Психомоторика – складне слово, яке походить від грецького psyche, – душа, психіка й латинського motor – рушійний, руховий, такий, що приводить у рух. Психомоторні процеси являють собою об’єктивне сприйняття людиною всіх форм психічного відображення – від відчуття до інтелектуальної активності.
Уперше термін «психомоторика» в науку ввів І. М. Сєченов, під яким він розумів зв’язок різних психічних явищ із рухами й діяльністю людини. На його думку, первинним елементом психомоторної діяльності людини є рухова дія, що є руховим рішенням елементарної задачі, або, іншими словами, досягнення елементарної усвідомленої мети одним або декількома рухами. У свою чергу, рухову дію, що розвивається в процесі навчання, вправи або повторення, називають руховою або психомоторною навичкою.
Психомоторні процеси утворюють систему, до складу якої входять наступні компоненти:
A. Сенсомоторні процеси:
I. Сенсомоторні реакції:
1. Проста психічна реакція.
2. Складні реакції: 1) реакція вибору; 2) реакція перемикання; 3) відстрочена реакція; 4) ланцюгові реакції (автотемп).
3. Реакція на рухомий об’єкт (РРО).
4. Сенсомоторна координація: 1) реакція стеження; 2) складні координації.
5. Групові реакції стеження (гомеостат).
II. Сенсомоторна координація.
Б. Довільні моторні дії.
B. Ідеомоторні процеси.
Зв’язок сприйняття й руху у відповідь стали називати сенсомоторним процесом. У процесі дослідження психомоторики дослідники виділили три групи реакцій у відповідь: проста сенсомоторна реакція, складна сенсомоторна реакція і сенсомоторна координація.
Проста сенсомоторна реакція – це можливо швидша відповідь заздалегідь відомим простим поодиноким рухом на сигнал, що несподівано з’явився і, як правило, заздалегідь відомий. Вона має тільки один параметр – час. Причому розрізняють латентний час реакції, тобто час від моменту появи подразника, до якої залучена увага, до початку руху у відповідь, і час реалізації рухової дії.
У складних реакціях формування дії у відповідь завжди пов’язане з вибором потрібної відповіді з ряду можливих. Так, якщо необхідно з кнопок на пульті вибрати тільки одну, яку слід натиснути у відповідь на певний сигнал, то центральний момент реакції ускладнюється за рахунок вибору кнопки й пізнавання сигналу, тому таку складну реакцію прийнято називати реакцією вибору.
Найбільш складним варіантом сенсомоторної реакції є сенсомоторна координація, при якій динамічним є не лише сенсорне поле (наприклад, при реакції на рухомий об’єкт), але й реалізація рухового акту. З цим типом реакції ми стикаємося тоді, коли вимушені не лише спостерігати за змінами сенсорного поля, але й реагувати на них значною кількістю складних і різноспрямованих рухів. Наприклад, це відбувається, коли ви граєте в комп’ютерну гру.
Як особливі види психомоторних процесів виділяються сенсорно-мовленнєві й ідеомоторні реакції. У сенсорно-мовленнєвих реакціях сприйняття пов’язане з мовною відповіддю на сприйняте. Сенсорно-мовленнєві, як і сенсомоторні, мають ті ж три моменти: сенсорний, центральний і моторний. Однак центральний момент їх дуже ускладнений і протікає в другій сигнальній системі, а моторний проявляється як руховий компонент мови.
Особливе місце в психомоториці займають ідеомоторні процеси, що пов’язують уявлення про рух із його виконанням. Суть цих процесів полягає у формуванні автоматизмів і навичок під час опанування професійної діяльності. Передбачається, що будь-яка діяльність пов’язана з придбанням певних рухових навичок, без яких успішне виконання професійних обов’язків неможливе. Процес перетворення уявлення про рух у навичку з наступним успішним виконанням цього руху є ідеомоторним процесом.
Слід зазначити, що розробка проблем психомоторики дала свої позитивні результати, які широко використовувалися в спорті, військовій справі, професійному навчанні. Проте в процесі розвитку психології стало зрозуміло, що рух як компонент діяльності має набагато складнішу організацію, ніж сенсомоторний процес. Причому найголовніший недолік психомоторики полягав у тому, що руховий акт розглядався як реакція у відповідь на сенсорний сигнал. Дія, як ми знаємо, завжди усвідомлена, тобто знаходиться в полі нашої свідомості, контролюється ним. Ми, за винятком окремих випадків, усвідомлюємо те, що робимо. Ураховуючи, що свідомість завжди активна, ми маємо право припустити, що свідомий рух і діяльність у цілому активні, а не реактивні, як це трактується в межах психомоторики. Джерелом людської активності й діяльності є не умови зовнішнього середовища, а психіка людини, її потреби та мотиви.
Звичайно, не можна заперечувати, що сенсомоторних процесів не існує. Вони присутні в діяльності людини, але вони не в змозі пояснити всі механізми свідомих рухів. У їх трактуванні відсутній найголовніший компонент психіки людини – свідомість. Швидше за все, сенсомоторні реакції – це приватний варіант автоматизмів і не більше. Усе це стало ясно в процесі розвитку психології. Було знайдено точніший опис фізіологічних і психічних механізмів рухів, що дозволяє нам сьогодні говорити не про психомоторику, а про психологію побудови рухів.
