Десять років зовнішньої політики України: здобутки і перспективи. 5 страница

93. Зовнішня політика США в 2000 – 2012 рр.: основні риси те тенденції еволюції. Нове покоління - старий курс Б.Обама зайняв пост президента США в один з найбільш важких періодів в історії країни. Епоха управління Дж.Буша-мл., Зануритись Америку в багаторічну виснажливу війну на Близькому Сході, негативно відбилася не тільки на критичному і кілька ворожому сприйнятті позицій Білого Дому громадськістю всередині країни, а й міжнародним співтовариством. Агресивна політика республіканців з початку 2000-х років вимагала перегляду і вироблення нового підходу. Це, безумовно, позначилося і на відносинах США з Росією.Наприкінці свого перебування в Білому домі президент Дж.Буш визнав помилки свого зовнішньополітичного курсу (головною з якої було вторгнення в Ірак), серед яких відзначив явне Недооцінювання значення Росії для глобальних інтересів США. Близькосхідне напрям зовнішньої політики оголошувалося пріоритетним, проте допомога і підтримка Москви, особливо з таких питань, як врегулювання іранської ядерної проблеми і сприяння в афганському кризі, лише зміцнили б позиції США. Фактично, політика «перезавантаження» для Вашингтона означала пропозицію, по-перше, утримати відносини з Москвою від сповзання до «точки неповернення», підсумком якої могла стати і нова «холодна війна», по-друге, спробувати повернути ці відносини хоча б на той рівень, після якого почався їх різкий спад, по-третє, визначити новий вектор двостороннього співробітництва.На офіційному рівні Б.Обама визнав закінчення ери «однополярного світу», що існував з моменту розпаду Радянського Союзу. Позиція Б.Обами полягала в тому, що, яка б конфігурація сил не була розставлена ​​на світовій арені, США більше не зможуть бути єдиною наддержавою, яка має неподільним впливом. Втім, це зовсім не означає відмову Америки від позицій лідера. Про це говорить хоча б недвозначне назва однієї зі статей Б.Обами - «Відродження американського лідерства». Прихильність збереженню світового лідерства підтвердила і держсекретар США Х.Клінтон, заявивши, що «в умовах, коли все більше держав стикаються зі спільними викликами, у нас є шанс, і ми несемо величезну відповідальність за те, щоб використовувати американське лідерство для вирішення проблем спільно з іншими країнами. Це і є серцевина місії США в сучасному світі.... Питання полягає не в тому, чи може і чи повинна наша країна бути лідером, а в тому, як вона буде втілювати лідерство в життя в XXI столітті»(6).Політика «перезавантаження», проголошена Б.Обамою у відносинах з Москвою офіційно була покликана продемонструвати трансформацію бачення Росії Вашингтоном. Безумовно, володіючи другим за кількістю ядерним арсеналом, величезними природними ресурсами, а також званням найбільшого експортера вуглеводнів, Росія залишається одним з найбільших гравців в міжнародних відносинах, незважаючи на втрату статусу «наддержави», і у Вашингтоні вельми уважно ставляться до зовнішньополітичним крокам Москви, хоча і намагаючись не демонструвати пріоритетність російського вектора. Тому «перезавантаження», або «концепція Обами», повинна була максимально сприяти знаходженню точок дотику з найважливіших питань світової політики. Набір основних тем нового курсу адміністрації Білого дому говорить про крайню ступенем значущості їх дозволу для Вашингтона: підписання Договору СНО-3, взаємодія по Афганістану, в якому американські війська загрузли більш ніж на 10 років, а також співробітництво з ядерної програми Ірану, з метою змусити Тегеран згорнути свої розробки. Звичайно, в цілому Росія також була зацікавлена ​​у взаємодії з США щодо даних питань, однак і витрат для Москви було чимало. Головною з них є погіршення відносин з Іраном, яке відбулося не стільки через підтримку Росією санкцій Заходу проти Тегерана, скільки одностороннє рішення про заборону продажу йому зенітно-ракетного комплексу С-300 спільно з переліком ряду інших видів озброєння. Звичайно, можна пояснити подібний крок якоїсь домовленості з США, наприклад, про припинення розгортання системи ПРО в Європі, однак, якщо це припущення вірне, то Москвою був здійснений серйозний прорахунок, оскільки Вашингтон не збирається згортати цю програму.Це служить підтвердженням проведення американською адміністрацією колишнього зовнішньополітичного курсу в контексті концепції жорсткого відстоювання національних інтересів країни. Фактично Вашингтон, незважаючи на новий курс «перезавантаження», майже не відійшов від колишньої лінії прагматичної зовнішньої політики, зробивши її лише кілька більш «м'якої». «Концепція Обами» була спрямована на максимальне отримання вигоди від поліпшення відносин з Росією, будучи в цілому побудованої на традиційній політиці односторонніх поступок, скоєних країною-«партнером». Саме тому вона була «заточена» під вирішення певних питань, таких, які найбільш важливі для Вашингтона і за якими з Москвою, як уявлялося адміністрації США, вдасться знайти компроміс, при цьому без підведення під нову політику з Росією серйозної бази на основі економічного співробітництва та створення перспективної повістки дня. «Поступки» з боку Вашингтона, такі як відмова від розміщення елементів ПРО в Польщі і Чехії і сприяння прийняттю Росії в СОТ фактично такими не є. Позитивні перспективи від членства РФ у Світовій організації вельми спірні, а відмова від розширення протиракетної системи на територію двох позначених країн був, по суті, замінений угодою про розгортання елементів ПРО в Румунії, причому, без будь-якої консультації з Москвою. Таким чином, незважаючи на деклароване зближення з Росією, політика Б.Обами залишилася в рамках загального концептуального курсу США, що додає пріоритетне значення просуванню національних інтересів Америки. У проведенні міжнародної політики в цілому Б.Обама дещо відійшов від принципів попередника Дж.Буша-молодшого, наприклад в питанні здійснення односторонніх дій, що знайшло відображення, зокрема, в лівійському кризі: ідея інтервенції, фактично, належала Вашингтону, проте її реалізацію взяла на себе в першу чергу Франція. Нова адміністрація Б.Обами в чому розглядала «перезавантаження» як інструмент, здатний полегшити Вашингтону вирішення найбільш значущих проблем на так званому «південному фронті», тобто в регіоні Близького і Середнього Сходу. Тому в політиці на російському напрямку адміністрація Б.Обами проявила прихильність з'явилася при Дж.Буші-мл.концепції «виборчого співпраці», чим і пояснюється настільки вузьке коло тем, що обговорюються в рамках «перезавантаження». Виходячи з принципів, необхідних для реального партнерства двох країн, головними з яких є прихильність єдиним стратегічним інтересам і наявність взаємної довіри, стає очевидним, що російсько-американський діалог все ще досить далекий від такого рівня відносин, а Вашингтон не прагне його досягти. Відповідно, існують всі підстави стверджувати про збереження прихильності концептуальним основам політики «перезавантаження» у відносинах з Росією, властивої всім американським адміністраціям, незалежно від їх партійної приналежності Керівні принципи Президент Обама проводить національну політику безпеки, які тримають американського народу безпечною, в той час перегорнути сторінку на десятиліття війни і відновлення американського лідерства за кордоном.Так як президент Обама вступив на посаду, США спустошені керівництво Аль-Каїди. Тепер, завдяки нашим екстраординарним військовослужбовців і жінок, ми досягли поворотного моменту - як ми остаточно припинити війну в Іраку і почати згортати війну в Афганістані. Між тим, ми переорієнтували на більш широкий набір пріоритетів по всьому світу, що дозволить Сполученим Штатам, щоб бути безпечним, сильним, процвітаючим і в 21 ^-му столітті.Для просування національної безпеки Америки, президент прагне використати всі елементи американської потужності, включаючи сили цінностей АмерикиСтратегія національної безпекиСтратегія національної безпеки, випущений 27 травня 2010, викладається стратегічний підхід для просування американських інтересів, в тому числі безпека американського народу, зростання американської економіки, підтримку наших цінностей, і міжнародний порядок, який може вирішити викликам 21-го століття.