Методи правового регулювання акціонерних правовідносин

Комплексність акціонерних правовідносин зумовлює чисельність методів їх правового регулювання. В акціонерному праві застосовуються ті самі методи правового регулювання, що і в господарському праві. До таких методів належать:

метод автономних рішень (що передбачає можливість прийняття акціонерними товариствами в особі їх органів та посадових осіб останніх самостійно, але в межах закону, юридичне значущих рішень і обов'язок усіх інших суб'єктів не перешкоджати прийняттю і виконанню цих рішень); цей метод широко використовується

(а) засновниками акціонерних товариств, які самостійно обирають вид майбутнього акціонерного товариства, основні його характеристики (розмір статутного фонду, кількість акцій, їх номінальна вартість, предмет діяльності, місцезнаходження акціонерного товариства тощо),

(б) самими акціонерними товариствами (в особі органів управління та посадових осіб) як самостійними суб'єктами господарського права і власниками основного капіталу, на базі якого вони функціонують (зміна основних напрямків діяльності товариства, створення дочірніх підприємств, філій, представництва; вибір контрагентів тощо);

метод владних приписів (передбачає право прийняття юридичне значущих рішень органом господарського керівництва, власником майна, юрисдикційним органом і обов'язок суб'єктів господарювання виконати ці рішення) широко застосовується в процесі державного регулювання створення, функціонування та припинення акціонерних товариств як:

а) суб'єктів підприємницької діяльності, що мають дотримуватися основних засад встановленого в державі господарського порядку, в т. ч. добросовісної конкуренції та антимонопо-льного регулювання;

б) як інституціональних емітентів цінних паперів (акцій); в) як таких суб'єктів господарського права, що суттєво зачіпають суспільні інтереси. Зазначений метод проявляється у встановленні для акціонерних товариств норм імперативного характеру (щодо обсягу і характеру відповідальності засновників акціонерних товариств; щодо видів акціонерних товариств та порядку їх створення; щодо мінімального розміру статутного і резервного фондів; щодо системи органів управління справами акціонерного товариства та розмежування компетенції між ними; щодо порядку скликання загальних зборів товариства та ін. питання);

метод координації або узгодження (передбачає необхідність прийняття юридичне значущих рішень за згодою сторін, шляхом компромісу, як це має місце при підписанні установчого договору між засновниками акціонерного товариства, під час підписки на акції або купівлі-продажу останніх, при укладенні угод акціонерним товариством з третіми особами, акціонерами, посадовими особами органів акціонерного товариства та ін.);

метод рекомендацій (передбачає рекомендацію з боку держави в особі компетентних органів певного порядку дій для акціонерних товариств, що їм адресуються як бажаний для суспільства варіант поведінки без обов'язку виконання рекомендацій). Цей метод широко застосовується в сучасних умовах становлення та розвитку акціонерного законодавства, що часто-густо не враховує динаміку розвитку акціонерних відносин. За допомогою методу рекомендацій держава в особі уповноважених органів намагається усунути прогалини в акціонерному законодавстві (наприклад, затверджені розпорядженням Фонду державного майна України № 71-р від 05.05.1996 р. примірні Статут та внутрішні документи відкритого акціонерного товариства).

Отже, має місце поєднання приватно-правових (автономних рішень, координації, рекомендацій) та публічно-правових (владних приписів) методів правового регулювання. Перші забезпечують захист приватних інтересів конкретної особи як учасника акціонерних правовідносин - самого товариства, їх засновників, окремих передплатників акцій, акціонерів, посадових осіб органів товариства, найманих працівників, кредиторів (право самостійно - але в межах закону реалізувати свої права і виконувати обов'язки, здійснення захисту своїх інтересів), а другі - захист суспільних інтересів у процесі функціонування акціонерних товариств, а саме: інтересів суспільства в цілому, його прошарків і груп (територіальної громади, споживачів, колективу найманих працівників, дрібних акціонерів, що власними силами неспроможні захистити свої інтереси в товаристві, кредиторів останнього) і відповідно проявляються у встановленні законом вимог щодо необхідності дотримання порядку створення товариства, обов'язковості, мінімального розміру та порядку формування статутного та резервного фондів акціонерного товариства, правил здійснення підписки на акції, їх випуску та обігу, системи органів управління акціонерного товариства тощо.