Поняття і кримінологічна характеристика злочинності у місцях позбавлення волі

Злочинність у місцях позбавлення волі іноді називається як «карна» злочинність (тобто така, яка має місце під час відбуття покарання), іноді як «пенітенціарна» злочинність, куди відносять сукупність злочинів, які вчиняються в пені­тенціарних установах — місцях позбавлення волі. Але так чи інакше цей різновид злочинності характеризується таки­ми ознаками: специфічним місцем вчинення злочину (вип­равно-трудова установа, слідчий ізолятор тимчасового ут­римання), своєрідним суб'єктом злочину (тільки особа, поз­бавлена волі), його спрямованістю проти інших засуджених або проти осіб адміністративного персоналу установи. Крім цього, слід пам'ятати, що вона є складовою частиною реци­дивної злочинності.

Тривалий час про злочинність осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, було мало що відомо. Кількість в'язнів та число злочинів, ними вчинених, не підлягали ого­лошенню. Наукові дослідження були, як правило, спрямо­вані на вдосконалення виправно-трудового законодавства, форм і методів виховного впливу на засуджених. У зв'язку з цим і поняття злочинності осіб, позбавлених волі, у спе­ціальній літературі майже не вивчалось.

В Україні на цей час діє 183 установи, в яких утримуєть­ся понад 205 тис. осіб, у тому числі у 128 виправно-трудо­вих установах — більше 155 тис., в 11 виховно-трудових ус­тановах — 3,5 тис. підлітків, у 32 слідчих ізоляторах — по-

над 43 тис. ув'язнених. У 12 лікувально-трудових профілак­торіях — 3, 8 тис. осіб, які лікуються від алкоголізму¹.

Отже, в місцях позбавлення волі в специфічних умовах утримання і людських стосунків перебуває значна кількість суспільне небезпечного контингенту, що обумовлює своє­рідність злочинності в сфері виправно-трудових відносин.

Протягом 1998 року у виправно-трудових установах МВС України зареєстровано 405 злочинів (525 злочинів було вчинено у 1997 році і 560 злочинів — у 1996 році). Коефіцієнт злочинності на 1 тис. середньостатичної кіль­кості засуджених складає 3,5 - 3,2 злочинів. Найбільша кількість злочинів реєструється у виправно-трудових ко­лоніях суворого і посиленого режимів і колоніях-поселен-нях (Вінницька, Донецька, Дніпропетровська, Луганська, Харківська області). При аналізі злочинності в місцях поз­бавлення волі слід враховувати значну латентність окремих видів злочинів: образа, наклеп, побої і мордування, хуліган­ство, насильницьке мужолозтво та ін.

Кримінально-правова структура злочинності місць поз­бавлення волі характеризується відносною стабільністю. Основна маса злочинів припадає на ст. 183 КК (втеча з місця позбавлення волі або з-під варти) і на ст. 183³ КК (злісна непокора вимогам адміністрації виправно-трудової устано­ви), які загалом складають більше 60 % усіх учинених у місцях позбавлення волі злочинів.

Як відзначається в літературі, серед в'язнів існує своя «філософія»: наше (засуджених) діло тікати, якщо пощас­тить, а ваше (адміністрації виправно-трудових установ) — запобігати цьому чи ловити, тобто кожний робить свою справу. Форми і способи втечі бувають різні залежно від виду виправно-трудових установ: від самовільного залишен­ня особою, що відбуває покарання, місця позбавлення волі До підкопів і втеч з використанням насильства над охоро­ною, зброї, технічних засобів. Втечі бувають одиночні, гру­пові і масові під час масових безпорядків у колоніях. Але

' Тюремная реформа в посттоталитарньїх странах. Информационньш бюллетень о международном семинаре 10-12 ноября 1998 г. в Донецке. Донецк, 1999. С. 8.

часто підготовка до втечі й сама втеча мають або спрощений, або ситуативний характер. Так, наприклад, всі шість випадків втечі з-під охорони у 1997 році вчинені чи то з допомогою примітивних засобів подолання огорожі (мотузка з кішкою та ін.), чи шляхом використання недоліків засобів охорони. Тому динаміка показників втечі багато в чому залежить від стану і організації охорони тієї чи іншої установи.

Непокора адміністрації виправно-трудових установ ви­никає тоді, коли, на думку в'язнів, вона порушує їх права або незаконними діями позбавляє деяких благ. Причому ця дум­ка може бути як обґрунтована, так і надумана, коли лідери засуджених роблять спробу взяти фактичне керівництво в колонії в свої руки. В цих випадках необгрунтоване потуран­ня вимогам «авторитетів» може повністю дезорганізувати роботу виправно-трудової установи.

Другу — за кількісними показниками — групу склада­ють злочини, пов'язані з незаконним обігом наркотичних чи інших заборонених речовин, предметів, зброї. Рівень даних злочинів підвищується. Але й тут треба брати до уваги знач­ну латентність цих злочинів. Незначне їх підвищення або зниження свідчить про випадковість показників, а не про дійсний стан цього різновиду злочинів. Разом з тим підви­щення обігу в «зоні» наркотичних речовин може свідчити про посилення впливу кримінальної субкультури.

Третю—хоча й меншу за кількісними показниками, але небезпечнішу за видами — групу складають насильницькі злочини: навмисні вбивства, замах на вбивство, умисні тяжкі тілесні ушкодження, хуліганство, погроза або насиль­ство. Треба відзначити несталу динаміку цих злочинів. Так, якщо у 1996 році було вчинено 10 умисних вбивств, то у 1997 році — 3, у 1998 році — 4. Коливається також рівень умисних тяжких тілесних ушкоджень, хуліганства, погроз та інших видів насильства.

За останні роки значно знизився рівень таких злочинів, як дії, що дезорганізують роботу виправно-трудових уста­нов (ст. 69^і КК), масові безпорядки (ст. 71 КК), захоплення заложників (ст. 123^і КК). В 1997-1998 роках таких злочинів зареєстровано не було.

Окрему групу злочинів у місцях позбавлення волі скла­дають крадіжки, розкрадання, пограбування і розбої. Кра­діжки державного і приватного майна виявляються дуже рідко. Частіше крадуть засуджені в інших засуджених і за це, як правило, настає фізична розправа за традиціями злочин­ного світу. Нерідко речі й продукти харчування і передачі відбираються тими, хто займає в колонії становище лідера. Ці факти, як свідчить практика, часто не відомі адміністрації виправно-трудових установ, а коли й стають відомими, то на них не реагують або застосовують заходи дисциплінар­ного характеру. Що стосується пограбування і розбоїв, то вони не мають поширення у місцях позбавлення волі.

Специфічним злочином у місцях позбавлення волі, який має майже повністю латентний характер, є насильницьке мужолозтво (ст. 122 КК). Ці факти, на жаль, стали настільки повсякденним явищем, що вже не сприймаються як злочи­ни, а тому дуже рідко реєструються і тільки тоді, коли цьо­го вимагають обставини.

Дуже висока латентність злочинності в місцях позбав­лення волі пов'язана з певними недоліками в системі оцін­ки показників роботи виправно-трудових установ. Позитив­но оцінюється робота тих установ, у яких показники злочин­ності менші. Звідси і наслідок: та установа, де більше, краще і повніше виявляються і реєструються злочини, оцінюєть­ся негативно.

За деякими кримінологічними показниками структури злочинності в місцях позбавлення волі більшість злочинів учиняється у виправно-трудових колоніях посиленого та суворого режимів, що пояснюється контингентом засудже­них, видами вчинених злочинів, строками покарання, наяв­ністю кримінального середовища тощо. Злочини вчиняють­ся у житлових і виробничих зонах установ, на виїзних об'­єктах, найчастіше від 6 до 18 години, в робочі дні тижня. Наприклад, з 525 злочинів, зареєстрованих у 1997 році в місцях позбавлення волі, 328 вчинено у житлових зонах установ, 181 — у виробничих зонах, 1 — у штрафному ізо­ляторі, решта — на виїзних об'єктах. У 407 випадках зло­чини було учинено з 6 до 18 години; у 90 випадках — з 18

до 23 години; у 28 випадках — з 23 до 6 години. У робочі дні вчинено 504 злочини, у неробочі і святкові дні — 21.

Знаряддям злочинів у місцях позбавлення волі, особли­во насильницьких і корисливо-насильницьких, є: кухонні ножі, металеві пластини, «заточки», шнури та інші побутові або пристосовані предмети.

Що стосується динаміки злочинності в місцях позбав­лення волі, то за офіційними даними майже по всіх кіль­кісно-якісних показниках вона має тенденцію до зниження. Так, наприклад, за 1997 рік (порівняно з попередніми рока­ми) не допущено дій, що дезорганізують роботу у виправ­но-трудових колоніях, з 10 до трьох випадків зменшилась кількість навмисних вбивств; з 24 до 20 випадків — навмис­них тяжких тілесних ушкоджень; з 126 до 112 випадків — втеч засуджених. Факт зменшення кількості тяжких насиль­ницьких злочинів проти життя і здоров'я засуджених і співробітників адміністрації установ, певно, пов'язаний, по-перше, зі змінами динаміки тяжкої насильницької злочин­ності в Україні взагалі; по-друге, з протидією злочинній субкультурі в місцях позбавлення волі; по-третє, з підвищен­ням рівня профілактичної роботи зі злісними порушниками режиму в установах виконання покарання.

Основні соціально-демографічні, кримінально-правові та моральні риси, притаманні особам, які учинили злочин у місцях позбавлення волі, особливо насильницькі злочини, непокору вимогам адміністрації, втечу з-під охорони та інші, мають певні особливості. За даними деяких досліджень. Переважна більшість з них — чоловіки (частка жінок у структурі злочинів дорівнює приблизно 3,5 %), за віком — до ЗО років; з середньою і неповною середньою освітою; за службовим становищем — переважно некваліфіковані ро­бітники. Основна маса тих, хто застосовував насильство, мала судимість за корисливі, корисливо-насильницькі зло­чини, хуліганство, зґвалтування; перебувала на профілак­тичному обліку; була порушником режиму утримання тощо. Так, наприклад, з 525 вчинених у 1997 році в місцях позбав­лення волі злочинів у 142 випадках злочини вчинені особа­ми, що перебували на профілактичному обліку, у 287 випад-

ках ці особи були порушниками режиму утримання; у 14 випадках — розконвойованими засудженими; 20 злочинів вчинено засудженими після вживання спиртних напоїв, 1 — у стані наркотичного сп'яніння.

Відносно моральних рис можна зауважити, що біль­шість засуджених мають обмежений світогляд і відповідну до нього примітивну структуру потреб. Найбільш харак­терні для в'язнів своя мораль і свої звичаї, які підтримують­ся в місцях позбавлення волі певними колами засуджених. Значна кількість їх хворі на різноманітні соматичні і пси­хічні захворювання (туберкульоз, СНІД, виразки шлунку та інші шлункові хвороби, невротичні відхилення, алкоголізм, психічні аномалії тощо). Ці відхилення і хвороби ускладню­ють відбування покарання, заважають адекватно оцінюва­ти конкретні життєві ситуації, заходи виправно-трудового характеру тощо. Дослідження свідчать про те, що емоційна нестабільність, нестійкість, нестриманість, обмеженість мож­ливості самовладання у криміногенних сутичках, переважан­ня збудження над гальмуванням, емоцій над розумом, за­лежність від інших засуджених, неможливість за власним бажанням змінити оточуюче середовище, надмірна підо­зрілість, песимізм, підвищена тривожність, упертість, бру­тальність, негативне ставлення до праці і режиму відбуван­ня покарання, байдужість до розвитку конфліктних стосунків, агресія, прийняття й підтримка злочинної субкультури і схва­лення злочинів, які протидіють адміністрації, а також різний психічний стан (стрес, фрустрація, афект, істерія) — все це руйнує особу, викликає у неї відторгнення «офщійних» цінно­стей. Але є й такі категорії засуджених, які добре почуваються в місцях позбавлення волі, зараховують себе до «авторитетів», «злодіїв у законі», лідерів, «паханів» тощо.

За основними кримінологічними рисами особа жертви злочинів у місцях позбавлення волі мало чим відрізняється від особи злочинця (це стосується, зрозуміло, самих засуд­жених, а не представників адміністрації). Однак особливу групу — штучно ізольовану від інших засуджених — утво­рюють так звані «опущені». До неї належать засуджені, яких було вчинено гомосексуальне насильство або які

добровільно вступили в гомосексуальні зв'язки, а також засуджені, котрі нехтують особистою гігієною, дворушни­ки, особи з жіночими рисами обличчя і тіла, дебіли, взагалі слабкі за характером і фізично нездатні протистояти погро­зам і насильству. Принизливе становище «опущених» поши­рюється на весь строк відбуття покарання і навіть після виходу на волю. Адміністрація не завжди активна в попе­редженні цього явища. Часто вона не в змозі виправити ста­новище, тому що за ним стоять злочинці, які його навмис­но підтримують. Це — один з елементів кримінальної суб-культури, страхіття для засуджених, з допомогою якого злочинні «авторитети» примушують інших засуджених підкорятися їх владі, схвалювати злодійські традиції. Від­чуття страху, тривоги, погроза глуму впливають на психіку засуджених, спонукають частину з них підтримувати не­людські звичаї, стимулюють злочинну поведінку.