Джерела екологічної кризи XX століття та її вплив на біосферу

Антропогенна деградація біосфери

НАУКОВО-ТЕХНІЧНИЙ ПРОГРЕС І ПРОБЛЕМИ ЕКОЛОГІЇ

В історії виробничої діяльності людства звичайно виділяють чотири головні етапи:

1) збирання та мисливства, який продовжувався приблизно 4 тисячі років. Примітивні людські спільноти, що виникали на цьому етапі розвитку, існували в єдності з природними екосистемами;

2) землеробства та скотарства, коли розвиток цивілізації ґрунтувався переважно на використанні живої речовини, що вироблялася в штучних чи напівштучних екосистемах. Цей перехід до виробничих форм господарювання отримав назву неолітичної революції і вимагав вирішення таких великих проблем, як одомашнення тварин та введення в культуру рослин;

промислового виробництва, зорієнтованого на широке споживання невідновних ресурсів та енергії.

4) інформаційне суспільство, об’єднане комп’ютерними технологіями, яке робить спроби перейти до ноосферної діяльності.

Провідниками технократичного варіанту цивілізації є перш за все, економічно розвинуті країни (Франція):

а) майже повна урбанізація – у містах проживає 90% населення;

б) високий потенціал розвитку промисловості, яка домінує в економіці;

в) розвинута інфраструктура – у країні найбільша у світі щільність автошляхів та залізниць, а власний автомобільний транспорт налічує 100 одиниць на 1 кв. км території;

г) розвинена енергетика – у країні працює 19 АЕС. Але одночасно ФРН, як і інші економічно розвинуті країни, не виявилася еталоном екологічного добробуту, і проблеми стану довкілля тут не менш гострі, ніж в інших регіонах світу.

Деградація природного середовища здійснюється під впливом негативних процесів двох типів:

а) порівняно незначних за силою, але тривалих;

б) разових катастрофічних, які мають місце при аваріях і небезпечні не тільки своєю потужністю, але й несподіваністю та різкістю дії.

Друга половина XX століття дає достатньо прикладів негативної дії на біосферу і тих, і інших антропогенних впливів. Але для широких верств населення вагомими сигналами неблагопо-луччя природного середовища та господарської діяльності є екологічні катастрофи, за яких стан довкілля стрибкоподібно змінюється вбік несприятливого.

Прикладами найбільших екологічних катастроф є Чорнобильська аварія, Аральська екологічна криза, війна в Ірані. На жаль, кількість та частота великих екологічних катастроф у світі зростають: за десятиріччя з 1960 до 1970 р. їх сталося 14, а з 1980 по 1990 р. таких катастроф зареєстровано вже 70. Тільки протягом одного 1989 р. у світі трапилося 1773 великі аварії з викидами нафти та різних токсичних речовин у навколишнє середовище. Почали реєструватися техногенні землетруси (Німеччина, Білоруси та ін.), що виникли в результаті виробки гірських порід, нафти та газу, заповнення водосховищ, наповнення пластів гірських порід промисловими стічними водами або відкачування таких вод. Середовище, що нас оточує, стає все більш ненадійним.

ДЖЕРЕЛА ЕКОЛОГІЧНОЇ КРИЗИ XX СТОЛІТТЯ ТА її ВПЛИВ НА БІОСФЕРУ

Глибоке порушення природної екологічної рівноваги та напружений стан взаємин між людиною та природою, які виникли внаслідок невідповідності рівня виробничих сил і виробничих відносин у людському суспільстві ресурсним можливостям біосфери, називають екологічною кризою. Кризи за своєю природою зворотні, тоді як перехід кризових явищ в екологічну катастрофу означає необоротний характер змін, що відбулися.

В Україні розрізняють дві категорії регіональних несприятливих екологічних ситуацій: екологічна катастрофа, у результаті якої гине велика кількість живих організмів, що спричиняє економічні збитки, та екологічна небезпека, при якій з’являються ознаки несприятливих змін, що ставлять під загрозу здоров’я людини, стан природних об’єктів та господарську діяльність.

Кризи, катаклізми та інші порушення, як можна бачити з палеографічних даних, не були рідкістю впродовж історії цивілізації. Одна з перших екологічних криз розігралася наприкінці плейстоцену, коли в результаті інтенсивного полювання були виснажені запаси основної дичини – мамонтів, шерстистого носорога, гігантського оленя, степового зубра. Ця криза спонукала людину перейти від полювання як основного способу добування їжі до землеробства та скотарства.

Елементами тиску цивілізації на природне середовище виступають високовідходні та високовитратні технології, що застосовуються в промисловості та сільському господарстві, автомобільний транспорт та урбанізація. Значну роль у розвитку екологічної кризи відіграє гонка озброєнь. Майже неконтрольовані громадськістю військово-промислові комплекси розвинених країн світу є найбільшими споживачами ресурсів та енергії.

Техногенний тип розвитку цивілізації в умовах швидкого росту населення вимагає залучення до виробничих процесів усе більшої кількості природних ресурсів. Так, лише з 1958 р. по 1986 р. у світі було використано 117 млрд. тонн викопного палива, яке є невідновним ресурсом. Для видобування викопного палива та руд здійснюються великомасштабні втручання в геосферу планети.

У світі зареєстровано більш ніж 9 млн. видів штучно отриманих хімічних речовин. Близько 300 тисяч видів їх надходить у продаж. Величезних обсягів набув штучний синтез органічних речовин: у 1950 році світова промисловість виробляла їх 7 млн. тонн, а в 1985 році – вже 250 млн. тонн. Асортимент штучних органічних речовин перевищує 2 млн. назв. Багато з них є токсичними для живих організмів, але гранично допустимі концентрації (ГДК) розроблені тільки для 4,5 тис. з них. ГДК для речовин, токсичних для рослин та тварин, не розроблюються взагалі. Для більшості забруднюючих речовин відсутні методи реєстрації наявності їх у природному середовищі.

Широкомасштабне споживання ресурсів і матеріалів веде до зростання кількості відходів. У середньому в промисловості тільки 1-1,5% споживаних ресурсів включається в кінцевий корисний продукт. Решта – це відходи, що забруднюють природне середовище. Загальний їх обсяг у світі оцінюється в 600 млн. тонн на рік. Високовідходними є сільське господарство та промисловість.

Важливим джерелом глобальної екологічної кризи є темп зміни демографічних і виробничих показників у другу половину XX століття. Так, проведений ООН і громадськими організаціями в 1970 році День Землі та повторний аналіз цих же показників у 2000 році (табл. 9.2) показали, що за останні ЗО років населення планети збільшилося в 1,6 рази, валовий світовий продукт – у 2,4 рази, добування нафти – у 1,7 рази, кількість автомобілів – майже в 3 рази і т.п. Такої високої динаміки розвитку людство ніколи раніше не знало.

Уже в наш час перед людством постали екологічні проблеми, що вимагають термінових заходів:

1)забруднення природного середовища відходами промислового та сільського виробництва;

2)потепління клімату та викликане цим підняття рівня Світового океану;

3)кислотні опади;

4)Запустелювання великих територій;

5)Швидкі темпи зниження біологічного різноманіття, вирубка лісів і втрата цілих екосистем.

Зрозуміти природу екологічної кризи в цілому і в окремих її проявах та зробити висновки з допущених прорахунків розвитку, скоригувати розвиток економіки, політики та культури – ось основні завдання, які мають вирішувати люди всієї планети. У протилежному випадку екологічна криза переросте в незворотну екологічну катастрофу з повним руйнуванням біосфери.