ІІ. Проблеми активної граматики й асоціативно-вербальної сітки

 

 

ІІ.1. Класифікація граматичних описів залежно від способів репрезентації мови. Спочатку слід сказати про основні способи репрезентації природної мови. Мову можна уявляти як все о-словлене її носіями на певний момент і мовлене раніше, як глобальну сукупність мовленнєвих творів, а у вужчому смислі – як сукупність текстів, тобто як результат м ов л е н н є в ої д і я льн о с т і відповідного народу (це не тільки писемні тексти, але також записи діалектної, розмовної мови, протоколи засідань, юридичні документи, афоризми тощо).

Другий спосіб репрезентації мови – більш компактний, що базується на науковому підході, – наявний у лінгвістичних описах, тобто у

словниках, підручниках, граматиках, лінгвогеографічних атласах, теоретико-структурних побудовах, які відображають системні закономірності її організації й одночасно уміщують зразковий текстовий матеріал. Тут мова також являє собою результат, але р е з у льт а т її н а у к о в о г о о с м ис л е ння та у з а г ал ь н ен н я п р а ви л користування нею в тексті.

Третій спосіб її визначення полягає у простій вказівці на

середньостатистичного мовця і твердженні, що мова міститься “у голові” цього носія, втілена в його мовленнєвих здібностях. Аналізована у цьому плані мова не може оцінюватися як результат – результат мовленнєвої діяльності або результат наукової діяльності лінгвіста-дослідника. Мова в цьому разі виступає як потенція, як те, що може і здатне стати результатом, але поки що не стало, м о ва у г от ов н ос т і б у т и ре з у л ь т а т ом. Саме в такій її якості застосовуване до мови відоме гумбольдтівське “енергейа” (діяльність), дві ж перші іпостасі – текст і система – співвідносяться з протилежним поняттям “ергон” (застиглий твір, “результат”).

Тому можна говорити про три іпостасі, три образи природної мови:

- мова як сукупність текстів, тобто як результат мовленнєвої діяльності носія;

- мова як системно-структурне утворення, тобто як упорядкований і взаємопов’язаний, але статичний перелік можливостей текстової її реалізації, встановленої дослідником-лінгвістом;

- мова як лінгвістична компетенція мовця, тобто мова в потенції, мова, не реалізована в текстах, але готова до такої реалізації; мова, спосіб існування якої принципово відмінний від статичного

системного уявлення її лінгвістом. Тому суттєвим постає розрізнення мови-тексту, мови-системи і мови-здібності.

У межах першої опозиції “текст – система” (соссюрівське “мовлення – мова”) можливі взаємопереходи від першого до другого і навпаки. Перехід від тексту до системи знаменується створенням різного типу дескрип-

 

СУЧАСНІ ЛІНГВІСТИЧНІ ТЕОРІЇ

 

тивних, описових граматик, які систематизують спостережувані в тексті зв’язки і закономірності. Так, спостереження над українським текстом показують, наприклад, що не можна утворювати пасивні дієприкметники теперішнього часу від дієслів доконаного виду: зробити – тільки зроблений. Так само формуються численні правила описових граматик.

Дескриптивні граматики за своїм складом є класифікаційними, а щодо носіїв мови – пасивними, тобто орієнтованими перш за все на розуміння.

Зразком такої граматики є “Сучасна українська літературна мова” у п’яти книгах. Налаштованим на описову граматику словником є традиційний тлумачний Словник української мови (В 11 томах).

У разі переходу від системи до тексту виникають граматики принципово іншого характеру, які прийнято кваліфікувати як активні, або граматики мовця. Вони досить різноманітні, при цьому їх об’єднувальною

ідеєю є тенденція до забезпечення мовця поясненнями і правилами того, як, коли і з якою метою необхідно вживати певну одиницю, конструкцію, вираз, як побудувати текст певного функціонального спрямування, щоб комунікація була успішною. Так, для вираження ідеї спонукання до дії в певний момент мовлення (з різними градаційними відтінками категоричності і модальності) українська граматична система оперує такими формами: відпочивати!; відпочивай!; відпочинь!; нумо відпо-

чивати!; давай відпочивати!; відпочиньмо!; ти б відпочив; треба відпочити; тобі б відпочити... Найбільша проблема на цьому шляху – визначення максимально повного набору функцій, який, природно, має тенденцію до прогресу в безкінечність. Моделлю такої граматики є функціональна граматика, створена під керівництвом О.В.Бондарка, “граматика смислів” Н.Ю.Шведової.

Лексикографічною підтримкою такого типу граматичних описів є словники ідеографічного (ідеологічного) типу, а також “налаштовані на активну” граматику словники (Ю.Д.Апресян).

Звертаючись до поняття “мовна здібність”, слід розглянути можливості переходу від неї до тексту і від неї до системи. У цьому разі, звичайно, мова йде про породжувальні граматики. Мета породжувальної граматики – встановити певний набір правил побудови й усіх можливих

перетворень (трансформацій) правильних речень певної мови. До числа породжувальних граматик належать: 1) граматика безпосередніх складників; 2) граматика залежностей; 3) трансформаційна (генеративна) граматика Н.Хомського; 4) аплікативна граматика С.К.Шаум’яна. Вихідним трансформаційним простором для породжувальної граматики виступають системні описи, тобто дескриптивні граматики певної мови.

Завдання генеративістів полягає в тому, щоб переосмислити, доповнити і розширити правила описової граматики, перетворивши їх на правила породження й увівши необхідні лексичні (лексико-семантичні) обмеження на застосування цих правил.

 

 

А.П.ЗАГНІТКО

 

Набір породжувальних правил та обмежень, сконструйований лінгвістом, виступає при цьому як функціональний субстрат мовленнєвої здібності, як зміст граматичної компетенції мовця.

ІІ.2. Асоціативна граматика: статус, структура і функції. Безпосереднім вивченням мовної здібності займається психолінгвістика і коґнітивна психологія. Але застосовувані у цих науках моделі є надзвичайно глобальними і мало дають для лінгвіста в напрямі вияву специфіки репрезентації мови як потенції.

Найбільш репрезентативною моделлю цього типу вияву мови постає асоціативно-вербальна сітка (АВС) мови. В цій сітці кожне слово наявне у різноманітті власних форм, значень, семантичних і синтаксичних зв’язків з іншими словами, входячи до різних асоціативних полів.

Три способи репрезентації мови передбачають їхню взаємодію, і при

цьому усі мислимі між ними відношення (або переходи) вичерпуються відповідним переліком:

1. мова-текст " мова-система дескриптивна граматика

2. мова-система " мова-текст функціональна граматика

3. мова-текст " мова-здібність генеративна граматика

4. мова-система " мова-здібність генеративна граматика

5. мова-здібність " мова-система?

6. мова-здібність " мова-текст?

Як видно, процеси переходу від мови-здібності до системи і тексту залишаються незаповненими.

У разі переходу від тексту до системи виникають дескриптивні граматики пасивного характеру, що підтримуються традиційними алфавітно- тлумачними словниками. У разі переходу від системи до тексту постають

функціональні граматики активного типу, які вимагають відповідних активних словників – ідеографічного, комбінаторного, семантичного та інтегрального. Перехід від мови-системи і мови-тексту до мови-здібності (пункти 3 і 4) можна здійснити шляхом побудови породжувальних (генеративних) граматик, при цьому набір правил породження виступає як операційний аналог мови-здібності, формуючи операційне знання гіпотетичного носія мови, а декларативні знання (тобто знання про зміст

самих одиниць, над якими здійснюються операції) повинні бути включені у супроводжувальний генеративну граматику словник.

5. мова-здібність " мова-система ? 6. мова-здібність " мова-текст ?

Наголосивши, що замість поняття “мова-здібність” можна поставити поняття АВС, маємо підстави зробити висновок про місце асоціативної граматики у класифікаційній сітці:

 

Асоціативна граматика – це граматика, уміщена в асоціативно- вербальному зв’язку і віднаходжувана в ньому лінгвістом з метою створення або статично-системного, або динамічного мовного опису. Асоціативна граматика набуває класифікаційного і пасивно орієнтованого

 

СУЧАСНІ ЛІНГВІСТИЧНІ ТЕОРІЇ

 

опису у ході аналізу АВС з метою вияву в ній системно-граматичних закономірностей, тобто реконструкції системи, але вже не з тексту, а з сітки (пункт 5). Вона ж набуває активного спрямування, коли ставиться завдання переходу від АВС до тексту (пункт 6). Словник у цьому разі відіграє не тільки роль доповнення до асоціативно-граматичного опису, але й роль джерела системно-граматичних даних про мову.

Так, слово житель було використано як стимул на першому етапі експерименту, і в І томі Російського асоціативного словника (РАС-І)

репрезентоване такою асоціативною статтею:

ЖИТЕЛЬ: города 113; села 37; город 26; деревни 22; земли 15; планеты 14; Москвы 12; человек 10; местный 9; городской, горожанин, дом, сосед 7; деревни, Луны, севера 6; абориген, сельский 5; области, Челябинска 4; гражданин, долгожитель, жить, квартирант, сеятель,

сожитель, столицы 3; гор, горы, дома, жилец, квартира, любитель, местности, мирный, Москва, обитатель, обитель, острова, посёлок, пригорода, района, ребенок, село, сельской местности, Сибири, страны, толпа, Урала 2; ад, Азии, Атлантиды, бабка в окошке, бабушка, вселенной, горечь, города Москвы, городка, гостиница, гость, Гудаури, дед, довольный, долго, домочадец, земля, изгой, индеец, Кавказ, каторжник, квартиросъемщик, Киева, континент, коренной, крестьянин, куда,

Ленинграда, ленинградец, лес, леса, лесов, Марадона, марсианин, мертвый, местность, место, Миасса, микрорайона, мохнатый, мучитель, нахлебник, нашей планеты, не житель, не определено, неба, небес, незнакомец, ничто, общежития, обыватель, обыкновенный человек, обычный, один, окно, остров, паспорт, Перми, пешеход, планет, по-новому, прописка, родственник, Саратова, села и деревни, серость, смертник, спокойный, старушка, старый,

старый человек, степей, страны Советов, тайга, тесно, тюрьмы, учебник, француз, хитрость, Эстонии, яичная, якут 1; 475 + 132 + 2 + 82.

Жирним шрифтом у статті помічені ті реакції-словоформи, які збіглися зі стимулами першого етапу експерименту, тобто слова город, человек, деревня і под. входять до складу стимулів й утворюють власні асоціативні статті. Цифри у статті після словоформи або сукупності словоформ вказують на кількість анкетованих, які відповіли цією словоформою на стимул

житель. Так, словоформа города (у сполученні житель города) була реакцією 113 осіб і зафіксована, таким чином, 113 разів, а словоформи области, поселка, Челябинска зустрілись в анкетах по 4 рази кожна. Цифри у кінці статті узагальнюють статистичні характеристики й означають: перша (475) вказує на кількість осіб, які відповідали на цей стимул; друга (132) окреслює кількість різних словоформ; третя (2) показує, скільки осіб з-

поміж анкетованих не дали ніякої відповіді на певний стимул; остання, четверта, цифра (82) констатує кількість одиничних відповідей.

Звертаючись до асоціативного поля житель, можна “задати” цьому полю різні граматичні питання. Наприклад, як відновити словозмінну парадигму цього слова? У зворотному словнику І тому (РАС-2) знаходимо

 

А.П.ЗАГНІТКО

 

як реакцію на інші стимули такі словоформи цього слова: жителей (Ñ деревням), тобто зн.в. від житель; жители (Ñ двор), тобто називний відмінок множини і под.

Переміщаючись за зв’язками, наявними в АВС між усіма зафіксованими в ній словами і словоформами, в цьому разі – між одиницями тієї самої словотвірної моделі, – відновлюємо повну парадигму обраного слова (пор.: [Караулов 1999:17-21]).

ІІ.3. Форми існування асоціативної граматики. Той факт, що в структурі мовної здібності носія мови граматика “записана” не в тій формі, в якій вона репрезентована в системних описах лінгвістів, інтуїтивно постає ясним і загалом ніким не заперечується. Питання в тому, яка ж ця альтернативна форма. Для розгляду можна скористатися словом житель.

ІІ.3.1. Синтаксичні моделі. Перш за все, в кількості реакцій

звертають на себе увагу чотири групи відповідей, що покривають 95% складу статті, ілюструючи основні типи зв’язку, в які вступає певне слово. Зв’язки ці резюмуються такими синтаксичними моделями: відношення приналежності до типу поселення, до місця загалом або до конкретного населеного пункту, тобто S + X род.в., де S – це стимул, зокрема житель, Х

– іменник в род.в. зі значенням місця у широкому смислі: житель города, ж. Села, ж. Деревни, ж. Земли, ж. Планеты, ж. Москвы, ж. Луны, ж.

Севера, ж. Области, ж. Поселка, ж. Челябинска, ж. Столицы, ж. Гор, ж. Горы, ж. Дома, ж. Местности, ж. Острова, ж. Пригорода, ж. Района, ж. Сельской местности, ж. Сибири,, ж. Страны, ж. Урала, ж. Азии, ж. Атлантиды, ж. Вселенной, ж. Города Москвы, ж. Городка, ж. Гудаури, ж. Кавказа, ж. Киева, ж. Ленинграда, ж. Леса, ж. Лесов, ж. Миасса., ж. Микрорайона, ж. Нашей планеты, ж. Неба, ж. Небес, ж. Общежития,

ж. Перми, ж. Планет, ж. Саратова, ж. Села и деревни, ж. Стезей, ж. Страны Советов, ж. Тюрьмы, ж. Эстонии.

Ця модель реалізована у 49 випадках зі 132 різних відповідей. До цього типу відношень між стимулом (S) та реакцією (R) слід віднести також випадки, коли м і с ц е визначено, тобто Х позначений, але граматичне відношення експліцитно не виражено, хоча легко реконструюється: ж. Город = [ житель города ] і под. – ж. Дом, ж.

Деревня, ж. Квартира, ж. Москва, ж. Обитель, ж. Посёлок, ж. Село, ж. Ад, ж. Гостиница, ж. Земля, ж. Континент, ж. Местность, ж. Место, ж. Остров, ж. Тайга, що складе в сумі 65, тобто 50 % різних пар S – R.

Наступною за частотністю реакцією виступає синонімічне, квазісинонімічне, оказіонально синонімічне, гіпонімічне або гіперонімічне позначення жителя, яке в ряді випадків з синтаксичного погляду являє собою

синтаксичний трансформ першої моделі (горожанин – житель города): человек, горожанин, сосед, абориген, гражданин, квартирант, обыватель, ребенок, жилец, бабка в окошке, бабушка, дед, домочадец, индеец, квартиросъемщик, крестьянин, ленинградец, марсианин, незнакомец,

 

 

СУЧАСНІ ЛІНГВІСТИЧНІ ТЕОРІЇ

 

обыкновенный человек, пешеход, родственник, старушка, старый человек, француз, якут.

Іншою досить частотною моделлю словосполучення для слова житель виявляється його пара з прикметником, який у цьому разі займає препозицію. Прикметник у таких випадках або утворений від одного з іменників, які вже увійшли в першу модель, тобто є її трансформом (житель города " городской

житель), або несе певну оцінну характеристику стимулу: местный ж.,

городской ж., сельский ж., мирный ж., довольный ж., коренной ж., мертвый ж., мохнатый ж., обычный ж., спокойный ж., старый ж.

Останню групу типових реакцій становлять аналогічні утворення, в яких реалізується дериваційна модель самого стимулу. У групі слів долгожитель, сеятель, сожитель, любитель, обыватель, мучитель повторюється суфікс

- тель зі значенням “особи-витворювача дії”, названого основою мотивуючо-

го дієслова, а в групі слів долгожитель, сожитель, жилец, жить, общежитие повторюється корінь мотиваційного дієслова (жи -).

ІІ.3.2. Словотвірні зв’язки. Дія закону аналогії уже простежувалась на процедурі відтворення повної парадигми слова житель в АВС. У словнику зафіксовано більше 60 таких девербативів із суфіксом –тель. Всього ж таких дериватів зафіксовано близько 600.

ІІ.3.3. Відмінкові структури. З непрямих відмінків на першому місці

у словнику родовий відмінок, який орієнтовно прирівнюється до знахідного об’єкта, потім ідуть за частотністю – давальний та орудний, останнє місце посідають форми місцевого відмінка. Такий розподіл відмінкових словоформ виявляється не випадковим. Він підтверджується частотними даними вжитку відмінкових форм у тексті.

Водночас асоціативний словник дозволяє встановити частотність

сполучуваності відмінкових форм з відповідними прикметниками. Так, для наз.в. притаманним є поєднання з прикметником, що постає адекватним позиції і функції агенса в реченні: повелитель Ñ высочайший, проситель

Ñ настойчивый.

Для знахідного відмінка його основним значенням і, відповідно, типовою функцією в реченні є позиція об’єкта. Саме така придієслівна позиція виявляється у всіх словосполученнях. Це ж стосується інших відмінків.

3.4. Оцінні функції. Асоціативний тезаурус у своїй структурі відображає оцінку того чи іншого стимулу через відповідні сполучувальні компоненти.

Отже, 1) асоціативна граматика – це граматика предикацій;

2) асоціативна граматика – це граматика намірів, тенденцій і готовностей мовленого; 3) в асоціативній граматиці немає правил у загальному смислі

слова, але постають прецеденти; 4) асоціативна граматика – це не граматика опозицій і парадигм, а граматика позицій та аналогій, граматика позиційна, цілком і повністю лексикалізована; 5) асоціативна граматика – це ще одна форма лексикографічного, словникового представлення граматики; 6) асоціативна граматика – це не граматика мови у звичайному

 

А.П.ЗАГНІТКО

 

смислі слова, а граматика мовленнєвої діяльності; 7) асоціативна граматика – це граматика дисипативних, розсіяних структур, розподілених, розлитих в лексиці АВС.

ІІ.4. Зміст і методи асоціативної граматики. Одиницями асоціативної граматики є словосполучення, утворювані поєднанням стимулу з реакцією. Поряд з терміном “словосполучення” для номінації основної одиниці АВС і, відповідно, одиниці асоціативної граматики міг би використовуватися термін

“модель двох слів” (за концепцією М.І.Жинкіна), хоча він видається не зовсім вдалим, оскільки він досить невизначений. Доцільнішим постає використання терміна “синтаксема”, тому що він добре пов’язаний з ідеєю предикації: логічно включається в ряд “емічних” одиниць мови (фонема, морфема, лексема, фразема, синтаксема); своєю внутрішньою формою, своєю морфосемантичною структурою цілком визначено вказує на ієрархічно

вищий рівень узагальнення щодо поняття “синтаксичний примітив”. Звернувшись до статті РАС черный, можна вилаштувати три ряди зовнішньо подібних синтаксем:

І ІІ ІІІ

черный шар

черный жук черный период черный Саша черный карандаш черный ход черный квадрат

черный автомобиль черный юмор черный – плохой черный дым черный рынок черный – красиво черный берет черная суббота черный ворон

черный чемодан черная дыра черный – неблагополучие черный костюм черный ящик черный – траур

черный пес черный кобель черный кот

Основний смисл у цьому розподілі пов’язаний з ідіоматичним і культурно-історичним наповненням цих словосполучень. Сполучення черный кобель, виступаючи формально позначенням “самця собаки чорного кольору”, одночасно виявляється синтаксичним примітивом цілої ідіоми, “фразеологічним примітивом”, оскільки для носіїв мови воно перш за все пов’язується з російським прислів’ям “черного кобеля не отмоешь добела”. Ясно, що в цій ідіомі іменник кобель втратив пряме денотативне значення і несе смисл “чоловіка – мужчини, в якого наявні різні статеві стосунки, який веде невпорядковане статеве життя і який висуває на перший план сексуальні мотиви”. Поза ідіомою саме слово кобель не дуже часто використовується. Навіть у мові кінологів, де воно виступає у суворо термінологічній сфері, надають перевагу евфемізму хлопчик. Відповідно на місце позначення особини жіночої статі – сука кінологи вживають евфемізм дівчинка, що знову ж таки пов’язано з яскраво вираженим емоційно-негативним смислом цього слова. У другій колонці сема кольору у слова черный майже повністю втрачена, оскільки черный шар – при таємному голосуванні подача голосів проти кандидата (на посаду, звання тощо); черный период – поганий, невдалий час для когось і под.

 

СУЧАСНІ ЛІНГВІСТИЧНІ ТЕОРІЇ

 

У першій колонці репрезентоване пряме значення слова чорний. У ІІІ групі синтаксем яскравим постає зв’язок з культурними феноменами й у відсиланнях мовця до так званих “прецедентних текстів культури”. Під останніми розуміються різні явища культури, хрестоматійно відомі усім носіям певної мови. Це можуть бути власне-літературні або філософські тексти. Прецедентні в тому смислі, що, знаючи про них, людина одночасно знає, що інші носії мови також знають про них. Ці “тексти” – загальне надбання нації, елементи “національної пам’яті”. Вони використовуються як критерій оцінки і порівняння, як аргумент у дискусії. Тому, черный кот – це не просто тварина чорного кольору (рівень семантики), це не тільки символ неприємностей для людини, яка зустріла його (рівень мовної картини світу), але це ще й натяк на популярний (прецедентний) культурний текст. Цей останній рівень смислу доцільно назвати прагматичним, оскільки він характеризує мету комунікації, уміщує в собі оцінку її учасників або її змісту, дає уявлення про їхні інтереси, інтенції та ідеали.

Отже, три ряди типових синтаксем виявляють три рівні асоціативної граматики: 1) рівень семантико-синтаксичний, або рівень граматики у вузькому значенні слова (І ряд); 2) рівень мовної картини світу, або коґнітивний, що розкриває взаємозв’язки лексем у плані “мова-світ” (ІІ ряд); 3) рівень прагматики, який характеризує взаємовідношення людини зі

світом – “людина у світі” (ІІІ ряд).