VII. Прагматика. Основні концепції, поняття і напрями

 

 

VII.1. Джерела прагматики. Класичне визначення прагматики (від грецьк. pragma – справа, дія) запропонував Ч.Морріс у 1938 р. При цьому мався на увазі розділ семіотики, протиставлений синтаксису і семантиці, відношенню між знаками та їхніми інтерпретаторами, або користувачами. Порівняно з цим визначенням реальні межі сучасної прагматики суттєво розширилися. Сьогодні під прагматикою мається на увазі коґнітивне, соціальне і культурне дослідження мови і комунікації. По суті, прагматика є міждисциплінарною сферою, що використовує методи і теорії різних наук. У сучасному науковому світі вона посідає одне з чільних місць за інтенсивністю розвитку і впливу на інші сфери знань. Інколи завдання власне-лінгвістичної прагматики певною мірою звужують її завдання і залишають для неї тільки вивчення функціонування мовних знаків у мовленні (такий підхід поширений у вітчизняній лінгвістиці).

Одним з основних джерел прагматики, крім власне-семіотичних ідей Ч.С.Пірса і Ч.Морріса, виступив обґрунтований на ідеях Ч.С.Пірса американський філософський напрям – прагматизм, до представників якого належать У.Джемс, К.І.Льюїс, Дж.Дьюї, Дж.Г.Мід, Р.Рорті.

Іншим важливим джерелом була теорія мовленнєвих актів, опрацьована в межах лінгвістичної філософії у працях Дж.Остіна і Дж.Сьорла.

Особливу роль для формування безпосередньо лінгвістичних завдань відіграла теорія П.Грайса, що інколи називається логікою мовленнєвого спілкування, або прагматичною теорією значення.

VII.2. Прагматика шифтерів (дейктичних слів). Умови комунікації впливають на розуміння тексту, підтвердженням чого є індексальні мовні знаки, семантика яких безпосередньо орієнтована на мовленнєву ситуацію. В значенні слів типу я, ти, тут, сьогодні, тепер фактично міститься покликання на мовленнєву ситуацію. Крім семіотичного терміна “індекси”, на позначення цих слів використовуються й інші назви. Найпоширенішими є: 1) термін “дейктичні слова” (К.Бругман, К.Бюлер, У.Вайнрайх);

2) термін “шифери” (О.Єсперсен, Р.О.Якобсон). Ці терміни використовуються дещо ширше, ніж це властиво для прагматики. Так, індексами, або шифтерами, називаються також граматичні категорії, пов’язані із ситуацією мовлення, наприклад: категорії особи або часу.

Особовий займенник 1-ої особи я позначає людину, що вимовляє це слово, а під час розмови так називають себе усі співрозмовники. Слово я

наче переміщується від мовця до слухача, називаючи поперемінно то одного, то іншого. Вважати, що значенням я є щось типу “мовець”, неправильно. Так, фрази Мовець повинен дивитися в обличчя спів- розмовникові і Я повинен дивитися в обличчя співрозмовникові означають цілком різні речі, тобто я і мовець не виступають синонімами.

 

А.П.ЗАГНІТКО

 

Особовий займенник 2-ої особи ти за основними своїми властивостями надзвичайно подібний до я, але пов’язаний він уже не з адресантом, а з адресатом. Це слово під час бесіди також стосується різних людей, різних співрозмовників, його значення не може бути описаним просто як “співрозмовник”.

Діти, які тільки починають засвоювати мову, досить важко орієнтуються в переходах референта, вживаючи ці слова, тому вони часто

називають себе і тих, до кого звертаються, власними іменами або такими словами, як мати, батько, тато, дядько, тобто використовують знаки з постійним значенням. Замість фрази Я тебе люблю звучить, наприклад, Світланка любить маму, а замість Я хочу їсти → Миколка хоче їсти. Значення займенників я і ти є, по суті.ю змінними, заповнювані специфічно для кожної окремої мовленнєвої ситуації.

Змінними можуть бути також місце і час. Щоб встановити зміст слова тут, треба знати місце, де воно було вимовлено. Тут, мовлене в театрі, відрізняється від тут, мовленого на стадіоні, тут вдома не те саме, що тут у школі. Слово тепер позначає змінний час. Час, фіксований словом тепер, завжди збігається з моментом його вимови. Тепер, вимовлене вранці, позначає інший час, ніж тепер, висловлене увечері; тепер у наші дні відрізняється від тепер у давньому світі. Подібне легко простежити на

прикладі слова сьогодні з тією тільки різницею, що проміжок часу тут точно визначений: це день, коли вимовляється це слово. Значення слова сьогодні складається зі змінної і постійної частин. Таких слів дуже багато.

Щоб визначити точний смисл слів, що містять у своїй структурі змінну, треба знати: я — хто це говорить, ти – кому це кажуть, тут – де це кажуть, для сьогодні і тепер – коли це говорять, тобто треба знати умови

вживання певних знаків. Якщо ці умови невідомі або непрозорі, виникають непорозуміння і плутанина. Звичайно, ситуації спілкування, в яких залишаються невідомими окремі з головних параметрів (учасники, місце і час), досить рідкісні, але можливі.

Для особових займенників такими є ситуації, коли один із співрозмовників не впізнає іншого. Наприклад: дзвінок у двері. Запитуєте: “ Хто там? ” – і у відповідь чуєте: “ Я ”. Якщо ви не впізнаєте голосу, така

відповідь вам нічого не дає: будь-хто за дверима може так відповісти. Правильно було б у цій ситуації назвати своє ім’я. Відповідь “ я ” може бути тільки тоді, коли мовець впевнений, що його голос впізнають. Саме тому такою відповіддю здебільшого користуються між собою лише дуже близькі люди.

Не менш показовою може постати ситуація із займенником 2-ої особи.

Вам повинен зателефонувати колега. Лунає телефонний дзвінок. Ви швидко знімаєте слухавку і відразу ж запитуєте: “ Це ти? ”. Питання неточне – адже будь-яка людина з іншого боку має право вимовити: “ Так ”, і, таким чином, наявна комунікативна невдача. Якщо ви так поспішаєте, що не можете дочекатися перших слів співрозмовника, то назвіть хоча б

 

 

 

ім’я вашого колеги: “ Це ти, Миколо? ”.