Соціальні аспекти екології

(слайд 27)

Закони соціального життя традиційно розглядалися комплексом суспільних наук. Центральною ідеєю цих наук є поняття про «соціально-економічної формації». Для марксистсько-ленінської соціології це поняття було самодостатнім, хоча вже наприкінці XIX ст. накопичилося багато фактів, що свідчили про не останню роль у житті та розвитку людського суспільства біологоекологічних феноменів.

Одними з перших, хто зробив спробу пов'язати соціальне та біологічне людини, були соціал-дарвіністи. Однак їхнє трактування еволюції та розвитку суспільства мало явно вульгарно-спрощений характер, а висновки були політизовані та поставлені на службу пануючого класу. За цих обставин уже в середині XX ст. інтерес до соціал-дарвінізму різко впав.

Відродила інтерес до проблеми співвідношення соціального та біологічного публікація в 1975 р. О. Уілсоном роботи «Соціобіологія: новий синтез». Послідовники О. Уїлсона шукають нові шляхи синтезу соціальних, екологічних та біологічних закономірностей у розвитку людської цивілізації. Завдяки їхнім зусиллям на стику соціальних та біологічних наук почала формуватися своєрідна «метаекологія» як частина загального гуманітарного знання.

Основою для розвитку екології як гуманітарної дисципліни є статус людини як біосоціальної істоти. Людина водночас і суб'єкт суспільно-історичного процесу, і біологічна істота, взаємодія якої з природним середовищем підкоряється загальним екологічним законам.

Містком між соціальними явищами та екологічними законами до певної міри послужила розробка в 30-х рр. лауреатом Нобелівської премії К. Лоренцом науки про поведінку тварин - етології. К. Лоренц, зокрема, вважав схильність до агресії характерною особливістю поведінки не тільки тварин, але й людини. Ним же було показано, що навіть у тварин агресивне начало затушовується так званою «зміщеною поведінкою», коли агресія не проявляється в прямих діях, а обмежується ритуальними сигналами та позами. Як результат - у групах організмів установлюються стосунки, які сприятливі для групи в цілому, хоча завдають шкоду окремій особині. Слід зауважити, що більшості прихильників К. Лоренца було властиве досить вільне перенесення даних, отриманих під час спостережень за тваринами, на людське суспільство з ігноруванням соціально-культурного оточення.

За О. Уїлсоном, соціобіологія покликана розкривати біологічні основи всіх форм суспільної поведінки, включаючи людину. Цю тезу прийняти важко. У поведінці тварин переважають інстинктивні механізми, поведінка людини знаходиться під домінуючим впливом соціальних законів. Неможливо ставити знак рівності між соціобіологією та соціоекологією. Предмет соціоекології як гуманітарного блоку загальної екології інший. Вона вивчає систему «людина - природне середовище».

Статус людини в системі «людина - природне середовище» зазнав еволюції. Тут є щонайменше три етапи:

1. Первісна людина, яка була, скоріше, суспільною твариною і вирізнялася лише здатністю використовувати знаряддя праці для здобування їжі.

(слайд 28)

2. Людина епохи рабовласництва та феодалізму використовувала природні ресурси переважно в не переробленому вигляді. Вонабула спроможна вносити в природне середовище лише локальні зміни, що не впливали на біосферу в цілому. Роль соціальних факторів у її житті вперше стає провідною.

(слайд 29)

3. Сучасна людина епохи науково-технічної революції використовує все різноманіття природних ресурсів і перетворює їх. Результати її діяльності спричиняють глобальні зміни в біосфері. Соціальні закони домінують у розвитку людської цивілізації.

(слайд 30)

Паралельно до цих трьох етапів відбувався процес соціальної інтеграції людини. Зростала роль соціального начала в усій діяльності людини. Соціальні критерії поведінки почали безумовно домінувати над біологічними.

Еволюція рослин та тварин упродовж усього їх існування була спрямована на підвищення ефективності адаптації організмів та популяцій до середовища. Еволюція людини виявилася якісно іншою: вона спрямована на вдосконалення спроможності досягати автономності людського суспільства від природного середовища, а в ідеалі - підкорити природне середовище своїм потребам. Це зробило актуальним гуманітарний аспект екології людини, призвело до необхідності розробки системи етичних критеріїв у взаємовідносинах людського суспільства з природним середовищем.

Серцевиною гуманізації та гуманітаризації екології є зміна напрямку екологічних досліджень. Гуманістичні ідеї при цьому збагачують біологічний блок екології, а біологічні підходи ведуть до орієнтації гуманітарних наук на знаходження, в обмін споживчих, нових критеріїв оцінки стану системи «людина - природне середовище». У результаті екологічна наука повертається обличчям до людини, а в людському суспільстві зростає роль морально-етичних цінностей у взаємодії з природою.

Гуманізм визнавав та визнає людину найвищою цінністю. Гуманізація екологічного знання веде до збереження цієї тези, але трансформує її, визначаючи, що людське розкривається в людині в процесі взаємодії з природним середовищем.

Соціальна роль екології в сучасному суспільстві полягає в орієнтації науково-виробничих та технічних рішень на відповідність гуманістичній етиці, яка перетворюється в екологічну етику. Зрозуміло, що провідна роль критеріїв екологічної етики можлива лише в демократичному суспільстві з добре розвиненим виробничо-економічним базисом. Досвід передових країн Західної Європи, США та Канади показує, що екологічна етика й економічна потужність держави можуть іти пліч-о-пліч.

Етичні критерії виявляються незамінними при розв'язанні таких пекучих проблем сучасності, як можливість зміни клімату великих регіонів Землі, штучна зміна геному людини методами генної інженерії, генетичний контроль при укладанні шлюбів і, нарешті, клонування людей методами біотехнології. Науково-екологічних критеріїв у цих випадках недостатньо.