Цивілізаційний підхід до типології держави

Цивілізаційний підхід з них ґрунтується на віднесенні держави до певного типу цивілізації.

Цивілізація – це соціокультурна система, що включає в себе соціально-економічні умови життєдіяльності суспільства, його етнічні і релігійні основи, ступінь гармонізації людини і природи, а також рівень економічної, політичної, соціальної і духовної свободи особи.

Більшість вчених вважають, що цивілізація є синонімом культури. Остання означає рівень і ступінь розвитку матеріальної і духовної культури, а також епоху деградації і занепаду культури в противагу її цілісності й обмеженості. В результаті ж того, що культура має безліч визначень, виникає можливість говорити про самі різні варіанти цивілізаційної типології. зокрема:

- східний, західний і змішаний (проміжний) тип держави;

- європейський, азіатський і північноамериканський тип держави;

- стародавній, середньовічний і сучасний тип держави;

- аграрний, індустріальний і інформаційний тип держави;

- селянський, промисловий і науково-технічний тип держави:

- доіндустріальний, індустріальний і постіндустріальний тип держави;

- локальний, особливий і сучасний тип держави.

 

Сутність формаційного підходу до типології держави визначається суспільно-економічною формацією.

Суспільно-економічна формація являє собою історичний тип суспільства, заснований на певному способі виробництва і виступаючий як найважливіший щабель поступального розвитку людства.

Відповідно до формаційного підходу розрізняються наступні типи держав:

- рабовласницький;

- феодальний;

 

 

- буржуазний;

- соціалістичний.

 

Розглядаючи цивілізаційний варіант типології, слід зазначити два моменти:

1. Тут не виділяється те головне, що характеризує державу – приналежність політичної влади.

2. Недостатня розробка даної типології, про що свідчить множинність основ для виділення самих цивілізацій і, відповідно, типів держави. Не випадково, що в роботах, які базуються на даному підході, розгляд конкретних типів держави, їхньої зміни йде відповідно до формаційного підходу, а про цивілізаційні типи говориться мимохідь.

 

Зараз сучасна наука використовує типологію, засновану на формаційному підході. Цивілізаційний підхід служить лише свого роду доповненням цієї типології.

Розглянемо аграрний, індустріальний та інформаційний тип держави.

Аграрний тип держави існував декілька тисячоліть. Він характеризується тим, що земля в ньому була основою економіки, життя, культури, родинної структури та політики. В кожній з держав аграрного типу життя було організовано навколо села. В кожній з цих держав існував простий розподіл праці та невелика кількість чітко визначених каст та класів: знать, духовенство, воїни, раби чи кріпаки. Влада, як правило, була авторитарною. Становище людини у житті визначалося лише фактом його народження. В усіх аграрних цивілізаціях економіка була децентралізованою тому, що суспільство виробляло більшість з того, що потрібно було людям для існування. В державі аграрного типу ніколи не поставало питання щодо того, кому належить влада, хто всім розпоряджається. Адже, як зазначав відомий соціолог Е. Тоффлер: “Знаходячись під владою королів чи шаманів, вождів, богів сонця чи святих, люди здебільшого не мали сумнівів щодо того, хто має право і можливість розпоряджатися ними… Кожна людина знала, кому вона підкоряється”.

Індустріальний тип держави існував майже 300 років, коли в 1650–1750 рр. розпочалася промислова революція в Англії. Для індустріальної цивілізації були характерними: стандартизація, спеціалізація, синхронізація, концентрація, максимізація, централізація. Економіка опирається на вичерпну енергетику: нафта, газ, вугіль тощо З’являється технократія. Саме вона, ставши урядом, стимулювала розвиток залізниць, побудову портів, автострад, каналів тощо. Вона створила адекватну систему комунікацій: пошту, 39

 

телеграф, телефон. Саме вона стандартизувала торгівлю за рахунок вироблення єдиних тарифів та мір. Вона зруйнувала велику родину (свого роду рід) і створила так звану нуклеарну родину: батьки й діти, викинувши з родини інших родичів. Влада в державі індустріального типу належала саме технократам. Тепер і президенти, і королі, і міністри вважали себе не державними і політичними лідерами, а скоріше менеджерами. Державна ж бюрократія нагадувала піраміду. З’являються національні держави.

Інформаційний тип держави розпочався десь в середині ХХ століття. Для інформаційної цивілізації характерними є десинхронізація, децентралізація, злам чітких стандартів у виробництві та житті, перехід до універсалізації знань тощо. Основним багатством тепер визнаються знання та інформація. Економіка опирається на енергетику, що має здатність відновлюватись: Сонце, вітер, хвилі тощо. Державна ж бюрократія все більшою мірою переймає матричний устрій. Національні держави поступово ліквідуються, їм на заміну йде глобалізм.

Розглянемо азіатський, європейський і північноамериканський типи держав.

Азіатський тип держави характеризується наступними рисами:

1. У минулому усі вони були необмеженими монархіями, деспотіями; мали потужний чиновницький апарат; в основі їхньої економіки лежала державна форма власності на основні засоби виробництва («влада – власність»), а приватна власність мала другорядне значення.

2. Азіатське суспільство було застійним, стагнаційним: протягом століть, а іноді і тисячоріч воно практично не розвивалося.

3. Внутрішнє життя ґрунтувалося на релігії, етиці, традиціях.

4. Зміна одного державного ладу іншим здійснювалася поступово, за допомогою повільної еволюції.

 

Європейський тип держави характеризується наступними рисами:

1. Поділ світської і релігійної влади. Визначальна роль приватної власності відносно державної.

2. Бурхливий, стрибкоподібний розвиток європейського суспільства.

3. Зміна одного державного ладу іншим здійснюється за допомогою потрясінь (Велике переселення народів, революції).

 

Північноамериканський тип держави (США, Канада) характеризується тим, що у своєму розвитку він минав періоди класичного рабовласництва і феодалізму. Розвиток йшов як за допомогою реформ, так і за допомогою потрясінь (громадянська війна в США).

Формаційний підхід

В основі такого підходу лежить поняття історичного типу держави.

Історичний тип держави – це сукупність основних, найважливіших рис держави певної суспільно-економічної формації, що виражає їхню класову сутність (а також сукупність держав, що відносяться до одній суспільно-економічній формації і мають єдину класову сутність).

Розрізняється п'ять типів суспільно-економічної формації (СЕФ): первісна, рабовласницька, феодальна, буржуазна і комуністична.

Первісна СЕФ характеризується відсутністю держави в цей період. Однак саме на цьому етапі відбувається формування піздньородового типу держави, коли починає зароджуватися розшарування первісного суспільства: виділяються вожді, старійшини, дружина, служителі культу. Однак, це виділення носить разовий, випадковий характер.

В період рабовласницької СЕФ формується рабовласницький тип держави. Одним із найважливіших його принципів виступає існування приватної власності на основні засоби виробництва і на людей – рабів. Раби і рабовласники є основними класами рабовласницького суспільства. Це – класи-антагоністи. Рабовласники мали усі права, раб же вважався одушевленою річчю. Основною формою правління була республіка (Афіни, Спарта, доімперський Рим). Класична марксистська теорія, що найбільш повно розробила проблеми формаційного підходу до типології держав, об'єднувала держави Східної деспотії (для якої характерною була монархія) і рабовласницькі держави Середземномор'я (Рим і Елладу) в одне загальне поняття рабовласницьких держав. Сучасна теорія держави їх розділяє. Рабовласницький етап розвитку держави повалився разом із падінням Римської імперії під ударами варварських союзів племен в епоху Великого переселення народів.

Наступний тип СЕФ зветься феодальним. Умовно феодальну СЕФ Західної Європи можна розділити на наступні епохи: 41

 

 

1. Епоха Темних століть (V–XV століття).

2. Епоха Відродження і Реформації (XVI–XVII століття).

3. Епоха Просвітництва (XVIII століття).

 

Для епохи Темних століть було характерно створення централізованої феодальної держави і її наступне роздроблення (це було пов'язано з тим, що монарх роздавав землю феодальній знаті за службу). Одним із найважливіших принципів феодального типу держави і права в цю епоху був принцип васального підпорядкування, принцип відповідності об'єму і характеру політичної влади розмірам землі. Васальне підпорядкування здійснювалося відповідно до принципу «Васал мого васала – не мій васал!».

Це соціальне явище отримало назву феодальних сходів.

В епоху Відродження і наступної Реформації відбувається об'єднання земель і створення станово-представницької монархії. В епоху Відродження (Ренесанс) феодальні сходи руйнуються і принцип «Васал мого васала – не мій васал» іде в минуле. Саме поняття Ренесансу пов’язано з теорією, що на цей період доводиться відродження (Ренесанс) античного мистецтва. На наступний період Реформації (епоху релігійних війн між католиками і протестантами) доводиться зародження абсолютної монархії. Остаточне ж її оформлення настає в епоху Просвітництва.

Для феодальної держави був характерним поділ суспільства на два основних класи: феодалів і залежних селян. Земля знаходилася у власності феодала, а селяни працювали на ній, несли феодальні повинності (панщина, оброк).

Феодальний характер власності на землю, як основного засобу виробництва, визначив ту обставину, що феодальні держави (в основному) виникали й існували як монархії. У незалежних (вільних) містах, де панувало купецтво і власність була приватною, існувала республіканська форма правління (міста-республіки Новгород, Псков, Венеція, Генуя тощо).

Для буржуазного типу держави був характерним принцип формально-юридичної рівності громадян перед законом. Станова нерівність замінялася нерівністю соціальною. Виникли два основних класи: буржуазія і пролетаріат.

У своєму розвитку буржуазна держава пройшла (на даний момент) наступні етапи:

1. Етап первинного накопичення капіталу.

2. Етап індустріалізації.

3. Етап імперіалізму.

4. Етап постіндустріального суспільства.

 

Для перших двох етапів було характерним цензове виборче право. Вводився майновий ценз, тому що лише економічно незалежні суб'єкти були здатні приймати рішення.

В епоху імперіалізму вводиться загальне виборче право. Однак воно не працює, тому що виборча компанія «по кишені» лише тим, хто користується підтримкою великого капіталу.

Четвертий етап триває і сьогодні. Для нього характерно поступове акціонування економіки. Пролетаріат підвищує свою кваліфікацію і стає частиною т.зв. «середнього класу» – класу власників, гаранта стабільності в суспільстві. Антагонізм між пролетаріатом і буржуазією іде в минуле.

Соціалістична держава характерна для першого етапу комуністичної СЕФ – соціалізму. У ньому немає антагоністичних класів. Офіційно класів три: робітники, селяни, інтелігенція. Утім, останню іноді називають прошарком, а не класом. На сьогодні збереглося три соціалістичних держави: КНР, КНДР, Республіка Куба. Для соціалізму характерна державна власність на засоби виробництва і заперечення головної ролі приватної власності.

Тема 4. Сутність держави