Після Жовтневої революції акціонерні товариства були націоналізовані (спочатку акціонерні банки, а згодом і решта акціонерних товариств), а нормативні акти дореволюційної Росії, що регулювали їхню діяльність, - скасовані.
Однак у період НЕПу з метою відбудови зруйнованої громадянською війною економіки були відновлені ринкові елементи господарювання (в т. ч. і акціонерна форма підприємницької діяльності), що законодавче було закріплено в Декреті РНК від 4 квітня 1922 р. "Про заснування Головного комітету у справах концесій і акціонерних товариств" (передбачав порядок затвердження статутів акціонерних товариств за умови попереднього розгляду урядом або зазначеним комітетом), Постанові ВЦВК від 22 травня 1922 р. "Про основні приватні майнові паї" (громадянам дозволялося створювати акціонерні товариства). Тимчасових правилах про порядок заснування і відкриття діяльності акціонерних товариств та про відповідальність їх засновників та членів правління", затверджених РПО 1 серпня 1922 р. (регулювали організацію та діяльність акціонерних товариств до введення в дію Цивільних кодексів союзних республік, у т. ч. Української РСР, який було прийнято 1922 р. і мало чим відрізнявся від прийнятого того ж року Цивільного кодексу Російської Федерації).
Правове становище акціонерних товариств згідно з зазначеними нормативними актами відрізнялося такими характерними рисами:
мінімальна кількість засновників - 5 осіб;
мінімальний розмір статутного капіталу залежав від сфери діяльності товариства: для ломбардів та золотодобувних підприємств - 25 тис. крб., а для інших товариств - 100 тис. крб.;
визнання права власності товариства на майно, що вносилося як плата за акції, вироблену продукцію, отримані доходи та набуте на інших законних підставах майно;
мінімальна номінальна ціна акцій становила: для золотодобувних підприємств - 25 крб., для решти товариств -100 крб.;
свобода відчуження акцій передбачалася для акцій на пред'явника, а щодо іменних акцій припускалася можливість обмеження їх відчуження з фіксацією відповідних положень у статуті товариства;
статут товариства затверджувався Урядом СРСР і реєструвався в Наркоматі внутрішньої торгівлі СРСР або УРСР;
передбачалася можливість вибору дво- або триланкової системи управління;
розподіл прибутку товариства між акціонерами відбувався зазвичай залежно від кількості акцій, що належали кожному акціонеру;
обов'язковість публікації балансів (річних, у деяких випадках - шестимісячних) акціонерних товариств в УРСР- у газеті "Вісті", в РРФСР - в "Економічному житті";
жорсткий контроль за діяльністю цих товариств з боку держави, яка часто-густо брала в них участь.
Після завершення НЕПу сфера функціонування акціонерних товариств різко звужується. Більшість з них перетворюються на трести (форма державних господарських організацій, що виконували подвійні функції:
управління підприємствами, що входили до їх складу, а також безпосереднє здійснення господарської діяльності за допомогою структурних підрозділів, що не мали статусу юридичної особи). Акціонерні товариства, що залишилися, обслуговували переважно зовнішньоекономічну діяльність держави. їх правове становище регулюється Положенням про акціонерні товариства, затвердженим ЦВК і РНК СРСР 17.08.1927 р. Зазначене Положення передбачало для таких товариств мінімальну кількість засновників (3 особи), можливість випуску лише іменних акцій; створення за участю держави та під її контролем.
Після Великої Вітчизняної війни акціонерні товариства за участю іноземного елементу діяли на підставі Потсдамської угоди.
Прийняте в 1965 р. Положення про державне підприємство скасувало Положення про акціонерні товариства 1927 р., хоча деякі з них і далі існували (Зовнішторгбанк, Інтурист та ін.).
Для 70-80-х років характерним є занепад акціонерної справи в Радянському Союзі. Однак із започаткуванням економічної реформи в другій половині 80-х років постановою Ради Міністрів СРСР від 15 жовтня 1988 р. легалізується акція як вид цінного паперу. Але ці акції не пов'язуються взагалі з акціонерним товариством. Їх випуск дозволявся державним підприємствам та об'єднанням для розповсюдження серед своїх працівників з метою заохочення у більш ефективній праці (по акціях виплачувалися дивіденди як частина прибутку, що розподілялася між працівниками через володіння акціями). Фактично так звана "акція" не мала основних ознак класичної акції і не надавала (крім права на отримання дивідендів) відповідних прав:
участі в акціонерному товаристві, в його управлінні, в розподілі майна товариства у разі його ліквідації тощо. Навіть право участі в розподілі прибутку державного підприємства залежало не стільки від майнової участі працівника в державному підприємстві, як від його трудової участі, яку визначала (відповідно - і розмір дивідендів) рада трудового колективу підприємства.
Відродження акціонерних товариств у більш-менш класичному їх варіанті починається лише на початку 90-х років з прийняття 19.06.1990 р. постанови Ради Міністрів СРСР № 590, яка затвердила Положення про акціонерні товариства та товариства з обмеженою відповідальністю, що визнавало акціонерні товариства власником майна; передбачало мінімальну кількість засновників - 2 особи; встановлювало мінімальний розмір статутного капіталу 500 тис. крб., обов'язковість резервного фонду у розмірі щонайменше 15% статутного і мінімальну номінальну вартість акцій - 100 крб.; для громадян передбачалися лише іменні акції, а для юридичних осіб -іменні та на пред'явника; закріплювалася триланкова система управління товариством.
Після розпаду СРСР у колишніх його республіках, що набули статусу незалежних держав, були прийняті спеціальні закони що визначили правове становище акціонерних товариств. Так, на території РФ нині діють: Закон від 26.12.1995 р. "Про акціонерні товариства" і Закон 19.07.1998 р. "Про особливості правового становища акціонерних товариств працівників (народних підприємств)". У Республіці Бєларусь - Закон від 9.12.1992 р. "Про акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю і товариства з додатковою відповідальністю", в Республіці Казахстан - Закон від 10.07.1998 р. "Про акціонерні товариства", в Литовській Республіці - Закон від 1994 р. "Про акціонерні товариства", що діє в редакції Закону від 10.02.1998 р. В Естонії правове становище акціонерного товариства регулюється Комерційним кодексом 1995 року.
