Види процесуального представництва

У навчальній і науковій цивільно-процесуальній літературі процесуальне представництво поділяється на такі види: добровільне, законне, представництво на підставі статутів, положень й на інших спеціальних підставах; законне, статутне і добровільне; добровільне і обов'язкове (добровільне поділя­ється на договірне і громадське); законне, договірне, гро­мадське і офіційне; законне, добровільне, юридичних осіб, громадське; факультативне і обов'язкове; добровільне (до­говірне), профспілкове, добровільне юридичних осіб, пред­ставництво за недієздатних; договірне, законне, громадське; природне і юридичне: законне (необхідне), фактичне, до­говірне (добровільне) тощо. Зазначена класифікація проце­суального представництва свідчить, що вона проведена за змі­шаними класифікуючими ознаками — одночасно на підста­вах і за способом виникнення з введенням додаткових крите­ріїв: за суб'єктами здійснення представництва або ще і за суб'єктами, в інтересах яких воно здійснюється.

Неоднозначність поділу на види процесуального представ­ництва можна пояснити також відсутністю чіткості в правово­му регулюванні цього питання. Так, ст. 38 ЦПК України пря­мо ці види не називає, проте її аналіз дає змогу зробити висно­вок про наявність двох видів представництва: громадян і юри­дичних осіб. Стаття 39 ЦПК України називає третій вид — законне представництво, яке здійснюється в інтересах недієздатних і обмежено дієздатних осіб, тобто охоплюється, якщо виходити зі змісту ст. 38 ЦПК України, представництвом громадян.

Класифікація за ознаками осіб, в інтересах яких здійс­нюється представництво, — представництво громадян і пред­ставництво юридичних осіб, — має загальний характер і неузгоджується з їхньою можливою конкретною правосуб'єктністю у цивільному процесі як сторін, третіх осіб із самостійними вимогами чи третіх осіб без самостійних вимог, у справах позовного провадження, заявників та заінтересованих осіб у справах окремого провадження.

Оскільки класифікація спрямована на виявлення певних ознак процесуального представництва, вона можлива: щодо підстав виникнення, способів виникнення, ознак осіб, в інте­ресах яких здійснюється представництво у суді, та ознак осіб, які його ЗДІЙСНЮЮТЬ.

Щодо підстав виникнення слід розрізняти законне і до­говірне представництво. За способом виникнення — доб­ровільне і необхідне (факультативне й обов'язкове). За озна­ками осіб, інтереси яких представляють, представництво сторін (позивача і відповідача), третіх осіб (із самостійними вимогами і без самостійних вимог); заявників і заінтересова­них осіб; органів державної влади, органів місцевого самовря­дування, профспілок, інших організацій, які захищають пра­ва інших осіб. За ознаками осіб, які здійснюють процесуальне представництво, — представництво, що здійснюється: адвока­тами; юрисконсультами та іншими працівниками ор­ганізацій; уповноваженими профспілок та іншими громадсь­кими організаціями; батьками, опікунами, піклувальника­ми; співучасниками; громадянами, які допущені судом до представництва конкретної особи у конкретній справі.

Договірне (добровільне, факультативне) представництво виникає на підставі добровільно укладеного договору доручення, трудового договору, членства у громадській організації та з інших підстав. Воно може здійснюватися адвокатами, юрисконсультами та іншими працівниками підприємств, ус­танов, організацій; уповноваженими організацій, яким нада­мо право захищати права й інтереси інших осіб; співучасника­ми та іншими особами, які допущені судом до виконання функцій представника.

Законне (необхідне, обов'язкове) процесуальне представ­ництво виникає на підставі закону, адміністративного чи су­дового акта за наявності таких юридичних фактів: спорідне­ність, усиновлення, встановлення опіки чи піклування тощо. Воно здійснюється батьками, опікунами, піклувальниками (ст. 39 ЦПК України).

У судовій практиці поширено здійснення процесуального представництва адвокатами. Можливість функціонування адвокатури для надання юридичної допомоги передбачена ст. 159 Конституції України, а організація і порядок її діяль­ності визначаються Законом України «Про адвокатуру» та іншими законодавчими актами.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру» адво­катура України є добровільним професійним громадським об'єднанням, покликаним сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян і юридичних осіб, по­давати їм іншу юридичну допомогу. Адвокати дають консуль­тації і роз'яснення з юридичних питань, усні і письмові довідки щодо законодавства; складають заяви, скарги та інші документи правового характеру; посвідчують копії доку­ментів у справах, які вони ведуть, надають юридичну допомо­гу підприємствам, установам і організаціям, здійснюють пра­вове забезпечення підприємницької і зовнішньоекономічної діяльності та інші види юридичної допомоги, передбачені за­конодавством (ст. 5 Закону).

Справи юридичних осіб ведуть у суді їхні органи, що діють у межах повноважень, наданих законом, статутом чи поло­женням, або їх представники (ч.3 ст. 38 ЩІК України) -юрисконсульти, інші співробітники або адвокати.

Професійні спілки мають право представляти і захищати трудові і соціально-економічні права та інтереси працівників (ст. 246 КЗпП України). З цих підстав уповноважені про­фесійних спілок можуть здійснювати процесуальне представництво в усіх справах робітників, службовців, членів колек­тивних сільськогосподарських підприємств, а також інших осіб, захист прав та інтересів яких здійснюється проф­спілками.

Уповноваженими професійних спілок є особи, які обира­ються ними для надання допомоги у захисті прав та інтересів у суді. Ними можуть бути члени профспілок, але, як правило, їхні функції здійснюють постійні працівники профспілкових комітетів (консультанти, інспектори тощо), які мають юри­дичну освіту і здатні надати членам профспілок кваліфікова­ний правовий захист.

Правом здійснення процесуального представництва у цивільному судочинстві наділені також уповноважені організацій, яким їхнім статутом чи положенням надано право представля­ти інтереси членів цих організацій, — у справах членів цих ор­ганізацій. Відповідно до Закону України «Про об'єднання гро­мадян» такими громадськими організаціями є: об'єднання громадян, створені для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів (ст. 3); масові рухи, жіночі, ветеранські організації, організації інвалідів, молодіжні і дитячі організації, наукові, технічні, культурно-освітні, культурно-спортивні та інші добровільні товариства, творчі спілки, земляцтва, фонди, асоціації тощо (ст. 1).

Членство у громадській організації саме по собі не є підставою для виникнення процесуального представництва. Для цього додатково необхідне волевиявлення особи, яка потребує представництва. За відсутності на це згоди уповноважений громадської організації не може бути допущений судом до здійснення функції процесуального представника.

У справах, що виникають з авторських, суміжних, інших прав інтелектуальної власності, процесуальне представ­ництво можуть здійснювати на договірних засадах уповнова­жені державного підприємства Українського агентства з ав­торських і суміжних прав (УААСП), яке перебуває у сфері уп­равління Державного департаменту інтелектуальної влас­ності, створеного в системі Міністерства освіти і науки Ук­раїни за постановою Кабінету Міністрів України «Про утво­рення Державного департаменту інтелектуальної власності» під 4 квітня 2000 р. № 601.

У справах, у яких беруть участь як сторони декілька позивачів чи декілька відповідачів, співучасники можуть доручи­ти ведення справи одному із дієздатних співучасників (ч. 3 ст. 32 ЦПК України). Такий співучасник буде поєднувати виконання функцій сторони (позивача чи відповідача) і процесу­ального представника іншого співучасника.

Процесуальними представниками сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, можуть бути також особи, допущені судом на їх прохання до участі у справі (наприклад, родичі, співробітники, друзі).

Сімейний кодекс України покладає захист прав та інтересів обмежено дієздатних і недієздатних дітей на їх батьків, опікунів і піклувальників (ст. 14 СК України), які діють без особливих на те повноважень. Неповнолітні, які досягли 14-ти років здійснюють захист своїх прав самостійно. Опікуни і піклувальники мають право і зобов'язані захищати права та інтереси осіб, які перебувають під опікою і піклуванням (ст. 249 СК України). Трансформуючи ці нормативні правила стосовно цивільного судочинства, ст. 39 ЦПК України вста­новлює, що права і охоронювані законом інтереси недієздат­них громадян, громадян, які не мають повної дієздатності, та громадян, визнаних обмежено дієздатними, захищають у суді їхні батьки, усиновителі, опікуни та піклувальники.

У справах осіб, визнаних у встановленому порядку безвісно відсутніми, процесуальними представниками є опікуни, при­значені для охорони й управління майном безвісно відсутньо­го (ст. 44 ЦК України, ч. 3 ст. 39 ЦПК України).

У справі, в якій повинен брати участь спадкоємець помер­лої чи оголошеної в установленому порядку померлою особи, якщо спадщина ще ніким не прийнята, процесуальним пред­ставником є виконавець заповіту або інша особа, яка вживає заходів щодо охорони спадкового майна (ч. 4 ст. 39 ЦПК Ук­раїни).

Законні представники можуть доручити вести справу у суді іншій особі, яку вони обрали як представника (ч. 5 ст. 39 ЦПК України).