Інформаційні джерела аналізу ефективності використання виробничих запасів підприємства

 

Важливу роль у забезпеченні дійовості аналізу ефективності використання виробничих запасів мають зміст та якість інформаційної бази аналітичних досліджень. Серед найважливіших джерел інформації для підприємства за напрямами надходження можна виділити такі види:

- внутрішні – всередині самого підприємства;

- зовнішні – ті, що публікуються, а також, які надходять з інших підприємств, інформаційної індустрії.

Рух виробничих запасів як об’єкта аналізу можна поділити на три основні етапи: постачання, зберігання і виробництво.

На етапі постачання інформаційні аналітичні потоки повинні розкривати інформацію про ринки постачальників, яка для ефективної діяльності підприємства повинна розглядатися в комплексі з інформацією про ринки збуту, попит на продукцію, що виготовляється, і конкурентів. На основі зібраної зовнішньої інформації та економічних параметрів конкретного підприємства проводиться перспективний аналіз і формується управлінське рішення стосовно доцільних обсягів виробництва певного асортименту готової продукції та відповідно до цього організовується постачання сировини. Для збору інформації про поставлену продукцію використовуються первинні документи (товарно-транспортні накладні, акти закупівлі запасів, Журнал обліку вантажів, що надійшли, довіреності, прибуткові ордери, акти приймання матеріалів), данні по рахунках бухгалтерського обліку другого класу Плану рахунків, договори (контракти) на постачання сировини та матеріалів тощо.

На етапі зберігання виробничих запасів аналітичний процес потребує інформацію про надходження та відпуск запасів, а також про утворення втрат і нестач. При цьому особлива увага приділяється збору інформації для аналізу та рішень, пов’язаних з ефективністю зберігання придбаних матеріальних ресурсів. Для цього використовуються наступні документи: картки складського обліку матеріалів, відомості обліку залишки матеріалів на складі, матеріальні ярлики, рахунки фактури, товарно-транспортні накладні, акти закупівлі запасів, картки обліку малоцінних швидкозношуваних предметів, форми статистичної звітності(Ф. №1 – підприємництво «Звіт про основні показники діяльності підприємства», ф. №3-МТП «Звіт про залишки і витрати матеріалів», ф. №4-МТП «Звіт про залишки і використання енергетичних матеріалів та продуктів перероблення нафти»), фінансова звітність(Баланс). Аналізуються дані по рахунках другого класу.

На етапі використання виробничих запасів аналітичний інформаційний потік повинен об’єктивно розкривати розмір матеріальних витрат (за продуктивними витратами, зворотними відходами, втратами та браком), що в свою чергу зумовлює вибір оптимальної для виробництва оцінки списання матеріальних ресурсів на собівартість виготовленої продукції. З цієї точки зору необхідний вибір найбільш дієвого методу обліку матеріальних витрат і способу калькулювання собівартості готової продукції. Об’єктом аналізу в процесі використання є ефективність нормування матеріальних витрат, а також доцільність усунення причин відхилень від норм. При цьому доцільно використовувати дані таких інформаційних джерел: лімітно-забірні картки, акти-вимоги на зміну (додатковий відпуск) матеріалів, накладні вимоги на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів, картки складського обліку матеріалів, дані по рахунках 20, 22, 23, 24, 25, 26, 28, Журнал 5 (5А), відомість 5.1, які використовуються для обліку витрат.

Отже, на основі даних наведених в балансі підприємства та звіті про фінансові результати, примітках до річної фінансової звітності, Ф. №1 – підприємництво «Звіт про основні показники діяльності підприємства» можливо проаналізувати стан підприємства, зміну у вартісній оцінці необоротних та оборотних активів та джерел їх формування. Обчислити показники рентабельності, фондомісткість, фондоозброєність підприємства.

Для ширшого аналізу динаміки та структури виробничих запасів використовується оборотно-сальдова відомість, також використовуючи дані, які там наведені відслідковуються транспортно-заготівельні витрати, що безпосередньо впливають на собівартість продукції. На основі даних наведених в калькуляції та звіті про фінансові результати оцінюється ефективність використання матеріальних ресурсів, коефіцієнти оборотності та завантаженості оборотних активів.

Враховуючи вищесказане можна зробити висновок, що джерела інформації виробничих запасів надають керівництву підприємства не тільки інформацію про використані ресурси, а й використовуються для проведення аналізу забезпеченості, ритмічності, ефективності виробничого процесу підприємства.

 

УДК 657

Статних С.М., ст. гр. ОАСз-23

Науковий керівник: Тлучкевич Н.В., к.е.н., доцент

Луцького національного технічного університету

 

ЗАСТОСУВАННЯ СИСТЕМИ ОБЛІКУ ЗМІННИХ ВИТРАТ В СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ

 

Особливістю управлінського обліку на виробничих підприємствах є облік витрат і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг), який дозволяє порівнювати витрати та доходи, вибирати оптимальну цінову і збутову політику та управляти фінансовими результатами. Різноманіття сучасних методів обліку витрат і калькулювання собівартості продукції дозволяє застосовувати в практиці обліку сільськогосподарських підприємств такі методи, які відповідають інформаційним запитам менеджменту і дозволяють приймати ефективні управлінські рішення щодо удосконалення як технології виробничих процесів, так і їх самих.

При складанні зовнішньої фінансової звітності традиційно застосовують калькулювання повних витрат, що передбачає включення до собівартості всіх (змінних і постійних) виробничих витрат. При використанні даного методу тільки невиробничі витрати розглядаються як витрати періоду.

Проте з метою складання внутрішніх звітів і прийняття поточних рішень зазвичай застосовують калькулювання змінних витрат - директ-костинг.

Назву “директ-кост” як новий напрямок в управлінському обліку пов’язують з роботою економіста Джона Моріса Кларка (1923 р.), який обгрунтував необхідність розподілу витрат на змінні і постійні, що дозволило підвищити достовірність фінансових результатів. Розробив метод як облік прямих витрат в 1936 році американський економіст Джонатан Харріс, згідно якого в склад собівартості необхідно включати тільки прямі витрати. Директ-костинг має і суто бухгалтерську причину. Облікові працівники прийшли до висновку, що всі витрати необхідно розділити на витрати, які відносяться до даного звітного періоду (реалізуються в ньому) і витрати, що пов’язані з виготовленням продукції (вони відносяться до тих звітних періодів, в яких відбудеться реалізація продукції), перші отримали назву постійних (фіксованих), другі – змінних (варіюючі, переважаючі) (також застосовують терміни непрямі і прямі витрати). Якщо цей підхід правильний, то, в склад собівартості можна і потрібно включати тільки прямі витрати. Основним запереченням до вище сказаного є те, що в цьому випадку оцінка незавершеного виробництва в балансі являється заниженою, а витрати кожного звітного періоду завищеними.

Технологія вирощування сільськогосподарських культур і тварин передбачає розподіл непрямих витрат та розрахунок собівартості продукції в кінці року, тому застосування методу обліку змінних витрат є досить необхідним для практики, так як сприятиме періодичному визначенню собівартості та фінансового результату за видами виробництва, продукції (робіт, послуг), виявленню найбільш рентабельних видів продукції та прийняттю відповідних рішень щодо їх виробництва.

В практиці сільськогосподарських підприємств доцільно використовувати розвинутий директ-кост, так як при виробництві окремих видів продукції собівартість слід розраховувати як за змінними витратами, так і прямими постійними (наприклад, амортизація комбайна по збиранню льону, доїльних апаратів тощо). Якщо за певними видами продукції неможливо виділити прямі постійні витрати, то для розрахунку собівартості слід використовувати методику простого директ-костингу.

Система калькулювання змінних витрат дає змогу визначити маржинальний дохід, широко застосовуваний для аналізу прибутковості й прийняття управлінських рішень.

Застосування різноманітних методів обліку витрат впливає на величину собівартості продукції і тим самим на величину фінансових результатів і форму звіту про прибутки і збитки.

В звіті про прибутки і збитки при методі обліку повних витрат розраховується валовий прибуток, як різниця між виручкою від реалізації продукції і виробничою собівартістю реалізованої продукції. При використання методу змінних витрат розраховується маржинальний прибуток, як різниця між виручкою від реалізації продукції і усіма змінними витратами, включаючи змінну частину операційних витрат.

Калькуляція за змінними витратами дозволяє отримати інформацію про можливі розміри зменшення цін залежно від впливу різних ринкових чинників. Тому, на Заході, розрізняють довгострокову та короткострокову нижні межі ціни. Перша дорівнює повній собівартості виробів та показує, яку ціну можна встановити, щоб відшкодувати повні витрати на виробництво, а друга відображає ціну, яка покриває лише змінні витрати.

Виділення в сільському господарстві центрів відповідальності та господарських сегментів дозволяє протягом року складати за кожним з них внутрішню звітність, яка є інформаційною базою для проведення сегментарного аналізу, в основі якого лежить класифікація витрат на змінні і постійні та розрахунок маржинального доходу, який показує внесок кожного центру відповідальності у формування прибутку підприємства в цілому.

 

 

УДК 657

Супрунчук О.В., магістр з обліку і аудиту

Науковий керівник: Писаренко Т.М., к.е.н., доцент

Луцький національний технічний університет