Предмет мовлення в журналістиці

12. Мединська А. В. Поетична метафора в аспекті ментальної діяльності комунікантів // Науковий вісник Волинського державного університету імені Лесі Українки. – Луцьк: РВВ "Вежа" Волин. держ. Ун-ту ім. Лесі Українки, 2004. ‑ № 12. – С.

29. Корконосенко С.Г. Основы теории журналистики. — СПб., 1995

45. Михальская А. К. Практическая риторика и ее теоретические основа­ния. — М., 1992.

46. Михальская А. К. Основы риторики. — М., 1996.

.

60. Прохоров Е.П. Введение в журналистику. — М., 1978.

61. Прохоров Е.П., Свитич Л.Г. Введение в журналистику. Журналистика в социалистическом обществе. — М., 1989.

Характеризуючи ментальну діяльність комунікантів у процесі творення і сприйняття твору, ми ознайомилися з поняттями фрейма, схеми, сценарію, схемати – моделей інтелектуальних структур, і з поняттям кортежу – поняттям, яке позначає межовий, перехідний стан між внутрішніми, інтрасуб’єктними структурами та їх вербалізацією – процесом мовлення. Це лінеаризація складових частин інтелектуальних структур, дискретне (по частинах) передання цих структур за допомогою знакової системи мови. Стосовно праці тих, хто творить тексти, ті структури, які вербалізуються, це предмет мовлення.

Для визначення змісту або предмету мовлення в журналістиці ключовим буде поняття «інформація», а для визначення процесу спілкування журналіст — читач — «комунікація» (спрямований зв'язок). Смислооб'єднувальним сприймається визначення до цих слів — «масова», яке в обох поєднаннях підкреслює категорію адресата і чинник спрямованості.

Який сенс такого знайомого терміну «масова інформація»?

Складові терміна. «Масова інформація» — термінологічно стале поняття, «центральне поняття в системі понять науки про журналістику. Саме масово-інформаційна діяльність складає специфіку всіх процесів функціонування системи «видавець», «журналіст», «текст», «канал» за відношенням до «аудиторії» і «соціальних інститутів» (61, с. 25). Обмовимося заздалегідь, що поза рамками заявленої проблеми книги залишаються закономірності і механізми масової інформації, пов'язані з категоріями широкої соціальної взаємодії («видавець» і «соціальні інститути») і з носіями інформації (зі всіх «каналів» об'єктом розгляду буде газетна журналістика). Почнемо з визначення основних складових терміну. Інформація (лат. informatio— роз'яснення, виклад) — повідомлення про що-небудь, деякі відомості, сукупність яких-небудь даних. Додаткове значення терміна в математиці і кібернетиці (розділ теорії інформації) — міра організації системи збору і перетворення наукових даних; у біології — відомості (біологічні ознаки), що є об'єктом переробки, зберігання і передачі (наприклад, генетична інформація).

У журналістиці це слово-поняття використовується і в широкому, узагальнювальному сенсі, і в суто професійному:

«Інформацією» в широкому аспекті слід назвати всю сукупність відомостей, яку несе журналістика аудиторії»;

«те, що традиційно називається в журналістиці інформацією, — це, в точному значенні слова, — «подієва інформація» (у ряду — «коментована», «художня» інформація)», тобто узагальнена характеристика жанрів, що «інформують», узагальнюють новини (так звані інформаційні жанри);

термін «інформація» використовується і як визначення твору конкретного жанру — інформаційної замітки (60, с. 12).

З позицій соціальної значущості в поєднанні «масова інформація» принципово важливо розмежувати два значення визначення «масова»: 1) найбільш соціально-значуща для масового адресата; 2) розрахована на невимогливі смаки «більшості». Широкого розповсюдження і в розмовній мові, і в журналістиці набуло друге значення слова, правда, частіше в поєднанні «масова культура»: масова як результат потокового виробництва у сфері духовного життя людини — у музиці, живописі, літературі; як показник «низькопробності» витвору мистецтва, орієнтованого на стандартне сприйняття естетично нерозвиненого читача, глядача.

Стосовно семантики ключового поняття журналістики друге значення виключається: «масова інформація» — звернена до маси (жителів країни, регіону, людей особливих професій або інтересів і так далі), доступна, актуальна, приваблива для маси, але не полегшено-примітивна. З позицій різних смислових підходів багатозначність поняття «інформація» зумовлюється стійкістю його поєднань із словами-визначеннями, які можна розглядати і як ознаки поняття.

Ознаки поняття. Основні ознаки поняття «Масова інформація» поділяються на:

а) змістовні: що? про що? (дескриптивність, фактологічность, достовірність, інтерсоціальность предмету мовлення),

б) комунікативні: яка? як? (актуальність, дієвість, оперативність, доступність, виразність інформації). Почнемо з групи змістовних ознак.

Дескриптивна (англ. descriptive — описовий) інформація — що описує синхронний стан якого-небудь предмета, явища дійсності правдиво, наочно і всебічно. Дескриптивність характеризує відношення тексту як продукту мови з дійсністю. Критерій дескриптивності відображає семантичний аспект опису текстової діяльності журналіста: дескриптивна інформація — семантично адекватна дійсності, коли адекватність зумовлюється правдивістю і повнотою відображення процесів і явищ сучасного життя, відповідних інформаційним запитам і потребам масового адресата.

У чому суть явища? Які його причини? Форми? У якому контексті розгляд цього явища буде найбільш переконливим? На ці питання відповідає журналіст, вибираючи як предмет мовлення процеси, явища, характери, найбільш суспільно значущі. В основі професійного аналізу і оцінних думок про те або інше явище лежить факт.

Фактологічна інформація — заснована на фактах, на вивченні фактів. Факт — одне з центральних понять журналістики, в якому значення слова, зафіксоване в словнику («дійсне, цілком реальна подія, явище»), знаходить додаткові сенси. Факт розглядається як вид знання, що найбільш об'єктивувався, позначає і дискретний (переривчасте, поділене на окремі, але взаємопов'язані частини) стан дійсності, і думку журналіста, що вербально фіксує це стан.

Фактологічність інформації нерозривно пов'язана з її інтерсоціальністю. Інтерсоціальний — суспільно значущий —| таке головне визначення характеру відношення факту до читача. Інтерсоціальна інформація — значуща для всіх шарів суспільства, для всіх сфер людської діяльності, необхідна для нормального функціонування суспільства, — таке ще одне визначення-ознака, ще один критерій смислової значущості масової інформації.

Інтерсоціальність зумовлюється глобальністю і різноманіттям життєвих витоків масової інформації, з одного боку, і діапазоном її дії — з іншого. Немає такої сфери діяльності людини — будь то економіка або політика, наука або мистецтво, будь-яка сфера матеріальної культури або духовної — звернення до якої, інформація про її факти і явища не були б предметом мовленнєвої (текстової) діяльності журналіста.

Журналіст, який звертається до теми з тієї або іншої галузі культури, природно, володіє деякими економічним, мистецтвознавчими або іншими знаннями, інтелектуальними структурами (і поповнює їх в міру необхідності), проте головне його завдання — відобразити в інформації соціальну, людську суть явища, події, характеру. Загострення соціальної суті явища, яке розглядається, чіткість смислових акцентів, — такий прояв ознаки інтерсоціальності масової інформації.

З іншого боку, сила дії інформації, масштаб впливу на громадську думку залежить як від соціальної значущості теми, так і від способів дії на адресата. Форми декодування (розшифровки) інформації і рівень адекватності її розуміння залежать від соціального становища і комунікативних умінь читача. Ідеологічна загостреність, пропагандистський характер масової інформації і її «акцентована актуальність» — найбільш специфічні змістовно-комунікативні ознаки. Ось як вони визначаються в теорії журналістики: «У духовному відношенні вона (інформація — А.М.) характеризується ідеологічною загостреністю. Особливо важливо буває досягти, щоб аудиторія засвоїла певні ідеї, погляди, етичні, політичні або інші цінності. Цим преса відрізняється від таких інститутів виховання, як сім'я і школа, орієнтованих на загальний розвиток особи. Утім, будь-яке висвітлення подій від першої особи містить в собі оцінку. Журналістика служить ніби збільшувальним склом при вираженні неминучих соціальних емоцій і думок, навіть якщо оцінність ретельно маскується під об'єктивність...

Актуальність преси виражається не просто в швидкості передачі повідомлень. Не обходити гострих тим, не боятися піднімати так звані важкі питання, що виникають у населення, — ось її суть» (29, с. 31).

Не можна не погодитися з природністю включення в поняття «актуальність» таких специфічних для масової інформації ознак-визначень, як оперативність («швидкість передачі повідомлень») і злободенність (увага до гострих тем дня). По суті, це і змістовні, і комунікативні якості інформації і, ширше, — діяльності журналіста. Масова інформація орієнтована на формування масової свідомості і тому загальнозначуща і загальнодоступна за всіма параметрами, починаючи із зовнішнього вигляду газетної смуги чи журнальної сторінки.

Разом з тим її освоєння читачем відрізняється особливою вибірковістю. Він ніби «фільтрує» матеріал, що проглядається, і часто увагу привертає не стільки сам факт, скільки його зв'язки з колом проблем, особливо значущих для читача, хвилюють його в даний момент.

У теорії журналістики зафіксовано два терміни: потенційна інформація і реальна. Обсяг потенційної інформації співвідноситься із ступенем інформаційної насиченості тексту, з максимально можливим обсягом її сприйняття адресатом; реальна інформація відповідає обсягу інформації, не просто виділеної читачем із загального інформаційного потоку, але «відфільтрованої» їм і переробленої. Пропорційно зменшенню обсягу посилилася її дія. Реальна — та інформація, дія якої володіє якоюсь збудливою силою: під її впливом, усвідомлено або неусвідомлено, відбувається зміна поглядів читача на ту або іншу проблему, щось переоцінюється — зміцнюється, уточнюється або, навпаки, знецінюється.

Соціальне завдання журналістики — створити стійкий інтерес до тієї інформації, освоєння якої необхідне для досягнення демократичних цілей суспільства і відповідної орієнтації особи. Мова йде не про маніпулювання фактами і прийомами подачі інформації, на яку людина налаштована, але про можливості корекції інтересу, уваги читача. Це прийняті в газеті повтори рубрик і тем, це помітні заголовки і виразні фотографії і тому подібне. Інтерес може бути забезпечений актуальністю інформації про подію, тим більше — про сенсаційну новину, але може бути викликаний і вмілим зверненням до таких емоцій, як любов або співчуття, обурення або страх. Розмова ж про численні визначення поняття «інформація» правомірно завершити характеристикою саме цієї ознаки — реальна, оскільки (нагадаємо!): «Інформацією, в точному сенсі слова, слід назвати лише такі відомості, що містяться в повідомленні, і "працюють", діють, освоюються аудиторією як нові знання, норми, цінності, — лише те в повідомленні, що увійшло до свідомості і вплинуло на аудиторію» (73, с. 14).

Для характеристики відсоткового співвідношення «працюючих» відомостей в потенційній інформації необхідні додаткові визначення, що позначають ступінь тієї або іншої якості інформації: повноти, достовірності чи об'єктивності. Так, інформація може бути: вичерпною, повною, недостатньо повною... необхідною, корисною — даремною, шкідливою (що вводить читача в оману) тощо. Перелік може бути продовжений, проте головне зрозуміло: основа появи цих визначень до слова «інформація» — знову-таки рівень її сприйняття, ступінь «переробки» адресатом даного конкретного твору (продукту мовлення).

Завершити розмову про предмет мови доцільно переліком відомих постулатів, сформульованих в неориториці (7. Грайс, 1975; А.К. Міхал'ськая, 1992) щодо відбору і вимог до усної інформації (аналогічно — письмової):

Постулат релевантності (англ. relevanse — доречний, такий, що відноситься до справи):.

— говори по суті справи;

— говори те, що важливе в даній ситуації;

— співвіднось відбір і подання інформації із запитом й очікуваннями партнера.

Постулат кількості інформації:

— говори стільки, скільки необхідно для досягнення мети спілкування;

— не говори того, що знають всі.

Постулат якості інформації:

— говори правду — подавай перевірену інформацію;

— не говори того, на що у тебе немає достатніх підстав;

— говори так, щоб тебе не можна було зрозуміти неправильно.

 

Твір у комунікації

План

1. Мовленнєво-мисленнєва діяльність і пам’ять.

2. Словник особистості і тезаурус особистості.

3. Організація тезаурусу особистості.

Література

1. Аткинсон Р. Человеческая память и процесс обучния. – М., 1980.

2. Величковский Б. М. Современная когнитивная психологи. – М., 1982.

3. Звегинцев В. А. Язык и знание // Вопросы философии, 1982.‑ № 1.

4. Каменская О. Л. Текст и коммуникация. – М.: Высшая школа, 1990. – 152 с. – С. 92 – 112.

5. Караулов Ю. Н. Общая и русская идеография. – М., 1976.

6. Караулов Ю. Н. Лингвистическое конструирование и тезаурус литературного языка. – М., 1981.

7. Лекторский В. А. Субъект, объект, познание. – М., 1980.

8. Лекторский В. А. Статус деятельности как объяснительный принцип // Вопросы философии, 1985. № 2.

9. Моль А. Искусство и ЭВМ. – М., 1975.

10. Павиленис Р. И. Проблема смысла. – М., 1983.