За впливом на організм людини забруднення атмосфери підрозділяють на: фізичне і хімічне. До фізичного відносять: радіоактивне випромінювання, тепловий вплив, шум, низькочастотні вібрації, електромагнітні поля. До хімічного — наявність хімічних речовин і їхніх сполук.
Забруднюючі речовини викидаються в атмосферу у виді суміші пилу, диму, тумана, пари і газоподібних речовин.
Джерела викидів в атмосферу підрозділяють на природні, обумовленими природними процесами, і антропогенні (техногенні), що є результатом діяльності людини.
До числа природних джерел забруднення атмосферного повітря відносять курні бурі, масиви зелених насаджень у період цвітіння, степові і лісові пожежі, виверження вулканів. Домішки, що виділяються природними джерелами:
· пил рослинного, вулканічного, космічного походження, продукти ерозії ґрунту, частки морської солі;
· тумани, дим і гази від лісових і степових пожеж;
· гази вулканічного походження;
· продукти рослинного, тварини, бактеріального походження.
Рівень забруднення атмосфери природними джерелами є фоновим і мало змінюється з часом.
Антропогенні (техногенні) джерела забруднення атмосферного повітря, представлені головним чином викидами промислових підприємств і автотранспорту, відрізняються численністю і різноманіттям видів.
Джерела викидів промислових підприємств бувають стаціонарними і пересувними.
Джерела викидів в атмосферу підрозділяють на: крапкові, лінійні і майданні.
Крапкові джерела — це джерела, зосереджені в одному місці. До них відносяться димарі, вентиляційні шахти, вентилятори на даху.
Лінійні джерела мають значну довжину. Це аераційні ліхтарі, ряди відкритих вікон, близько розташовані вентилятори на даху. До них можуть бути також віднесені автотраси.
Майданні джерела. До майданних джерел відносяться місця складування виробничих і побутових відходів, автостоянки, склади пально-мастильних матеріалів.
Джерела викидів забруднюючих речовин в атмосферу підрозділяють на організовані і неорганізовані.
З організованого джерела забруднюючі речовини надходять в атмосферу через спеціально споруджені газоходи, повітроводи і труби.
Неорганізоване джерело виділення забруднюючих речовин утвориться в результаті порушення герметичності устаткування, відсутності або незадовільної роботи устаткування з відсмоктування пилу і газів, у місцях завантаження, вивантаження або збереження продукту. До неорганізованих джерел відносять автостоянки, склади пально-мастильних або сипучих матеріалів і інші майданні джерела.
Найбільш розповсюдженими забруднюючими речовинами, що надходять в атмосферне повітря від техногенних джерел, є: оксид вуглецю З; диоксид сірки SО2; оксиди азоту NОх; вуглеводні СmНn.; пил.
Оксид вуглецю (З) — найпоширеніша і найбільш значна домішка атмосфери, називана в побуті чадним газом. Вміст З у природних умовах від 0,01 до 0,2 мг/м3. Основна маса викидів З утворюється в процесі спалювання органічного палива, насамперед у двигунах внутрішнього згоряння. Вміст З у повітрі великих міст коливається в межах 1— 250 мг/м3, при середнім значенні 20 мг/м3. Найбільш висока концентрація З спостерігається на вулицях і площах міст з інтенсивним рухом, особливо на перехрестях. Висока концентрація З у повітрі призводить до фізіологічних змін в організмі людини, а концентрація більш 750 мг/м3 — до смерті. З — винятково агресивний газ, що легко з’єднується з гемоглобіном крові, утворюючи карбоксигемоглобін. Стан організму при подиху повітрям, що містить чадний газ, характеризується даними, наведеними в табл.
| Таблиця Дія чадного газу на організм людини |
| Зміст карбоксигемоглобіну, % | Симптоми |
| 0,4 – 2 | 1. Погіршення гостроти зору і здатності оцінювати тривалість інтервалів часу |
| 2 – 5 | 2. Порушення психомоторних функцій головного мозку |
| 5 – 10 | 3. Зміна діяльності серця і легень |
| 10 – 80 | 4. Головні болі, сонливість, спазми, порушення дихання, смертельні випадки |
Ступінь впливу З на организм людини залежить також від тривалості впливу (експозиції) і виду діяльності людини. Наприклад, при вмісті З у повітрі 10—50 мг/м3, що спостерігається на перехрестях вулиць великих міст, при експозиції ~ 60 хв відзначаються порушення, наведені в п.1, а при експозиції від 12 годин до 6 тижнів — у п.2. При важкій фізичній роботі отруєння настає в 2—3 рази швидше. Утворення карбоксигемоглобіну — процес зворотний, через 3—4 ч вміст його в крові зменшується в 2 рази. Час перебування З в атмосфері складає 2—4 місяці.
Диоксид сірки (SО2) — безбарвний газ з гострим запахом. На його частку припадае до 95% від загального обсягу сірчистих сполук, що надходять в атмосферу від антропогенних джерел. До 70% викидів SО2 утвориться при спалюванні вугілля, мазуту — порядку 15%.
При концентрації диоксида сірки 20—30 мг/м3 подразнюється слизова оболонка рота й око, у роті виникає неприємний присмак. Досить чуттєві до SО2 хвойні ліси. При концентрації SО2 у повітрі 0,23—0,32 мг/м3 у результаті порушення фотосинтезу відбувається усихання хвої протягом 2— 3 років. Аналогічні зміни в листяних дерев відбуваються при концентраціях 5ПРО2 0,5—1 мг/м3.
Основне техногенне джерело викидів вуглеводнів (СmНn — пари бензину, метан, пентан, гексан) — автотранспорт. Його питома вага складає більш 50% від загального обсягу викидів. При неповному згорянні палива відбувається також викид циклічних вуглеводнів, що володіють канцерогенними властивостями. Особливо багато канцерогенних речовин утримується в сажі, що викидається дизельними двигунами. З вуглеводнів в атмосферному повітрі найбільше часто зустрічається метан, що є наслідком його низької реакційної здатності. Вуглеводні мають наркотичну дію, викликають головний біль, запаморочення. При вдиханні протягом 8 годин випаровувань бензину з концентрацією більш 600 мг/м3 виникають головні болі, кашель, неприємні відчуття в горлі.
Оксиди азоту NOX утворяться в процесі горіння при високій температурі шляхом окислювання частини азоту, що знаходиться в атмосферному повітрі. Під загальною формулою NOX звичайно мають на увазі суму NO і NО2. Основні джерела викидів NOX двигуни внутрішнього згоряння, топки промислових казанів, печі.
NO2 — газ жовтого кольору, що додає повітрю в містах коричнюватого відтінку. Отруйна дія NOX починається з легкого кашлю. При підвищенні концентрації кашель підсилюється, починається головний біль, виникає блювота. При контакті NOX з водяною парою, поверхнею слизової оболонки утворяться кислоти НNO3 і HNO2, що може привести до набряку легень. Тривалість перебування NO2 в атмосфері — близько 3 доби.
Розмір порошин коливається від сотих часток до декількох десятків мкм. Середній розмір часток пилу в атмосферному повітрі — 7—8 мкм. Пил впливає на людину, рослинний і тваринний світ, поглинає сонячну радіацію і тим самим впливає на термічний режим атмосфери і земної поверхні. Частки пилу служать ядрами конденсації при утворенні хмар і туманів. Основні джерела утворення пилу: виробництво будівельних матеріалів, чорна і кольорова металургія (оксиди заліза, частки Аl, Сu, Zn), автотранспорт, ще порошать місця складування побутових і виробничих відходів. Основна маса пилу вимивається з атмосфери опадами.
Викиди, що містять домішки у виді часток пилу, диму, тумана або пари, називаються аерозолями. Загальне число різновидів забруднюючих атмосферу аерозолів складає кілька сотень.
Thorn;Питання для роздумів, самоперевірки, повторення
1.Що таке забруднення атмосфери?
2.Класифікація забруднень атмосфери.
3. Які є д жерела викидів в атмосферу?
4. Які найбільш розповсюдженими забруднюючими речовинами, що надходять в атмосферне повітря?
Тема 7.
«Екологічний збиток»
Thorn;План викладу і засвоєння матеріалу
1.Екологічний збиток та склад його витрат.
2.Причини наднормованого викиду полютантів в атмосферне повітря.
3.Обчислення плати за викиди стаціонарними джерелами енергії.
þСуттєво:
Після вивчення матеріалу ви повинні:
Знати:
- що таке екологічний збиток; з яких витрат він складається;
- як встановлюється плата за забруднення навколишнього середовища;
- причини наднормованого викиду полютантів в атмосферне повітря.
Вміти:
- пояснити як здійснюється плата за природні ресурси;
- оцінити збитки, заподіяні забрудненням довкілля;
- розв’язати задачі, на визначення жителів з понаднормовий викид в атмосферу шкідливих речовин.
Ключові екологічні поняття та терміни:
- екологічний збиток;
- відходи;
- викиди;
- джерела забруднення;
- регіональні коефіцієнти;
- місце розміщення відходів.
Література:
1. Білявський Г.О., Фурдуй Р.С., Костіков І.Ю. "Основи екологічних знань", Київ. "Либідь", 2000 р.ст. 214 -220
2. Запольський А.К., Салюк А.П. "Основи екології", Київ. "Вища школа", 2001 р. ст..284 -298
Екологічний збиток та склад його витрат.
До економічних методів управління природокористуванням належать також платежі за екологічні збитки. Екологічний збиток —- це зміна корисності довкілля внаслідок його забруднення. Він оцінюється як витрати суспільства, пов'язані зі зміною природного середовища, і складається з таких витрат:
- додаткові витрати суспільства у зв'язку зі змінами в навколишньому природному середовищі;
- витрати на повернення довкілля в попередній стан;
- додаткові витрати майбутнього суспільства у зв'язку з безповоротним використанням частини дефіцитних природних ресурсів.
Для оцінки збитків довкіллю використовують такі базові величини:
- витрати на зменшення забруднень;
- витрати на відновлення якості навколишнього середовища;
- ринкову ціну;
- додаткові витрати, зумовлені зміною якості навколишнього середовища;
- витрати на компенсацію ризику для здоров'я людей;
- витрати на додатковий природний ресурс для розбавляння скидуваного стоку до безпечної концентрації забруднювальної речовини.
Збиток суспільству внаслідок забруднення довкілля позначається на діяльності окремих об'єктів, що перебувають під його дією: населення, об'єктів житлово-комунального та промислового господарства, водних, лісових і земельних ресурсів тощо.
Плата за забруднення навколишнього природного середовища встановлюється за:
- викиди в атмосферу забруднювальних речовин стаціонарними та пересувними джерелами забруднення;
- скиди забруднювальних речовин у поверхневі водойми, територіальні та внутрішні морські водойми, а також у підземні горизонти та систему комунальної каналізації;
- розміщення відходів виробництва у навколишньому середовищі.
Розміри платежів визначають на підставі лімітів забруднювальних речовин, які встановлюються для підприємств з урахуванням гранично допустимих викидів і скидів кожного інгредієнта в тоннах за рік. Ліміти розміщення відходів у навколишньому середовищі визначають для підприємств як фізичний обсяг відходів залежно від класу токсичності. Розміри їх установлюють органи Мінекоресурсів України у формі видачі дозволів на викиди й скиди забруднювальних речовин та розміщення відходів. За понадлімітні викиди і скиди (понад ГДС і ГДВ) забруднювальних речовин і розміщення відходів установлюють платежі в 5 разів вищі порівняно з базовими нормативами плати.
Причини наднормованого викиду полютантів в атмосферне повітря.
Наднормативні викиди полютантів в атмосферне повітря можуть статися внаслідок:
- неефективної роботи установок очищення газу;
- роботи технологічною обладнання при несправних установках очищення газу або їх невикористанні;
- порушення технологічних режимів;
- невиконання в установлені терміни заходів для досягнення нормативів ГДВ;
- аварійних викидів полютантів у атмосферне повітря;
- залпових викидів забруднювальних речовин в атмосферне повітря, які не передбачені технологічними регламентами виробництв;
- використання непроектних сировини й палива в технологічних процесах. Ці самі фактори можуть призвести до понаднормативних скидів полютантів у водойми.
Обчислення плати за викиди стаціонарними джерелами енергії.
Нормативи збору за забруднення навколишнього природного середовища, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 р. № 303 встановлюють як фіксовані суми в гривнях за одиницю маси основних забруднювальних речовин та розміщених відходів. За викиди, на які не встановлено класи небезпечності, слід застосовувати нормативи збору залежно від установлених орієнтовно безпечних рівнів впливу.
За викиди, на які не встановлено клас небезпечності та орієнтовно безпечні рівні впливу, слід застосовувати нормативи збору, як за викид забруднювальної речовини першого класу небезпечності.
Для скидів, на які не встановлено гранично допустимі концентрації або орієнтовно безпечні рівні впливу, за гранично допустимі концентрації беруть найменше значення гранично допустимих концентрацій. У разі скидання забруднювальних речовин в озера, ставки та інші непроточні водні об'єкти нормативи збору збільшуються у 1,5 раза.
У разі захоронення забруднювальних речовин, відходів виробництва та стічних вод у глибокі підземні водоносні горизонти, що не містять прісних вод, застосовують нормативи збору, як за скид забруднювальних речовин з коефіцієнтом 10. За розміщення відходів, на які не встановлено клас небезпечності, застосовують норматив збору, як за розміщення відходів першого класу небезпечності в розмірі 55 гривень за тонну.
Нормативи збору за викиди пересувними джерелами забруднення, встановлюють залежно від виду пального та транспорту (автомобільного, залізничного, морського та річкового).
За понадлімітні обсяги викидів, скидів забруднювальних речовин та розміщення відходів збір обчислюється і сплачується в п'ятикратному розмірі. У разі відсутності у платника затверджених у встановленому порядку лімітів викидів стаціонарних джерел забруднення, скидів і розміщення відходів збір обчислюється в п'ятикратному розмірі.
Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.1999р. № 303 «Про затвердження Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору», плату за викиди стаціонарними джерелами забруднення (Пвс) обчислюють за формулою
Пвс = 
[(Млі Нбі Кнас Кф) + (Мпі Нбі Кнас Кф Кп)],
де Млі — обсяг викиду і -ї забруднювальної речовини в межах ліміту, т; Мні — обсяг понадлімітного викиду (різниця між обсягом фактичного викиду й ліміту і -ї забруднювальної речовини), т; Нбі — норматив збору за тонну і -ї забруднювальної речовини, грн/т; Кнас - коригувальний коефіцієнт, що враховує чисельність жителів населеного пункту; Кф — коригувальний коефіцієнт, що враховує народногосподарське значення населеного пункту; Кп — коефіцієнт кратності збору за понадлімітний викид в атмосферу забруднювальних речовин, Кп = 5.
Суму збору за викиди пересувними джерелами забруднення (Пвп) обчислюють відповідно до кількості фактично використаного пального та його виду на підставі нормативів збору за ці викиди та коригувальних коефіцієнтів визначають за формулою
Пвс = (Мі Нбі Кнас Кф),
де Мі — кількість використаного пального і -го виду, т; Нбі — норматив збору за 1 т і -го виду пального, грн/т; Кнас — коригувальний коефіцієнт, що враховує чисельність жителів населеного пункту; Кф — коригувальний коефіцієнт, що враховує народногосподарське значення населеного пункту.
Суму збору за скиди (Пс) обчислюють на підставі затверджених лімітів, виходячи з фактичних обсягів скидів, нормативів збору та коригувального коефіцієнта визначають за формулою
Пс = [(Млі Нбі Крб) + (Мпі Нбі Крб Кп)]
де Млі — обсяг скиду і –ї забруднювальної речовини в межах ліміту, т;
Мпі — обсяг понадлімітного скиду (різниця між обсягом фактичного скиду й ліміту) і -ї забруднювальної речовини, т; Нбі — норматив збору за тонну і -ї забруднювальної речовини, грн/т; Крб — регіональний (басейновий) коригувальний коефіцієнт, що враховує територіальні екологічні особливості, а також еколого-економічні умови функціонування водного господарства; Кп — коефіцієнт кратності збору за понадлімітні скиди забруднювальних речовин, Кп = 5.
Суму збору за розміщення відходів (Прв) обчислюють на підставі затверджених лімітів, виходячи з фактичних обсягів розміщення відходів, нормативів збору та коригувальних коефіцієнтів визначають за формулою
Прв, = [(Млі Нбі Кт Ко) + (Мпі Нбі Кп Кт Ко)],
де Млі — обсяг відходів і -го виду в межах ліміту, т; Мпі — обсяг понадлімітного розміщення відходів (різниця між обсягом фактичного розміщення відходів і лімітом) і -го виду, т; Нбі — норматив збору за тонну відходів і -го виду в межах ліміту, грн/т; Кт — коригувальний коефіцієнт, що враховує місця розміщення відходів; Ко – коригувальний коефіцієнт, що враховує характер улаштування місця розміщення відходів; Кп – коефіцієнт кратності збору за понадлімітне розміщення відходів, Кп=5.
