Договір автомобільного перевезення пасажирів, багажу і пошти

Спеціальне правове регулювання відносин перевезення вантажів, пасажирів і багажу залежить від виду транспорту, яким здійснюється таке перевезення. Так, згідно зі ст. 2 Закону України від 10 листопада 1994 р. № 232/94-ВР "Про транспорт" відносини, пов'язані з діяльністю транспорту, регулюються вказаним Законом, кодексами (статутами) окремих видів транспорту, іншими актами законодавства України.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про транспорт" перевезення пасажирів, вантажів, багажу та пошти, надання інших транспортних послуг, експлуатація і ремонт шляхів сполучення здійснюються залізницями, пароплавствами, портами (пристанями), автомобільними, авіаційними, дорожніми підприємствами та організаціями, якщо це передбачено їх статутами. Частина З ст. 306 ГК України доповнює цей перелік космічним транспортом та іншими видами транспорту. З огляду на це перевезення поділяються на: а) залізничні; б) внутрішніми водними шляхами (річкові); в) морські; г) повітряні; д) автомобільні, хоча є сенс доповнювати цей перелік перевезеннями трубопровідним транспортом.

Загальні положення про перевезення вантажів містяться у гл. 32 ГК України; ч. 6 ст. 306 цього Кодексу вказує, що відносини, пов'язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються ЦК України та іншими нормативно-правовими актами. У ЦК України, в свою чергу, відносинам перевезення присвячено гл. 64.

Враховуючи специфіку цього інституту та наявність різних видів транспорту, правові особливості його функціонування закріплено у спеціальному транспортному законодавстві. Порядок перевезення пасажирів і вантажів залізничним транспортом регулюється Законом України від 4 липня 1996 р. № 273/96-ВР "Про залізничний транспорт", Статутом залізниць України, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. № 457, Правилами перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затв. наказом Міністерства транспорту України від 28 липня 1998 р. № 297, а також спеціальними правилами перевезення вантажів. Річкові (внутрішні) перевезення врегульовано Статутом внутрішнього водного транспорту Союзу РСР, затв. постановою Ради Міністрів СРСР від 15 жовтня 1955 р. № 1801, а морські - Кодексом торговельного мореплавства України та іншими нормативними актами (див., наприклад, Умови і правила здійснення внутрішніх й міжнародних перевезень пасажирів і вантажів морським і річковим транспортом та контроль за їх дотриманням, затв. наказом Міністерства транспорту України від 5 серпня 1994 р. № 424).

Діяльність користувачів повітряного простору України, в тому числі в галузі повітряних перевезень, регулюється Повітряним кодексом України; застосовуються також Правила повітряних перевезень вантажів, затв. наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 2003 р. № 793, та Правила повітряних перевезень пасажирів і багажу, затв. наказом Міністерства транспорту України від 25 липня 2003 р. № 568. Основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу і пошти автомобільним транспортом визначаються Законом України від 5 квітня 2001 р. № 2344-Ш "Про автомобільний транспорт", Статутом автомобільного транспорту

 

 

51. Відповідальність за договором перевезення автомобільним транспортом. Невиконання або неналежне виконання зобов’язань, що випливають з договору перевезення автомобільним транспортом, передбачає майнову відповідальність сторін (автотранспортних підприємств, відправників і одержувачів вантажів та інших користувачів). За шкоду, заподіяну під час перевезення багажу чи вантажу, перевізник несе наступну відповідальність:- у разі втрати або нестачі багажу чи вантажу — в розмірі вартості багажу чи вантажу, який втрачено або якого не вистачає;- у разі пошкодження (псування) багажу чи вантажу — в розмірі суми, на яку зменшилася вартість багажу чи вантажу; - у разі втрати багажу чи вантажу, зданого для перевезення з оголошенням його цінності, — в розмірі оголошеної цінності багажу чи вантажу. Якщо внаслідок пошкодження (псування) багажу чи вантажу його якість змінилася настільки, що він не може бути використаний за прямим призначенням, пасажир має право відмовитися від багажу, а вантажовідправник (вантажоодержувач) — від вантажу і вимагати відшкодування завданих збитків. Якщо багаж чи вантаж, за втрату або нестачу якого перевізник сплатив відповідне відшкодування, буде згодом знайдено, пасажир має право вимагати видачі йому цього багажу, а вантажовідправник (вантажоодержувач) — цього вантажу з урахуванням відшкодованих збитків.
Вартість багажу чи вантажу визначається, виходячи з ціни, зазначеної в товарному чеку, товарно-транспортній накладній або передбаченої в договорі про перевезення, а в разі відсутності цих документів — виходячи із середньої вартості такого самого товару в місці та на час видачі багажу чи вантажу згідно з договором перевезення багажу чи вантажу автомобільним транспортом. За втрату, нестачу або пошкодження (псування) багажу чи вантажу під час міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом перевізник несе відповідальність згідно з міжнародними договорами України. За прострочення доставки вантажу до пункту призначення перевізник несе перед вантажовідправником (вантажоодержувачем) відповідальність згідно з умовами договору про перевезення вантажу автомобільним транспортом. Перевізник звільняється від відповідальності за шкоду, заподіяну під час перевезення багажу чи вантажу, якщо доведе, що вона настала внаслідок обставин, не залежних від нього. Ці положення закріплені в законодавстві і деталізовані в правилах здійснення перевезень.

 

52. Поняття, структура та види водного транспорту України. Однією із складових єдиної транспортної системи України є водний транспорт, який, об’єднуючи такі потужні ланки, як морський і річковий транспорт, являє собою комплексну галузь, призначену задовольняти потреби населення та суспільного вироб­ництва у перевезеннях (водою).Таким чином, водний транспорт складається з двох окремих елементів: морського та річкового транспорту.З усіх сучасних видів транспорту річковий є найдавнішим і відносно дешевим, оскільки річки – це природні шляхи для суден і потребують лише підтримання їх у судноплавному стані. Щодо морського транспорту, то як раніше, так і на сучасному етапі його призначенням було, насамперед, забезпечення і розви­ток зовнішньоторговельних перевезень. Крім зазначеної діяльності морського транспорту України слід наголосити на тому, що, надаючи судна третім країнам, морський флот виступає як продавець транспортної продукції на зовнішньо­му ринку, що часто економічно вигідніше для реалізації за кордо­ном вітчизняної сировини. Отже, морський і річковий транспорт об’єднані в один – водний транспорт. Згідно з його функціями та нормативною базою, закріпленою в Законі України «Про транспорт», до вод­ного транспорту можна віднести морський і річковий транспорт, підприємства транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, порти й пристані, судна, заводи з їх обслуговування, шляхи сполучень, підприємства зв’язку, за­клади соціально-культурного призначення, науково-дослідні, про­ектно-конструкторські установи, організації незалежно від форм власності, які забезпечують роботу водного транс­порту. Система норм права, які регулюють суспільні відносини, що виникають у зв’язку з використанням водного транспорту, його діяльністю, називається водним транспортним правом, яке у свою чергу можна диференціювати на морське та річкове право. Предметом водного транспортного права є безпосередньо самі суспільні відносини, які виникають у зв’язку з діяльністю водного транспорту. До них, наприклад, належать:• майнові відносини між транспортними організаціями і клієн­турою з перевезення пасажирів, багажу та вантажів;• управлінські відносини, які встановлюють організаційно-правові форми експлуатації водного транспорту тощо.Слід зазначити, що морське й річкове транспортне право, як і транспортне право в цілому, широко використовує норми інших галузей права: цивільного, адміністративного, трудового, земель­ного та ін. Для виникнення водних транспортних правовідносин необхідні певні передумови, зокрема:• норми морського и річкового права;• транспортна правоздатність;• юридичні факти.

 

53. Поняття та предмет водного транспортного права. Водне право - сукупність правових норм, які регулюють відносини, що виникають у зв'язку з водокористуванням. Рад. В. п. базується на праві держ. власності на води, закріпленому в Конституції СРСР (ст. 11). Ця власність визначає зміст і характер норм В. п., спрямованих на забезпечення планового і комплексного водокористування в інтересах усього суспільства. Регулюючи порядок і умови використання єдиного державного водного фонду, норми В. п. мають своїм завданням забезпечити раціональне використання вод і охорону їх від забруднювання, засмічування та вичерпання, запобігати шкідливому діянню води і ліквідувати наслідки його, а також охороняти права підприємств, установ і громадян. Осн. джерелами В. п. є Основи водного законодавства Союзу PCP і союзних республік і водні кодекси союзних республік, у т. ч. Водний кодекс УРСР. В. п. ін. соціалістичних країн за своїми завданнями і принципами аналогічне рад. В. п. Осн. його джерелами є, як правило, комплексні природоохоронні закони та галузеві акти водного законодавства. В основі В. п. капіталістичних країн лежить концепція "нічиєї" власності на проточні води та приватної власності на замкнуті водойми, яка в поєднанні з правом приватної власності на землю практично відкриває шлях до безконтрольної експлуатації водних ресурсів підприємцями. Предметом водного транспортного права є безпосередньо самі суспільні відносини, які виникають у зв’язку з діяльністю водного транспорту. До них, наприклад, належать:• майнові відносини між транспортними організаціями і клієн­турою з перевезення пасажирів, багажу та вантажів;• управлінські відносини, які встановлюють організаційно-правові форми експлуатації водного транспорту тощо.Слід зазначити, що морське й річкове транспортне право, як і транспортне право в цілому, широко використовує норми інших галузей права: цивільного, адміністративного, трудового, земель­ного та ін. Для виникнення водних транспортних правовідносин необхідні певні передумови, зокрема:• норми морського и річкового права;• транспортна правоздатність;• юридичні факти.

 

54. Поняття суб’єктів управління водним транспортом та їх повноваження. Отже, транспортне право – це сукупність правових норм, які ре­гулюють суспільні відносини, що виникають у сфері транспорту. У водному транспортному праві суб’єк­тами або, інакше кажучи, основними категоріями є:• судноплавна компанія;• морський (річковий) порт;• морське (річкове) судно. Основною виробничою ланкою водного транспорту виступає судноплавна компанія (або пароплавство), яка є самостійним судноплавним підприємством водного транспорту, об’єднує різні підприємства водного транспорту (або може їх об’єднувати), що забезпечують доставку пасажирів, приймання, зберігання і достав­ку багажу, вантажів, ремонт і утримання суден, підготовку ква­ліфікованих спеціалістів для нормальної роботи всіх ланок транспортного комплексу й організує свою діяльність на комер­ційній основі. Пароплавство (судноплавна компанія) є юридичною особою, і, згідно з цим, може набувати, мати й позбавлятися певних юридич­них прав і обов’язків. Воно може впроваджувати свою, значно шир­шу та відносно незалежну, політику (економічну, соціальну та ін.). Судно – це збірна кате­горія, за якою торговельним судном визнається самохідна чи не­самохідна плавуча споруда, яка використовується:1) для перевезення вантажів, пасажирів, багажу і пошти, 2) для несення спеціальної державної служби (охорона про­мислів, санітарна і карантинна служба, захист моря від забруднен­ня тощо);3) для наукових, навчальних і культурних цілей;4) для спорту;5) для інших цілей. Згідно з конвенцією 1982 р., «кожна держава має право на те, щоб судна під її прапором плавали у відкритому морі. Держава сама визначає умови, на яких вона надає судам свою національ­ність, реєструє їх у своїх офіційних органах і надає їм право плава­ти під своїм прапором». згідно з КТМ України, поняття «українське судно», або «судно України» означає національну належність судна, на яке поширюється юрисдикція України. Національна належність судна визначається його державною реєстрацією в Україні та одержан­ням права плавання під Державним прапором України. До основних категорій водного транспорту належить порт, який розглянемо на прикладі морського порту. Морський порт є державним транспортним підприємством, призначеним для обслуговування суден, пасажирів і вантажів на відведених порту території і акваторії, а також перевезення ванта­жів і пасажирів на суднах, що належать порту. Морський порт охоплюється певними межами, до яких нале­жать територія та акваторія морського порту.Територією морського порту є відведені для нього землі, що включають у себе також намиті, насипані або створені із застосу­ванням інших гідротехнічних технологій площі, створені за кошти порту і за користування якими не тягується плата. Акваторія морського порту – це відведені порту водні про­стори.Морський порт здійснює господарську діяльність, спрямовану насамперед на вантажно-розвантажувальні операції, обслугову­вання суден, обслуговування пасажирів, багажу та пошти.Управління портом здійснює начальник порту.

55. Правовий статус морського судна. Відповідно до Кодексу торговельного мореплавства, під судном розуміється самохідне або несамохідна плавуча споруда, що використовується для цілей торгового мореплавання.
Морське судно як продукт суднобудівної техніки являє собою майно, що належить власнику.
Проте у ряді випадків судно розглядається не тільки як майно, а й як установа, наділена правами і обов'язками (наприклад, право плавання під Державним прапором Російської Федерації чи іншої держави, обов'язок мати назву, мати на борту належний екіпаж). Морське судно як установа, наприклад, може бути визнано винним і невинним (наприклад, в зіткненні з іншим судном).
Однак судно не є суб'єктом цивільного права, воно не володіє правами юридичної особи. Морські судна не несуть самостійної майнової відповідальності. Від свого імені вони не можуть укладати договори, вступати в інші угоди або іншим чином брати участь у цивільно-правових (майнових) відносинах. Цивільна відповідальність за зобов'язаннями морського судна падає на судновласника.

 

 

56. Правове регулювання діяльності водного транспорту України. Морський і річковий транспорт України є комплексною галуззю управління. Його діяльність регулюється системою норм, що зачіпають як адміністративно-правові, так і інші відносини (цивільно-правові, земельні, трудові, фінансові тощо). Основним нормативним актом, що регулює управління морським і річковим транспортом, є Положення про Державний департамент морського і річкового транспорту України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 2000 р.Державне регулювання управлінням водним транспортом на законодавчому рівні здійснюють відповідно до Закону України «Про транспорт», Кодексу торгового мореплавства України, Водного кодексу України та Положення про Державний департамент морського і річкового транспорту України, інших нормативних Управління морським і річковим транспортом здійснюють органи державної виконавчої влади, підвідомчі Мінтрансу України. До об'єктів їх управління належать об'єднання, підприємства, установи й організації морського та річкового транспорту. Основні завдання Мінтрансу України на морському й річковому флоті полягають у: організації злагодженої роботи підприємств, що належать до сфери його управління, з метою задоволення потреб населення й суспільного виробництва в морських і річкових перевезеннях; вжитті заходів для ефективного використання рухомого складу морського й річкового транспорту, його поновлення, ремонту, забезпечення матеріально-технічними та паливно-енергетичними ресурсами; забезпеченні безпеки функціонування морського й річкового транспорту.Мінтранс України здійснює функції управління щодо державних морських пароплавств і портів, підприємств тощо, а також організовує роботу з підготовки й підвищення кваліфікації кадрів, розроблення вимог, що висувають до рівня кваліфікації та професійної підготовки й сертифікації кадрів галузі.Місцевими органами управління є порти (морські, річкові). Україна має 18 морських портів.Правовий статус морського порту полягає в тому, що морський порт є державним транспортним підприємством, призначеним для обслуговування суден, пасажирів і вантажів на відведених порту території та акваторії, а також перевезення вантажів і пасажирів на суднах, які належать порту.Управління морським портом здійснює начальник порту. Він видає обов'язкові правові акти, що регулюють питання безпеки руху, охорони вантажів, майна порту та громадського порядку, проведення санітарних і протипожежних заходів у порту, охорони довкілля, порядку заходу суден у морські порти та виходу з них, видає звід звичаїв порту, а також розпорядження про затримання суден і вантажів у порядку, передбаченому ст. 80 Кодексу торгового мореплавства України та щодо забезпечення безпеки руху в портових водах, безпечної стоянки та обробки суден. Начальник морського порту розглядає справи про адміністративні правопорушення й накладає адміністративні стягнення.

Низовою господарською одиницею з погляду управління є морське судно. Правове становище екіпажу судна, що плаває під Державним Прапором України, а також взаємовідносини між членами екіпажу, які беруть участь у експлуатації цього судна, між членами екіпажу та судноволодільцем визначають різні галузі законодавства.

Управління судном покладено на його капітана. Капітан судна наділений певними адміністративно-правовими повноваженнями, його розпорядження мають беззаперечно виконувати всі особи, які перебувають на судні.

До складу річкового транспорту входять підприємства річкового транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, порти й пристані, судна, суднобудівно-ремонтні заводи, ремонтно-експлуатаційні бази, підприємства шляхового господарства, а також підприємства зв'язку (вузли зв'язку, радіоцентри й радіостанції), навчальні заклади, заклади охорони здоров'я, культури, проектно-конструкторські організації та інші установи й організації, незалежно від форм власності, що забезпечують роботу річкового транспорту.

 

57. Статут внутрішнього водного транспорту, Кодекс торгівельного мореплавства України – як джерела водного транспортного права, їх характеристика.. Статут внутрішнього водного транспорту СРСР (УВВТ), нормативний акт, регулюючий стосунки, пов'язані з перевезеннями внутрішнім водним транспортом. Затверджений Радою Міністрів СРСР 15 жовтня 1955. УВВТ визначає основні завдання і обов'язки органів внутрішнього водного транспорту по забезпеченню перевезень вантажів і пасажирів по внутрішніх водних дорогах, взаємини органів внутрішнього водного транспорту з ін. галузями народного господарства. Завдання Кодексу торговельного мореплавства України

Кодекс торговельного мореплавства України регулює відносини,
що виникають з торговельного мореплавства.

Під торговельним мореплавством у цьому Кодексі розуміється
діяльність, пов'язана з використанням суден для перевезення
вантажів, пасажирів, багажу та пошти, рибних та інших морських
промислів, розвідки та видобування корисних копалин, виконання
буксирних, криголамних і рятувальних операцій, прокладання кабелю,
також для інших господарських, наукових і культурних цілей. Держава здійснює регулювання торговельного мореплавства через
центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та
реалізує державну політику у сферах морського і річкового
транспорту, інші центральні органи виконавчої влади та національну
комісію, що здійснює державне регулювання у сфері транспорту.

{ Частина перша статті 3 в редакції Закону N 5502-VI (5502-17)
від 20.11.2012 }

Згідно з цим Кодексом, іншими актами законодавства та
міжнародними договорами України центральний орган виконавчої
влади, що забезпечує формування державної політики у сфері
транспорту, в межах своїх повноважень за участю заінтересованих
центральних органів виконавчої влади розробляє та затверджує
нормативні документи з питань торговельного мореплавства,
інструкції, правила перевезень вантажів, пасажирів, пошти і
багажу, правила перевезень у прямому змішаному та прямому водному
сполученні, які є обов'язковими для всіх юридичних та фізичних
осіб.

{ Зміни до частини другої статті 3 див. в Законі N 5502-VI
(5502-17) від 20.11.2012 }

Правила експлуатації риболовних суден затверджуються
центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування
державної політики у сфері безпеки мореплавства суден флоту
рибного господарства.

{ Стаття 3 в редакції Закону N 885-VI (885-17) від 15.01.2009;
із змінами, внесеними згідно із Законом N 5462-VI (5462-17) від
16.10.2012

58. Договірні відносини у сфері водного транспорту України та їх особливості Предметом водного транспортного права є безпосередньо самі суспільні відносини, які виникають у зв’язку з діяльністю водного транспорту. До них, наприклад, належать:• майнові відносини між транспортними організаціями і клієн­турою з перевезення пасажирів, багажу та вантажів;• управлінські відносини, які встановлюють організаційно-правові форми експлуатації водного транспорту тощо.Слід зазначити, що морське й річкове транспортне раво, як і транспортне право в цілому, широко використовує норми інших галузей права: цивільного, адміністративного, трудового, земель­ного та ін.Для виникнення водних транспортних правовідносин необхідні певні передумови, зокрема:• норми морського и річкового права;• транспортна правоздатність;• юридичні факти. Норми права – це загальні правила поведінки, сформульовані як владні веління, спрямовані на врегулювання відносин, що складаються у зв’язку із здійсненням водного транспортування.

Передумовою виникнення водних транспортних правовідносин прийнято вважати транспортну правоздатність. Вона визна­чається як абстрактна передумова володіти всіма доступними транспортними правами та обов’язками.

Юридичні факти – це певні життєві обставини, з якими законо­давець пов’язує виникнення зміни чи припинення правовідносин, суб’єктивних прав і юридичних обов’язків.

59. Пред’явлення претензій і позовів на морську транспорті. Порушення учасниками перевезення та буксирування своїх обов'язків є підставою для пред'явлення уповноваженою особою претензій і позовів до правопорушника. Обставини, що можуть зумовити матеріальну відповідальність перевізників, відправників, одержувачів вантажів і пасажирів та бути підставою для пред'явлення претензії і позову, засвідчуються комерційними актами та актами загальної форми. Комерційний акт складається для засвідчення нестачі, псування чи пошкодження вантажу або багажу, виявлення вантажів без супровідних документів і документів без вантажу, повернення перевізникові вкраденого вантажу (багажу), непередання вантажу залізницею на під'їзну колію протягом 24 годин після оформлення в товарній конторі видачі вантажу за документами.Акти загальної форми складаються для засвідчення інших порушень договору перевезення. Акт складає перевізних, якщо він сам виявить зазначені раніше обставини або їх наявність підтверджується відправником чи одержувачем вантажу. На підтвердження фактів, що мають юридичне значення при вирішенні спорів, пов'язаних з торговельним мореплавством, складається морський протест. Відповідно до глави 7 розділу IX Кодексу торговельного мореплавства, якщо під час плавання або стоянки судна мала місце подія (наприклад загальна чи окрема аварія), яка може бути приводом для пред'явлення до судноволодільця майнових вимог, капітан судна, щоб забезпечити докази для захисту прав і законних інтересів судноволодільців, робить у встановленому порядку заяву про морський протест. Така заява має містити опис обставин і заходів, ужитих капітаном для забезпечення схоронності довіреного йому майна.Морський протест заявляється: в порту України - нотаріусу або іншій посадовій особі, на яку законодавством України покладено вчинення нотаріальних дій; в іноземному порту - консулові України або компетентним посадовим особам іноземної держави в порядку, передбаченому законодавством цієї держави.

За всіма видами перевезень передбачено обов'язковий претензійний порядок розв'язання спорів. Претензії, які виникають з перевезень вантажів, пред'являються до транспортної організації пункту призначення вантажу. Якщо спір виник з перевезення вантажу в прямому змішаному сполученні, то претензія пред'являється: а) до управління залізниці призначення, якщо кінцевим пунктом призначення є залізнична станція; б) до іншого транспортного органу, коли кінцевим пунктом перевезення є порт (пристань), автостанція чи аеропорт.

Інший порядок вирішення спорів щодо перевезень встановлено у ст. 315 ГК. Так, претензії можуть пред'являтися протягом шести місяців, а щодо сплати штрафів і премій - протягом 45 днів. Перевізник зобов'язаний розглянути заявлену претензію і повідомити заявника про задоволення чи відхилення її протягом трьох місяців, а щодо претензії з перевезення у прямому змішаному сполученні - протягом шести місяців; про сплату штрафу або премії - протягом 45 днів. Якщо претензію відхилено чи відповідь не одержано у зазначені строки, заявник має право звернутися до суду протягом шести місяців з дня одержання відповіді або закінчення строку, встановленого для відповіді. Для пред'явлення перевізником до відправників, одержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлено шестимісячний строк.

60. Поняття та взаємозв’язок міжнародного морського, річкового права із водним транспортним правом України. Більшість країн світу мають свої судноплавні ріки,
а деякі країни мають спільні ріки з іншими країнами світу. Так, ріка Дунай, як відомо, протікає через територію Австрії, Болгарії, Молдови, Федеративної Республіки Німеччини, Румунії, Словаччини, Угорщини, України, Югославії.Ріки використовуються для перевезень різних вантажів із однієї країни в іншу, що викликає необхідність вступати у відповід­ні відносини, пов’язані з використанням річкових шляхів. Велике значення при цьому має питання про державну належність рік (озер, каналів). Якщо вони повністю розташовані в межах однієї країни, то є складовими її національного багатства, а в деяких країнах визначаються як виключна власність народу (наприклад, ст. 1, 9 Закону України «Про власність»). Як правило, в національних ріках держави забороняють судноплавство, різний промисел з боку інших держав.Щодо міжнародних рік (Дунаю, Рейну, Амазонки та інших), то вони відповідно до умов міжнародних договорів відкриті для вільного судноплавства.Правовий режим використання міжнародних рік для судноплавства закріплюється у відповідних міжнародно-правових актах. Так, режим однієї з найдовших у Європі ріки Дунаю (загальна довжина дорівнює 2850 км, довжина судноплавної її части­ни — 2588 км) визначений Белградською конвенцією 1948 р. про режим судноплавства на Дунаї. Відповідно до ст. 1 цієї Конвенції навігація по цій річці має бути вільною і відкритою для громадян, торговельних суден і товарів усіх держав на основі рівності щодо портових і навігаційних зборів і умов торговельного судноплавства.Усі судна, які плавають по Дунаю, повинні дотримуватися мит­них, санітарних та інших правил, що встановлюються відповідними придунайськими державами. Але водночас ці правила не повинні перешкоджати вільному судноплавству. Судна мають право користуватися портами, здійснювати вантажно-розванта­жувальні роботи, посадку і висадку пасажирів, у разі необхідності поповнювати запаси пального тощо. Портові збори з суден стягуються придунайськими державами без будь-якої дискримінації.Для контролю за дотриманням умов Конвенції 1948 р. про режим судноплавства по Дунаю, планування спільних заходів, проведення консультацій і вироблення відповідних рекомендацій та здійснення інших функцій створена спеціальна Дунайська комісія. До її складу включено по одному представнику від усіх придунайських країн.

Міжнародне морське право – це сукупність міжнародно-правових норм, що визначають правовий режим морських просторів та регулюють міжнародні відносини з приводу їх використання. При аналізі процесу становлення міжнародно-правових норм, що регулювали режим морських просторів і різноманітні види діяльності держав з використання Світового океану з кінця XVIII століття до середини XX століття, можна приходити до висновку, що це були в основному норми звичаєвого права, частина з яких була закріплена в угодах, укладених державами на двосторонній основі. Перша спроба кодифікації норм, що належать до правового режиму територіальних вод, почата в 1930 році під егідою Ліги Націй, успіхом не увінчалася. її результатом став лише проект конвенції, підготовлений для розгляду в майбутньому. Слід зазначити також спроби кодифікації окремих норм в основному зі специфічних питань (попередження зіткнень суден, охорона людського життя на морі, безпека мореплавання та ін.). Відсутність настійної зацікавленості міжнародного співтовариства в договірному закріпленні вже існуючих звичаєвих норм у відповідній універсальній міжнародній конвенції пояснювалося об'єктивним чинником і було прямо пов'язано з тим, що види використання Світового океану були обмежені до середини XX століття в основному судноплавством і рибальством. Така потреба в універсальній кодифікації відповідних норм міжнародного права проявилася тільки після Другої світової війни, коли розвинені в промисловому відношенні країни приступили до розвідки й експлуатації природних ресурсів континентального шельфу.

 

 

61.Поняття повітряного транспорту України, його структура та види.

 

Повітряний транспорт є найбільш придатним для швидкого перевезення вантажів, пасажирів, багажу, пошти та інших матеріальних цінностей. У зв'язку з цим йому відведено важливу роль і місце в транспортній системі України.

Україні належить повний і виключний суверенітет на повітряний простір в її територіальнихмежах.

Повітряним простором України є частина повітряної сфери, розташована над суходолом та водною територією, у тому числі над її територіальними водами.

^ Повітряний простір України має свою певну структуру.

До елементів структури повітряного простору України відносять:

1) повітряні траси;

2) місцеві повітряні авіалінії;

3) повітряні кордони для перетинання державного кордону;

4) встановлені та невстановлені маршрути польотів;

^ 5) райони виконання авіаційних робіт;

6) заборонені зони;

7) зони обмеження польотів і небезпечні зони.

Авіаційний транспорт – один з наймолодших видів сполучення. Його перевагами є швидкість, цілорічність функціонування, можливість доставки вантажів у важкодоступні райони. Авіатранспортом здійснюють переважну більшість трансконтинентальних пасажиро-перевезень та перевезень товарів з невеликим строком зберігання на значні відстані. Недоліки: велика собівартість, залежність від природних умов.