Спілкування й стосунки. Типи стосунків

У процесі спілкування виникають стосунки між людьми різного рівня – міжособистісні, міжгрупові, суспільні. Традиційно в психології виділяють два типи стосунків (В. М. М’ясищев):

· суспільні, формальні; вони лежать в основі будь-яких суспільних взаємодій, пов’язані з реалізацією суспільних функцій і відповідних ним ролей і статусів;

· психологічні, неформальні, вони пронизують суспільні стосунки, що дозволяє особистості реалізувати свою індивідуальність.

Особистість, що бере участь у суспільних стосунках, виконує формальні соціальні ролі, проте психологічні особливості обов’язково накладають відбиток на цей процес. Особисті особливості в стилі виконання соціальних ролей викликають у партнерах емоційний відгук, що сприяє виникненню системи міжособистісних стосунків. Міжособистісні стосунки – це взаємні орієнтації, які розвиваються в індивідів, що перебувають у тривалому контакті. До структурних параметрів, що характеризують стосунки, відносять такі:

· дистанцію, або міру психологічної близькості партнерів;

· валентність, або оцінку стосунків, – позитивну, негативну, суперечливу, байдужу;

· позицію партнерів – домінування, залежність, рівність;

· міру знайомства – стосунки поверхневого знайомства, приятельські, товариські, дружні, кохання, подружні, родинні.

У кожної людини в системі стосунків своя міжособистісна роль, яка накладає на неї особливі права й обов’язки (наприклад, «душа товариства», «експерт», «красень» і т. ін.). Кожна людина розвиває свій власний тип поведінки, пристосовуючись до вимог тих, з ким вступає в контакт. Індивідуальні особливості виявляються в стилі виконання ролі, а також у тому, що робить людина, коли ситуація недостатньо визначена і є деяка свобода вибору.

У стосунках можна виділити два приводи до спілкування – діловий і особистий. Діловий привід пов’язаний з проблемною взаємодією й відповідає формальному соціальному рівню, тобто тим функціям, які реалізуються під час виконання відповідної соціальної ролі у формальній структурі стосунків у суспільстві: начальник–підлеглий, продавець–покупець, лікар–хворий і т. ін.

Особистий привід спілкування пов’язаний з реалізацією, перш за все, емоційних стосунків між людьми. Таким чином, міжособистісні стосунки виникають і складаються на основі певних відчуттів людей одне до одного в процесі їх взаємодії (симпатія, антипатія, дружба, кохання, ворожнеча і т. ін.). Соціальні емоції – це емоції й відчуття, що виникають під час задоволення соціальних потреб. Соціальні емоції можуть бути:

· позитивними (кон’юнктивними, або такими, що об’єднують);

· негативними (диз’юнктивними, або такими, що розділяють).

Позитивні відчуття виникають тоді, коли люди переслідують спільну мету, досягнення якої приносить кожному певне задоволення. Виникає взаємність: ініціатива й активність одного залежить від внеску інших.

Негативні відчуття виникають тоді, коли успіх однієї людини спричиняє якусь невдачу для іншої. Виникає ситуація суперництва, потім настає конфлікт: супротивник розглядається як небезпечний об’єкт.

Одним з методів аналізу емоційних стосунків є методика соціометрії, запропонована Дж. Морено. Він вважав за важливе під час визначення якості стосунків установлювати відповідність макро-й мікроструктури взаємин. При цьому про макроструктуру свідчить просторове розміщення людей у процесі взаємодії, а про мікроструктуру – емоційна забарвленість стосунків (наприклад, перевага співпраці з одними людьми й відмова від неї з іншими). Про сприятливі стосунки свідчитиме те, що люди, які виконують спільну діяльність, добре ставляться одне до одного. Таким чином, просте питання про те, з ким людина вважала б за краще виконувати разом яку-небудь діяльність, може допомогти встановити структуру її емоційних стосунків у групі. Чим важливіша діяльність, заради якої здійснюється вибір партнера, тим більш значущі стосунки для людини.

Форми й види спілкування

Заформами й видами спілкування є дуже різноманітним. Серед форм можна виділити пряме й непряме спілкування, безпосереднє й опосередковане (лист, телефонний дзвінок), вербальне (словесне) й невербальне (міміка, жести, пози та ін.). Також є формальне й неформальне, масове й міжособистісне спілкування.

Види міжособистісного спілкування можна розкрити змістовніше, ґрунтуючись на суті процесів, що відбуваються, наприклад, за критерієм домінування: авторитарне (директивне), маніпулятивне, діалогічне (гуманістичне).

Мета авторитарного спілкування – контроль над поведінкою, установками і думками партнера, примус його до певних вчинків і рішень. Мета не ховається домінантним партнером і реалізується у відкритих наказах, вимогах, розпорядженнях. Таке спілкування є доречним і ефективним у тих сферах, де є статутні стосунки, в умовах екстремальних ситуацій; але таке спілкування недоречне у сфері інтимно-особистих, подружніх, дитячо-батьківських контактів.

Мета маніпулятивного спілкування завжди прихована й досягається непрямими методами контролю над думками й діями партнера. Прикладом здійснення маніпуляцій у масовому спілкуванні є реклама, пропаганда, багато процесів у бізнесі. У міжособистісному спілкуванні маніпуляції часто призводять до краху стосунків, оскільки партнер сприймається не як цілісна особистість, а як носій необхідних маніпуляторові якостей і можливостей. Маніпулятора характеризують брехливість, цинізм, недовіра до людей, примітивність відчуттів. Деякі професії (педагог, психолог) передбачають маніпулювання іншими, що може спричинити до деформації особистості.

Авторитарне й маніпулятивне спілкування схожі тим, що і в тому, і в іншому випадку людина сприймає своїх партнерів як об’єкт дії, відмовляючи їм в активності, унікальності, цінності.

Діалогічне спілкування передбачає рівноправ’я партнерів у взаємодії. Метою діалогічного спілкування є взаємне пізнання та взаєморозуміння, саморозкриття, досягнення спільних результатів за дотримання задоволення потреб учасників. Діалог передбачає довіру партнерові й сприйняття його особистості без будь-якої оцінки.