Економічна ефективність гірничого виробництва

 

Оцінка економічної ефективності гірничорудного виробництва є важливим розділом економіки гірничої промисловості. На сьогоднішній день існує багато підходів, показників і методик оцінювання розроблених технологій, проте єдиної однозначної і узаконеної методики, яка дозволяла б оцінювати економічну ефективність гірничорудного виробництва у повному обсязі, так і не створено.

Технологічні процеси підземної розробки родовищ корисних копалин технологічно взаємозалежні між собою, що обумовлює їхній сукупний вплив на економічні показники видобутку руди. Так, збільшення параметрів БВР при тій же технології підривних робіт скорочує витрати трудових і матеріальних ресурсів на відбійку руди (буріння, заряджання й відбійку свердловин), але при цьому погіршується якість її дроблення, що вимагає збільшення витрат на випуск і доставку руди, що у більшості випадків знижує продуктивність очисного вибою. У свою чергу, вдосконалення технологічних засобів і параметрів випуску руди змінює вимоги до якості її дроблення при відбійці, а отже, і до параметрів буровибухових робіт.

Таким чином, для будь-якого технологічного процесу й конкретних фізико-механічних властивостей видобуваємої руди, є оптимальні параметри, що забезпечують найменші витрати трудових і матеріальних ресурсів на очисне виймання. Отже, задача оптимізації параметрів підземних гірничих робіт з метою підвищення їх ефективності повинна вирішуватися у кілька етапів. Спочатку розробляються можливі технологічні варіанти. Потім намічаються варіанти й заходи щодо вдосконалювання окремих технологічних процесів при підземних гірничих роботах (застосування нової техніки, схем розташування свердловин, умов випуску й доставки руди й т.д.) і, нарешті, для цих варіантів оптимізуються параметри.

У загальному вигляді порівняльна оцінка економічної ефективності гірничовидобувних підприємств може бути здійснена за собівартістю видобутку руди. Більш повними методами оцінювання є методи оцінки економічної ефективності видобутку руди на основі приведених витрат або прибутку.

У даний час у якості критерію ефективності при порівнянні технологічних варіантів, досить часто використовується критерій мінімуму приведених витрат

(14.1)

де С_і –собівартість за кожним варіантом, грн; К_і – капітальні вкладення у виробничі фонди за тими ж варіантами, грн; Е_н – нормативний коефіцієнт ефективності капітальних вкладень.

Показники С_і, К_і можуть застосовуватися як у повній сумі капітальних вкладень і річних витрат виробництва, так і у вигляді питомих капітальних вкладень на одиницю річного обсягу видобутку руди й собівартості видобутку 1 т руди. У першому випадку всі порівнювані варіанти необхідно привести до порівнянного виду за обсягом виробництва. Недоліком розглянутого критерію є те, що він не враховує якості видобутої руди, внаслідок чого не може бути використаний для оцінки варіантів однакової продукції різної якості без попереднього їхнього приведення до порівнянного виду. З урахуванням цього недоліку при виборі оптимального варіанта використають критерій максимум прибутку

, (14.2)

де Ц_і – ціна реалізації видобутої руди, грн.

Цей критерій також не позбавлений недоліку, тому що на відміну від приведених витрат він не враховує розмірів капітальних вкладень у виробничі фонди, тому його застосування може бути правомірним лише в тому випадку, якщо всі порівняльні варіанти характеризуються однаковою капиталоємністю.

Відзначені недоліки критеріїв ефективності мінімуму приведених витрат і максимуму прибутку є цілком закономірними, тому що ці критерії являють собою частки випадку узагальнюючого критерію порівняльної ефективності – максимум приведеного прибутку

. (14.3)

Приведений прибуток являє собою різницю між виторгом від реалізації продукції й приведених витрат.

Критерій максимуму приведеного прибутку є узагальнюючим критерієм порівняльної економічної ефективності виробництва, що у певних умовах може трансформуватися в цілий ряд приватних критеріїв: мінімуму приведених витрат, максимуму прибутку, мінімуму собівартості й т.д.

Цей критерій також не позбавлений недоліку, оскільки є досить трудомістким при розрахунках.

При відпрацювання багатих залізних руд оцінку економічної ефективності запропонованих технологічних рішень доцільно визначити шляхом розрахунку економічного ефекту від упровадження результатів досліджень.

Економічний ефект від упровадження результатів досліджень розраховується на основі єдиних методичних принципів визначення економічної ефективності нової техніки й технології, патентів і корисних моделей, установлених для підприємств важкої промисловості України [12-15].

Критерієм, який характеризує доцільність впровадження тих або інших заходів, є ефективність. Єдиним узагальнюючим показником економічної ефективності будь-якої групи технічних нововведень є економічний ефект, який характеризує абсолютну величину перевищення вартісної оцінки очікуваних фактичних результатів над сумарними витратами ресурсів за певний розрахунковий період. Він в основному виражається певною грошовою сумою (чиста продукція або прибуток підприємства) [15].

Економічний ефект у цьому випадку буде представляти прибуток, який можливо було б отримати при недопущенні втрат уже підготовлених і готових до очисного виймання запасів руди у блоках за рахунок здійснення ефективних технологічних заходів

Е=П, (14.4)

де Е – економічний ефект, грн; П – прибуток підприємства, грн.

Прибуток підприємства обчислюють за формулою [9]

П =(Р_т.р – В_в.п.тр)× K_под, (14.5)

де П – прибуток підприємства, грн.; Р_т.р – виручка від реалізації товарної руди, грн; В_в.п.тр – витрати на видобуток, первину переробку і транспортування руди при впровадженні технологічних новинок, грн; К_под –

Виручка від реалізації товарної руди складе

грн, (14.6)

де Ц_т.р – середня ціна реалізації 1 т товарної руди на внутрішньому та зовнішньому ринках

Ц_т.р=, грн/т, (14.7)

де Ц_т.р.в – ціна реалізації товарної руди на внутрішньому ринку, грн./т; Ц_т.р.з – ціна реалізації товарної руди на зовнішньому ринку, дол./т; К_д – поточний курс долара до гривні; Δ _в і Δ _з – питома вага реалізованої товарної руди відповідно на внутрішньому та зовнішньому ринках, част. од.; Д_т.р – кількість видобутої та первинно переробленої на ДСФ товарної руди із указаних блоків, т; Б_бл – експлуатаційний запас руди у блоці (блоках), підготовлених до очисного виймання, т; k_в і k_з – відповідно коефіцієнти втрат і засмічення руди при очисному вийманні, част. од.; k_п.п – коефіцієнт, який враховує зменшення кількості добутої руди при первічній переробці її на ДСФ, част. од.

В_вид – витрати на видобуток, переробку і транспортування руди з урахуванням витрат на запобіжні заходи, грн.

В_вид=С_тр×Д_тр, (14.8)

де С_тр – собівартість 1 т товарної руди, грн.

Собівартість 1 т товарної руди розраховується згідно з табл. 14.1, де

С_тр=С ₁₁₉, (14.9)

де С ₁₁₉ – повна собівартість 1 т товарної руди, розрахованої згідно з табл. 14.1.

Таблиця 14.1