Теорії про цілі та завдання держави

Теорія держави загального благоденства. Її основи були сформульовані в 30-і роки Д. Кейнсом і згодом розвинені в працях Д. Мюрдаля, А. Пигу, К. Боулдинга, В. Мунда й ін. Зміст даної теорії полягає в тому, що держава стала надкласовою, виражає інтереси всього населення, забезпечує благоденство усім. Базою цієї теорії послужили безумовні успіхи розвинутих країн у здійсненні великих державних програм у культурній, соціальній та інших сферах, у забезпеченні високого рівня життя населення. Теорія підкреслювала цінність кожної людської особистості і ставила її інтереси в основу діяльності держави. Однак «загальне благоденство» забезпечувалося за рахунок нещадної експлуатації колоній.

Теорія правової держави. Суть теорії зводилася до того, що вся діяльність держави повинна здійснюватися в правових цілях, на основі права і правовими засобами. В розвиток ідеї правової держави свій внесок зробили такі філософи, як Солон, Аристотель і Цицерон. Потужний внесок в теорію правової держави зробили Дж. Локк, Ш. Л. Монтеск'є, І. Кант, Т. Джефферсон та інші. Сам же термін «правова держава» з’являється у працях німецьких юристів (Роберт фон Моль та інші). Правова держава діє за наступними принципами: панування закону у всіх сферах життя; зв'язаність законом держави та її органів; непорушність свободи особи, її правова захищеність; взаємна відповідальність держави й особи; наявність ефективних форм контролю за реалізацією законів; поділ влади, наявність системи стримань і противаг; верховенство і пряма дія конституційного закону; правова організація системи органів державної влади; єдність прав і обов'язків громадянина; наявність розвинутого громадянського суспільства; відповідність внутрішнього законодавства принципам і нормам міжнародного права.

Теорії про засоби і методи діяльності держави.

Теорія «техногенної держави». Її прихильниками були Г. Кан, П. Холл, М. Ришоньє, Е. Тоффлер й ін. Основу цієї теорії визначили успіхи багатьох країн світу в освоєнні та використанні технічних засобів, у т.ч. радіоелектроніки. Її прихильники вважають, що подальший розвиток техніки дозволить по-новому вирішувати багато завдань державного управління: наприклад, можна буде проводити опитування громадян або голосування (референдум) із використанням радіотелевізійної техніки, комп'ютери ж дадуть можливість приймати 26

 

рішення, незалежно від волі окремих осіб і тому справедливі й оптимальні.

Теорії про шляхи і перспективи подальшого розвитку держави.

Теорія конвергенції. Їй присвячені роботи Д. Гелбрейта, Р. Арона, П.О. Сорокіна, А.Д. Сахарова й ін. Дана теорія розглядала взаємний вплив держав двох систем – СРСР і інших країн соціалістичного табору і США, Великобританії й інших країн капіталістичного світу. У результаті робився висновок про те, що відбувається «обмін» (конвергенція) між цими державами. При цьому кожна група запозичає краще. Внаслідок цього відбувається зближення держав за їх сутністю, формах діяльності, організацією тощо. Це повинно привести до того, що через деякий час відмінності втратяться і виникне «постіндустріальна держава» єдиного типу, що буде державою «загального благоденства».

Тема 3. Порівняльне державознавство

Форма і типологія держави

На сучасному етапі під формою держави розуміють організацію державної влади та її устрій.

Форма держави вказує на особливості устрою та функціонування держави. Вона виступає у трьох аспектах: по-перше, як певний порядок утворення та організації найвищих органів державної влади та управління; по-друге, як спосіб територіального устрою держави, порядок взаємовідносин центральних, реґіональних та місцевих влад; і, по-третє, в якості прийомів та засобів здійснення державної (політичної) влади.

Таким чином, форма держави синтезується з трьох основних елементів: форми (державного) правління, форми (державного, територіального) устрою, форми (державного, політичного) режиму.

Типологія – класифікація держав і правових систем по типах, що являє собою об'єктивно-необхідний, закономірний процес пізнання державно-історичного процесу розвитку держави і права.

На цей час існує два підходи до типології держави: цивілізаційний і формаційний.

§ 2. Форма правління 27

 

Під формою правління розуміють організацію вищої державної влади, в особливості її вищих та центральних органів, структуру, компетенцію, порядок створення цих органів, тривалість їх повноважень, взаємовідносини з населенням, ступінь участі останнього в їх формуванні.

Залежно від порядку створення, складу та компетенції розрізняється дві основні форми правління: монархія та республіка.

Монархія – це така форма правління, де вища державна влада належить одноособовому главі держави – монарху, який формально чи фактично формує вищі органи державної влади та управління.

Монархія здійснюється відповідно з трьома принципами, які можна вважати основними ознаками монархії, її відмінними від республіки рисами.

По-перше, принцип безстроковості. Він означає, що монарх не обмежений певним строком у своїх повноваженнях.

По-друге, принцип успадкування трону. Він означає, що монарх займає свій трон у спадок він попередників.

По-третє, принцип непогрішності престолу. Це положення означає, що монарх не несе відповідальності перед своїми підданими.

Загалом виділяється два типи монархії: обмежена й необмежена. Необмежена монархія може бути абсолютною, теократичною та деспотичною. В умовах абсолютної монархії влада монарха необмежена, він є вищою посадовою особою держави і самостійно формує уряд. Абсолютний монарх концентрує у своїх руках релігійну та світську (законодавчу, виконавчу, судову) владу при домінуванні останньої. Така форма правління була характерна для Російської імперії XVIII–XIX століть. В умовах теократичної монархії здійснюється зосередження цивільної та духовної влади (при домінуванні останньої) в одних руках. До цього часу теократичні монархії залишились на Тибеті, у Ватикані та деяких ісламських державах (Саудівській Аравії, окремих еміратах Об`єднаних Арабських Еміратів). Деспотія була характерна для держав Стародавнього Сходу та Латинської Америки (так звана «Східна деспотія»). Вона характеризувалася крайнім свавільством в управлінні, повним безправ`ям та підлеглістю деспоту з боку його підданих, відсутністю правових та моральних принципів в управлінні. При цьому деспот зосереджував в своїх руках світську й релігійну владу і проголошувався богом.

Щодо обмеженої монархії, то залежно від кола повноважень монарха виділяється два її типи: представницька та дуалістична. В умовах дуалістичної монархії монарх має всю повноту виконавчої, а 28

 

також, іноді судової влади, але законодавча влада, як правило, належить парламенту. Сьогодні дуалістична монархія фактично характерна для Марокко, Непалу та деяких інших країн. Представницька ж монархія характеризується тим, що монарх виконує лише представницькі функції (Японія, Великобританія тощо).

Інша класифікація обмежених монархій пов`язана з джерелом обмеження влади монарха, тобто тим, хто (чи що) обмежує владу монарха. В цьому випадку монархії бувають трьох типів: станово-представницькою, парламентарною та конституційною. В умовах станово-представницької монархії влада монарха обмежувалася представниками станів. Щодо інших різновидів, то в умовах парламентарної монархії влада монарха обмежена парламентом за відсутності писаної Конституції (Великобританія), а в умовах конституційної монархії влада монарха обмежується писаною Конституцією (Японії, Швеція чи Іспанія).

Довгий час монархія була основною формою правління. Республіка була характерна, як правило, для міст-держав. Залежно від того, хто править у місті-державі, республіки були або аристократичними (Венеція, Спарта), або демократичними (Афіни, Новгород).

Під республікою розуміється така форма правління, в якій вища державна влада належить виборним органам, що обираються на певний термін і відповідають перед виборцями та хоча б формально формуються знизу.

Для сучасних республік характерна наявність трьох могутніх владних структур: глава держави, уряд та парламент. Залежно від того, хто формує уряд та кому він підконтрольний, розрізняють парламентську, президентську та змішану республіки.

У парламентських республіках глава держави має обмежене коло повноважень, ведуча роль належить голові уряду. Уряд формується парламентом.

У президентських республіках глава держави одночасно є і головою уряду. Він же формує уряд.

У змішаних республіках глава держави має ширше коло повноважень ніж голова уряду. Уряд підконтрольний і голові держави, і парламенту.

§ 3. Форма державно-територіального устрою та міждержавних об’єднань 29

 

Другим елементом форми держави є її територіальний устрій чи, інакше кажучи, форма державно-територіального устрою.

Під формою державно-територіального устрою звичайно розуміють територіальну організацію державної влади, співвідношення держави як цілого з її складовими частинами.

Розрізняють дві основні форми державно-територіального устрою: проста (унітарна держава) і складна (федерація та імперія).

Унітарна держава – це єдина централізована держава, адміністративно-територіальні одиниці якої (області, провінції, округи і т.п.) не мають статусу державних утворень і не мають права суверенітету.

Історично склалося так, що унітарна держава може бути як мононаціональною, так і багатонаціональною.

Мононаціональною державою визнається унітарна держава, що не має у своєму складі територіальних автономій.

Багатонаціональною унітарною державою визнається унітарна держава, яка має у своєму складі автономне утворення.

Виходячи з вищезазначеного, можна зробити висновок про те, що Україна – багатонаціональна унітарна держава, що складається з власне України та Криму.

Повною протилежністю унітарної держави є федерація.

Федерація (федеративна держава) - це складна союзна держава, частини якої (кантони, землі, штати, республіки тощо), тобто суб`єкти федерації, є державами, або державними утвореннями, що мають право суверенітету.

Як правило, федерація будується на принципах децентралізації.

Існують три основних принципа утворення федерацій: по-перше, територіальний, при якому у федерацію об`єднуються території без врахування національних чи етнічних факторів (США – об`єднання держав – Штатів); по-друге, національний – об`єднання національних держав (Союзна Республіка Югославія - союз Сербії та Чорногорії); по-третє, національно-територіальний, при якому окремі суб`єкти федерації формуються за національним, а інші - за територіальним принципом (Канада, Російська Федерація).

На сьогодні перевага віддається класифікації федерації залежно від рівності прав та обов`язків у її суб`єктів на симетричну та асиметричну. До симетричних відносяться федерації, у яких права та обов`язки суб`єктів рівні (США складається із рівноправних штатів). До асиметричних - федерації, в яких одні суб`єкти мають більше прав, ніж інші (РФ складається, з одного боку, з республік, а з іншого - з країв та областей). 30

 

Імперія – це багатонаціональна держава, утворена шляхом насильницького (рідше – добровільного) приєднання незалежних досі держав або їх частин.

Система державних органів імперії досить централізована. Представники імперської влади (намісник, губернатор) користуються на місцях практично необмеженою владою. Їх основним завданням є протидія будь-яким проявам сепаратизму, прагненню до автономії чи суверенітету. Допускається створення органів місцевого самоврядування, однак їх компетенція обмежується вирішенням малозначущих питань.

Деякі правознавці вважають, що існує ще одна складна форма державно-територіального устрою – конфедерація.

Конфедерація є союзом декількох незалежних держав, які об’єдналися задля проведення спільної політики у певних сферах.

Кожна з означених держав, які стали членами конфедерації може мати власний державний устрій. Тому приналежність її до форми державного устрою є не дуже коректною. Скоріше вона належить до так званих форм міждержавних об’єднань. Хоча слід зазначити, що у офіціальній назві термін «конфедерація» може бути присутнім (Швейцарська конфедерація).

Конфедерація – сама жорстка з форм міждержавних об`єднань, що існують в цей час. Крім конфедерації існують ще декілька форм такого об`єднання: співдружність і спілка.

Співдружність можна розуміти як аморфне, організаційне об`єднання держав, що характеризується наявністю загальних ознак, певною мірою однорідності.

Вищевказаними ознаками можуть бути економіка, право, мова тощо.

Спілка - це союз держав, створений на основі міждержавного договору.