Технологія соціальної роботи - це одна із галузей соціальних технологій, що орієнтована на соціальне обслуговування, допомогу і підтримку громадян, які знаходяться у важкій життєвій ситуації.
Технологію соціальної роботи характеризують:
¨ динамічність - постійна зміна змісту і форм роботи з клієнтом, евристичність характеру діяльності;
¨ безперервність, зумовлена необхідністю постійно підтримувати безпосередній чи опосередкований зв'язок з клієнтом і здійснювати на нього вплив;
¨ циклічність, що виявляється в стереотипному, стійкому повторенні етапів, стадій, процедур у роботі з клієнтом;
¨ дискретність технологічного процесу, яка полягає в нерівномірності впливу на клієнтів з моменту визначення мети до виконання рішення.
Із поняттям "технологія соціальної роботи" у тісному взаємозв'язку знаходиться таке поняття, як "метод соціальної роботи". Інколи їх розглядають як синоніми чи підпорядковані явища (технологія в методі, методи в технології). Більшість дослідників стверджують, що методи по відношенню до технології можуть виступати її складовою частиною, забезпечуючи в сукупності вирішення проблеми.
Важливим є визначення етапів розробки технології соціальної роботи, до яких відносять такі:
Теоретичний - пов'язаний з формулюванням цільової установки, визначенням предмета технологізації, виділенням
структурних елементів та виявленням причинно-наслідкових зв'язків і відносин, в які включений об'єкт соціальної політики чи клієнт соціальної роботи.
Методичний - характеризується вирішенням завдань вибору джерел, шляхів і способів отримання інформації про стан об'єкта соціальної політики чи клієнта соціальної роботи, вивчення прийомів і засобів обробки і аналізу цієї інформації і принципів трансформації висновків у конкретні рекомендації для перетворювальної діяльності.
Процедурний - передбачає вирішення завдань, пов'язаних з організацією діяльності з апробації, усуненням недоліків рекомендацій і з виробленням алгоритму дій.
Технологія соціальної роботи - це алгоритм діяльності, у результаті якої досягається певна соціальна мета і перетворюється об'єкт впливу. Ця діяльність не зводиться до одноразового акту, а являє собою процес, який характеризується зміною змісту, форм, методів, які циклічно повторюються при вирішенні кожного нового завдання в соціальній сфері. У сукупності зміст такого циклу від виникнення завдання до його повного вирішення складає технологічний процес. Процес - це зміна (динаміка) стану предмета під впливом зовнішніх чи внутрішніх факторів. Сутнісна характеристика технологічного процесу - стійка, що повторюється, послідовна у часі зміна змісту діяльності за єдиним задумом.
Компоненти технологічного процесу:
♦ алгоритм дій - програма вирішення завдань, яка точно вказує, як і в якій послідовності операцій отримати результат, визначений вихідними даними;
♦ операції - найпростіші дії, спрямовані на досягнення конкретної, усвідомленої мети. Сукупність операцій, об'єднаних загальною метою (підметою), складають процедуру технологічного процесу;
♦ інструментарій - арсенал засобів, що забезпечують досягнення мети впливу на особистість чи соціальну спільність.
У самому загальному вигляді в технологічному процесі можна виділити чотири процедурні етапи:
1. Форму давання мети впливу - передбачає виконання таких операцій, як збір і аналіз інформації, здійснення соціальної діагностики, соціально-психологічне прогнозування розвитку проблеми, вироблення програми дій.
2. Вироблення та вибір засобів впливу - передбачає вияв і аналіз проблемної ситуації, вивчення, обґрунтування й оцінку варіантів та способів дій, вибір оптимального варіанту вирішення проблеми.
3. Організація впливу включає операції з реалізації вибраного варіанту, координацію зусиль і корекцію застосовуваних способів впливу на клієнтів соціальних служб.
4. Аналіз і оцінка - супроводжуються співставленням прогнозованих і досягнутих результатів, формулюванням висновків.
Основні моменти технологічного процесу відображено на схемі 2.1.
Схема 2.1. Технологічний процес у соціальній роботі
Змістом технологічного процесу соціальної роботи є виявлення соціальної чи особистісної проблеми і з допомогою інструментарію й засобів, що є у розпорядженні соціальних служб, своєчасне їх вирішення.
Соціальна проблема - це складне пізнавальне завдання, вирішення якого дає істотні теоретичні і практичні результати. Однією з найважливіших умов вирішення проблеми є її точне формулювання. Якщо проблема правильно сформульована, то це дозволяє: здійснити пошук інформації, якої недостатньо, у потрібному напрямі; забезпечує вибір оптимального інструментарію соціального впливу. Вимога до формулювання проблеми її обґрунтованість (повинна випливати із реальних потреб і передумов). Відсутність зв'язку з реальними практичними чи теоретичними потребами робить проблему довільною, надуманою.
Особистіша проблема - це, по суті, суперечність між домаганнями людини і ступенем їх задоволення. Така суперечність може носити матеріальний чи духовний, фізіологічний чи моральний, соціальний чи психологічний, виробничий чи побутовий характер або їх поєднання.
