Організація перевезень пасажирів здійснюється залізничним транспортом загального користування на основі ЦКУ,Господарського Кодексу,статуту залізниць України,правилами перевезеннями пасажирів.До органів управління залізничним транспортом відносяться:укрзалізниця,Міністерство інфраструктури,КМУ.Укрзалізниця є монополістом у сфері залізничних перевезень і саме тарифи на перевезення пасажирів,вантажів та багажу за винятком приміських перевезень пасажирів в межах Укрзалізниці на основі чинного законодавства.
31. Перевезення вантажів залізничним транспортом в Україні регулюються Статутом залізниць України, Правилами перевезення вантажів, Технічними умовами навантаження і кріплення вантажів, іншими нормативними документами, а також договором, який укладається між транспортним підприємством і вантажовідправником, експедитором або іншим замовником. Робота з організації перевезень на залізниці покладена на спеціальні служби залізниці: товарні контори станцій, товарні каси, багажні (вантажні) двори. В їх обов'язки входить оформлення і перевірка складених вантажовідправниками документів на вантажні перевезення, а також забезпечення процесу доставки вантажів.
Прийняті вантажі мають бути вчасно вивантажені з вагона (контейнера). Операції розвантаження вагонів можуть здійснюватись силами і засобами як вантажоодержувача, так і залізниці. Терміни розвантаження встановлюються чинними нормативними документами і залежать від виду вантажу, способу розвантаження (механізований або ручний) тощо. Тривалість простою вагона під розвантаженням визначається від моменту подачі вагона під розвантажування і закінчуючи моментом отримання станцією залізниці повідомлення вантажоодержувача про готовність вагонів до прибирання. Вантажоодержувачі зобов'язані забезпечувати цілодобове розвантажування вагонів (в тому числі — в святкові та вихідні дні) для того, щоб не допускати понаднормативних простоїв транспортних засобів.
32)) Щодо відносин, що випливають з договорів про надання транспортних послуг, Господарсько-процесуальний кодекс України зберіг обов’язковий — претензійний, досудовий порядок вирішення спорів. Претензійний порядок вирішення спорів було також закріплено в Господарському кодексі України. Обставини, що є підставами для звернення із претензією, підлягають обов’язковій фіксації актами у порядку та формі, встановлених Статутом залізниць України і окремими правилами перевезень (Наказ № 334 від 28.05.2002 року “Правила складання актів” (ст. 129)). Згідно із ст. 129 Статуту залізниць України та правил комерційний акт складається для засвідчення таких обставин:
а) невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах;
б) у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу;
в) псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу;
г) повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу.
Залізниця зобов’язана скласти комерційний акт, якщо вона сама виявила зазначені вище обставини або якщо про існування хоча б однієї з них заявив одержувач або відправник вантажу, багажу чи вантажобагажу.
В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми. Порядок складання актів визначається правилами.
Претензії вантажовідправників щодо штрафів заявляються залізниці відправлення, а вантажоодержувачів — залізниці призначення.
Порядок заявлення і розгляду претензій з приводу платежів, зборів і штрафів, пов’язаних із перевезенням пасажирів, багажу і вантажів, установлюється правилами. Укрзалізниця може доручити розгляд претензій своїм структурним підрозділам.
Не допускається пред’явлення вимог вантажовідправників, вантажоодержувачів і залізниць, що випливають із договорів перевезення, на суму менше однієї мінімальної заробітної плати за кожною накладною, за винятком претензій від громадян.
Позови до залізниць, що випливають із Статуту залізниць України, можуть бути подані тільки у разі повної або часткової відмови залізниці задовольнити претензію чи у разі неодержання від залізниці відповіді в установлений термін. Позови подаються до Господарського суду або до суду за місцем знаходження залізниці, якій була пред’явлена претензія, у шестимісячний термін із дня одержання відповіді залізниці або з дня закінчення терміну, встановленого для відповіді.
Позови залізниць до вантажовідправників, вантажоодержувачів і пасажирів, що випливають із Статуту залізниць України, можуть бути подані відповідно до установленої підвідомчості чи підсудності до Господарського суду або до суду за місцем знаходження відповідача протягом 6 місяців.
33.)))) Стаття 23. Відповідальність за порушення договірних
зобов'язань під час перевезень
У разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань за
договором про організацію перевезень вантажів перевізники несуть
відповідальність за неповну і несвоєчасну подачу вагонів і
контейнерів для виконання плану перевезень, а вантажовідправники -
за невикористання наданих транспортних засобів у порядку та
розмірах, що визначаються Статутом залізниць України. Перевізники
також несуть відповідальність за зберігання вантажу, багажу,
вантажобагажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу, а
також за дотримання терміну їх доставки в межах, визначених
Статутом залізниць України.
За незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження)
прийнятого до перевезень вантажу, багажу, вантажобагажу
перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної
шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування,
пошкодження виникли з не залежних від них причин.
Стаття 24. Відповідальність за пошкодження транспортних засобів:
Відправники, одержувачі вантажів та власники під'їзних колій
несуть матеріальну відповідальність згідно з чинним законодавством
України за пошкодження контейнерів і рухомого складу перевізників,
а перевізники - за втрату і пошкодження транспортних засобів, що
їм не належать, у розмірі фактично заподіяної шкоди.
34.))))) залізничний транспорт - виробничо-технологічний комплекс
організацій і підприємств залізничного транспорту загального
користування, призначений для забезпечення потреб суспільного
виробництва і населення країни в перевезеннях у внутрішньому і
міжнародному сполученнях та надання інших транспортних послуг усім
споживачам без обмежень за ознаками форми власності та видів
діяльності тощо; залізниця - статутне територіально-галузеве об'єднання, до
складу якого входять підприємства, установи та організації
залізничного транспорту і яке, при централізованому управлінні,
здійснює перевезення пасажирів та вантажів у визначеному регіоні
транспортної мережі; -пряме залізничне сполучення - перевезення вантажів і
пасажирів у межах двох і більше залізниць України;
- пряме змішане сполучення - перевезення, що здійснюється
залізницями разом з іншими видами транспорту за єдиним
транспортним документом, складеним на весь шлях; - міжнародне залізничне сполучення - перевезення пасажирів,
вантажів, багажу, вантажобагажу та пошти між Україною та
іноземними державами; -непряме міжнародне сполучення - перевезення між Україною та
іноземними державами з переоформленням транспортного документа в
процесі транспортування;
35.))))) Правопорушення на транспорті мають загальні родові ознаки злочинів і проступків і класифікуються, як і в інших галузях суспільної діяльності. Вони поділяються на:
- кримінальні злочини;
- адміністративні проступки;
- цивільно-правові делікти;
- дисциплінарні проступки.
Усі види правопорушень на транспорті мають деякі спільні ознаки:
- Об’єктом цих правопорушень є суспільні відносини у сфері безпечної роботи транспорту або суспільна безпека. Суспільна безпека в якості об’єкта цих правопорушень означає сукупність відносин, що забезпечують охорону життя і здоров’я людей, матеріальних цінностей, навколишнього природного середовища, безаварійну роботу транспорту в цілому.
- Наслідками таких правопорушень часто бувають аварії, катастрофи, нещасні випадки з людьми, що спричинюють шкідливі наслідки для здоров’я і майна людей, навколишнього природного середовища або викликають загрозу для них. Часто в результаті транспортних правопорушень не витримується графік руху транспортних засобів, затримка перевезення вантажів і пасажирів, дезорганізується робота транспортних підприємств.
Чинне кримінальне законодавство містить у собі групу норм, які передбачають відповідальність за злочинні посягання на безпеку руху і експлуатацію різних видів транспорту. У Кримінальному кодексі України законодавець виділяє їх в окремий розділ “Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту”. Крім того, деякі склади злочинів передбачають зв’язок з транспортом як кваліфікуючу ознаку.
Згідно з чинним Кримінальним кодексом України систему транспортних злочинів утворюють наступні склади злочинів:
Стаття 276. Порушення правил безпеки руху або експлуатації залізничного, водного чи повітряного транспорту;
Стаття 277. Пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів;
Стаття 278. Угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна;
Стаття 279. Блокування транспортних комунікацій, а також захоплення транспортного підприємства;
Стаття 281. Порушення правил повітряних польотів;
Стаття 282. Порушення правил використання повітряного простору;
Стаття 283. Самовільне, без нагальної потреби, зупинення поїзда;
Стаття 284. Ненадання допомоги судну та особам, що зазнали лиха;
Стаття 285. Неповідомлення капітаном назви свого судна при зіткненні суден;
Стаття 286. Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами;
Стаття 287. Випуск в експлуатацію технічно несправних транспортних засобів або інше порушення їх експлуатації;
Стаття 288. Порушення правил, норм і стандартів, що стосуються убезпечення дорожнього руху;
Стаття 289. Незаконне заволодіння транспортним засобом;
Стаття 290. Знищення, підробка або заміна номерів вузлів та агрегатів транспортного засобу;
Стаття 291. Порушення чинних на транспорті правил;
Стаття 292. Пошкодження об’єктів магістральних нафто-, газо- та нафтопродуктопроводів.\
36.)))) Правопорушення - це соціально небезпечне або шкідливе, протиправне, винне діяння деліктоздатного суб'єкта, яке передбачено чинним законодавством і за яке встановлена юридична відповідальність.
Транспортне право є комплексною галуззю права, воно має свою специфіку й особливості. Тому в цій галузі правовідносини захищаються нормами чотирьох галузей права:
- кримінального (розділ XI КК України «Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту»);
- адміністративного (глава 10 КпАП «Адміністративні правопорушення на транспорті в галузі шляхового господарства і зв'язку»);
- цивільного (глава 51, статті 920-924, 928, 934 ЦК України);
- господарського (статті 313, 314, глави 24-27 ГК України).
До того ж існують ще й транспортні кодекси і статути, правила перевезення пасажирів, багажу і вантажів, а також відомчі нормативно-правові акти, які також передбачають відповідальність сторін договору перевезення за порушення своїх обов'язків.
Об'єкт транспортних правопорушень - це суспільні відносини у сфері безпеки руху та експлуатації транспорту, своєчасного і гарантованого переміщення пасажирів, вантажів і багажу. Слід зазначити, що безпека руху транспорту тісно пов'язана з громадською безпекою (повинні забезпечуватися охорона життя і здоров'я людей, матеріальних цінностей, навколишнього середовища, безаварійна робота транспорту).
37.)))) Чинне кримінальне законодавство містить у собі групу норм, які передбачають відповідальність за злочинні посягання на безпеку руху і експлуатацію різних видів транспорту. В Кримінальному кодексі України законодавець виділяє їх в окремий розділ “ЗЛОЧИНИ ПРОТИ БЕЗПЕКИ РУХУ ТА ЕКСПЛУАТАЦІЇ ТРАНСПОРТУ”, крім того деякі склади злочинів передбачають зв`язок з транспортом, як кваліфікуючу ознаку.
Згідно з діючим кримінальним законодавством України систему транспортних злочинів утворюють наступні склади злочинів: Стаття 276. Порушення правил безпеки руху або експлуатації залізничного, водного чи повітряного транспорту; Стаття 277. Пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів; Стаття 278. Угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна; Стаття 279. Блокування транспортних комунікацій, а також захоплення транспортного підприємства; Стаття 281. Порушення правил повітряних польотів; Стаття 282. Порушення правил використання повітряного простору;
Закон передбачає застосування до злочинця за транспортне правопорушення покарання від позбавлення волі (в інших випадках, за вчинення транспортних злочинів, що призвели до нещасних випадків з людьми, їх загибель, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень чи інших тяжких тілесних ушкоджень чи інші тяжкі наслідки) до випраних робіт та штрафу.
Окрім цього, за ряд злочинів передбачена відповідальність у вигляді позбавлення права займати певні посади, пов’язані з відповідальністю за технічний стан або експлуатацію транспортних засобів чи права керувати транспортними засобами.
За порушення правил міжнародних польотів, пошкодження об’єктів магістральних нафто-, газо-, та нафтопродуктопроводів, угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна може бути призначене додаткове покарання - конфіскація повітряного судна (у першому випадку) чи майна.
38.)))) Законом визначено, що адміністративним проступком визнається протиправна вина (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на власність, права і обов'язки громадян, на державний або громадський порядок, на встановлений порядок управління і за яку законодавством України передбачено адміністративну відповідальність (ст. 9 КпАП).
Аналіз цього визначення дозволяє виділити загально-правові ознаки, які властиві адміністративному проступку. По-перше, це виключно вчинок, тобто дія (наприклад, куріння в автобусах, маршрутних таксі, тролейбусах або трамваях — ч. 3 ст. 119 КпАП) чи бездіяльність (невиконання правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху — ч. 1 ст. 128 КпАП). По-друге, антигромадська спрямованість адміністративного проступку, яка характеризується суспільною шкідливістю. Цю позицію підтверджує ч. 2 ст. 1 КК України, де вказується, що Кримінальний кодекс України визначає, які суспільне небезпечні діяння є злочинними. Тобто слід розуміти, що суспільно небезпечні діяння які не заподіяли і не могли заподіяти істотної шкоди (ч. 2 ст. 11 КК) не належать до злочинів і їх необхідно кваліфікувати як інші правопорушення. По-третє, до ознак адміністративного проступку належить його протиправність, а саме, стосовно транспортного права, заборона транспортно-правовою нормою вчинку як такого, що завдає шкоди чи загрожує небезпекою. По-четверте, важливою ознакою адміністративного проступку є винність, яка виражається як прояв волі і свідомості особи, її психічного ставлення до відповідного вчинку і його наслідків. Діяння має бути вчинено умисно або з необережності. По-п'яте, юридичною ознакою адміністративного проступку є адміністративна карність, тобто протиправне, винне діяння буде визнано адміністративним проступком тільки тоді, коли за його вчинення передбачена адміністративна відповідальність, застосування якої у сфері транспортної діяльності має свої особливості.
39.))))) Цивільно-правові делікти на транспорті мають специфічний об’єкт посягання — майнові відносини і виражаються в порушенні або невиконанні транспортних зобов’язань. Цивільно-правова відповідальність, у тому числі і відповідальність за порушення транспортних зобов’язань, полягає в застосуванні до правопорушника (боржника) в інтересах іншої особи (кредитора) встановлених законом або договором санкцій майнового характеру: відшкодування збитків, виплати неустойки (штрафу, пені).
Цивільно-правова відповідальність носить компенсаційний характер, оскільки її мета — відновлення порушених майнових прав кредитора і тому розмір відповідальності повинен відповідати розміру завданих збитків. Але, разом з цим, цивільно-правова майнова відповідальність за порушення транспортних засобів має свої особливості. Цю відповідальність можна назвати спеціальною у тому плані, що її правове регулювання здійснюється не тільки цивільним, а також і спеціальним законодавством, яке враховує специфіку діяльності транспорту. Загальні положення за невиконання або неналежне виконання зобов’язань перевезення передбачені в гл. 51 ст. 1187, ст. 1188 Цивільного кодексу, але при визначенні вини і притягненні до відповідальності перевізника за втрату, нестачу і пошкодження вантажу або багажу, порушенні строків доставки вантажу та багажу необхідно керуватися транспортними кодексами чи статутами (ч. ІІІ ст. 361, ч. ІІ ст. 362, ч. ІІІ ст. 364 ЦК України). Наприклад, відповідальність перевізника за деякі порушення або неналежне виконання зобов’язань перевозу вантажів і пасажирів передбачена ст. ст. 163, 175, 182, 183, 193, 194 Кодексу торгівельного мореплавства України; ст. ст. 191, 193, 195, 209, 219 Статуту внутрішнього водного транспорту; ст. ст. 92, 93, 94 Повітряного кодексу України.
Як зазначалось, формами цивільно-правової відповідальності є: відшкодування збитків і сплата неустойки. Перша застосовується у всіх випадках порушення зобов’язання при відсутності інших вказівок у законі, друга — лише тоді, коли вона встановлена для конкретного зобов’язання у нормативному порядку чи договором.
Транспортне законодавство використовує обидві ці форми, але переважною є форма сплати неустойки, причому розмір неустойки і спосіб визначення обсягу її стягнення різний і залежить від характеру порушення. Необхідно зазначити, що за однакові за характером порушення зобов’язань на різних видах транспорту встановлюються різні види і розміри штрафу. Особливості цивільно-правової відповідальності за порушення зобов’язань на різних видах транспорту розглядаються в наступних темах навчального курсу.
Проте, слід зазначити загальний порядок фіксації обставин, що мають бути підставою для притягання до цивільно-правової відповідальності суб’єктів транспортних правовідносин.
По-перше, такі обставини зазначаються у відповідних товарно-транспортних документах, а у випадках розбіжностей між відправником, перевізником або одержувачем — фіксуються актами встановленої форми.
40. Автомобільний транспорт займає в Україні провідне місце не тільки в економіці, а Й у соціальній сфері - з огляду на його призначення! він є основним видом транспорту, який доставляє пасажирів і вантажі «від дверей до дверей» і може функціонувати незалежно від інших нидів транспорт)1.
В цілому провізні спроможності автотранспорту повною мірою повинні відповідати потребам народною господарства і населення га сприяти розвитку економіки країни, Суспільно-економічні зміни, що відбуваються в народному господарстві України, позначаються і на автомобільному транспорті. Практика показує, що за останні роки досягнуто збалансованості попиту і пропозицій транспортних послуг (тобто рівноваги «транспортного ринку»). Транспорт є однією з основних сфер суспільного виробництва
У нашій країні транспорт представляє собою єдину транспортну систему (ЄТС), яка включає в себе залізничний, автомобільний і водний транспорт. Функції:
Виробничий процес на автомобільному транспорті, який має на меті переміщення вантажів і пасажирів ДТЗ, називається автомобільними перевезеннями. Існують два види автомобільних перевезень — вантажні і пасажирські.
Розрізняють такі вантажні автомобільні перевезення: галузеві — перевезення вантажів промисловості, сільського господарства, будівництва, торгівлі і громадського харчування, комунального господарства, перевезення поштові, вантажів населення;
територіальні — технологічні, міські, приміські, районні і міжрайонні (обласні і міжобласні), міжміські, міжнародні перевезення;
технологічні — перевезення в межах підприємств і по території будівельних ділянок:
міські — перевезення на великі відстані, за належних шляхових умов, з різноманітною структурою перевезень. Це стосується і приміських перевезень поза межі міста на відстань до 50 км включно;
районні і міжрайонні — перевезення по території адміністративних і економічних районів або між сусідніми районами. Вони характеризуються складнішими шляховими умовами, більшими, ніж при міських і приміських перевезеннях відстанями, та менш різноманітною структурою перевезень;
міжміські — перевезення, які здійснюються на відстані понад 50 км між окремими областями, містами й економічними районами на шляхах значної протяжності, при відстані перевезень 1000 км і більше;
міжнародні — перевезення поза межі України та з-за кордону.
За способом виконання розрізняють перевезення: місцеві прямого і змішаного з'єднання.
Місцевими називають усі перевезення, незалежно від їх протяжності, здійснювані одним автотранспортним підприємством.
