіття Центрального Лісостепу – займаються викладачі та студенти біологічного факультету. Зокрема, питання змін фауни хребетних тварин вивчається Максимом Гаврилюком (керівник групи), Анастасією Горбенко та Іриною Ігнатенко.

Особливо суттєвими є зміни іхтіофауни каскаду Дніпровських водосховищ. Так за останні сорок років у Кременчуцькому та Канівському водосховищах кількість видів та підвидів риб скоротилася на 8 таксонів. Зокрема, зі складу іхтіофауни повністю зникли прохідні риби: білуга, шип, осетр, севрюга, лосось, вугор. Немає зараз у вищезгаданих водосховищах і таких напівпровідних риб як вирезуб, шемая. У всіх водосховищах каскаду Дніпра, крім Каховського не зустрічається цінний промисловий вид – оселедець.

У результаті гідробудівництва Дніпро втратив річкові риси та перетворився на водойму з уповільненим стоком. Різко змінилися умови існування риб: розміри та характер нерестових і нагульних площ, умови розмноження, зимівлі, біологічна структура популяцій видів, темпи росту та статевого дозрівання, плодючість, характер ведення рибного господарства. Через різке зменшення водообміну та швидкості течії, збільшенням глибини та широти водних акваторій чисельність популяцій реофільних видів значно зменшилася. Це стосується таких видів, як мінога, стерлядь, ялець, головень, в’язь, білизна, підуст, вусач, клепець, миньок, носар. Лімнофільні види – плітка, краснопірка, густера, лящ, сріблястий карась, сазан, судак, окунь, навпаки, збільшили свою чисельність.

У 1970 році для боротьби з надмірним заростанням водойм та підвищення їх рибопродуктивності з Далекого Сходу було привезено та штучно вселено білого амура, білого та строкатого товстолоба. Два останні види набули важливого промислового значення. Поряд з плановою інтродукцією вищезгаданих видів відбулося випадкове вселення амурського чебачка, який зазнав повної негативної акліматизації. Широке розповсюдження у Кременчуцькому та Канівському водосховищах отримали представники стародавньої понто-каспійської фауни риб – тюлька, мала південна колючка, риба-голка та декілька видів бичків.

Таким чином у наш час іхтіофауна цих водосховищ налічує по 50 видів риб. Так звані малоцінні(”смітні”) види - дніпровський бобирець, озерний та звичайний гольян, верховка, амурський чебачок, горчак, голець, щипавка, мала південна та триголкова колючки, чорноморська пухлощока голка та кілька видів бичків мають невеликі розміри та використовуються рибалками-аматорами як наживка для лову хижих цінних риб. Кількість справжніх промислових риб у водосховищах, у порівнянні з Дніпром до його зарегулювання скоротилася з 28 до 16 видів. Зараз об’єктами промислового та аматорського рибальства, в основному, є коропові, окуневі, щука, сом. Великого промислового значення набули нові вселенці - білий та строкатий товстолоби, білий амур, а також тюлька та сріблястий карась, який до створення каскаду водосховищ зустрічався у Дніпрі лише поодиноко.

На жаль, у наступні роки можна прогнозувати негативну тенденцію до зниження чисельності популяцій риб та, навіть, окремих видів через перепромисел, браконьєрство, забруднення водосховищ промисловими та комунальними стоками, що призводять до їх евтрофікації, руйнування нерестовищ, регулярні коливання рівню води через діяльність гідроелектростанцій.

Для нормального функціонування екосистем важливим є максимальне використання неживої складової середовища та підтримка трофічних ланцюгів живлення (транспорт енергії, речовин, та інформації в екосистемах). Земноводні та плазуни, таким чином, відіграють значну роль у біоценозах, у яких проживають. Амфібії є об’єктами полювання для дуже багатьох рептилій, птахів та ссавців. У свою чергу плазунами живиться також значна кількість тварин. У Центральному Лісостепу мешкає тільки один вид черепах – черепаха болотяна. Цей вид у природі має стабільно невисоку чисельність і потребує охорони. В історичні часи герпетофауна Центрального лісостепу втратила степову гадюку. На берегах річок, озер, струмків, у мішаних лісах з галявинами, на болотах проживає гадюка звичайна – Vipera berus berus. У Канівському заповіднику локалізована меланістична популяція великих за розмірами гадюк, яких деякі фахівці виділяють у самостійний підвид, інші вважають географічною расою. Звичайна щільність популяції становить 0,1-0,2 особини на 1 км маршруту, іноді більше. Розподіл по території нерівномірний, більший у так званих «зміїних вогнищах» зі щільністю до 90 особин на 1 га, та з повною відсутністю тварин на інших великих за розмірами ділянках. Розташування «зміїних вогнищ», зазвичай, визначається оптимальними для зимівель умовами (наявністю сховищ: нір гризунів, кротів, ходів, що утворилися на місці гнилих пеньків, пустот у торфовищах, тріщин у скелях, копиць сіна тощо). В урбанізованих районах чисельність гадюк різко знижується. Окремо потрібно відзначити, що значна кількість гадюк, вужів гине на автомагістралях під колесами автотранспорту: добре прогріте за день дорожнє покриття приваблює у вечірній час холоднокровних тварин. У цих місцях також спостерігається навесні масова загибель безхвостих амфібій, які прямують у нерестові водойми.

Зниження загальної чисельності земноводних відбувається через зменшення площ водойм та їх забруднення промисловими та побутовими відходами, яке призводить до різких змін рН. Саме у забруднених нерестовищах у нейтральній воді при низьких значеннях водневого показника частіше гине ікра та пуголовки через втрату іонів Na+ та К+, з’являються аномалії в будові кінцівок. Майже всі амфібії Центрального Лісостепу занесені до списків конвенції про охорону дикої фауни та флори й природного середовища існування в Європі (Берн, 1979; додаток ІІ – «види, які підлягають особливій охороні»), а також до Червоної книги Міжнародного Союзу Охорони Природи (категорія «низький ризик зникнення / стан, близький до загрозливого»).

За останні 200 років орнітофауна Центрального Лісостепу зменшилася на 19 видів (з 274 до 255). Зникли такі види птахів як пірникоза червоношия, боривітер степовий, тетерук, журавель степовий, хохітва (стрепет), хрустан, дупель, грицик малий, дерихвіст лучний, дерихвіст степовий, мартин тонкодзьобий, крячок рябодзьобий, сплюшка, сич волохатий, сова довгохвоста, жайворонок малий, очеретянка прудка, дрізд гірський, дібровник (вівсянка лучна). В антропогенних ландшафтах, площа яких значно зросла, відбувається руйнування природних корінних біотопів та формування нових угрупувань тварин та рослин, які дуже сильно відрізняються від природних. За таких умов видовий склад та рівень чисельності пташиного населення визначається комплексним впливом антропічних та природних факторів. На видовий склад орнітофауни та чисельність популяцій птахів негативно впливає випасання домашньої худоби на заплавних та інших луках, погіршення захисних властивостей травостою, зменшення кількості сховищ внаслідок вирубок куртин дерев та чагарників на відкритих ландшафтах, а також дуплистих дерев у лісах, зниження багатства насіння у молодих насадженнях, використання отрутохімікатів у лісовому та сільському господарствах, браконьєрство, будівництво високовольтних ЛЕП.

Саме перевипас худоби та інтенсивне розорювання стали причинами зміни лучної орнітофауни: майже не стало куликів – коловодника звичайного, чайки (чибіса). Через затоплення великих площ заплавних лук при створенні Дніпровських водосховищ, яке призвело до зниження біопродуктивності біоценозів знизилися чисельність та видова різноманітність водоплавних птахів (шилохвіст, широконоска, гоголь). Через ганебну політику масового знищення хижих птахів як гіпотетичних ворогів водоплавної дичини, що проводилася в 60-ті роки 20 сторіччя, значно знизилася чисельність і видовий склад хижих птахів Центрального Лісостепу. Рідкісними стали балобан, підорлик великий та інші. Спостерігається постійне зниження чисельності шуліки чорного. На території Черкаської області обліковується всього 15-20 пар величного хижого птаха орлана-білохвіста.

Інтенсивно відбувається відновлення чисельності хижих птахів з великою екологічною валентністю: яструба великого, канюка звичайного. Паралельно йде процес синантропізації деяких видів – горлиці садової, дятла сирійського, сороки, чорної горихвістки, крука. Збільшилася чисельність деяких коловодних птахів, наприклад, баклана великого, мартина жовтоногого. Але все-таки, гідробудівництво негативно відбилося на видовому складі та загальній чисельності птахів. Зменшення мозаїчності середовища заплавних біотопів знизило їх здатність забезпечити птахів повноцінними кормами.

Представники класу Ссавці опанували всі середовища на Землі, стали компонентами практично усіх біогеоценозів. Проте, їхнє значення в природних екосистемах достеменно ще й досі не з’ясовано. Нагадаємо, що починаючи з палеоліту людина почала полювати на крупних ссавців, забезпечуючи себе їжею, одягом, будівельними матеріалами та знаряддями праці. Ще більше значення ссавці мали після виникнення землеробства – їх активно використовували в якості робочої худоби.

В історичні часи (17-19 століття) з території Центрального Лісостепу зникли ведмідь, рись, заєць-біляк, тарпан, тур, сайгак.

У 17-19 столітті на території України та, зокрема у Середньому Подніпров’ї було так багато ховрахів, що на боротьбу з ними залучали солдат діючої армії. Після того, як почали застосовувати хімічні методи боротьби з цими гризунами (ДДТ), а також використовувати необґрунтовано великі дози мінеральних добрив чисельність знизилася настільки, що європейський ховрах потрапив на сторінки Червоної книги України. У 1965-1975 роках у типових для малого ховраха біотопах поблизу с. с. Піщана, Гельмязів існували великі поселення цих тварин, які зараз повністю зникли. Тому мова йде про занесення ховраха малого до національної Червоної книги. З території Центрального лісостепу назавжди зникла хохуля – потайний звір з характерним присмерковим способом життя, який раніше населяв призаплавні озера, річки з тихою течією, відкритим дзеркалом, з багатою водяною рослинністю та берегами, вкритими лісом. Причини зникнення – пряме винищення заради красивого хутра, конкуренція з бобром, ондатрою, вплив хижаків (лисиця, лісова куниця, норка, єнотовидний собака), забруднення водойм.

Зміни фауни ссавців відбуваються і в напрямку збільшення кількості видів. У 30-ті роки 20 століття в Україну з Північної Америки було завезено ондатру, яка добре акліматизувалась і, не зважаючи на браконьєрський промисел, має досить значну чисельність. Протягом 1958-1970 р. р. було завезено плямистих та благородних оленів, які добре пристосувалися до місцевих умов і зараз поширені у лісах Центрального лісостепу. З Воронезького заповідника у наші ліси завозили бобрів, а з Далекого Сходу був перевезений єнотовидний собака, який у місцях гніздування водоплавної дичини завдає значної шкоди.

Позитивні тенденції до збільшення чисельності особин у популяціях спостерігаються у бобра, лисиці, що пов’язане зі зменшенням попиту на хутро цих звірів та зниження рівня браконьєрського промислу. Відбувається відновлення чисельності вовка у Ірдинських лісах, у Холодному Ярі, де щороку відстрелюють по 5 особин. На жаль, постійно зменшується кількість особин зайця, степового тхора, лося. Слід зазначити, що взагалі чисельність копитних ссавців у нашому регіоні регулюється людиною та залежить від підгодівлі цих тварин, особливо взимку. Невеликою є чисельність видри – красивого хижака з потайним способом життя.

Відомо, що міжнародна стратегія охорони природи виділяє такі основні фактори, що нині загрожують хребетним тваринам:

· Порушення та деградація місць проживання;

· Вплив інтродукованих видів;

· Втрата, скорочення або погіршення кормової бази;

· Знищення тварин в інтересах захисту сільськогосподарських рослин;

· Випадкове полювання

За різними оцінками, мінімальна чисельність особин виду, при якій ніякі заходи вже не можуть бути ефективними, з урахуванням найрізноманітніших причин та факторів, становить від 50 до 1000 голів.

Якщо людина не може зупинити процес природного вимирання видів тварин, який завжди відбувався, то змінити своє ставлення до природи, запобігти нерозумному втручанню в природні екосистеми – цілком посильна для цивілізованої людини задача.

 

 

ДОДАТОК 1

 

Класифікація водойм за солоністю (‰)

 

Прісні – до 0,5.

Солонкуваті (міксогалінні) – 0,5-30.

Морські (еугалінні) – 30-40.

Пересолені (гіпергалінні) – більше 40%.

Мешканців водойм із солоністю більше 40‰ поділяють на гіпергалінних (75-80‰) та ультрагалінних (більше 80‰).

Сфагнові болота – агалінні (солоність не перевищує 0,05‰).

У прісних водоймах спостерігається видова бідність – відсутні голкошкірі, тунікати, а губки та кишковопорожнинні представлені лише декількома видами. Але багато комах, веслоногих та гіллястовусих ракоподібних, амфібій. Переважно в цих водоймах живуть олігохети, коловертки, легеневі молюски.

 

 

ДОДАТОК 2

 

Пойкілоосмотичні – більшість морських безхребетних (за виключенням вищих ракоподібних), а також міксини, деякі земноводні. Для них характерний невеликий ступінь гіпертонії по відношенню до зовнішнього середовища. За умови слабкої гіпертонії внутрішнього середовища морські пойкілоосмотичні тварини нормально функціонують без активного споживання води. У пойкілоосмотичних безхребетних Росм внутрішнього середовища забезпечується звичайно мінеральними іонами, а у деяких хребетних Росм більше ніж на половину підтримується органічними речовинами (перш за все сечовиною).

Серед гомойосмотичних тварин в залежності від співвідношення величин Росм внутрішнього середовища та оточуючого середовища розрізняють гіпертоніків та гіпотоніків.

Гіпертоніки: всі прісноводні тварини та мешканці солонуватих басейнів. Діяльність їх осомрегуляторних механізмів направлена на те, щоб протистояти обводненню тканин. Тварини мають різні адаптації для утримання солей та відновлення їх запасів у своєму тілі, це досягається зниженням проникливості покривів активною сорбцією іонів ззовні та активною їх реабсорбцією, утворенням сечі, гіпотонічної по відношенню до плазми крові. Чим вища різниця осмотичного тиску середовища та організму прісноводних тварин, тим енергійніше їм доводиться виводити воду, яка потрапляє всередину. Наприклад, Paramecium з підвищенням концентрації в середовищі хлориду натрію від 0 до 10% знижує віддачу води за 1 годину в об‘ємі тіла у 30 разів.

Гіпотоніки: велика кількість морських тварин – безхребетні (мізиди, деякі десятиногі раки), кісткові риби, плазуни та ссавців, та мешканці всіх гіпергалінних водойм. Фізичні сили зовнішнього середовища направлені на зневоднення організму, тому осморегуляторні системи гіпотоніків працюють як опріснювачі. Тварини п‘ють воду, яка всмоктується у кров через стінки кишечника.

 

ДОДАТОК 3

Закон толерантності.(В. Шелфорд, 1913; Ю. Одум, 1975).

 

1. Організми можуть мати широкий діапазон толерантності по відношенню до одного екологічного фактора і низький діапазон по відношенню до іншого.

2. Організми із широким діапазоном толерантності по відношенню до всіх екологічних факторів звичайно найбільш поширені.

3. Якщо умови по одному із екологічних факторів не оптимальні для виду, то діапазон толерантності може звузитись і по відношенню до інших екологічних факторів.

 

 

ДОДАТОК 4

Екологічні правила - це:

1. Сукупність природних закономірностей, які визначають особливості функціонування популяцій та екосистеми;

2. Реакції живих організмів на стійкі зміни природного середовища.

Правило Бергмана (1847) – в межах роду (родини) теплокровні тварини із більшими розмірами зустрічаються в більш холодних областях (підтверджується у 50%випадках, із яких у птахів – 75-90%).

Це правило трактується так: чим більше тіло, тим відносно менша його поверхня, а це скорочує інтенсивність теплообміну.

Білий ведмідь (Арктика) – 1000 кг.

Бурий ведмідь – до 750 кг.

Малайський ведмідь – приблизно 65 кг.

Правило Аллена (1877): ті частини тіла, що виступають у теплокровних тварин (кінцівки, хвіст, вуха) тим коротші, та тіло тим масивніше, чим холодніший клімат.

Лисиця фенек (Сахара) – довгі кінцівки та величезні вуха.

Лисиця звичайна – більш приземкувата, вуха коротші.

Песець (Арктика) – коротка морда, маленькі вуха, приземкувата.

Цікаво знати, що найдовші кінцівки у гривастого вовка з родини Собачих – довжина його ніг дорівнює довжині тіла. Це допомагає тварині вправно та швидко пересуватися серед високої трави Південноамериканських пампасів, вишукуючи здобич та ховаючись від переслідувачів.

Правило Дарлінгтона – зменшення площі острова у десять разів скорочує кількість проживаючих на ньому видів (амфібій і рептилій) удвічі. (Це правило потрібно враховувати при встановленні розмірів (площ) охоронних територій).

Правило Глогера (1833) – види тварин, які проживають у холодних та вологих зонах, мають більш інтенсивну пігментацію тіла (частіше чорну чи темно-коричневу), ніж мешканці теплих та сухих областей, дозволяє акумулювати їм достатню кількість тепла.

Правило Ремане – мінімум морських та прісноводних видів тварин спостерігається в солонуватій воді.

 

ДОДАТОК 5