Доплати та надбавки — це самостійний елемент заробітної плати з погляду її структури. Водночас вони є складовою тарифної системи. Обмежувачами встановлення доплат і надбавок є економічна та соціальна доцільність і фінансові можливості підприємства. Розглядаючи сутність надбавок, зазначимо, що вони пов’язані з якістю роботи конкретного працівника, мають чітко виражений стимулювальний характер, і перелік їх, що склався на практиці, достатньо обмежений. Найсуттєвішими серед них є надбавки:
за високу професійну майстерність робітників;
за високі досягнення в праці службовців;
за вислугу років;
за виконання особливо важливої чи особливо термінової роботи;
за знання й використання в роботі іноземних мов. Доплати можна класифікувати за різними ознаками, а передусім за ознакою сфери трудової діяльності.За цією ознакою їх розподіляють на дві значні групи:доплати, які не залежать від сфери трудової діяльності;
доплати, що застосовуються тільки в певних сферах прикладання праці. До першої групи належать доплати:
за роботу в понаднормовий час;
за роботу у вихідні і святкові дні;
особам, які не досягли вісімнадцяти років, за скороченої тривалості їхньої щоденної роботи;
робітникам, які через виробничу необхідність виконують роботи за нижчими тарифними розрядами (тобто виплата різниці між тарифною ставкою робітника виходячи з його фактичного розряду і тарифною ставкою, установленою для роботи, що виконується);
за час простою не з вини працівника;
у разі невиконання норм виробітку та виготовлення бракованої продукції не з вини працівника.
Інші види доплат використовують обмежено, і ці обмеження різнопланові.
88. Система трудових показників у бізнес-плані. Чинники впливу на систему трудових показників.
Результати планування труд.показників відбиваються у відповідних розділах біз-планів та тактичних планів під-ва. В осн.на підприємствах використовуються такі трудові показники: -темпи зростання прод.праці; - продуктивність праці; - приріст обсягу продукції завд.підв пр..праці; - трудомісткість; - річний фонд роб.часу на робітника; - сер тривалість робочого дня; - сер.зар плата на одного працівника. Система трудових показників формується під впливом низки чинників. 1. Макроекономічні. –етап розвитку соц.-екон системи; - господарський механізм, -відтворення населення, - підготовка каліф прац, - трудове законодавство, -розподіл роб сили за сферами діяльності. 2. Регіональні. – природні умови, - розв оц.-побутової інфраструктури, -стан регіонального ринку праці, -мобільність населення. 3. Внутрішньо-організаційні. –належність до певної сфери екон діяльності, -система управління, -організація праці, -зміст та умови праці, -нормування праці, -оплата та стимулювання праці. 4. Соціально-психологічні. – статева та вікова структура персоналу, -проф-кваліфікац структура персоналу, -освітня стр-ра персоналу, - мотиви труд.діяльності.
89. Сутність і сфера застос методів планув.прод.праці.
Найбільш поширеним показником у плануванні прод праці є середньорічний виробіток продукції на одного працюючого. … Існують такі групи методів планування: 1. Метод планування ПП за техніко-економічними чинниками. 2. Метод на основі трудомісткості виробничої програми. Здійснюють прямим рахунком на основі трудомісткості вир прогрми, беручи до уваги взаємозв’язок між показниками прод-ті і трудомісткості. Застос даного методу передбачає наявність на під-ах науково обґрунтованих норм часу і відр розцінок на всі види робіт. 3. Укрупнений метод план ПП дає можливість приблизно оцінити рівень прод праці у плановому періоді. Базується на зв’язку прод праці з ін. показниками, що хар-ють стан вир-ва на під-ві. Даний метод широко застосовують у прогнозних розрахунках зростання прод праці.
90. Алгоритм планування та аналізу трудомісткості виробн. Програми.
Розрахунок планової трудомісткості виготовлення продукції провадиться у три етапи. На першому етапі аналізуються рівень і структура фактичної трудомісткості продукції в базисному і звітному періодах з метою виявлення резервів її зниження. На другому етапі планування трудомісткості здійснюються визначення можливого зниження трудомісткості виготовлення продукції у плановому періоді з урахуванням виявлених у процесі аналізу чинників і джерел економії затрат праці. На третьому етапі визначаються плановий рівень і структура трудомісткості одиниці продукції і планованого обсягу випуску. На основі проведених розрахунків складається план технологічної трудомісткості основної продукції. Також одержанні уінцеві дані є підставою для розробки плану повної трудомісткості основної продукції.
91. Методичні аспекти планування та аналізу використання робочого часу.
Планування роб часу передбачає розрахунок: планового календ.фондру роб часу;план.номінального ФРЧ; планового корисного (ефективного) ФРЧ. Календарний не враховує невиходи на роботу, та слугує базою для обч номінального ФРЧ. Номінальний хар-є потенційну величину макс можливого для використання ФРЧ. Табельний ФРЧ розраховується як різниця між календарним, та святковими та відпускними днями. Аналіз використання робочого часу провадиться в такій послідовності: 1. Вивчається стр-ра аг ФРЧ; 2.оцінюється рівень використання роб.часу; 3. Вивч розподіл витрат роб часу; 4.виявляються резерви поліпшення викор.роб.часу. Для аналізу використання РЧ передусім треба скласти аг.річний баланс РЧ. Після складання балансу необхідно розрах.показники що харак.використання РЧ. Також аналіз має охоплювати не тільки оцінку використання, а й оцінку затрат РЧ. Кінцевим етапом аналізу є зведення його резервів. Усі резерви поділяються на екстенсивні та інтенсивні. Екстенсивні – одержані завдяки абсолютному збільшенню корисно викор часу, інтенсивні – завдяки відносному збільшенню.
