Рослини, які містять глікозиди: віка, конюшина, льон звичайний

Глікозиди - складні ефіроподібні органічні речовини рослинного походження, які складаються із глікону- цукристої частини і аглікону - органічної речовини.

Під впливом ферментів глікозиди в рослинах чи шкт гідролізуються із утворенням глікону і аглікону.

Цукриста частина є джерелом енергії, а аглікон проявляє специфічну дію.Глікон являється провідником аглікону, сприяє швидкому його всмоктуванню.

Глікозиди діляться на 4 групи:

1.Глікозиди із азатмістким агліконом, при розщепленні яких утворюється синильна кислота (цианглікозиди) - сорго, вика, конюшина, льон, люцерна;

2.Глікозиди із азот- і сірковмістним агліконом (тіолгікозиди), які під впливом ферментів утворюють єфірні олії - рапс, гірчиця польова, редька дика;

3.Глікозиди з безазотистим агліконом, діють переважно на серцево- судинну систему - конвалія, наперстянка;

4.Сапонін-глікозиди, володіють гемолітичними і піноутворюючими властивостями - бобові, лютикові, пасльонові.

Віка ярова (мишачий горошок) — однорічна трав'яниста рослина висотою до 60 див. Стебло розгалужене, листя вузьке, квітки великі, блідо- фіолетові. Плід — боб. Широко культивується як кормова культура, частіше в суміші із злаковими травами. Зелена рослина, але особливо насіння, містять глікозиди Віцин і віціанин, при гідролізі яких утворюється синильна кислота. Глікозиди накопичуються не завжди, а тільки за певних кліматичних умов.

Конюшина лугова (червона) — за несприятливих для розвитку умов (заморожування, сильна засуха і ін.), в молодих рослинах до зав'язування плодів накопичуються ціаногенні глікозиди.

Льон звичайний (посівний) — однорічна рослина висотою до 100 див. Стебло прямої, на кінці волотисто-гіллястий; листя дрібне, ланцетове. Квітки п'ятірні, блакитні; плід — коробочка, що містить блискуче плоске насіння. Культивується в Лісостепі і Поліссі як технічна культура.

Зелені рослини до і після цвітіння, а також плодова коробочка і насіння містять глікозид линамарин, який під впливом ферменту линазьі у присутності води гидролизуется з утворенням синильної кислоти.

Лядвенец рогатий — багаторічна трав'яниста рослина висотою до 40 див. Стебло густооблиственньш, листя трійчасте з невеликими прилистниками, квітки яскраво-жовті, зібрані в зонтиковьіе головки. Росте в лісових, лісостепових і степових зонах, в гірських районах. Відноситься до кращих кормових трав, проте в період цвітіння накопичуються ціаногенні глікозиди, я кі можуть зберігатися і в сіні.

Манник водяний (високий, лепех) — Сіусегіа ациаїіса сем. мятликовьіх — Роасеає — багаторічна трав'яниста рослина висотою до 200 см з повзучим кореневищем. Стебла прямі, товсті, при підставі гладкі; листя лентовиднолинейньїе тонкозаостренньїе, з верхньої поверхні шорсткі. Суцвіття — багатоколоскова мітелка. Росте по берегах озер, річок і в струмках Європейської частини СРСР, в Сибіру і на Кавказі. Ціаногенні глікозиди накопичуються в молодих рослинах, особливо в отаві.

Сорго — багаторічні або однорічні кущисті трав'янисті рослини. Листя широколінійне, суцвіття — пірамідально-яйцевидна багатоколоскова мітелка; колоски ланцетові.

ЕТІОЛОГІЯ. Отруєння с.г тварин ціаногенними рослинами реєструють у всіх країнах світу. Інтоксикації зазнають в.р.х., коні, вівці, свині та свійська птиця.

Найбільш чутливі до отруєння жуйні тварини. Коні хворіють рідше, оскільки вони довго пережовують корм, а сірка, що є у слині, нейтралізує синильну кислоту.

Отруєння виникає при поїданні сорго, вики ярової, конюшини, льону, люцерни, проса. Отруєння буває після поїдання зеленої маси рослин, які містять нітроглікозиди, а також після згодовування силосу, сінажу та сіна, приготовлених з цих рослин.

Синильна кислота утворюється із нітроглікозидів під впливом ферментів рослин при зігріванні в купах та мацерації в рубці. Під час сінокосіння ціаногенні речовини нагромаджуються при повільному висушуванні, а при швидкому – кількість їх зменшується і через 2 місяці їх не знаходять. У силосованих кормах синильна кислота зберігається понад два роки. У запліснявілій траві її буває до 165 мг в 1 кг. Смертельна доза синильної кислоти для великих тварин 0,4 – 0,5 г, овець – 0,1 г. Отже при вмісті 25 мг синильної кислоти в 1 кг суданської трави отруєння корів настає при поїданні 16-20 кг корму.

ПАТОГЕНЕЗ. Утворившись у рослинних кормах або у шлунково-кишковому каналі, синильна кислота швидко всмоктується у кров і легко проникає через клітинні мембрани всіх органів у цитоплазму, де блокує дихальний фермент – цитохромоксидазу, внаслідок чого тканини дуже мало або зовсім не споживають кисню.

Настає кисневе голодування мозку, що призводить до порушення усіх життєво важливих центрів. Кисень, не спожитий тканинами, нагромаджується і венозній крові і вона набуває світло-червоного кольору. Смерть настає від зупинки дихання.

СИМПТОМИ. Отруєння може перебігати блискавично та гостро, що залежить від дози синильної кислоти. Перші симптоми появляються через 15-30 хв. і дуже рідко – через 1 годину. У тварин, незалежно від виду, відмічається сильне збудження, вони видають різні звуки, падають у нападах судом, б’ють кінцівками, очні яблука випнуті назовні, тварини гарячково хапають зубами землю і швидко протягом кількох хвилин, гинуть від асфіксії.

При гострій формі перші симптоми у в.р.х. появляються через 30-60 хв після поїдання ціаногенного корму. Спочатку спостерігається хитка хода, посилене та напружене дихання, посилена салівація, блювання чи позиви до нього, атонія рубця, нерідко профузний пронос. Усі видимі слизові оболонки мають яскраво-червоний колір. Щоб полегшити дихання корови витягують шию, піднімають голову догори. Пізніше дихання стає повільнішим, проявляється окремими судорожними, часто переривчатими вдихами з довгими паузами (диспноетична стадія). Тварина раптово падає на землю, у неї з’являються напади сильних судом (конвульсивна стадія). У подальшому зменшується частотаскорочень серця, знижується кров’яний тиск, розвивається синюшність слизових оболонок (асфіксична стадія). Виникає коматозний стан, і дуже часто смерть настає протягом двох годин.

У свиней симптоми отруєння починається з безпричинного збудження, а потім розвиваються симптоми, подібні до прояву отруєння у в.р.х.. Іноді у хворих свиней спостерігають позу “сидячої собаки “, яку вони приймають з тим, щоб полегшити дихання. Перед смертю при коматозному стані температура тіла сильно знижується.

ПАТОЛОГО - АНАТОМІЧНІ ЗМІНИ. Труп помітно здутий. Пінисті, нерідко жовтого або зеленого кольору виділення з носових ходів та ротової порожнини. Вміст передшлунків з характерним запахом гіркого мигдалю (краще відчувається при підігріванні). При блискавичному перебігу слизові оболонки шлунка та кишок гіперемовані, часто темно червоного кольору з синюшним відтінком. При гострому перебігу відмічається різної інтенсивності геморагічне запалення слизової оболонки та підслизового шару рубця і сичуга у жуйних та шлунка у тварин інших видів. Слизова оболонка сичуга легко відшаровується і знімається, а тонкого відділу кишечнику – потовщена і гіперемійована, у нирках – застій крові, інколи печінка має жовтуватий відтінок. Судини брижі та головного мозку наповнені кров’ю. В початковій стадії отруєння та у тварин які щойно загинули, кров у венах світло-червоного кольору. Легені також світло – червоні з ознаками гострого набряку.

ДІАГНОЗ. Ставлять на основі комплексних досліджень. Важливе значення має детальний анамнез, аналіз клінічних симптомів захворювання, і результатів розтину (запах мигдалю, світло-червона кров у венах). Але остаточне підтвердження діагнозу дає хімічне дослідження кормів та хімусу на вміст синильної кислоти.

Після загибелі тварин пат матеріал слід зразу ж відбирати і відправляти в лабораторію, оскільки синильна кислота у трупному матеріалі може швидко розкластися з утворенням аміаку та мурашиної кислоти.

Завжди необхідно виключати інфекційні захворювання, і насамперед - блискавичну форму сибірки.

ЛІКУВАННЯ. З метою знешкодження синильної кислоти у шлунково-кишковому каналі всередину дають окислювачі: 1%- ний розчин перекису водню – 800-1000 мл дорослим тваринам або розчин калію перманганату (1: 1000) – 500-1000мл. Для нейтралізації синильної кислоти, яка всмокталась у кров, внутрішньовенно вводять один з найбільш ефективних антидотів – 10%-ний розчин натрію тіосульфату в дозі 1-2 мл на 1 кг маси тварини, який переводить токсичну синильну кислоту в нетоксичні роданисті сполуки.

Висока лікувальна ефективність досягається внутрішньовенним введенням 40%-ного розчину глюкози в дозі 1 мл на 1 кг маси тварини. Глюкоза вступає у взаємодію з синильною кислотою і утворює нетоксичні ціаногідрини. Крім того, вона стимулює дихання та функцію серцево-судинної системи.

Добрий результат дає поєднання внутрішньовенного введення хромосмону чи метиленового синього з наступною ін’єкцією натрію тіосульфату.

Крім специфічних антидотів, рекомендується призначити розчин лобеліну гідро хлориду або цититону, кофеїну бензоат натрію, кардіаміну, які збуджують дихання та серцеву діяльність.

Профілактика

1.контроль за згодовуванням ціаногенних рослин і приготованих з них кормів.

2.під кормові ціаногенні культури не можна вносити високі дози азотних добрив;

3.не можна вьіпасать на них голодних тварин, для чого необхідно організувати попередню їх підгодівлю;

4.не можна пасти худобу за несприятливих кліматичних умов (відразу після дощу, по росі, після заморозків, вдень в сильну жару краще організувати нічне пасіння).

5.Зелену масу ціаногенних рослин краще засилосувати або висушити на сіно

6.перед згодовуванням зробити хімічний аналіз кормів на зміст ціанидів, за наявності яких годувати не дозволяється.

7.Льняну макуху можна згодовувати тільки в сухому вигляді і невеликими порціями, заздалегідь дослідивши їх на наявність ціанидів