Одне з центральних місць у стосунках Укр з навколишнім світом належить відносинам із Росією. Проблеми Криму, Севастополя і Чорноморського флоту були одними з найгостріших у відносинах між Україною і Росією в перші роки незалежності.Після розпаду СРСР недоторканість кордонів була підтверджена у багатосторонній угоді про створення СНД 8 гр 1991. Ця угода була підписана і ратифікована як Укр так і Росією. Незмінність кордонів підтверджувалися Гельсінськими угодами 1975 р. У 1992 р. до цих угод приєдналися як Укр, так і Росія.Але Верх Рада Російс Федер, ігноруючи ратифіковані нею угоди щодо недоторканості кордонів, прийняла 23січ 1992р. рішення розглянути конституційність актів 1954 р. про передачу Криму Укр, а 21 тр1992 постановила, що рішення про передачу Криму Укр не має юридичної сили.Наступним кроком була від 9 лип1993 про „російський федеральний статус” Севастополя. Цим рішенням офіційно висувались територіальні претензії однієї країни до іншої.Верх Рада Укр у своїй заяві від 10 липня 1993 р. кваліфікувала цей крок російського парламенту як „неприпустиме втручання у внутрішні справи України” і звернулась із скаргою у Раду Безпеки ООН. Остання однозначно висловилась на підтримку України. Це безпрецедентний випадок, коли стосунки України та Росії були винесені на порядок денний цього поважного міжнародного органу, який розглядає головні кризові ситуації у світі. У той же час українське керівництво проводило у відносинах з Росією зважену і гнучку політику, намагаючись вирішувати суперечливі питання шляхом компромісів і переговорів.Одним із таких питань було питання Чорноморського флоту. На початку 1992 р. Чорноморський флот нараховував 45 великих надводних кораблів, 28 підводних човнів, 300 середніх і малих суден, 151 літак і 85 гелікоптерів палубної авіації – загалом приблизно 10 % усього флоту Військово-Морських сил колишнього СРСР. Логічно, Україна мала право на значно більшу частку ВМФ колишнього СРСР, ніж Чорноморський флот. Однак керівництво Російської Федерації не погоджувалося передати Чорноморський флот Україні. 9 червня 1995 р., підписаною президентами Б. Єльциним і Л. Кучмою, було домовлено поділити Чорноморський флот: 81,7 % відходило до Росії, решта – Україні. Але про місце базування флоту домовитися:не вдалося Росія хотіла мати свою військово-морську базу у Севастополі, а Україна на це не погоджувалася. Тому переговори про флот тривали.31 травня 1997 р. у Києві президентами Росії Б. Єльциним і України Л. Кучмою було підписано „Договір про дружбу, співробітництво та партнерство”. Договір охоплював усі сторони міждержавних відносин між Росією і Україною. Принципово важливим моментом договору було визнання територіальної цілісності і непорушності існуючих кордонів як України, так і Росії.Одночасно було вирішене питання про розподіл Чорноморського флоту і базу його розташування у Севастополі. 29 травня 1997 р. прем'єр-міністри Росії і України – В.Чорномирдін та П. Лазаренко – підписали „Статус і умови перебування Чорноморського флоту на території України”. Було вирішено, що російський Чорноморський флот буде базуватися в Севастополі, як і український, але в різних бухтах. Росія зобов'язалася виплатити Україні 2,5 млрд. доларів за оренду бази ВМФ у Севастополі терміном на 20 років. Угодою фактично підтверджувався український статус Севастополя.Дуже важливими для України залишалися економічні відносини з Росією, особливо в паливно-енергетичному комплексі. Росія є головним експортером газу в Україну. Щорічно вона постачає Україні 55-60 млрд. кубометрів газу, що покривають до 70 % обсягів його споживання.Зважаючи на це, 9 червня 2002 р. президенти України і Росії (Л. Кучма і В. Путин) у Петербурзі підписали спільну заяву, в якій вони доручили урядам двох країн підготувати російсько-українську угоду про стратегічне співробітництво в газовій сфері. Ця угода передбачала створення на паритетних засадах консорціуму з керування і розвитку газотранспортної системи України, а також можливу участь у цьому європейських газових компаній. 10 червня 2002 р. до цієї угоди приєдналася Німеччина. Участь німецьких компаній у цьому консорціумі давало змогу залучити 2,3 млрд. доларів для реконструкції українських газопроводів і транзиту газу через Україну у Західну Європу. Київ та Москва фактично розв’язали проблему реструктуризації українського газового боргу Росії.На Кишинівському саміті СНД у жовтні 2002 р. прем’єр-міністри України і Росії підписали угоду про стратегічне партнерство в газовій сфері, розраховане на 30 років. Досягнуті домовленості можна розцінити як істотний прорив в українсько-російських економічних відносинах.Одним з головних експортерів нафти в Україну є Росія. Також вона є єдиним постачальником ядерного палива для українських атомних станцій, відходи яких переправляються в Росію на переробку і зберігання. Росію також треба віднести до числа найважливіших партнерів України в сфері експорту та імпорту товарів народного споживання і військово-технічного співробітництва. Росія залишається першим торговим партнером України і одним із головних інвесторів у її економіку (295,1 млн. доларів на 1 січня 2002 р.).Таким чином, українсько-російські відносини поступово набували іншого змісту. Протягом 2001-2003 рр. численні зустрічі президентів обох країн Л. Кучми і В. Путіна дали поштовх до виконання конкретних економічних та політичних проблем у двосторонніх відносинах.Разом з тим відносини між Україною і Росією на початку ХХІ ст. залишаються асиметричними. Зберігається залежність України від Росії в багатьох галузях, особливо в енергетичній.Економічна залежність від Росії, тиск багатомільйонної російської етнічної спільноти та зросійщеного загалу в південних і східних регіонах України, особливо в Криму, перебування в Росії кількох мільйонів українських заробітчан та інші фактори змушували українське керівництво постійно йти на компроміси з Росією. Проте Україна уникала пасток у вигляді подвійного громадянства, другої (російської) державної мови, наднаціональних органів СНД тощо.
64. Українсько-німецькі відносини в 1991 – 2012 рр.
Серед найактивніших партнерів Укр є об'єднана Німеч, її геополітична роль визначається не лише високими і сталими темпами економ зростання,а, стабільним фінансовим становищем. Німеч посідає вигідну стратегічну позицію "перехрестя" Європи і є одним із промислових та фінансових гігантів світу. Вона здійснює активну інвестиційну пол. Важливу роль вона відводять нашій кр, беручи до уваги її геоекономічний потенціал і зростаючу зовнішньополітичну роль як однієї з великих держ Євр. В цих стратегічних розрахунках Укр належить не ост місце у системі противаг Росії і,водночас,як її партнеру.Німеч однією з перших 26 гр 1991 р. визнала незалежн Укр; 17 січ 1992. між двома держ були встані дипл відн. 17 лю, посол ФРН у Києві вручив вірчі грамоти і став першим послом іноземної держ в Укр, а 16 бер 1992. офіційно розпочало роботу посольство Укр в Бонні. Індикатором стану двосторонніх відносин є взаємні візити вищого керівництва. Підтримка Німеч-визнаного лідера інтеграційних процесів на континенті - означає для Укр готовність Євр співпрацювати з нею як із перспективним, передбачуваним партнером, визнання її вагомим чинником пол стабільності в євр просторі.Важливим етапом у розвитку відносин між двома країнами став 1993 рік, коли відбувся візит в Україну Федерального канцлера ФРН Г. Коля. Було укладено рамковий документ -Спільна декларація про основи відносин між Укр та ФРН,а також угоди про широкомасштабну економ співпрацю,взаємний захист інвестицій. Поглибленню військового співробітництва між двома країнами сприяв візит міністра оборони України до ФРН у кв1994. Загалом у межах Програми військової співпраці між Збройними Силами України та Бундесвером в 1994-1995pp. відбулося 20 робочих зустрічей. Усвідомлюючи нагальну необхідність конкретизації двостороннього співробітництва, керівник федерального уряду запропонував утворити нову форму німецько-українських міжурядових контактів-регулярний обмін міжвідомчими делегаціями, які визначатимуть шляхи та пріоритетні напрями розвитку двосторонньої співпраці, в економ сфері. На поч вер 1996 р. Укрвідвідав Г. Коль. Одним із основних та вагомих результатів цього візиту стало досягнення дійсно довірливих, партнерських відн між Президентом Укр. та Федеральним канцлером Німеч. 5 лют 1999 - візит Б. Тарасюка до Німеччини. У ході переговорів особливу увагу було приділено проблематиці, пов'язаній з сучасною фінансово-економічною ситуацією в Укр,її співпраці з Міжн валютним фондом, іншими фінансовими інституціями. За активного сприяння Німеч 10 гр 1999. на Гельсінському саміті ЄС було ухвалено Спільну стратегію Союзу стосовно України, де викладено шляхи партнерства з Укр..З 1998 р. українською та німецькою сторонами було започатковано проведення щорічних пол консультацій на вищому рівні. Такий механізм співробітництва має Німеч з країнами Центр та Сх Євр лише з Укр,Росією і Польщею. Форма ж такого співробітництва у відн Укр з євр держ існує лише з ФРН. Все це створює позитивну атмосферу для подальшої планомірної співпраці з цією впливового євр держ.В Києві 6 гр 2001. з одноденним візитом перебував Федеральний канцлер ФРН Шрьодер.Сторони підписали міжурядову Угоду про реструктуризацію частини зовнішнього боргу України в межах угоди про реструктуризацію з Паризьким клубом. Німеччина також обіцяла стати партнером Безперечно, передумовою позитивного розв пол співробітництва між Укр та ФРН є значний збіг інтересів і спільність позицій з проблемних питань суч міжн життя. Наочним прикладом саме такого розвитку відносин є успішна співпраця у сфері вивезення та знищення ядерної зброї, що була на території Укр. Плідно співпрацюють обидві держави і в межах багатосторонньої дипломатії. Регулярними стають політичні консультації з різних питань діяльності ООН, ОБСЄ та інших міжн орг і структур. Яким би важливим не був політичний напрям двосторонніх відносин, найпріоритетнішою виявилася конкретна економічна віддача від такого співробітництва. Укр увійшла до десятки головних торгов партнерів Німеч у Центр і Сх Євр й упевнено посідає друге місце після Росії в торгівлі ФРН з кр СНД та Балтії. Домінуючими статтями укр імпорту є продукція машинобудування,автотранспортні засоби,електротехнічні вироби.Серед країн ЄС Німеч належить провідне місце у зовнішньоторговельному обороті Укр. Країна залишається основним торговельними партнерами Укр в Європі. У товарній структурі експорту продовжують домінувати товари металургійної та текстильної промисловості, з певним зниженням хімічної галузі. Водночас привабливим виглядає (хоча і незначне) зростання технічних засобів. Загалом експорт України у Німеччину характерний домінуванням товарів низької технологічної переробки з низьким рівнем доданої вартості. У товарній структурі імпорту з Німеччини переважають товари високого ступеня переробки. Зважаючи на виняткову роль Німеч у ЄС, орієнтація українського бізнесу на цю країну не просто бажана, а навіть необхідна для сприяння плідному економічному співробітництву Укр з ЄС. Приплив німецьких капіталів, активна участь відомих фірм ФРН у модернізації багатьох перспективних українських підприємств набуває вирішального значення. Зростає інтерес німецьких інвесторів до реалізації проектів із розробки родовищ нафти, її переробки, транспортування, розвитку інфраструктури пасажирського і вантажного транспорту, модернізації та розширення зв'язку.
65. Українсько-американські відносини в 1991 – 2012 рр.
Україну як незалежну державу США визнали 26 грудня 1991. Дипломатичні відносини встановлені 3 січня 1992.
Нульовою, якщо не мінусовою точкою відліку українсько-американських відносин можна вважати промову Президента США Джорджа Буша, виголошену 1 серпня 1991 у Києві, в якій він однозначно висловився за збереження СРСР і підтримку М. Горбачова. Безпрецедентним для США було те, що відправляючись з Москви до Києва, Джордж Буш показав текст цієї промови радянському керівникові. Для США це був період болісної переоцінки зовнішньополітичних пріоритетів. Державний департамент дотримувався «московоцентричної тенденції», демонстрував фатальне нерозуміння глибинних процесів, що відбувалися на пострадянському просторі. З іншого боку, тверезомислячі політики, зокрема Дик Чейні, Збігнєв Бжезінський, Генрі Кісінджер та інші усвідомлювали необхідність визнання державної незалежності України, встановлення з нею повномасштабних міждержавних відносин. Однак протягом майже всього періоду 1991 — 1993 рр. ці політики були в меншості. Визнавши Росію єдиною правонаступницею СРСР, США фактично блокували політичні й економічні контакти з Україною.
Отож головною метою зовнішньої політики України на американському напрямі в цей період було здобути від США реальне визнання України як рівноправного партнера. 5 — 11 травня 1992 р. відбувся перший офіційний робочий візит Президента України Л. Кравчука до США. В ході візиту було підписано низку документів, зокрема політичну декларацію та меморандум про взаєморозуміння між урядами України та США. В політичній декларації вперше було зафіксовано формулу «демократичного партнерства» двох країн. Практика ж тодішніх українсько-американських відносин залишалася на тому ж рівні.Головним конфронтаційним питанням цього періоду була проблема набуття Україною без'ядерного статусу. У засобах масової інформації США з'явилася серія тенденційних антиукраїнських публікацій. Майже до середини 1993 р. Вашингтон займав жорстку, майже ультимативну позицію щодо України. США наполягали на якомога швидшій ратифікації Договору про обмеження стратегічних та наступальних озброєнь та приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ).Адміністрація Б. Клінтона, яка прийшла до влади в січні 1993 р., постала перед дилемою: продовжувати політику Буша, чи шукати нові підходи до розбудови українсько-американських відносин. Після деяких сумнівів був обраний другий шлях. Важливу роль тут відіграли насамперед впливові представники Конгресу США.У квітні 1993 р. Держдепартамент виступив із заявою про необхідність і невідкладність «спільного подолання кризи довіри». 9 травня того ж року Київ відвідала делегація на чолі з послом з особливих доручень. Він заявив про бажання американської сторони розпочати новий етап у відносинах з Україною, підкреслюючи, що не тільки Білий дім, а й уся адміністрація провели інтенсивний перегляд політики США щодо України. Американська сторона запропонувала також розробити і підписати на найвищому рівні українсько-американську Хартію про партнерство, дружбу і співробітництво.Отже, були закладені серйозні підвалини для надання українсько-американським відносинам принципово нового рівня. Важливим свідченням позитивних зрушень стало схвалення Конгресом США 30 вересня 1993 р. фінансової допомоги Україні в розмірі 350 млн. $. 24 — 25 жовтня 1993 р. Київ з офіційним візитом відвідав Державний секретар США В. Крістофер. Була, зокрема, досягнута домовленість про те, що США сприятимуть приєднанню України до Генеральної угоди з торгівлі та тарифів (ГАТТ), налагодженню конструктивного співробітництва з МВФ та МБРР. Крістофер запропонував також, щоб Україна залучалася до ініційованої США в рамках НАТО програми «Партнерство заради миру». Однак невдовзі в українсько-американських відносинах знову виникла напруженість. Вона була викликана тим, що Україна, на думку США, непослідовно і не вповному обсязі виконувала зобов'язання, прийняті у Лісабоні 23 травня 1992 р. щодо договору про СНО-І.Важливим кроком на шляху подолання цієї проблеми стала ратифікація 18 листопада 1993 р. Верховною Радою України Договору про СНО-І. Принципове значення для дальшого поліпшення українсько-американських відносин мало підписання Президентами України, США та Росії 14 січня 1994 р. Тристоронньої заяви в Москві. Це був справжній прорив у непростих відносинах, що склалися у трикутнику Україна — США — Росія. У заявімістився історичний пункт про те, що США й Росія готові надати Україні гарантій безпеки. Це дало можливість Україні 3 лютого 1994 р. зняти застереження Верховної Ради від 18 листопада 1993 р. Ще більш динамічними і визначеними українсько-американські відносини стали після того, як на президентських виборах 1994 р. переміг Л. Кучма. Це стосувалося не тільки політичної сфери, але й, що особливо важливо — економічної співпраці. Державний візит до США Президента Л. Кучми 19 — 23 листопада 1994 р. започаткував якісно новий етап міжнародного співробітництва. Основоположним політичним документом нової ери наших взаємин із США стала «Хартія українсько-американського партнерства, дружби і співробітництва», підписана у Білому домі 22 листопада 1994 р. Президентами Л.Кучмою та Б. Клінтоном. Сторони визнали, що існування вільної, незалежної і суверенної Української держави, її безпека й процвітання мають велике значення для США. 1994 рік завершився урочистим акордом Будапештського саміту ОБСЄ 5-6 грудня, на якому Україна отримала гарантії національної безпеки від США, Великої Британії, Росії, а також Франції та Китаю. Ставши без'ядерною державою, Україна здобула вагомий міжнародний авторитет і зробила дуже важливий крок на шляху поглиблення партнерських відносин зі США. Політичні контакти двох країн набули ще більшої інтенсивності.Під час візиту міністра закордонних справ України Геннадія Удовенка до Вашингтону у жовтні 1996 року Україна та США визначили власні відносини як «стратегічне партнерство». І хоч надалі реалії україно-американських відносин не завжди відповідали умовам «стратегічного партнерства», рішення про його започаткування було важливим досягненням обох сторін. Невдовзі Україна посіла третє місце за кількістю виділеної іноземним країнам допомоги від Конгресу США після Ізраїля та Єгипту. Протягом 1990—2001 рр. Україна отримала від США допомоги на суму близько 2 млрд.доларів.Прийшовши до влади, кандидат від Республіканської партії Дж. Буш перш за все відмовився від практики свого попередника створювати двосторонні комісії на чолі з віце-президентом. З самого початку свого президентства Дж. Буш-молодший почав проявляти жорсткість у підході до України. Саме з цього моменту заяви про стурбованість внутрішнім становищем України, а особливо станом забезпечення основних прав та свобод, зазвучали як ніколи. Про потенційну роль України у регіоні продовжували говорити, та все ж не так голосно, як раніше. Українській владі давали зрозуміти: без проведення відповідних реформ геостратегічне положення України втрачає свою цінність. Дж. Буш замість концентрації на проблемах України, як це робив Б.Клінтон, почав провадити політику, спрямовану на нормалізацію відносин безпосередньо з Росією. Роль, яка відводилася Україні попереднім президентом у здійсненні впливу на Росію, виявилася невитребуваною. Популярними серед нової президентської адміністрації стали концепції «русоцентричної» «школи думки», представленої Дж. Метлоком та С.Хантінгтоном. Адміністрація Дж. Буша-молодшого не відмовлялися від України, проте демонстративний інтерес до українського питання з боку США залишився позаду.Після обрання В.Ф.Януковича Президентом України одним з пріоритетів української зовнішньої політики визначено поглиблення відносин стратегічного партнерства зі Сполученими Штатами Америки. Протягом останнього року відновлено міждержавний українсько-американський діалог на високому рівні, піднято рівень та частоту контактів у рамках Комісії зі стратегічного партнерства. За цей час розширено порядок денний КСП за рахунок створення двох робочих груп – з питань науки і технологій та політичного діалогу і верховенства права, а також підгрупи з ядерної енергетики у рамках робочої Групи з питань енергетичної безпеки. Підтверджено зацікавленість сторін посилювати співпрацю на відповідних галузевих напрямах. За підсумками зустрічі Президента України В.Ф.Януковича з Президентом США Б.Обамою у Вашингтоні у квітні 2010 року у рамках саміту з ядерної безпеки ухвалено Спільну заяву, у якій підтверджується домовленість про підтримку і взаємодію зі США на найважливіших для нашої країни напрямах – відновлення співпраці з МВФ, подолання наслідків фінансово-економічної кризи, проведення системних реформ, зокрема в енергетичній сфері, поглиблення двостороннього партнерства на основі Хартії про стратегічне партнерство, посилення роботи міждержавних механізмів за координуючої ролі Комісії зі стратегічного партнерства. Оприлюдненням під час Вашингтонського саміту рішення України про вивезення зі своєї території високозбагаченого урану до 2012 р. відзначено новий етап в українсько-американських відносинах, зокрема у контексті заявленого наміру обох держав активізувати двосторонню взаємодію у сфері використання атомної енергії в мирних цілях.За останній рік підвищено рівень, якість та інтенсивність контактів між Україною та Канадою - відбулася низка зустрічей на рівнях як Президента України і Прем’єр-міністра Канади (12 квітня та 23 вересня 2010р.), так і міністрів закордонних справ обох країн;.
66. Основні принципи та засади зовнішньої політики незалежної України.
Основні засади зовнішньої політики Української держави були закладені ще Декларацією про державний суверенітет України (липень 1990р.). Для обґрунтування власної чіткої лінії України на міжнародній арені 2 липня 1993 р. Верховна Рада республіки схвалила "Основні напрями зовнішньої політики України. Цей документ визначив базові національні інтереси України і завдання її зовнішньої політики, засади, на яких реалізовувалася зовнішньополітична діяльність України. Важливим моментом у процесі формування концепції зовнішньополітичного курсу стало прийняття нової Конституції України, яка юридично закріпила основні принципи зовнішньополітичної діяльності, спрямовані на забезпечення національних інтересів і безпеки держави. Зовнішня політика ґрунтується на таких принципах: суверенна рівність держав; утримання від загрози силою або її застосування проти територіальної цілісності або політичної незалежності будь-якої іноземної держави; повага до територіальної цілісності іноземних держав та непорушності державних кордонів; вирішення міжнародних спорів мирними засобами; повага до прав людини та її основоположних свобод; невтручання у внутрішні справи держав; взаємовигідне співробітництво між державами; сумлінне виконання взятих на себе міжнародних зобов'язань; пріоритет загальновизнаних норм і принципів міжнародного права перед нормами і принципами національного права; Україна як європейська позаблокова держава здійснює відкриту зовнішню політику і прагне співробітництва з усіма заінтересованими партнерами, уникаючи залежності від окремих держав, груп держав чи міжнародних структур. 2. Основними засадами зовнішньої політики є: забезпечення національних інтересів і безпеки України шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права; забезпечення дипломатичними та іншими засобами і методами, передбаченими міжнародним правом, захисту суверенітету, територіальної цілісності та непорушності державних кордонів України, її політичних, економічних, енергетичних та інших інтересів; використання міжнародного потенціалу для утвердження і розвитку України як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної та правової держави, її сталого економічного розвитку; створення сприятливих зовнішньополітичних умов для розвитку української нації, її економічного потенціалу, історичної свідомості, національної гідності українців, а також етнічної, культурної, мовної, релігійної самобутності громадян України усіх утвердження провідного місця України у системі міжнародних відносин, зміцнення міжнародного авторитету держави.
67. Україна в ООН в 1991 – 2012 рр.
Статут ООН, який було пiдписано 26 червня 1945 р., набрав чинностi 24 жовтня 1945 р. Цей день щорiчно вiдзначається як День Органiзацiї Об'єднаних Нацiй. Як одна з держав-засновниць ООН, Україна неухильно дотримується цiлей та принципiв Статуту Органiзацiї, робить суттєвий вклад у її дiяльнiсть у сферах пiдтримання мiжнародного миру та безпеки, роззброєння, економiчного та соцiального розвитку, захисту прав людини, змiцнення мiжнародного права тощо. Генеральнi секретарi ООН чотири рази вiдвiдали Україну. З офiцiйними вiзитами у Києвi перебували У Тан (1962 р.), Курт Вальдхайм (1981 р.), Перес де Куельяр (1987 р.), Бутрос Бутрос-Галi (1993 р.). Протягом 1994-2001 рр. вiдбулося сiм зустрiчей Президента України Л.Кучми з Генеральним секретарем ООН. Одним з найважливіших пiдтверджень визнання авторитету i ролi нашої держави на мiжнароднiй аренi, послiдовностi та неупередженостi її зовнiшньої полiтики стало обрання України до складу непостiйних членiв Ради Безпеки ООН на перiод 2000-2001 рр. Наша держава надає виключно важливого значення питанню реформування Ради Безпеки. Україна виступає за розширення членського складу РБ, пiдтримуючи збiльшення кiлькостi як постiйних, так i непостiйних членiв. Неодмiнною передумовою пiдтримки нашою державою будь-якого варiанту реформування РБ ООН є зaбезпечення адекватного рiвня представленостi в цьому органi країн Схiдноєвропейської регiональної групи. Позицiя України з цього питання базується також на розумiннi того, що iнститут права вето не вiдповiдає сучасним мiжнародним реалiям. Належна увага з боку України придiляється забезпеченню подальшого прогресу у посиленнi транспарентностi та вдосконаленнi методiв роботи РБ ООН. Україна, як одна з держав-засновниць ООН, надає виняткового значення дiяльностi ООН з пiдтримання мiжнародного миру та безпеки, розглядаючи участь у цiй дiяльностi як важливий чинник своєї зовнiшньої полiтики. Починаючи з липня 1992 р., наша держава виступає як великий контрибутор до операцiй ООН з пiдтримання миру (ОПМ). Протягом 10 рокiв в ОПМ взяли участь близько 18 тис. вiйськовослужбовцiв Збройних Сил та працiвникiв органiв внутрiшнiх справ України. Нині Україна є найбiльшим контрибутором до операцiй ООН з пiдтримання миру серед європейських країн та входить до 10 найбiльших держав-контрибуторiв свiту i бере участь у мiсiях ООН в Афганiстанi, Боснiї i Герцеговинi, Грузiї, Демократичнiй Республiцi Конго, Косово (СРЮ), Лiванi, Схiдному Тиморi, Сьєрра-Леоне, Хорватiї. Наша держава спрямовує значнi зусилля на розвиток спiвробiтництва з мiжнародними органiзацiями економiчного та екологiчного напрямку, залучення їх потенцiалу в соцiально-економiчних iнтересах України з метою прискорення iнтеграцiї нашої країни у свiтову систему господарства та вирiшення гострих проблем у сферi охорони довкiлля. Завдяки активнiй позицiї України у мiжнародних органiзацiях наша країна отримала значну технiчну, матерiальну та фiнансову допомогу, зокрема, з боку Програми розвитку ООН (ПРООН), Глобального екологiчного фонду, МАГАТЕ, Мiжнародної органiзацiї працi (МОП), ЮНКТАД, ЮНIДО, Фонду ООН у галузi народонаселення (ЮНФПА), Мiжнародного союзу електрозв'язку (МСЕ), Всесвiтнього поштового союзу (ВПС), Всесвiтньої органiзацiї iнтелектуальної власностi та iнших. З 1993 року в Українi функцiонує Представництво ООН, пiд прапором якого здiйснюється цiла низка важливих проектiв i програм ООН, її органiв та спецустанов у галузi соцiально-економiчних перетворень, розвитку пiдприємництва, охорони природи, вирiшення актуальних демографiчних проблем. У липнi 2000 р. вiдбулася офiцiйна iнавгурацiя "Будинку ООН" в Українi, який зiбрав пiд свiй "дах" органи та установи ООН, що здiйснюють свою дiяльнiсть у нашiй країнi (ЮНIСЕФ, ЮНФПА, УВКБ). Активну участь Україна бере у мiжнародному процесi щодо впровадження полiтики сталого розвитку з метою комплексного вирiшення завдань охорони довкiлля та економiчного зростання людства на глобальному рiвнi. Наша країна стала iнiцiатором проведення у червнi 2001 року Спецiальної сесiї Генеральної Асамблеї ООН з питань ВIЛ/СНIД, яка визначила прiоритетнi напрямки активiзацiї боротьби свiтової спiльноти з цiєю епiдемiєю.
68. Україна в Раді Європи (1995 – 2012 рр.)
Україна стала членом Ради Європи 9 листопада 1995 р. Відповідно до положень Меморандуму про взаєморозуміння між Урядом України та Радою Європи, підписаного 6 листопада 2006 року, 15 вересня 1995 року у Києві відкрито Центр інформації та документації Ради Європи, на базі якого у 2001 р. створено Бюро інформації Ради Європи в Україні.Відповідно до Статуту РЄ Україна представлена у всіх трьох головних органах РЄ. Міністр закордонних справ України представляє нашу державу у Комітеті міністрів (КМ) Ради Європи. План дій РЄ щодо України на 2008-2011 рр. є базовим концептуальним документом, присвяченим важливим напрямам співробітництва України та Ради Європи та досягненню прогресу у виконанні нашою державою зобов’язань, взятих при вступі до РЄ, рекомендацій Україні Парламентської асамблеї РЄ, Комісара РЄ з прав людини та інших інституцій Організації.Основними напрямами співробітництва в рамках Плану дій є захист прав людини, демократичний розвиток, зміцнення соціальної єдності, розвиток місцевої демократії, міжкультурний діалог, а також молодіжна політика і спорт. План дій є безпрецедентним за всеохоплюючим змістом проектів та обсягом фінансування - понад 25 млн. євро. Фінансове забезпечення Плану дій здійснюється спільно Радою Європи та Європейською Комісією. Одним з важливих напрямків сприяння Ради Європи соціально-правовому розвитку нашої держави є наближення правових стандартів в Україні до стандартів Ради Європи в галузі прав людини та верховенства права шляхом приєднання України до конвенцій, які складають договірну базу Ради Європи (205 документів). Основними досягненнями участі України у діяльності РЄ є створення системи захисту прав людини (через участь в договорах РЄ), інтеграція національної правової системи в європейську, зміцнення та розбудова демократії, сприяння у проведенні реформ, зокрема, конституційних, правових, соціальних тощо. Найбільш проблемними питаннями співробітництва України з РЄ на нинішньому етапі є забезпечення реформування судової системи, зокрема приведення її у відповідність до європейських норм згідно з рекомендаціями Венеціанської комісії, посилення боротьби з корупцією, подальше удосконалення конституційного процесу.Через значне зростання кількості звернень українських громадян до Європейського суду з прав людини Україна посідає четверте місце серед 47 країн-членів РЄ за кількістю звернень до Суду. Переважна більшість звернень проти України стосуються невиконання судових рішень. РЄ вивчає проблеми, з якими зiткнулася Україна на шляху демократичних перетворень, допомагає у розробці вiдповiдних рекомендацiй, а також намагається залучити європейськi країни до їх вирiшення. Так, 26 сiчня 1996 р. ПАРЄ прийняла Резолюцiю 1078 (1996) про економiчну ситуацiю в Бiлорусi, Росiї та Українi, де мiститься звернення до держав Європи активiзувати торговельно-економiчнi вiдносини з цими країнами, уникати протекцiонiзму та адаптувати до нових реалiй програми надання їм допомоги. Резолюцiї ПА РЄ 1087 (1996) вiд 26 квiтня 1996 р.та 1127 (1997) вiд 24 червня 1997 р. були присвяченi проблемам лiквiдацiї наслiдкiв аварiї на ЧАЕС та уникненню подiбної трагедiї в майбутньому. Резолюцiя 1180 (1999) вiд 28 сiчня 1999 р. про економiчну ситуацiю в Росiї та Українi стосується наслiдкiв економiчної кризи в цих країнах у 1998 р. Рекомендацiя 1455 (2000) вiд 5 квiтня 2000 р. про репатрiацiю та iнтеграцiю кримських татар була присвячена вирiшенню питань повернення та облаштування в Українi кримськотатарського населення. На сесiї ПАРЄ, яка проходила 23-27 вересня 1996 р., на посаду суддi вiд України до Європейського суду з прав людини було обрано В.Г.Буткевича. У вереснi 1998 р. його було переобрано до нового Європейського суду з прав людини.
69. Україна – ГУУАМ: досягнення, проблеми, перспективи
Організація за демократію та економічний розвиток ГУАМ — регіональне об'єднання чотирьох держав: Грузії, України, Азербайджанської Республіки та Республіки Молдова. В основі утворення цієї форми співробітництва лежить єдність позицій країн із подібними політичними й економічними зовнішніми орієнтаціями. Організація була створена 1997 року для протистояння впливу Росії в регіоні й отримала підтримку Сполучених Штатів. У 1999 організація була перейменована у ГУУАМ завдяки вступу Республіки Узбекистан до неї, яка, однак, вийшла з організації 5 травня 2005, викликавши повернення початкової назви.
Україна, виходячи з політичних та економічних міркувань, прагне до створення багатополярної системи міжнародного співробітництва. Така система має забезпечити стабільну політичну та економічну безпеку держави за рахунок розширення міжнародних контактів, що мають не лише стимулювати інтеграцію України до світової спільноти, а й сприяти зростанню впливу країни в різних регіонах, розвитку торгівлі та виробництва, пошуку перспективних ринків. Україна має значні транспортно-енергетичні інтереси у Транскавказькому регіоні та Центральній Азії, відіграє важливу роль у зміцненні міжнародного співробітництва, у пожвавленні інтеграційних процесів. Багато в чому її інтереси збігаються з інтересами інших держав ГУУАМу.
Політико-консультативний форум чотирьох держав пострадянського простору - ГУАМ (Грузія, Україна, Азербайджан і Молдова) утворено 10 жовтня 1997 р. в м. Страсбург на зустрічі президентів цих держав. Страсбурзька декларація зафіксувала рівень політичного зближення та практичного співробітництва між країнами цієї групи, збіг їхніх позицій з ключових міжнародних проблем щодо процесів на пострадянському просторі. Згодом, 24 квітня 1999 р. під час Вашингтонського саміту країн-членів і країн-партнерів НАТО до форуму приєднався Узбекистан. Розширене об’єднання держав отримало назву ГУУАМ.
Прийнята тоді ж заява президентів країн-членів визначає принципи та основні напрями діяльності нової організації: зміцнення різнобічної співпраці в межах міжнародних організацій і форумів, розвиток взаємодії у роботі Ради Євроатлантичного партнерства та у програмі НАТО ПЗМ, взаємодія в галузі мирного врегулювання конфліктів і криз, поглиблення практичного співробітництва в укріпленні миротворчого потенціалу, боротьба проти етнічної нетерпимості, сепаратизму, релігійного екстремізму й тероризму, укріплення режимів нерозповсюдження ядерної зброї та інших видів засобів масового знищення, запобігання постачанню озброєнь до зон конфліктів, співробітництво в розвитку транспортного коридору Європа-Кавказ-Азія, проведення регулярних консультацій з усіх питань, що становлять взаємний інтерес.
Спільні економічні інтересидержав ГУУАМунайбільше сконцентровані навколо двох питань - транспортування прикаспійських енергоносіїв та прокладання нових транзитних маршрутів через Кавказький регіон.
Україна має значення стратегічного транзитного маршруту енергоносіїв для європейських країн і з огляду на її переробні потужності може стати важливою ланкою економічної безпеки Європи. Використання території України дає можливість більше ніж удвічі скоротити довжину шляху транспортування нафти з регіону Близького Сходу до Європи. Прибуток від транзиту енергоносіїв з Прикаспійського регіону до Європи надасть змогу Україні компенсувати витрати на їх імпорт та частково вирішити свою енергетичну проблему. Існує тристороння українсько-грузинсько-азербайджанська угода про створення транскавказького транспортного коридору, що п ередбачає формування єдиної транспортної лінії для обслуговування пасажирів та вантажопотоків (вона сполучатиме Баку, Тбілісі, Поті, Одесу й Київ).
Ефективними напрямами економічного співробітництва є розвитокінвестиційної діяльності між державами ГУУАМу, створення спільних підприємств з переробки сільськогосподарської продукції, в галузі машинобудування, енергетики і транспорту. В перспективі в межах ГУУАМу може утворитися самодостатня у багатьох аспектах регіональна зона економічного співробітництва.
Іншим важливим напрямом співпраці країн-членів ГУУАМу є проблеми безпеки та стабільності в регіоні. Реалізація масштабних проектів вимагає формування субрегіональних структур безпеки, що утворили б спільну платформу для співпраці у цій сфері з максимальним урахуванням інтересів усіх держав регіону.
Перед кожною з країн ГУУАМу постають труднощі, що багато в чому мають спільне походження і, можливо, інспіровані з одного джерела (Абхазія, Крим, Карабах, Придністров’я). Подібність проблем у галузі безпеки зумовлює і взаємне тяжіння держав. Із створенням ГУУАМу з’являються нові можливості для вирішення конфліктів спільними зусиллями в умовах, коли втручання міжнародних структур може бути блоковане позицією РФ.
Україна спроможна взяти на себе частину миротворчих функцій на Чорноморсько-Каспійському просторі. Власні інтереси України як позаблокової держави найбільшою мірою збігаються з інтересами підтримання миру і стабільності в регіоні. Її геополітичне розташування і статус регіональної потуги дозволяє враховувати політичні, кліматичні, соціально-економічні та культурно-етнічні особливості регіону. Надання Україною технічної та гуманітарної допомоги, а також поглиблення військового та військово-технічного співробітництва є одним із стратегічно важливих завдань зміцнення стабільності й безпеки у регіоні в цілому.
Допомога у рамках військового співробітництва спрямована на підготовку кадрів у вищих військових учбових закладах України для національних армій Молдови, Грузії та Азербайджану, надання технічної допомоги у створенні та розвитку національних Збройних cил цих країн, їх прикордонних служб, військово-морських сил, надання виробничих послуг щодо ремонту та модернізації військової техніки та озброєнь національних армій, розвиток військово-промислової кооперації з Молдовою, Грузією та Азербайджаном, надання матеріально-технічної допомоги у разі виникнення безпосередньої воєнної загрози для цих країн.
У контексті завдань підтримання миру та безпеки відзначається спільне прагнення держав ГУУАМу до об’єднання зусиль у цьому напрямі. Зокрема, під час зустрічі міністрів оборони Азербайджану, Грузії та Молдови, що відбулась у січні цього року в Баку, окремо розглядались проект Угоди між країнами ГУАМу про створення спільної миротворчої частини для підтримання та встановлення миру і міжнародної безпеки, проект рішення про заходи щодо створення та формування грузино-українсько-азербайджано-молдовського миротворчого батальйону. Прийняття подібних угод має сприяти “активізації та підняттю на вищий рівень чотиристороннього військового співробітництва, забезпеченню і зміцненню безпеки держав”.
Формування ГУУАМу за відносного лідерства України та підтримки інших країн, що розуміють усі переваги створення регіональних угруповань, заснованих на принципах рівності та взаємної підтримки, є ознакою початку нових надзвичайно важливих інтеграційних процесів на терені колишнього СРСР. Виникнення ГУУАМу не має на меті створення якогось антиросійського блоку чи "буферної зони" між країнами НАТО та РФ. Це пов'язано, насамперед, із пошуками найефективніших і взаємовигідних схем регіонального співробітництва в межах пострадянського простору
.В цілому визначилися такі головні напрями співпраці в межах ГУУАМу:
· формування системи політичних консультацій і координації зусиль у вирішенні спільних проблем безпеки; політична взаємодія в міжнародних організаціях - ООН, ОБСЄ, НАТО, включаючи Програму ПЗМ;
· розбудова Євразійського транспортного коридору, співробітництво в галузі видобутку й транспотрування нафти до європейських країн;
· розвиток багатостороннього співробітництва в галузі безпеки, врегулювання конфліктів і боротьби з сепаратизмом;
· військове та військово-технічне співробітництво, включно зі створенням багатостороннього миротворчого батальйону; посилення миротворчої діяльності України та сприяння у врегулюванні міжетнічних конфліктів.
Як спадкоємниця частини інтересів, цілей і проблем колишнього СРСР в Чорноморському регіоні, Україна має відігравати значну роль в організації тут нової системи порядку. Для неї життєво важливим є вирішення конфліктних ситуацій у регіоні, формування моделей стратегічного партнерства з країнами ГУУАМу.
Україні доцільно активізувати процеси багаторівневого субрегіонального співробітництва в межах ГУУАМу, зокрема з ключових питань транспортування енергоносіїв та розбудови транскавказьких шляхів сполучення.
Подальша політика безпеки України в межах ГУУАМу має бути.
70. Україна – ОЧЕС: досягнення, проблеми, перспективи.
Україна є однією з одинадцяти країн, що 25 червня 1992 р. підписали Стамбульську декларацію про Чорноморське економічне співробітництво /ЧЕС/, в якій були визначені загальні рамки діяльності цього міждержавного об’єднання.4-5 червня 1998 р. у м. Ялта відбулась Четверта зустріч глав держав та Урядів країн-учасниць ЧЕС, в ході якої був підписаний Статут Організації ЧЕС - документ, який перетворив міжурядовий механізм співробітництва у повноцінну регіональну організацію. Проведення Саміту ЧЕС на українській землі, проголошення нової міжнародної регіональної організації стало реалізацією прагнення України, як однієї з найбільших причорноморських держав, підтвердити свій конструктивний підхід до участі у Чорноморському регіональному процесі, сприяло підвищенню міжнародного авторитету нашої держави.Україна є активним учасником Парламентської асамблеї ЧЕС, Ділової ради, Чорноморського банку торгівлі та розвитку та Міжнародного центру чорноморських досліджень.В рамках Організації підписано низку регіональних угод та Меморандумів, учасником яких є Україна: Додатковий протокол про привілеї та імунітети ОЧЕС, Угода про співробітництво у боротьбі зі злочинністю, зокрема організованою та Додатковий протокол до цієї Угоди, Угода про співробітництво у галузі запобігання та ліквідації наслідків природних та техногенних катастроф, Додатковий протокол до Угоди між урядами держав-учасниць ЧЕС про співробітництво у наданні надзвичайної допомоги і ліквідації надзвичайних ситуацій, що виникли внаслідок лих природного і техногенного характеру (підписаний 20 жовтня 2005 р. в м. Київ), Угода між ОЧЕС та Урядом Турецької Республіки про штаб-квартиру ОЧЕС, Угода між ОЧЕС та Урядом Турецької Республіки про штаб-квартиру ПАЧЕС, Меморандум з розвитку водних магістралей та Меморандум зі спільного розвитку автомагістралі „Чорноморське кільце”.Готується до підписання ще ряд проектів документів ОЧЕС, зокрема, Угода про спрощення візових процедур для підприємців, Угода про спрощення візового режиму для водіїв вантажного автотранспорту.У сферах запобігання надзвичайним ситуаціям та співробітництва правоохоронних органів завершено підготовку до започаткування діяльності мереж офіцерів зв’язку з метою здійснення координації країн-членів на зазначених напрямках.Україна бере активну участь в діяльності галузевих допоміжних органів ОЧЕС.В рамках програми українського головування в ОЧЕС у 2002 р. було проведено низку заходів, три з яких на міністерському рівні: Другу Міжнародну Чорноморську транспортну конференцію (м. Київ, 6-7 березня 2002 р.), П’яту зустріч Міністрів внутрішніх справ країн-членів ОЧЕС (м. Київ, 14-15 березня 2002р.) та Шосте засідання Ради міністрів закордонних справ, підсумком яких стало підписання, відповідно, Меморандуму про взаєморозуміння щодо автомобільних перевезень вантажів у регіоні ЧЕС, Додаткового протоколу до Угоди між урядами країн-учасниць ОЧЕС про співпрацю у боротьбі зі злочинністю, Угоди між ОЧЕС та Урядом Турецької Республіки про штаб-квартиру ПАЧЕС.Важливою подією в ОЧЕС у 2004 р. став початок функціонування Фонду розвитку проектів. Одним із перших ухвалених для фінансування з Фонду став проект, представлений Інститутом колоїдної хімії та хімії води ім. А.В.Думанського НАН України спільно з науковцями Росії і Туреччини. Позитивно сприйняті також інші проекти, до яких наукові установи України долучаються в якості співрозробників.В 2006 р. Україною успішно завершено 2 – річний термін координації Робочої Групи з питань науки і технології, а з 1 листопада того ж року Україна була затверджена країною – координатором Робочої групи ОЧЕС з питань інформаційних технологій та зв’язку на наступні два роки.25 червня 2007 р. в м. Стамбул відбувся Ювілейний Самміт ОЧЕС, присвячений 15-й річниці заснування Організації. Делегацію України на Саміті очолював Президент України В.А. Ющенко. Під час спеціального засідання Ради міністрів закордонних справ, що передувало Саміту, Міністр закордонних справ України А.П. Яценюк підписав Меморандуми про взаєморозуміння з розвитку морських магістралей у регіоні ОЧЕС та про скоординований розвиток Чорноморського транспортного кільця швидкісних автомагістралей з метою приєднання України до цих документів, що були підписані іншими державами-членами Організації у ході засідання Ради Міністрів закордонних справ 19 квітня ц.р. в Белграді (Сербія).25 жовтня 2007 р. в м. Анкара відбулося 17-те засідання Ради Міністрів закордонних справ країн-членів ОЧЕС за результатами якого була підписана Анкарська декларація. Засідання РМЗС завершила урочиста церемонія передачі Україні піврічного головування в Організації (1 листопада 2007 р. – 30 квітня 2008 р.).Протягом першої половини періоду головування України в ОЧЕС було проведено низку заходів, направлених на активізацію діяльності Організації, серед них науково-практична конференція з питань науково-технологічної політики, Міжнародна науково-практична конференція „Безпека і стабільність в регіоні Чорного моря: регіональна співпраця і врегулювання „заморожених” конфліктів”, Перший Міжнародний Чорноморський контейнерний Саміт, Перший банківський форум країн-членів ОЧЕС та засідання статутних робочих органів Організації.Враховуючи те, що одним із головних пріоритетів головування України в Організації є посилення співробітництва між ОЧЕС та ЄС шляхом механізму Тройка на політичному рівні, спільної участі у заходах високого рівня країн-членів ЄС та ОЧЕС, розробки механізмів співробітництва у конкретних галузях, залучення країн-членів ЄС, які мають статус спостерігача в ОЧЕС, до практичної діяльності Організації, 14 лютого 2008 року було проведено спеціальне засідання Ради міністрів закордонних справ ОЧЕС за участі представників ЄС, що відбулось поряд із зустріччю міністрів держав Європейського Союзу та Чорноморського регіону.Підсумки засідання закріплено у Декларації Міністрів про посилення співробітництва між ОЧЕС та ЄС.В рамках програми головування України в ОЧЕС протягом березня – квітня відбудуться зустрічі Міністрів енергетики, транспорту, керівників митних відомств країн-членів Організації, а також низка засідань галузевих робочих органів. Підсумки виконання програми буде підведено на регулярному засіданні Ради Міністрів закордонних справ, що заплановане на 17 квітня 2008 року у Києві.
