Поняття та види підвідомчості цивільних справ

Підвідомчість – це віднесення спору про право чи іншої юридичної справи до компетенції відповідного юрисдикційного органу. Максимальна кількість таких справ вирішується судами, хоча деякі спори можуть бути віднесені до відання інших органів.

Кожний орган може розглядати тільки ті питання, які йому підвідомчі. Якщо, наприклад, в загальний суд поступить заява по справі. що підлягає розгляду в Конституційному суді (визнання правових актів не конституційними), то суддя відмовляє в прийняті заяви (ч.2 ст.122 ЦПК).

В Україні існують декілька різновидів судів, які розглядають приватні справи: загальні суди та господарські суди.

Насамперед, судова підвідомчість підлягає певній класифікації. Це має практичне значення, оскільки передбачає реалізацію громадянином конституційного права на судовий захист у відповідному судовому органі або в інших органах цивільної юрисдикції.

В залежності від того чи була прийнята спроба по врегулюванні спору до суду розрізняють виключну та умовну підвідомчість.

Виключна підвідомчість – це така підвідомчість, за якою розгляд певної категорії цивільних справ віднесено до відання виключно суду. Така справа повинна бути направлена в суд й нікуди більше. Так, в судовому порядку вирішується питання про позбавлення батьківських прав, про виселення з житла, визнання недійсним оспорюваного правочину тощо.

Умовна підвідомчість – це така підвідомчість, коли справа розглядається судом тільки при наявності досудового способу врегулювання спору. Свого часу згідно статті 136 ЦПК (1963р.) суддя відмовляв у прийнятті заяви, якщо особа, що звернулася до суду недодержалася для певної категорії справ порядку попереднього позасудового вирішення справи. Наприклад, при трудових спорах працівник не звертався до КТС, у спорах, що випливають з договору перевезення зацікавлена особа не зверталася до транспортної організації з претензією (ст.925 ЦК), Умовна підвідомчість розрізняється на два види: перший – коли справу на досудовій стадії вирішують між собою самі сторони (претензія при перевезенні), другий – якщо це питання вирішується не учасниками спірних відносин, а іншими юрисдикційними органами (КТС, виборчі комісії).

У відповідності зі статтею 124 Конституції України та п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України №19 від 1 листопада 1996 року “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” даний вид підвідомчості втратив своє значення, оскільки саме по собі недотримання досудового порядку врегулювання спору не є підставою для відмови в прийнятті заяви судом.

Розрізняють також альтернативну підвідомчість, при якій справа, яка може бути розглянута судовим органом за ініціативою особи або згодою сторін може бути передана на розгляд іншого юрисдикційного органу. Наприклад, згідно закону України “Про третейський суд” громадяни можуть будь-який спір, що виник між ними передати на розгляд третейського суду, за винятків спорів, що випливають з трудових та сімейних відносин. Договір про це укладається в письмовій формі (третейський запис). На відміну від умовної підвідомчості, при якій сторона може спочатку вирішити спір звернувшись до не судового органу, а потім, якщо не буде задоволена результатами – подати позов до суду, при альтернативній підвідомчості сторони (сторона) можуть тільки один раз обрати відповідний юрисдикційний орган для вирішення спору. Так, по ч.2 ст. 122 ЦПК суд відмовляє в прийнятті позовної заяви, якщо між сторонами укладено договір на передачу даного спору на вирішення третейському суду.

Нарешті, виділяють підвідомчість декількох зв’язаних між собою вимог (ст. 16 ЦПК). При надходженні до суду декількох пов’язаних між собою вимог, які розглядаються за правилами різних видів судочинства, то забороняється їх об’єднувати в одне провадження, якщо інше не встановлено законом.