Елементи акціонерних товариств деякі науковці віднаходять і в Давній Греції в VІІІ-VІ століттях до н. е. Тут виникли своєрідні товариства:
а) за участю купців, які вели морську торгівлю, та їх позичальників, які часто-густо ставали компаньйонами власника судна;
б) з ремісників для спільного збуту товарів;
в) земельні товариства, які також виконували функції охорони від зовнішніх ворогів.
Стародавній Рим увібрав у себе надбання підкорених ним народів, а також греків-колоністів, що
Асимілювалися серед місцевого населення і відповідно принесли досвід організації господарського життя. Це дозволило створити нові організаційно-правові форми господарювання, серед яких слід виділити:
договірне товариське об'єднання (societas) - прототип сучасного простого товариства (договору про сумісну діяльність-за Цивільним кодексом 1963 р.); ця форма підприємницького об'єднання грунтувалася на договорі між кількома особами, що укладався для досягнення спільної господарської цілі шляхом об'єднання майна учасників та їх особистої участі. Зазначене товариське
об'єднання самостійним суб'єктом права не вважалося, а його учасники діяли від власного імені; прибутки та збитки від діяльності такого товариства розподілялися між його учасниками згідно з умовами договору, а за відсутності в ньому таких положень - порівну. Особливо популярними були товариства, учасники яких об'єднували не все своє майно, а лише його частину (societas quaestus);
організація корпоративного типу, що стала прообразом інституту юридичної особи (universitatas corpus). Вона визнавалася нарівні з фізичними особами самостійним суб'єктом права; мала відокремлене від членів корпорації майно; відповідальність корпорації також відокремлювалася від відповідальності її членів. За імператора Августа склався дозвільний характер створення корпорацій. Хоча римські юристи не створили закінченого вчення про правоздатність корпорації, чимало науковців вважають закладені в ній вищеназвані принципи притаманними не лише юридичній особі, а саме акціонерному товариству (societas anonimum);
товариство публікантів (societates vecigalium publicanorium) - змішана форма societas і universitatas, які багатьма дослідниками трактуються першими реальними прообразами акціонерного товариства.
В епоху середньовіччя розвиток господарських відносин також сприяв удосконаленню організаційно-правових форм господарювання, певним чином підготувавши під?рунтя для виникнення акціонерних товариств. У зв'язку з цим слід згадати такі середньовічні організації:
гільдії купців, які створювалися шляхом об'єднання коштів членів гільдії для досягнення певної
господарської мети та обмеження ризику окремих купців, хоча і з солідарною відповідальністю останніх;
пайові товариства, що діяли в XII ст. на півдні Франції (мукомельні) та в Німеччині (гірничодобувні), створювалися на пайових засадах; паї (кукси - в німецьких гірничодобув них товариствах) вільно відчужувалися; управління діяльністю товариства здійснювалося за допомогою загальних збо-рів пайовиків та виконавчого органу, що обирався зборами (в Німеччині - шахтмейстером, що був відповідальним перед державою);
морські товариства, що створювалися в морській торгівлі і в хрестових походах з метою придбання та експлуатації корабля, котрий становив головну цінність (майно) товариства. Учасники такого товариства - патрон (організатор і виконавчий орган товариства) і рядові учасники (брали майнову участь у товаристві, вносячи рівні за розмір рами паї, а також контролювали діяльність патрона, який був підзвітний зборам учасників);
генуезькі маони (товариства з торговими цілями як об'єднання державних кредиторів), що надавали державі позики, для погашення яких і сплати високих відсотків держава надавала організації кредиторів - маонам право управляти державними боргами та збирати доходи для погашення державних боргів. Частка участі в капіталі іменувалась loca, право власності на яку фіксувалося в спеціальних книгах маонів; loca вільно відчужувалася з відповідною фіксацією у цій книзі. Управління маоном здійснювалося за допомогою зборів учасників, які збиралися не рідше одного разу на рік і вирішували питання розподілу доходів та обирали раду з п'яти осіб, що діяла в перерві між зборами, і збирачів доходів.
Необхідні витрати за згодою ради або її більшості здійснював головнокеруючий;
генуезькі банки - кредитні установи, учасниками яких були державні кредитори (найбільш відомий - банк Св. Георгія);
створювалися з тією ж метою, що і маони (для погашення боргів уряду та збирання доходів); основний капітал складався з боргів уряду і поділявся на паї (loca); управління здійснювалося за допомогою органів: а) загальних зборів, що складалися з 480 членів, кожний з яких мав володіти щонайменше 10 паями; б) виконавчого органу - ради протекторів, члени якого обиралися на один рік за наявності значного майнового цензу (за умови володіння значною часткою паїв).
Маони та генуезькі банки вважаються початковою формою акціонерних товариств, на відміну від інших, згаданих тут форм організації купців, що були лише прообразами цих товариств.
Паралельно з практикою створення та діяльності згаданих організаційно-правових форм починають формуватися витоки акціонерного законодавства у формі звичаїв, судових прецедентів, що стали частиною станового права купців (jus mercaturum).
Безпосередній період створення акціонерних товариств (компаній) тісно пов'язаний з Англією та Голландією кінця XVI - початку XVII ст., коли бурхливого розвитку набула морська торгівля, пов'язана з великими географічними відкриттями - Індії та Нового Світу, а також значним пожвавленням торгівлі з Африкою, певною мірою - з Росією.
З перших акціонерних компаній найбільш відомими були дві Ост-Індські компанії - голландська та англійська. Перша виникла 1594 р. і складалася спочатку з 10 учасників, згодом у результаті поглинання інших компаній - з 18; діяла 2 роки;
основною майновою базою був не корабель, а капітал, що витрачався на експедицію у складі кількох кораблів;
майнові елементи (участь у капіталі) домінували над особистими (участь в експедиції). На базі цієї компанії та кількох інших 1602 р. була створена одна об'єднана Ост-Індська компанія строком на 10 років. При цьому передбачалося, що остаточний розподіл прибутку між учасниками та їх вихід з компанії мав відбуватися після завершення зазначеного строку, однак вже через 5 років значна прибутковість і популярність компанії дозволила зробити для учасників вільним вихід з неї.
Капітал компанії становив велику для того часу суму -6,5 млн флоринів і поділявся на рівні частки, що іменувалися акціями (вартістю 500 флоринів); акції вільно відчужувалися з відповідною фіксацією в книзі компанії. Таким чином, ця об'єднана Ост-Індська компанія мала такі основні характерні ознаки акціонерного товариства:
поділ капіталу на визначену кількість часток рівної номінальної вартості, що іменувалися акціями і виражалися в акціях як цінних паперах;
учасник компанії іменується "акціоніст" (згодом ця назва була витіснена французьким терміном "акціонер");
установлення мінімального розміру частки акціонера, що відповідала номінальній вартості однієї акції як цінного паперу;
принцип вільного відчуження акцій, а, отже, вільного виходу з товариства;
обов'язковість для учасників лише майнової участі.
У той же час компанія створювалася з дозволу та активного втручання уряду. Спочатку управління справами компанії здійснювали директори камер, що призначалися урядом з числа акціонерів. Згодом з'являється ідея верховенства загальних зборів акціонерів, перед якими мають звітувати директори камер. Реформа 1622 року започаткувала виборність виконавчого органу, а успішний перебіг справ дозволив компанії започаткувати виплату дивідендів (1604 чи 1609 рр.).
За зразком нідерландської Ост-Індської компанії були створені Вест-Індська, Суринамська та ін. Згодом аналогічні компанії започатковуються і в інших країнах.
Майже паралельно з голландською була заснована і англійська Ост-Індська компанія, ініціатива створення якої, на відміну від першої, походила більше від приватних осіб, ніж від уряду. Створення цієї компанії відбулося на базі союзу окремих товариств (за сучасною термінологією - шляхом реорганізації останніх у формі злиття) для протистояння голландській конкуренції. Англійська Ост-Індська компанія мала права корпорації та привілеї по вивезенню-ввезенню товарів; акціонерний капітал - 1 млн фунтів стерлінгів;
номінальна вартість однієї акції становила 50 фунтів стерлінгів, а згодом - 100; право на участь у компанії мали лише англійці;
дозволялось розстрочення оплати акцій з початковим внеском 5 фунтів стерлінгів; існував майновий ценз на право голосу (володіння акціями на суму в 500 фунтів стерлінгів) і на право бути обраним у директори (2 тис. фунтів стерлінгів);
управління здійснювалося за допомогою органів: загальних зборів (вищий орган) і виконавчого - директорів, що обиралися загальними зборами більшістю голосів.
За прикладом англійської Ост-Індської компанії були створені інші, а до XVIII ст. акціонерна справа набула широкого розповсюдження в країні. Діяльність акціонерних компаній регулювалася локальними нормативними актами. Однак у результаті численних фінансових порушень та махінацій (так зване "фіктивне засновництво" з метою використання засновниками зібраного за рахунок підписчиків капіталу у власних інтересах без наміру започаткувати реально діючу акціонерну компанію) почало формуватися акціонерне законодавство, одним з перших актів якого став
Закон 1720 р. "Про бульбашкові компанії", який заборонив усі акціонерні компанії, "створені на шкоду та розорення добрих підданих її величності". Цей закон діяв до 1825 р., а тому протягом всього XVIII ст. характерним для акціонерного права Англії було значне втручання держави в діяльність акціонерних компаній шляхом жорсткого регулювання, обмеження прав та свобод акціонерів (у т. ч. права відчуження акцій).
У XIX ст. відбувається значна демократизація діяльності акціонерних компаній:
1825 р. скасовується дія Закону "Про бульбашкові компанії";
Законом 1844 р. (Роберта Пиля) введено державну реєстрацію акціонерних компаній, з моменту якої останні отримують права юридичної особи; започатковано принцип публічності діяльності цих компаній, а обмежена відповідальність дозволялась лише за спеціальним урядовим дозволом;
актами про компанії 1856 і 1857 рр. було передбачено обмеження відповідальності акціонерів як однієї з основних ознак акціонерного товариства.
У Франції започаткування акціонерної форми підприємництва відбувалося насильницьким шляхом - за ініціативою і підсиленим королівським контролем, що стало однією з головних причин невдач створених у першій половині XVII ст. акціонерних товариств для проведення морських експедицій.
Законодавче врегулювання акціонерна справа знайшла в Торговому кодексі Наполеона 1807 р., який передбачав акціонерні товариства і акціонерну командиту (різновид коман-дитного товариства, вкладники-командитисти якого мають статус акціонерів). Якщо акціонерні товариства створювалися у дозвільному порядку, то акціонерна командита підкорялася досить простим правилам створення командитного товариства, що і стало причиною її популярності.
У Німеччині акціонерне право з'явилося в XIX ст. Норми про акціонерні товариства спочатку було включено до першого німецького Торгового уложення, а згодом - до Німецького торгового уложення 1897 р. Хоча німецький уряд легалізував акціонерну форму підприємницької діяльності пізніше за своїх сусідів, однак це дозволило використати йому більшість досягнень своїх попередників і уникнути частини їхніх помилок.
Для акціонерного права XX ст. притаманні перехід від дозвільної системи до нормативно-явочної. Акціонерні товариства стають основною правовою формою організації великих та середніх підприємств, що залучають кошти великої кількості осіб. Враховуючи суспільну вагу акціонерних товариств і небезпеку порушення суспільних інтересів у процесі їх створення, функціонування та припинення діяльності, їх правове регулювання на рівні закону посилюється. У зв'язку з цим в країнах, де норми про акціонерні товариства включалися до Торгових кодексів (Франції, Німеччини та ін.), вони виділяються у спеціальні закони, завдяки яким акціонерна форма підприємництва зазнає більш ретельного регулювання з метою захисту суспільних інтересів.
У провідних країнах ринкової економіки акціонерне право зазнало серйозної реформи в 60-х роках XX ст. В Німеччині у 1965 р. був прийнятий Акціонерний закон, який налічує понад 400 статей; у Франції 1966 р. - "Закон про торгові товариства", більшість статей якого присвячена акціонерним товариствам. В Англії правове становище акціонерних товариств визначено Законом 1985 р. "Про компанії", що налічує понад 747 статей і 25 додатків (до прийняття останнього діяли закони про компанії 1948, 1967, 1976,1980,1981 рр.).
