Комунікативна техніка - основа професійної діяльності соціального працівника

Специфіка соціальної роботи полягає в тому, що при вирішенні поставлених перед нею проблем вона прямо або побічно впливає на всі форми і види суспільних відносин та діяльності людей, всі сторони суспільства. Виявлення та вирішення цих проблем здійснюється насамперед за допомогою встановлення і підтримання контактів з представниками державних служб, громадських організацій і об'єднань, громадянами і соціальними групами (клієнтами), які потребують допомоги, захисту, підтримки, що вимагає, у свою чергу, високого розвитку у соціальних працівників комунікативних здібностей.

Таким чином, професію соціального працівника можна назвати комунікативної, оскільки його практична діяльність передбачає спілкування, і успіх цієї діяльності значною мірою залежить від його комунікативної компетентності - в міжособистісної комунікації, міжособистісному взаємодії, міжособистісному сприйнятті. Крім того, інтенсифікація соціальних зв'язків, розширення поля спілкування збільшують психологічні навантаження і створюють напруженість у процесі спілкування. Високий рівень комунікативної компетентності захищає соціального працівника від цих навантажень і сприяє інтенсивному міжособистісному спілкуванню.

Спілкування характерно для всіх сфер життя людей, це умова і засіб формування систем відносин суспільства і самої людини. Але як особливий феномен життєдіяльності суспільства спілкування має специфічні змістовними і функціональними характеристиками.

Зазвичай виділяють перцептивную, комунікативну і інтерактивну функції спілкування. Мається на увазі, що спілкування - це одночасно сприйняття партнерами один одного, їх обмін інформацією, діями і рольовими впливами, встановлення певних взаємин.

Комунікативні засоби спілкування надзвичайно багаті і мають різноманітні механізми впливу. Зокрема відомий французький до-слідник проблеми спілкування Поль Сопер вичленив дві групи та-ких механізмів впливу:

I. Мовленнєві (вербальні) – лексика, стилістика, граматика, се-мантика, правильність, стиль. II. Невербальні – оптокінетичні (міміка, жести, пози, методика), паралінгвістичні (тембр, інтонація, тональність), екстралінг-вістичність (паузи, теми мовлення, сміх, покашлювання тощо), проксемічні (просторовість), предметно-контактні (дотик до рук, поглажування, обнімання тощо). А основними механізмами впливу можна назвати:

- “Зараження” – підсвідомий емоційний відгук у взаємодії з інши-ми людьми на підставі співпереживання з ними. Переважно має невербальний характер

- Навіювання – цільове свідоме “зараження” однією людиною інших мотивацій тих чи інших дій, змістом чи емоціями переважно за до-помогою мовленнєвого впливу на основі некритичного сприйняття інформації. До речі, чимало вчених доводять, що навіювання часто обумовлюється місцем і роллю суб’єкта впливу в групі чи мікро-групі. Це залежить від кількості членів групи, від статусу індивіда в групі, однозначності оцінок в групі, публічності оцінювання в гру-пі, страху відрізнятися від групи, від віку, і статі індивіда. Переконання – це усвідомлений аргументований і вмотивований вплив на систему поглядів індивідума.

10. Компоненти стилю професійної діяльності спеціаліста.

Комунікативні засоби спілкування надзвичайно різноманітні. До них відносяться:

мовні (вербальні) кошти:

* лексика; стилістика, граматика; семантика;

немовні (невербальні) кошти:

* оптокінетичні (жестикуляція, міміка, напрямок погляду, візуальний контакт, почервоніння і збліднення шкіри, стереотипи моторики);

* паралингвистические (інтенсивність, тембр, інтонація голосу, його діапазон, тональність);

* екстралінгвістичні (паузи, темп мови, її connectivity, сміх, покашлювання, заїкання);

* проксемические (персональний простір, фізична дистанція контакту: інтимна (від 0 до 40-45 см), особиста (від 45 до 120-150 см), соціальна (150-400 см), публічна (від 400 до 750-800 см), кут повороту до співрозмовника;

* предметні контактні, тактильні дії (рукостискання, обійми, поцілунки, поплескування, поштовхи, погладжування, торкання);

* нюхові кошти (пов'язані з запахом).

11. Визначення та функції вербальної та невербальної комунікації в соціальній роботі.

В області передачі змісту мови співвідношення вербальних і невербальних засобів надзвичайно суперечливо. Особливо важко виявити "подвійний план" структури тексту, смислові відтінки, підтекст, а також справжнє ставлення мовця до змісту своїй промові. Недарма фахівці з комунікації відзначають, що є 500 способів сказати "Так" і 5000 способів сказати "Ні"

Які ж механізми впливу спілкуються один з одним людей?

1. Зараження - несвідоме відтворення емоційного стану в умовах масового взаємодії з іншими людьми - індукторами - на основі співпереживання з ними;

носить, як правило, невербальна характер.

2. Навіювання - одностороннє довільне, цілеспрямоване зараження іншої людини мотивацією тих або інших дій, змістом уявлень або емоційних станів, за Допомогою, як правило, мовного впливу на основі некритичного сприйняття дій, що вселяє особи ("заражающая маніпуляція").

3. Переконання- усвідомлене, аргументована, логічно і фактично обґрунтоване вплив на систему поглядів і подання, а також на мотиваційно-ціннісну сферу іншої людини.

4. Наслідування - засвоєння форми поведінки іншої людини на основі як свідомої, так і неусвідомлюваної ідентифікації з ним ("надходити як інший").

Традиційне спілкування розділяється на ділове і міжособистісне. У діловому взаємодії його учасники виконую" соціальні ролі, отже, в ньому запрограмовані цілі спілкування, його мотиви і способи здійснення контактів. На відміну від ділового у міжособистісному, неформальному спілкуванні відсутній жорстка регламентація поведінки, емоцій, інтелектуальних процесів. Сутність міжособистісного спілкування - це взаємодія людини з людиною, а не з предметів];. Оптимальне міжособистісне спілкування - це завжди спілкування діалогічну.

12. Критерії ефективності процесу технологізації соціальної роботи.

В умовах динамічних соціальних змін у світовій практиці все більше утверджується інноваційний метод освоєння соціального простору - його технологізація. Соціальна технологізація - це процес оптимізації соціуму, переборення його розбалансованості, активний вплив на розвиток соціальних систем шляхом використання соціальних технологій.

Однією з корінних причин розбалансованості світу, яка приховує в собі зростання різного роду вибухів і катастроф, є суперечність між особою та суспільством. Від вирішення цієї кардинальної проблеми багато в чому залежать темпи соціального прогресу, його ціннісні орієнтири і духовні принципи. Посилення цієї суперечності веде до деградації особистості, до посилення апатії і відчаю людини, до утвердження несправжніх духовних цінностей, що, як результат, породжує антисоціальну поведінку, зростання агресивності, виникнення військових конфліктів, міжнаціональної ворожнечі, тероризму і т.ін. Соціальні технології виступають як наукомісткий ресурс, використання якого дозволяє не лише вивчити і передбачувати різноманітні соціальні зміни, й активно впливати на практичне життя, отримувати ефективний прогнозований соціальний результат.

Необхідність технологізації в соціальній сфері зумовлена також тим, що проникнення егалітарних, договірних начал у всі аспекти громадянських взаємовідносин, гуманізація свідомості і діяльності зробили актуальним питання про перегляд всіх зв'язків між людьми з раціональної точки зору, про їх переорганізацію на ґрунті ефективності, прагматизму, мінімізації витрат. Процес технологізації розвивається уже давно, достатньо розроблені і досить ефективні політичні технології, технології розробки форм і змісту засобів масової комунікації, освітні технології та ін. Специфіка технологічного підходу до соціальної сфери полягає в тому, що перетворенню піддається суспільство в цілому, окремі його верстви і групи, стосунки між людьми чи їх думки й почуття. Це вказує на складність технологій соціальної роботи, бо ж у соціальні процеси залучено багато індивідів, наділених розумом і волею. Причини і наслідки соціальних процесів пов'язані між собою відносинами вірогідності. Більше того, соціальні технології - це, напевно, єдиний тип технологічного процесу, який заснований на відносинах не об'єкта і суб'єкта, а значною мірою на відносинах "суб'єкт-суб'єкт". Без підтримки учасників соціального процесу, без згоди індивіда, сім'ї, групи, яким надається професійна допомога, не можна перетворити ті обставини, які стали причиною застосування соціальних технологій.

Значення соціальної технологізації полягає насамперед у тому, що вона робить людську діяльність більш раціональною, включаючи в неї лише ті процеси і операції, які необхідні для вирішення поставленої мети.