Цивільна процесуальна правосуб'єктність

Цивільна процесуальна правосуб'єктність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, профспілок, підприємств, установ, організацій, а також окремих громадян, які захищають права інших осіб (ст. 45 ЦПК України), не має спеціальної назви, що і зумовлює неоднозначність її визначення у законодавстві, судовій практиці і теорії цивільного процесу. Статті 3, 45 визначають цих осіб як суб'єктів захи­сту прав інших осіб.

У судовій практиці вони називаються позивачами, захис­никами, юрисконсультами, адвокатами профспілок, судови­ми представниками, експертами. У науці цивільного процесу суб'єкти захисту прав інших осіб визначаються: при пору­шенні справи — позивачами, сторонами у процесуальному розумінні, процесуальними позивачами, заявниками і скаржни­ками у процесуальному розумінні, представниками сторін і третіх осіб; при вступі у справу для подання висновку — ком­петентними органами, третіми особами, судовими представ­никами, експертами.

Суб'єкти захисту прав інших осіб не є позивачами, оскільки у них інше завдання і мета участі, характер юридич­ної заінтересованості у справі, дія законної сили судового рішення. Визначення їх сторонами у процесуальному розумінні, компетентними органами, третіми особами не тільки не відображає їхньої функціональної діяльності у цивільному процесі, але ще більше підкреслює невизначеність їхнього процесуального становища.

Поняття «державний орган — заявник, заявник у процесуальному розумінні, заявник позову» визначає відповідно діяльність або лише органу держави, або лише в позовному провадженні, не розрізняє їх участь у процесі для захисту своїх суб'єктивних прав і участь для захисту прав інших осіб, і державних і громадських інтересів.

Неправильним є ототожнення процесуального становища суб’єктів захисту прав інших осіб з представництвом сторін і третіх осіб. Як встановлено ч. 2 ст. 237 ЦК України, не є представником особа, яка діє в чужих інтересах, але від власного імені. Цивільний процесуальний представник — уповноважений особи, яка бере участь у справі, який від її імені і в її інтересах виконує процесуальні дії, залежить від її волі і не може діяти проти її інтересів. Діяльність органів держави, органів місцевого самоврядування, профспілок, інших організацій має іншу спрямованість. Вони виступають від свого імені, від їх імені (а не від імені члена профспілки) діють уповноважені, які в цивільному процесі є представниками органу держави, органу місцевого самоврядування, профспілок тощо, але не сторони і треті особи.

Цивільна процесуальна правосуб'єктність органів держави та органів місцевого самоврядування, Бюро технічної інвента­ризації, органів опіки та піклування, інших суб'єктів захисту прав інших осіб, які беруть участь у справі для подання вис­новку, істотно відрізняється від цивільної процесуальної правосуб'єктності експерта. Експерт — незаінтересована особа, яка подає висновок щодо фактів справи. Суб'єкт захисту інших осіб подає висновок по фактах і праву спірної справи, має в ній юридичний інтерес, що визначається компетенцією, яку він виконує в державному управлінні.

Визначення процесуальної правосуб'єктності органів дер­жави, органів місцевого самоврядування, профспілок, підприємств, установ; організацій і окремих громадян, які захищають права інших осіб, за допомогою використання назви окремих осіб, які беруть участь у справі, відображає (навіть не у всіх випадках) тільки зовнішню їх ознаку, а не суть участі у процесі. Оскільки вони виконують функцію захисту прав інших осіб, то їх можна назвати суб'єктами захисту прав інших осіб. Але такими суб'єктами є також представники сторін й інших осіб, які беруть участь у справі, прокурор. Тому, щоб підкреслити процесуальну відмінність, яка існує між ними, можна назвати їх функціонерами. Ця назва свідчить, що їх участь у справі спрямована на виконання ними компетенції, яка визначається їх функціями у державному і громадському житті. Вказана назва можлива для визначення їхньої участі у справах усіх видів провадження і відображає те, що їх діяльність має важливу соціальну спрямованість.

ЛЕКЦІЯ 8. ПРЕДСТАВНИЦТВО У ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ