Поняття спілкування. Процеси спілкування. Спілкування й діяльність

Спілкуваннясупроводжує людину протягом усього життя та визначає якість його різних сфер. Поняття «спілкування» є одним з центральних у психологічній науці разом з поняттями «діяльність», «особистість», «стосунки». Під час спілкування відбувається реалізація всієї системи стосунків людини. У спілкуванні здійснюються не лише міжособисті стосунки, емоційні прихильності чи неприязнь, але й суспільні, рольові стосунки. Поза спілкуванням неможливе функціонування людського суспільства в цілому. Спілкування – це й спосіб об’єднання індивідів, і спосіб розвитку їх самих.

Б. Ф. Ломов виділив три рівні аналізу процесів спілкування. Перший рівень – макрорівень: спілкування індивіда з іншими людьми розглядається як найважливіша сторона його способу життя. На цьому рівні процес спілкування вивчається в масштабі людського життя й обставин психічного розвитку індивіда. Спілкування тут виступає як складна мережа взаємозв’язків індивіда, що розвивається, з іншими людьми й соціальними групами в процесі його входження в суспільство (соціалізації). На цьому рівні аналізуються вікові особливості спілкування, закономірності освоєння індивідом соціальних норм, а потім їх реалізації в суспільстві.

Другий рівень – середній: спілкування розглядається як сукупність цілеспрямованих контактів або ситуацій поточної взаємодії. Головний акцент у вивченні спілкування на цьому рівні робиться на змістовних компонентах ситуацій спілкування – з приводу «чого» і «з якою метою». Довкола «теми» спілкування розкривається аналіз його динаміки, засобів (вербальні й невербальні) і етапів спілкування, під час яких здійснюється обмін думками, ідеями, переживаннями.

Третій рівень – мікрорівень, пов’язаний з аналізом одиниць спілкування. Елементарна одиниця спілкування включає не лише дію одного з партнерів, але й сприяння або протидію партнера (наприклад, «питання – відповідь», «спонукання до дії – дія», «повідомлення інформації – відношення до неї»).

Існує безліч визначень спілкування, проте всі вони певною мірою описові. Термін «спілкування» не має точного аналога в традиційній соціальній психології – він набагато ширший за англійський термін «комунікація», оскільки включає не лише процес обміну інформацією, але й багато інших: сприйняття й розуміння людьми одне одного, взаємодії, взаємовпливу. Відомий російський психолог А. В. Петровський дав йому таке визначення: спілкування – це багатоплановий процес розвитку контактів між людьми, породжуваний потребами спільної діяльності. Практично всі дослідники відзначають, що в процесі міжособистісного спілкування відбуваються процеси взаємодії принаймні двох осіб, розвиток і регуляція їх спільної діяльності, а також взаємне пізнання партнерами один одного, установлення й розвиток стосунків, надання взаємовпливу на стани, погляди й поведінку партнера.

Г. М. Андрєєва стверджує, що одним з важливих принципів під час дослідження спілкування є принцип єдності спілкування й діяльності, виходячи з якого, спілкування розуміється дуже широко – як форма спільної діяльності. Проте характер цього зв’язку розуміється по-різному. Інколи діяльність і спілкування розглядаються як дві сторони соціального буття людини; у інших випадках спілкування розуміється як елемент будь-якої діяльності, а остання розглядається як умова спілкування (О. М. Леонтьєв, 1965). Нарешті, спілкування можна інтерпретувати як особливий вид діяльності (О. О. Леонтьєв, 1975).

Б. Ф. Ломов (1984) питання про зв’язок спілкування з діяльністю пояснював через трактування спілкування як суб’єктної взаємодії. У більшості психологічних визначень діяльності відповідають стосунки «суб’єкт–об’єкт», що охоплюють лише одну сторону соціального буття людини: активний суб’єкт впливає на пасивний об’єкт. У категорії спілкування розкривається інша важлива сторона соціального буття людини, а саме стосунків «суб’єкт–суб’єкт(и)», де партнери активні та впливають один на одного.

Спілкування – це одна із сторін способу життя людини, не менш істотна, ніж діяльність. Інколи навіть короткочасне спілкування з тією або іншою людиною (чи групою людей) надає психічному станові індивіда значно більшого впливу, ніж тривале виконання діяльності. Психологічні якості людей, їх суб’єктивний світ розкриваються, перш за все, через опис процесів спілкування між ними. У тому, хто з ким, з якого приводу і як спілкується, установлюються мотиви й цілі людей, їх інтереси й схильності, образ мислення, емоційна сфера, тобто психологічний склад особистості в цілому.