Зв'язок екології з іншими дисциплінами

Будучи за походженням біологічною наукою, екологія нині перетворилася на комплексну міждисциплінарну науку, що вклю­чає разом з біологічними також соціально-економічні, геогра­фічні, духовно-етичні, культурно-естетичні знання і покликана віді­грати важливу роль у формуванні нового, екологічно орієнтова­ного світогляду сучасної людини. У зв'язку з цим сучасні еколо­гічні знання нерозривно пов'язані з іншими сферами наукового знання.

В основі життя лежить обмін речовин між організмами і сере­довищем, що відбувається у вигляді як хімічних процесів в окре­мих організмах, так і складніших процесів, що протікають на рівні екологічних систем і біосфери в цілому, які розглядаються зазвичай як процеси кругообігу речовини й іменуються біогеохі­мічними циклами. Фундаментальні закони фізики – закони термодинаміки, збереження речовини і енергії та ін. – використову­ються при формулюванні основних закономірностей біологічних і фізичних процесів перенесення і перетворення органічної речо­вини в харчових ланцюгах, процесів взаємодії організмів з нежи­вими компонентами навколишнього середовища.

Як результат активного використання людиною природних ре­сурсів виник специфічний вид кругообігу речовини – антропоген­ний кругообіг, названий ресурсним циклом, який є складовою природних біогеохімічних циклів. Тому в хімічній науці сформу­вався новий екологічний науковий напрям – хімія навколишньо­го середовища (хімія води, хімія атмосфери, хімія ґрунтів), що ґрунтується на законах загальної, органічної і неорганічної, фізич­ної і колоїдної хімії та інших розділів хімічної науки.

Загальновідомо, що в результаті інтенсивної діяльності людини на Землі значно погіршилась якість навколишнього середовища, що означає невідповідність умов середовища існування фізіологічним потребам організму. Організм реагує на це різними захворювання­ми, виявлення і лікування яких – це вже завдання медицини.

Медична наука і її галузі – санітарія і гігієна – досліджують наслідки хімічного, біологічного і фізичного (особливо радіаційно­го) забруднення навколишнього середовища в результаті виробни­чої діяльності людей. Одне з основних завдань цих досліджень – визначення норм радіаційної безпеки людей в умовах радіаційних випромінювань, що є предметом радіології. Важлива група завдань пов'язана з визначенням величин граничнодопустимих концент­рацій різних речовин, за яких наявність цих речовин у воді, ґрунті, повітрі або продуктах харчування може розглядатись як відносно нешкідлива для людини та інших організмів. Цим займаються ток­сикологія і її розділ – екотоксикологія, орієнтована на розробку нормативів екологічної безпеки природного середовища в умовах хімічного забруднення. Розробка заходів боротьби з розповсюджен­ням інфекційних захворювань є предметом епідеміології.

Вивчення будь-яких взаємодій між організмами і середовищем може ґрунтуватися тільки на аналізі кількісних показників ста­ну організмів і середовища. Тому такі дослідження можливі лише із застосуванням математичних методів, зокрема, кореляційно­го, кластерного та інших видів аналізу. Кінцевою метою отриман­ня кількісних оцінок є виявлення тенденцій у змінах процесів (біологічних, біохімічних та ін.), що вивчаються, які надалі можуть бути основою для прогнозування станів, змін різних процесів і їх можливих наслідків. Результати таких досліджень за допомогою математичних методів можуть бути представлені у формалізова­ному вигляді (наприклад, апроксимації емпіричних графічних залежностей, рівняння регресії та ін.), що може стати основою для прогнозування процесів, які вивчаються.

Нині великого поширення в екологічних дослідженнях набули методи математичного моделювання – аналітичні, імітаційні, емпірико-статистичні та ін. Вони, особливо імітаційне моделювання, знаходять широке застосування в екологічному прогнозуванні з ви­користанням комп'ютерної техніки та інформаційних технологій. Щоб в умовах сучасного індустріального суспільства забезпе­чити людині прийнятну якість навколишнього середовища, до­тримати нормативів забруднення в місцях мешкання і трудової діяльності, необхідно створити системи моніторингу і контролю якості середовища, комплекси очисних і природоохоронних спо­руд та екозахисної техніки тощо. Але такі системи і комплекси та інші заходи щодо захисту навколишнього середовища і реабі­літації порушеного природного середовища вимагають значних ма­теріальних, людських і фінансових витрат, практично порівнян­них з витратами на основне виробництво. Вибір оптимальних і еко­логічно прийнятних варіантів і стратегій природоохоронної діяль­ності на державному, регіональному або місцевому рівнях мож­ливий тільки на основі застосування економічних методів.

Як показує міжнародний досвід, якість навколишнього середо­вища в будь-якій державі відповідає його економічному стану. Останнім часом стало очевидно, що якість навколишнього середо­вища неможливо підтримувати на прийнятному для безпеки жит­тєдіяльності людини рівні, якщо кардинально не змінити стратегії природокористування. Зробити використання природних ресурсів економним і таким, що не забруднює середовище, покликана нова галузь економічної науки – економіка природокористування.

Конституція України проголошує право громадян на сприят­ливе навколишнє середовище. Проте в процесі природокористу­вання між громадянами, між галузевими відомствами різного рівня виникають суперечності, які зрештою призводять до пору­шення прав громадян на чисте середовище існування і до нера­ціонального, часто хижацького, використання природних ресурсів. Діяльність одних галузей народного господарства може завдава­ти шкоду іншим галузям і суспільству в цілому. Для регулюван­ня цих відносин необхідно мати розвинене правове забезпечення природокористування, що ґрунтується на підпорядкуванні про­мислової, господарської, індивідуальної і суспільної діяльності правовим нормам – законам, указам, ухвалам, інструкціям, які становлять галузь екологічного права.

Філософи всіх часів, починаючи з античності, намагалися осмислити взаємовідносини природи і людини. Організм людини не дає їй можливості на біологічному рівні конкурувати з іншими видами. Зате розум дає змогу організувати систему самозахисту, захистити себе і близьких від небезпек зовнішнього середовища. Історичний досвід взаємовідносин людини і природи відображаєть­ся в культурі (від лат. cultura – обробка, виховання, освіта, роз­виток), під якою розуміється специфічний спосіб організації і розвитку людської життєдіяльності, представлений у продуктах матеріальної і духовної праці, в системі соціальних норм і уста­новок, у духовних цінностях, у ставленні людей до природи, інших людей і самих себе. У понятті культури фіксуються як загальна відмінність людської діяльності від біологічних форм життя, так і якісна своєрідність форм людської діяльності на різних етапах суспільного розвитку, в рамках певних суспільно-економічних формацій, етнічних і національних спільнот (напри­клад, російська культура), а також особливості поведінки і діяль­ності людей у конкретних сферах суспільного життя (наприклад, культура природокористування або екологічна культура).

Глобальна екологічна криза стимулювала останніми роками роботу філософської думки у напрямі пошуку шляхів гармонізації відносин суспільства і природи. Актуальним філософським учен­ням у наші дні стає екологічна етика, пов'язана з екологічно коректним поводженням людини з природою, етичним усвідом­ленням того, що всі живі організми мають рівне з людиною право жити на планеті, що аморально позбавляти життя іншу істоту, принаймні якщо це не викликано життєвою необхідністю. Ці принципи ще багато століть тому були закладені в релігії певних народів (наприклад, індіанські племена або деякі північні народ­ності), що дало змогу багатьом із них зберегти в майже незайма­ному стані навколишнє природне середовище. В основі етики природокористування, що формується в сучасному світі, має ле­жати принцип пошани до природи.

Викладене показує, що сучасна екологія перетворилася на комплексну наукову дисципліну, яка має закономірні зв'язки з багатьма науковими галузями. Необхідність вирішення глобаль­них проблем людства, кожна з яких пронизується екологічною складовою, вимагає розробки комплексних процедур і механізмів збереження та розвитку людської цивілізації шляхом оптимізації взаємодії суспільства і природи. Розв'язати ці проблеми немож­ливо без застосування міждисциплінарних підходів до викорис­тання знань з різних наукових галузей. У зв'язку з цим останнім часом формується особлива наукова галузь – глобалістика, що займається вивченням глобальних проблем, у тому числі пробле­ми подолання глобальної екологічної кризи.