Лекции.Орг
 

Категории:


Универсальный восьмиосный полувагона: Передний упор отлит в одно целое с ударной розеткой. Концевая балка 2 сварная, коробчатого сечения. Она состоит из...


Назначение, устройство и порядок оборудования открытого сооружения для наблюдения на КНП командира МСВ


Макетные упражнения: Макет выполняется в масштабе 1:50, 1:100, 1:200 на подрамнике...

Рапальський сепаратний договір Росії з Німеччиною 16 квітня 1922 р. 6 страница



Освіта РЕВ. Важливою віхою в історії формування світової системи соціалізму можна вважати створення Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ) у січні 1949 По лінії РЕВ здійснювалося економічне та науково-технічне співробітництво спочатку європейських соціалістичних країн. Військово-політична співпраця велося в рамках створеного в травні 1955 Варшавського Договору.Необхідно відзначити, що соціалістичні країни Європи залишалися порівняно динамічно розвивається частиною МСС. На іншому ж її полюсі знаходилися Монголія, Китай, Північна Корея, Вєтнам. Ці країни найбільш послідовно використовували сталінську модель будівництва соціалізму, а саме: у рамках жорсткої однопартійної системи рішуче викорінювали елементи ринкових, приватновласницьких відносин.Монголія. Першою на цей шлях вступила Монголія. Після перевороту 1921 р. у столиці Монголії (м. Урга) була проголошена влада народного уряду, а в 1924 р. - Народна Республіка. У країні почалися перетворення під сильним впливом північного сусіда СРСР. На кінець 40-х рр.. в Монголії відбувався процес відходу від первісно-кочового побуту шляхом будівництва в основному великих підприємств в галузі гірничодобувної промисловості, поширення землеробських господарств. З 1948 р. країна приступила до форсованого будівництва основ соціалізму за зразком СРСР, копіюючи його досвід і повторюючи помилки. Партія влади поставила завдання перетворення Монголії в аграрно-індустріальну країну, не зважаючи на її особливостями, по суті відмінній від СРСР цивілізаційної базою, релігійними традиціями і т.п. Китай. Найбільшою соціалістичною країною Азії до сьогоднішнього дня залишається Китай. Після перемоги революції, розгрому армії Чан Кайши (1887-1975) 1 жовтня 1949 була проголошена Китайська Народна Республіка (КНР). Під керівництвом Комуністичної партії Китаю і при великій допомозі СРСР країна приступила до відновлення народного господарства. При цьому Китай найбільш послідовно використовував сталінську модель перетворень. А після XX зїзду КПРС, що засудив деякі вади сталінізму, Китай протиставив себе новим курсом «старшого брата», перетворившись на арену небувалого за масштабами експерименту під назвою «великий стрибок». Концепція форсованого будівництва соціалізму Мао Цзедуна (1893-1976) по своїй суті була повторенням сталінського експерименту, але в ще більш жорсткій формі. Надзадача полягала в прагненні наздогнати і перегнати СРСР шляхом різкої ломки суспільних відносин, використання трудового ентузіазму населення, казармених форм праці і побуту, військової дисципліни на всіх рівнях соціальних відносин і т. п. У результаті вже в кінці 50-х років населення країни почало відчувати голод. Це викликало бродіння в суспільстві і серед керівництва партії. У відповідь реакцією Мао і його прихильників стала «культурна революція». Так була названа «великим керманичем» широкомасштабна кампанія репресій проти інакомислячих, що розтягнулася аж до смерті Мао. До цього моменту КНР, зважаючи соціалістичною країною, тим не менше перебувала як би за межами МСС, свідченням чого можуть бути, зокрема, навіть збройні зіткнення її з СРСР наприкінці 60-х рр..Вєтнам.Найбільш авторитетною силою, яка очолювала боротьбу за незалежність Вєтнаму, була Комуністична партія. Її керівник Хо Ши Мін (1890-1969) очолив у вересні 1945 р. тимчасовий уряд проголошеної Демократичної Республіки Вєтнам. Ці обставини і визначили марксистсько-соціалістичну спрямованість подальшого курсу держави. Він здійснювався в умовах антиколоніальної війни спочатку з Францією (1946-1954), а потім з США (1965-1973) і боротьби за воззєднання з півднем країни, аж до 1975 р. Таким чином будівництво основ соціалізму тривалий час протікало у військових умовах, що зробили чималий вплив на особливості реформ, які все більше набували сталінсько-маоїстських забарвлення.Північна Корея. Куба. Аналогічна картина спостерігалася в Кореї, знайшла незалежність від Японії в 1945 р. і розділеної в 1948 р. на дві частини. Північна Корея перебувала в зоні впливу СРСР, а Південна Корея - США. У північній Кореї (КНДР) встановився диктаторський режим Кім Ір Сена (1912-1994), що здійснював будівництво казарменого, закритого від зовнішнього світу суспільства, заснованого на найжорстокішому диктат однієї особистості, тотальне одержавлення власності, побуту тощо Тим не менше, КНДР вдалося досягти у 50-і рр.. певних позитивних результатів у господарському будівництві завдяки розвитку основ індустрії, закладених при японських завойовника і високої культури праці в поєднанні з жорсткою виробничою дисципліною.Наприкінці розглянутого періоду в історії МСС сталася антиколоніальну революція на Кубі (січень 1959 р.). Ворожа політика США до молодої республіки і рішуча підтримка її Радянським Союзом визначили соціалістичну орієнтацію керівництва Куби.

42. Локальні конфлікти після Другої світової війни та їх результати і вплив на міжнародну обстановку.

Міжнародні відносини на рубежі ХIХ–ХХ століть визначалися наростанням суперечностей між провідними державами, що завершували поділ світу. Повсюдно посилювалися націоналістичні настрої. Формулюючи свої інтереси, правлячі кола кожної з європейських країн прагнули представляти їх як народні сподівання. Збройні сутички й локальні війни відбувалися майже безперервно. Усе більш небезпечними ставали конфлікти між великими державами через гегемонію в Європі, а також переділ колоній і сфер впливу. Вони стимулювали гонку озброєнь і призвели до Першої світової війни.Створення Троїстого блокуГоловною проблемою європейських держав у їхньому силовому протистоянні були пошуки союзників для забезпечення політичної рівноваги в Європі. У першій половині ХIХ століття європейська політика зводилася до створення коаліцій, що врівноважували міць Франції. Із цією метою, наприклад, у 1815 р., після розгрому Наполеона, Австрія, Великобританія, Пруссія і Росія спробували забезпечити стабільність шляхом створення континентальної системи безпеки — Священного союзу. Але до середини ХIХ століття цей союз розпався через суперечності між його засновниками.В останній третині ХIХ століття міжнародна нестабільність посилилася. Створення Німецької імперії (1871 р.), що продемонструвала свою могутність перемогою над Францією, істотно змінило ситуацію на європейському континенті. Надалі зовнішня політика німецького уряду була спрямована на досягнення домінуючого положення Німеччини в Європі. Щоб позбавити Францію можливості помститися за свою поразку, німецький канцлер О. фон Бісмарк спробував знайти надійних союзників. У 1873 р. йому вдалося створити Союз трьох імператорів — Німеччини, Австро-Угорщині й Росії. Але цей союз виявився не дуже надійним, оскільки Росія виступила на підтримку Франції. Погіршення відносин з Росією підштовхнуло Німеччину до подальшого зближення з Австро-Угорщиною. Хоча Бісмарку й не вдалося схилити австрійський уряд до підтримки Німеччини проти Франції, але все-таки у 1879 р. між Німеччиною й АвстроУгорщиною був підписаний секретний союзний договір про спільну оборону проти нападу Росії. Згодом до цієї коаліції вдалося залучити й Італію, у якої були серйозні суперечності з Францією через контроль над Північною Африкою. 1882 р. Німеччина, Австро-Угорщина й Італія підписали Троїстий союз, спрямований проти Франції і Росії (проіснував до 1915 р.). Німеччина намагалася залучити до участі в союзі й Англію, але ці спроби виявилися марними. Незважаючи на гострі колоніальні суперечності з Францією і Росією, Англія залишалася вірною політиці «блискучої ізоляції» — не хотіла зв’язувати себе довгостроковими договорами з жодною з європейських держав.Отже, виникнення Троїстого союзу поклало початок розколу Європи на угруповання, що ворогували між собою.Посилення англонімецьких суперечностейПісля коронації нового імператора Німеччини Вільгельма II (1888 р.) і відставки Бісмарка (1890 р.) Німеччина стала ще активніше боротися за своє місце під сонцем, робити більш рішучі кроки в політиці. Посилюється її економічна й військова міць, починається будівництво потужного флоту. Правлячі кола Німеччини стали на шлях корінного переділу світу на свою користь.Це стривожило уряд Великобританії — найбільшої колоніальної імперії того часу. Лондон у жодному разі не хотів допустити переділу колоній. Крім того, Великобританія надто залежала від морської торгівлі і вважала свій флот найважливішою гарантією виживання. Тому посилення німецького флоту створювало реальну загрозу морській гегемонії англійців. І хоча до кінця ХIХ століття уряд Великобританії продовжував дотримуватись принципу «блискучої ізоляції», політична ситуація в Європі, що ускладнювалася, підштовхувала Лондон до пошуків надійних союзників проти Німеччини.Створення АнтантиУ 80-ті рр. ХIХ століття відносини між Росією і Німеччиною повільно, але неухильно погіршувалися. У 1887 р. Союз трьох імперій розпався. Зростанням напруженості в російсько-німецьких відносинах спробувала скористатися Франція, яка прагнула перебороти свою зовнішньополітичну ізоляцію. Бісмарк, намагаючись учинити економічний тиск на Росію, закрив царському урядові вихід на німецький грошовий ринок. Тоді Росія звернулася із проханням про позики до французької біржі. І незабаром Франція стає найбільшим кредитором Російської імперії. Зближення республіканської Франції і царської Росії полегшувалося тим, що між ними не існувало серйозних суперечностей ні з питань європейської політики, ні з колоніальних проблем.На початку 90-х рр. ХIХ століття військово-політичне зближення двох країн знайшло своє юридичне оформлення. У 1891 р. між Росією і Францією був підписаний консультативний пакт, а в 1893 р. — секретна військова конвенція про спільні дії у війні проти Німеччини. Підписання цієї конвенції завершило оформлення франко-російського союзу.Здавалося, що утворення франко-російського союзу створювало противагу Троїстому пакту і тим самим стабілізувало ситуацію в Європі. Але реальне виникнення цього союзу тільки підхльоснуло суперництво між двома блоками, тепер уже цілком визначеними, оскільки ніхто з їхніх керівників не збирався жертвувати інтересами фінансової олігархії своїх країн.Отже, досягнутий баланс у Європі був нестійким. Тому обидва блоки прагнули залучити на свій бік нових союзників.Нова політична ситуація позначилася на позиції Великобританії. Територіальні домагання Німеччини, що швидко зростали, збільшення її економічного і військового потенціалу, а головне — витіснення з деяких ринків англійських товарів німецькими примусило керівників Великобританії переглянути свою традиційну політику «блискучої ізоляції». У 1904 р. було підписано англо-французьку угоду про розподіл сфер впливу в Африці. Ця угода одержала назву Антанта (від франц. «згода»). Вона відкривала можливості для широкого співробітництва двох країн проти Німеччини (хоча про неї в документі не було сказано жодного слова). Зростання зовнішньополітичної активності Німеччини примусило Францію і Великобританію в 1906 р. домовитися про військове співробітництво.З метою остаточного визначення місця Росії в системі європейських союзів необхідно було врегулювати відносини з партнером Франції — Великобританією. У 1907 р. після тривалих переговорів за сприяння Франції вдалося укласти англо-російську угоду про поділ сфер впливу на Середньому Сході. Ця угода відкрила можливість співробітництва Росії і Великобританії проти Німеччини. Англо-російська угода 1907 р. завершила формування нового воєнно-політичного блоку, що увійшов в історію як Антанта.Отже, перегрупування сил у Європі в основному завершилася. Європа остаточно розкололася на два конфронтуючі між собою військові блоки.Міжнародні кризи та конфлікти на початку XX століттяШвидкий промисловий розвиток провідних країн світу наприкінці ХIХ століття призвів до загострення їхнього суперництва за джерела сировини, ринки збуту й сфери прибуткових капіталовкладень. Держави стали обмежувати конкуренцію на міжнародних ринках і перейшли до їхнього поділу. Невтримний колоніальний поділ світу підштовхував людство до військової катастрофи. Про це свідчили міжнародні кризи й локальні війни, що почастішали з кінця ХIХ століття і поки що відбувалися за межами або на периферії Європи.— У 1894–1895 рр. відбулася японо-китайська війна, у результаті якої Японія захопила ряд китайських територій (острів Тайвань і Пескадорські острови).— У 1898 р. спалахнула американо-іспанська війна — перша війна за переділ світу. До США, які одержали в цій війні перемогу, відійшли колишні іспанські володіння — острови Пуерто-Рико і Гуам. Куба була проголошена «незалежною», але фактично потрапила під протекторат США. Американці також захопили Філіппіни, заплативши Іспанії компенсацію в розмірі 20 млн. доларів.— У 1899–1902 рр. відбулася англо-бурська війна (бури — нащадки голландських, французьких і німецьких поселенців на півдні Африки), у результаті якої Великобританія захопила дві бурські республіки у Південній Африці — Трансвааль і Оранжеву республіку. Ці території були багаті на алмази і золото. Після перемоги над бурами англійці об’єднали в суцільний масив свої володіння на півдні Африки.— У 1904–1905 рр. відбулася російсько-японська війна. У результаті своєї перемоги Японія одержала південну частину російського острова Сахалін, а також території, орендовані Росією в Північно-Східному Китаї. Восени 1905 р., скориставшись перемогою над Росією, Японія нав’язала протекторат Кореї (у 1910 р. Корея стала японською колонією).— У 1905–1906 рр. виникла перша марокканська криза — гострий конфлікт між Німеччиною, Великобританією і Францією за панування в Марокко. Німцям не вдалося взяти участь у розділенні цієї країни. Вона потрапила під контроль Франції і частково Іспанії.— У 1908–1909 рр. виникла боснійська криза. Австро-Угорщина приєднала до себе давно окуповані її військами Боснію і Герцеговину. Це поставило під загрозу існування незалежної сербської держави. Сербія готувалася дати відсіч будь-якому вторгненню, розраховуючи на допомогу Росії. Але Росія не була готова до війни з Австро-Угорщиною, на боці якої виступала Німеччина. Тому російський уряд, а слідом за ним і сербський, були змушені визнати владу Австро-Угорщини над Боснією і Герцеговиною.— У 1911 р. виникла друга марокканська криза. Вона була викликана тим, що Німеччина направила до берегів Марокко свій військовий корабель і заявила про намір захопити частину території цієї країни, де вже хазяйнувала Франція. Конфлікт міг призвести до війни. Але Німеччина не зважилася на зіткнення з Антантою і була змушена відмовитися від втручання в марокканську проблему.— У 1911 р. відбулася італо-турецька (Триполітанська) війна. Користуючись слабкістю Османської імперії, Італія захопила останні турецькі володіння в Північній Африці — Триполітанію і Кіренаїку. На базі цих територій була створена італійська колонія Лівія.Ї У 1912–1913 рр. відбулися дві Балканські війни (див. розділ «Виникнення незалежних держав на Балканах»).Гонка озброєньНапруженість, що наростала у відносинах провідних держав, супроводжувалась шаленою гонкою озброєнь. З 1883 р. по 1903 р. тільки в європейських країнах військові витрати зросли майже вдвічі, а чисельність солдатів збільшилася на 25 %.Найбільш активно йшов процес нарощування військово-морських сил. Так, наприкінці ХIХ століття німецький військовий флот посідав п’яте місце в Європі і був призначений лише для оборони морського узбережжя. Однак з 1898 р., коли був прийнятий перший морський закон, у Німеччині почалася гонка морських озброєнь, метою якої було подолання переваги Англії на морях. До 1914 р. у Німеччині було прийнято ще чотири програми військово-морських озброєнь.Нарощувала свою військову міць й Англія. У 1905 р. там був закладений броненосець нового типу, названий «Дредноут». Від звичайних він відрізнявся і розмірами, і швидкістю ходу, і більш потужним озброєнням (10 артилерійських гармат великого калібру замість колишніх 4). Надалі однотипні кораблі стали називатися дредноутами. Уряд вважав, що, створивши ці потужні кораблі, він підсилить морську перевагу Великобританії. Він вважав, що Німеччина протягом декількох років не зможе почати будівництво таких кораблів. Але вже в 1907 р. Німеччина спустила на воду відразу 5 дредноутів.В 1912 р. рейхстаг прийняв доповнення до закону про флот, відповідно до якого військово-морський флот Німеччини був істотно збільшений за рахунок великих бойових кораблів. Англія відповіла на це рішенням будувати надалі два кораблі у відповідь на один німецький («два кілі проти одного»).Зростала чисельність сухопутних збройних сил. У 1913 р. Франція прийняла закон про перехід від дворічного на трирічний термін військової служби, що повинно було збільшити чисельність французької армії мирного часу на 50 %. Розширювала свій кадровий склад російська армія. Гарячково збільшувала свою сухопутну армію Німеччина. Разом зі своєю спільницею Австро-Угорщиною до 1914 р. вона мала у своєму розпорядженні 8 млн. чоловік, навчених військової справи.Відбувалося переозброєння армій розвинених країн. Для створення новітніх систем озброєнь широко використовувалися досягнення науково-технічного прогресу. Завдяки розвиткові металургії і хімії стало можливим удосконалення вогнепальної зброї. Наприкінці ХIХ століття з’явився перший станковий кулемет, винайдений Х. Максимом, різні скорострільні й далекобійні гармати, розривні шрапнельні снаряди, бездимний порох. Російський конструктор С. Мосін у 1891 р. створив магазинну трилінійну гвинтівку. Виробництво й упровадження нових видів озброєнь викликали значне збільшення військових витрат.За період з 1901 р. по 1913 р. великі держави витратили на військові потреби 90 млрд. марок. Лідерство в гонці озброєнь залишалося за Німеччиною. Німецька армія була технічно краще оснащена, ніж французька і російська. Спираючись на свій економічний потенціал, Німеччина встигла краще й швидше за інші країни підготуватися до війни.3. Формування регіональних конфліктів Перший тур "холодної війни" призвів до виникнення регіональних конфліктів, через які пролягла лінія протистояння між наддержавами. Одним з найбільш небезпечних був конфлікт в Кореї.Не бажаючи втрачати свою зону впливу, США втрутились в цей конфлікт. 15 вересня 1950 р. багатонаціональні сили, основу яких складали війська США, під прапором ООН висадились в місті Інчхон. Наприкінці жовтня 1950 р. вони вийшли на демаркаційну лінію, що розділяла дві корейські держави, і таким чином визволили Південну Корею. Командуючий багатонаціональними силами, американський генерал Макартур, переконав президента США Трумена у необхідності знищення режиму Кім Ір Сена на Півночі і об’єднання Кореї.Після Другої світової війни остаточно визрів конфлікт на Близькому Сході.Закінчення війни ще більше загострило протистояння між арабами і євреями в Палестині. Прагнучи вирішити цей конфлікт, англійці, які управляли цими територіями, розробили план розподілу Палестини. Араби відкинули цю ідею. По закінченні Другої світової війни стало очевидним проголошення незалежності Палестини. Вона стає місцем постійного насильства. Нарешті Англія передала вирішення палестинського питання ООН, яка розробила і утвердила в 1947 р. план поділу Палестини на єврейську і арабську держави. Після проголошення 14 травня 1948 р. держави Ізраїль сім арабських держав розпочали війну (Перша арабо-ізраїльська війна 1948-1949 рр.). Наприкінці 1949 р. при посередництві ООН було укладено перемир’я і встановлено демаркаційну лінію. Ізраїль відстояв своє право на існування, хоча арабські держави його так і не визнали. Арабська палестинська держава не була створена. Частину її території захопив Ізраїль, Західний берег річки Йордан ввійшов до складу Йорданії, сектор Газа був захоплений Єгиптом.У подальшому араби і євреї воювали ще чотири рази в 1956, 1967, 1973 та 1982 рр.У 40-х роках виник конфлікт на півострові Індостан. У 1947 р. британський парламент розробив план переходу Індії до незалежності. Планувалось колонію Індія поділити за релігійною ознакою на дві держави: Індію і Пакистан. Територіальні розмежування супроводжувались міжобщинними зіткненнями, в результаті яких загинуло близько 1 млн. чол., а біженцями стали 8 млн чол. Під час цих зіткнень виникли територіальні суперечки між Індією та Пакистаном через князівство Кашмір. Так сформувався індо-пакистанський конфлікт, який дає про себе знати й сьогодні. Ці дві країни воювали у 1965 р. і 1971 р.У 40-х роках Англія, Франція, Голландія почали колоніальні війни, які з перервами і змінним успіхом точились до початку 60-х років, поки великі колоніальні держави остаточно змирились з втратою колоніальних володінь. Найбільш криваві і тривалі війни в 40-50-ті роки вела Франція в Індокитаї і Алжирі, Голландія в Індонезії, Англія в Малайзії





Дата добавления: 2016-03-27; просмотров: 263 | Нарушение авторских прав


Рекомендуемый контект:


Похожая информация:

Поиск на сайте:


© 2015-2019 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.001 с.