Попередження злочинності у місцях позбавлення волі

Злочинність у місцях позбавлення волі хоча й специфічна, але ж частина всієї злочинності. Тому і її попередження також повинно здійснюватись на двох рівнях: загально-соціальному і спеціально-кримінологічному.

Загальносоціальне попередження злочинності в місцях позбавлення волі — це насамперед комплекс перспективних соціально-економічних, організаційно-управлінських, ідеологічних, культурно-виховних та інших заходів, спрямо-

ваних на вирішення гострих соціальних проблем і суперечностей у країні, які уже в деформованому вигляді проявляються в місцях позбавлення волі. Гострота соціальних протиріч проявляється перш за все у складі того спецконтингенту, що утримується в місцях позбавлення волі, у поширенні і розповсюдженні кримінальної субкультури і насильства. Зменшення суспільних суперечностей внаслідок проведення гнучкої і розумної соціальної політики, як доведено світовою практикою, істотно знижує рівень і тяжкість насильницьких і корисливо-насильницьких проявів, у тому числі і в місцях позбавлення волі, веде до певного витискування криміногенних явищ з виправно-трудових установ.

Саме загальносоціальне попередження злочинності спроможне вирішити такі складні проблеми, як праця, освіта, життєві умови, дозвілля засуджених у виправно-трудових установах і після звільнення з них, які повинні бути спрямовані на позитивну перспективу ресоціалізації особи (модернізація підприємств виправно-трудових установ, навчання перспективним професіям, що можливо лише за умови підвищення рівня освіти і загальної культури, сприятливість життєвих умов, змістовність дозвілля, підвищення духовності тощо). Тобто загальносоціальне попередження злочинності у кінцевому підсумку змінює уявлення про роль'і місце виправно-трудової системи у попередженні злочинності і боротьбі з нею.

Цілком справедливо відзначається в літературі, що виправно-трудові установи повинні повертати суспільству повноцінну особу, а не остаточно калічити її. Тим більше, що відповідно до ст. З Конституції України практична діяльність держави, її органів і посадових осіб повинна утверджувати і забезпечувати права і свободи людини, їх гарантувати.

Що стосується спеціально-кримінологічного попередження злочинності в місцях позбавлення волі, то його напрями й заходи досить різноманітні і мають як загальний, так і конкретний, цілеспрямований характер і спираються на багатий вітчизняний і світовий досвід.

Кримінологічна профілактика. Цей напрям попередження злочинності в місцях позбавлення волі включає заходи по

втручанню в кризові ситуації, зменшенню практичних можливостей вчинення злочинів, боротьбі з кримінальною суб-культурою, а також залучення громадськості до попереджувальної роботи і надання допомоги жертвам злочинів.

Відомо, що втручання в кризові ситуації, як комплекс різноманітних заходів по стриманню злочинних проявів, припускає нейтралізацію і розв'язання міжособистісних (групових) конфліктів засуджених з допомогою набору специфічних для місць позбавлення волі засобів діяльності суб'єктів попереджувальної діяльності. До них можна віднести:

1. Здійснення постійного оперативного (в тому числі і з допомогою технічних засобів) контролю за криміногенни ми зонами у виправно-трудових установах, де найбільш часто і у певний період виникають типові (і в той же час специфічні для кожної установи) негативні явища, які спри яють виникненню і розвитку напружених міжособистісних (групових) конфліктів або особливого психічного стану за суджених, що погрожує вчиненням злочинів. Наприклад, у результаті неналежного нагляду за засудженими, низької якості обшукової роботи, недоліків у виховній роботі про тягом 1997 року вчинено три навмисних вбивства, зареєст ровано 18 випадків заподіяння умисних тяжких тілесних ушкоджень, шість випадків втеч з-під варти, 112 випадків втеч з колоній-поселень та ін. З метою посилення нагляду та ізоляції засуджених в установах виконання покарання в 1997 році створено службу нагляду та безпеки. До складу Головного управління виконання покарання передано понад 7,5 тис. військовослужбовців, значну кількість озброєння, спецзасобів, інвентарю. Наказом МВС України № 908 від 29 грудня 1997 року затверджено Інструкцію з організації нагляду за засудженими, які відбувають покарання у виправ но-трудових колоніях МВС України.

2. Проведення комплексних профілактичних операцій У виправно-трудових установах з участю всіх підрозділів, залучення сил і засобів інших установ для вирішення про блем. Як відмічається в аналізі роботи з забезпечення нагля ду та ізоляції засуджених в установах виконання покарань ГУВП МВС України за 1997 рік, послаблення організації

нагляду та безпеки, незадовільна організація обшукової роботи, тобто послаблення заходів втручання в кризові ситуації стали причинами різкого збільшення вживання засудженими спиртних напоїв, наркотичних речовин.

3. Реалізація заходів протидії професіоналізації та кон солідації злочинців, особливо тих, хто відбуває покарання за насильницькі та корисливо-насильницькі злочини, а та кож серед жінок і молоді. Виправдали себе в цьому напрям ку такі заходи: комп'ютерний облік інформації про засудже них осіб, руйнування угруповань засуджених з злочинною орієнтацією, підтримка і використання наявних угруповань з позитивною спрямованістю, створення «режимних за гонів» з участю засуджених тощо.

4. Забезпечення психологічної підтримки засуджених, які прибувають у місця позбавлення волі, особливо в пері од пенітенціарної адаптації, орієнтування їх на свідомий вибір позитивного шляху відбування покарання; своєчасне блокування неформальних стосунків із засудженими з анти- суспільною спрямованістю.

5. Удосконалення постпенітенціарної практики контро лю, зокрема, створення спеціальної служби з нагляду за особами, що звільнилися з місць позбавлення волі, та надан ня їм підтримки і допомоги.

6. Вжиття необхідних заходів по виявленню осіб, які потребують психологічного, клініко-психіатричного або іншого обстеження з метою блокування й усунення відхи лень, які травмують психіку.

Реалізація заходів, які б максимально зменшували практичні можливості вчинення злочинів у місцях позбавлення волі, передбачає перш за все усунення організаційно-управ-лінських, контрольно-доглядних, інформаційних, оператив-но-розшукових та деяких інших недоліків, які сприяють учиненню злочинів. Для цього необхідні: а) організація належного оперативного обміну інформацією між різними підрозділами виправно-трудових установ про угруповання і «елітні» прошарки засуджених, які є потенційними джерелами негативного впливу і насильницьких дій; б) недопущення перевищення фактичного контингенту засуджених

над лімітом, розширення наявних і будівництво нових, сучасних виправно-трудових установ, які відповідали б міжнародним стандартам утримання і поводження із засудженими; в) своєчасне виявлення учасників конфліктів, професійний аналіз їх психологічних особливостей, пошук методів впливу на конфлікті ситуації без використання дисциплінарних і каральних заходів, гласне інформування засуджених про наслідки і санкції, які застосовувались до винних; г) впровадження групової профілактики злочинів, тобто створення механізму саморегуляції у спеціально або стихійно створених групах з метою управління розвитком криміногенної ситуації (групова психотерапія, групові заняття, соціогігієна, психогігієна, аутотренінг, проповіді тощо); г) соціотехніка, тобто проведення заходів по спеціальному управлінню групами засуджених — руйнування малих груп, включення до групи засудженого, який може запобігти розвитку конфлікту, поєднання різних за установками груп шляхом постановки спільної мети, для досягнення якої потрібні спільні зусилля та ін.; д) переорієнтація суб'єктів криміногенної ситуації засобом інформування про дійсні обставини; е) роз'єднання учасників криміногенної ситуація з допомогою обмеження або повного виключення особистих стосунків; є) використання інформації оперативних апаратів слідчих ізоляторів (наприклад, завдяки цьому в 1997 році вжиті заходи дозволили в ЗО установах не допустити вчинення злочинів серед засуджених, попередити 1 291 злочин, у тому числі 395 втеч, 21 напад на охорону, 10 захоплень заручників, 6 навмисних вбивств, 138 тяжких тілесних ушкоджень, 383 фізичні розправи, 338 інших злочинів, а також 339 випадків самогубств; ж) підвищення рівня і вдосконалення методів проведення індивідуальної профілактики злочинів, особливо з засудженими, які: схильні до втеч, уже вчиняли злочини в місцях позбавлення волі, систематично або злісно порушують режим відбування покарання, мають психічні аномалії, є хронічними алкоголіками, наркоманами; з) закінчення формування служб нагляду та безпеки, укомплектування їх досвідченими кваліфікованими кадрами, забезпечення їх спеціалістами та технічними засобами і обладнанням.

Адміністрації виправно-трудових установ попереджувати злочини в місцях позбавлення волі надзвичайно складно через існуючу серед засуджених кругову поруку і підкорення їх злодійським законам. Як вже відзначалося, злодійські закони і традиції — це своєрідний неформальний регулятор «іншого життя». Характерно, що особи, які ніколи до засудження не стикалися з «правилами» поведінки засуджених, починають їх засвоювати з моменту надходження до слідчого ізолятора, прохо'дять так звану «прописку». Але й тоді, коли засуджені поступають до виправно-трудових установ, продовжується їх обробка професійними злочинцями під різними приводами. Так здійснюється поступовий перехід до злодійського способу життя і поведінки з неофіційною системою стосунків. І цей процес активно йде не тільки в місцях позбавлення волі, але й поза їх стінами.

Отже, без руйнування кримінальної субкультури неможливе ні виправлення засуджених, ні ефективна попереджувальна діяльність у місцях позбавлення волі. Ідеології кримінальної субкультури треба протиставити метод розвінчання злочинного світу, підриву авторитету лідерів кримінального середовища, формування в громадській думці певного ставлення до злочинної субкультури з метою зменшення її впливу на підлітків і молодь. Тому доцільно вжити в масштабі країни ряд дискредитаційних заходів за спеціально розробленою програмою через засоби масової інформації, кіно, театр, літературу, естраду тощо.

Консолідація зусиль широкої громадськості у вирішенні проблем пенітенціарної системи, в тому числі і у попередженні злочинності в місцях позбавлення волі, передбачає тривалу та добре організовану роботу, створення відповідних громадських структур, поширення кримінологічної інформації про стан злочинності в місцях позбавлення волі, їх причини і умови, про мотиви злочинів, осіб злочинців і потерпілих, про умови відбування покарання взагалі, налагодження взаємодії і координації між різними державними, громадськими і релігійними суб'єктами попереджувальної діяльності у виправно-трудових установах. Поінформована

і активна громадськість є основною складовою демократичного суспільства.

У главі 23 Виправно-трудового кодексу України регулюються основні форми участі громадськості у виправленні засуджених і попередженні злочинності в місцях позбавлення волі. Такими є: спостережні комісії, служби у справах неповнолітніх, шефство трудових колективів та громадських організацій над виправно-трудовими установами. Можуть існувати й інші форми участі громадськості, які не передбачені чинним виправно-трудовим законодавством. Указані форми в цілому виправдали себе, хоча багато в чому їм не вистачає наполегливості, знання дійсного буття засуджених, взаємовідносин з адміністрацією виправно-трудових установ, відповідальності і принциповості у роботі. Необхідно підняти їх на новий рівень відповідно до сучасних поглядів на роль пенітенціарної системи в цивілізованому суспільстві.

Певну роль у попередженні злочинності в місцях позбавлення волі відіграє релігія. Багато з засуджених — віруючі люди. Церква, релігія з їх основними постулатами не-насильства, милосердя, співчуття, терпіння здатні сформувати такі відносини, які зможуть допомогти в подоланні духовної.кризи, вирішенні міжособистісних і групових конфліктів, життєвих проблем і взагалі поступово підточувати кримінальну субкультуру. Крім того, деякі релігійні організації ведуть добровільну роботу серед засуджених, надають їм матеріальну допомогу.

Таким чином, активізація традиційних і впровадження нових форм участі громадськості у справі підвищення виховної роботи серед засуджених сприяє підвищенню рівня попереджувального потенціалу в місцях позбавлення волі.

Запобігання злочинам та їх припинення. Запобігання злочинам та їх припинення переносяться на ті стадії розвитку злочинної поведінки, які характеризуються або виникненням наміру вчинити злочин, або коли поведінка деяких осіб здатна його викликати, або коли злочин вже почав фактично вчинятися.

Запобіжна діяльність у місцях позбавлення волі може спиратися на методи нейтралізації криміногенних явищ — деалкоголізацію і девіктимізцію, руйнування кримінальної субкультури, кримінально-правового утримання від вчинення злочинів та методи медико-реабілітаційного характеру. Основними запобіжними комплексами є:

— переорієнтація антисуспільної настанови особи чи групи осіб (цілеспрямований вплив на осіб, у яких, як ста ло відомо, виникло рішення вчинити злочин; вплив на осіб,, поведінка яких в умовах виправно-трудових установ ство рює підвищену ймовірність вчинення відносно них злочин ного посягання тощо);

-— активні контрзаходи (оперативне втручання суб'єктів попередження з метою запобігання насильству, масовим безпорядкам, втечам; створення умов, які роблять неможливим продовження злочинної діяльності, огляд, обшук, перлюстрація кореспонденції, перевірка посилок і передач, прослуховування телефонних переговорів засуджених, виявлення криміногенних зон і угруповань, їх лідерів, «авторитетів», «злодіїв у законі» і впровадження відповідних заходів по зменшенню їх впливу на інших засуджених тощо);

— організаційно-превентивний напрям припинення злочинів (створення спеціальних підрозділів з попереджен ня найбільш поширених злочинів, припинення розповсюд ження різної дезінформації та чуток, якими вміло маніпу лює певна частина засуджених для «відновлення справедли вості» або виправдання своїх дій, та ін.);

— спонукальний напрям (цілеспрямована робота ад міністрації виправно-трудових колоній та громадських орга нізацій по схиленню засуджених до добровільної відмови від злочинів і взагалі відмови від злочинного способу жит тя, термінова ізоляція конкретних засуджених, переведення до інших загонів або виправно-трудових установ та ін.;

— рішуча протидія розвитку злочинної діяльності і на станню більш тяжких її наслідків (затримання, арешт, при тягнення до кримінальної відповідальності тощо).

ЛІТЕРАТУРА

Гуров А. Й. Профессиональная преступность: прошлое й со-временность. М., 1990.

В пошуках альтернатив тюремному покаранню. Матеріали міжнародного симпозіуму 15-16 січня 1997 року. К., 1997. Вип. 1.

Європейські стандарти утримання в'язнів / Харківська право-захисна група. X., 1998.

Карпец Й. Й. Преступность: иллюзии й реальность. М., 1992.

Криминология / Под ред. А. Й. Долговой. М., 1997.

ОРГАНІЗОВАНА ЗЛОЧИНИ ТА 1 ПОПЕРЕДЖШШ

Поняття і кримінологічна характеристика; організованої злочинності _і

У багатьох країнах здавна існують організовані уг- | руповання, так звані мафіозні структури. Вони становлять значну загрозу для громадян, держави та суспільства.

Організована злочинність, на жаль, є сумною реаль- ^ ністю сучасного життя багатьох країн світу, у тому числі і України. Нею уражені практично всі регіони, всі галузі господарства і сфери управління країною. Вона являє собою відповідним чином згуртоване кримінальне середовище для ведення кримінального протиправного способу життя в умовах глибокої конспірації протягом тривалого часу.

Організована злочинність не вписується в рамки групової та рецидивної злочинності, відомої чинному законодавству. За своєю суттю — це надзвичайно негативне самостійне явище, яке виникло в процесі розвитку самої злочинності. Вона є не що інше, як злиття різних видів злочинів в єдину кримінальну діяльність. При цьому окремі суспільне небез- -печні діяння є лише певними операціями більш складної злочинної діяльності. Тут є система багаторівневих, усталених злочинних зв'язків, що ведуть до концентрації злочинності.

Стрижень організованої злочинності становить корислива мотивація поведінки окремих осіб та соціальних - — груп. Жадібність, здирництво, порушення загальновизнаних принципів розподілу національного доходу штовхають їх на пошук різних неправомірних засобів для задоволення власних завищених домагань, оволодіння непомірними батат- >

ПО

ствами. Мета організованої злочинності полягає в одержанні за будь-яку ціну постійної значної наживи.

Організована злочинна діяльність здійснюється в галузі економіки, фінансово-банківській сфері, системі зовнішньоекономічної торгівлі, різного роду посередницьких підприємницьких структур, підпільному виготовленні та збуті спиртово-горілчаних виробів, наркобізнесі тощо.

Організовані злочинні угруповання не можуть існувати без корупції представників державних, господарських, контролюючих органів. Йдеться найчастіше не про їх співучасть у конкретному злочині, а про потенційну можливість вчинити дії або утриматися від вчинення дій, що є вигідними для учасників даних злочинних угруповань, опосередковано сприяти їм, прихильно ставитися до них.

Незважаючи на переважно корисливу спрямованість організованої злочинності, вона разом з тим нерідко змикається з насильством, найбільш тяжкими його формами — вбивствами, заподіянням тілесних ушкоджень, вимаганнями, незаконним позбавленням волі тощо. При цьому насильство стає своєрідним прийомом у конкурентній боротьбі злочинних груп між собою, засобом залякування і фізичного усунення «неугодних» людей, свідків, журналістів, політичних діячів та ін. Внаслідок цього відбувається зрощення незаконних економічних способів витягування нелегальних доходів із загаль-нокримінальними насильницькими злочинами.

Суб'єктами організованої злочинної діяльності є члени організованих злочинних угруповань, яким притаманні значний склад (причому це не звичайна група осіб, а своєрідне ієрархічно побудоване злочинне об'єднання); усталеність, згуртованість, розподіл ролей між їх членами; їх зорієнтованість на тривалу спільну злочинну діяльність, її планування, розподіл сфер впливу; інформаційна та технічна забезпеченість.

Залежно від спрямованості, змісту, характеру та способу злочинної діяльності виділяють три види організованих угруповань-спільнот: а) спільноти, які створюються і спеціалізуються на вчиненні загальнокримінальних злочинів у поєднанні з організацією азартних ігор, вимаганням, викра-

данням людей, наркобізнесом тощо; б) спільноти господарської, комерційної, фінансової спрямованості, що паразитують на офіційних ланках економічних, банківських та організаційних структур суспільства; в) спільноти змішаного типу, які сполучають у собі риси вищезазначених організованих злочинних спільнот.

З урахуванням наведених характерних ознак організовану злочинність можна визначити як згуртування кримінального середовища у масштабі певного регіону, окремої галузі господарства (її виробничих об'єднань) або у деяких сферах управління шляхом створення усталених, згуртованих злочинних угруповань (спільнот), зорієнтованих на тривалу спільну діяльність з метою витягування постійних значних доходів, нерідко із замаскованим використанням офіційних економічних та організаційних структур, а також корумпованих елементів державного апарату.

Дане визначення має описовий характер, що задовольняє вимоги кримінологічної науки. Між тим на його підставі можна сконструювати кримінально-правову дефініцію, ядром якої має стати правова характеристика організованого злочинного угруповання. Адже злочинна спільнота — це одна з форм співучасті. Тому Кримінальний кодекс повинен будувати питання відповідальності за організовану злочинну діяльність у рамках інституту співучасті і відповідних у цьому зв'язку кваліфікованих обставин, які позначатимуться в конкретних складах злочинів.

Певний пізнавальний інтерес становить розуміння організованої злочинності в законах і практиці Італії та США, де здавна існує це складне соціально-правове явище.

В Італії розроблена широка і гнучка модель визначення організованої злочинності, під якою розуміється діяльність осіб, причетних до злочинних об'єднань мафіозного типу, по витягуванню прибутку в сфері виробництва, обміну та споживання різних товарів і благ, яка поєднана з активним використанням державних та інших соціально-політичних структур, рекетом, а в разі необхідності — й складних фінансових операцій (статті 416,416^і Кримінального кодексу Італії).

Відповідно до федерального Закону США 1970 року «Про контроль за організованою злочинністю...» її визначення також має широкий описовий характер. Тут організована злочинність розглядається як «поле активної діяльності членів високоорганізованих асоціацій, які одержують значну частину своєї влади, використовуючи гроші, здобуті від таких видів незаконної діяльності, як синдиковані азартні ігри, вимагання позик, крадіжки і торгівля викраденим, ввезення і розповсюдження наркотиків та інших небезпечних лікарських засобів, а також за допомогою інших форм соціальної експлуатації». Законодавство окремих штатів тією чи іншою мірою конкретизує перелік кримінальних діянь, що вчиняються членами організованих злочинних асоціацій, а саме: викрадання людей, грабежі, вбивства, відмивання злочинне здобутих грошей тощо.

Організована злочинність в Україні характеризується низкою кримінологічно негативних показників, їй притаманні високий статистичний рівень та тенденція до зростання. Так, у 1995 році було виявлено 871 організоване злочинне угруповання, члени яких вчинили 4 556 злочинів; у 1996 році — відповідно 953 угруповання та 6 241 злочин; за 1997 рік зареєстровано 7434 злочини, вчинені 1 079 організованими злочинними групами; у 1988 році виявлено 9273 злочини, які вчинили 1'157 злочинних організованих груп. Таким чином, кількість злочинних організованих угруповань за чотири роки в Україні зросла на 25%, а кількість вчинених ними злочинів збільшилась на 51%. Це без урахування показників латентності. Найбільш уражені організованою злочинністю Луганська, Донецька, Дніпропетровська, Одеська, Закарпатська області, Київ та Автономна Республіка Крим.

Слід зазначити, що оприлюднені статистичні матеріали потребують критичного осмислення.

По-перше, на практиці організована злочинність розуміється надто широко. Це є наслідком того, що чинне кримінальне законодавство не дає чіткого її визначення. Сталося так, що в країні було оголошено війну організованій злочинності, а що слід розуміти під цим особливо небезпечним явищем в його точному правовому значенні, в законі не визна-

чено. Тлумачення організованої злочинності, що міститься в Законі Україні від ЗО червня 1993 року «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю», позбавлено юридичної визначеності. У ньому не вказані конкретні якісні ознаки, за якими організоване угруповання відрізняється від співучасті у вчиненні злочинів за попереднім змовленням групою осіб. По-друге, за офіційною кримінально-правовою статистикою у структурі злочинів, вчинених організованими злочинними угрупованнями, переважають передусім загальнокримінальні злочини — крадіжки, грабежі, розбої та ін. Виникає питання: а де ж злочини в економічній, банківській, зовнішньоторговельній, підприємницькій, приватизаційній сферах тощо? Адже саме на названі об'єкти передусім спрямована організована злочинність. По-третє, у статистичних зведеннях, на жаль, немає відомостей про юридичні наслідки, які настали після реєстрації злочинів, вчинених організованими угрупованнями: чи було пред'явлено обвинувачення всім винним, чи передана справа до суду, чи застосував суд покарання, а якщо так, то яке.

Внаслідок зазначених обставин виникають труднощі при вирішенні деяких кримінологічних питань, що стосуються у першу чергу особи винних. Тут доводиться оперувати вибірковими даними, відповідно до яких можна стверджувати'що учасники організованих злочинних угруповань за соціально-демографічним статусом та соціально-ролевими ознаками не схожі між собою. Серед них зустрічаються люди зрілого і молодого віку, як правило, матеріально забезпечені; ділки «тіньової» економіки та кримінальні авторитети; хабарники-чиновники і працівники контролюючих та правоохоронних органів, колишні спортсмени та військовослужбовці, що вибилися з життєвої колії; безробітні фахівці-виробничники; валютчики, вимагателі, контрабандисти; люди високої кваліфікації, що займають відповідальні посади в управлінському апараті і мають великі ділові зв'язки, та ін. Що стосується їх морального обличчя, то їм притаманні такі риси, як правовий нігілізм, порочна правосвідомість, заперечення морально-соціальних цінностей, всепоглинаюче прагнення до збагачення тощо.

Вивчення організованої злочинності в Україні свідчить, що в останні роки ще інтенсивніше, ніж колись, простежується процес подальшої консолідації організованих злочинних угруповань. Вони зараз прагнуть до зміни тактики, форм та стратегічних цілей своєї протиправної діяльності. На розширеному засіданні Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю, яке відбулося у листопаді 1997 року, відзначалося зокрема, що криміналітет проникає в легальні комерційні структури, намагається встановити контроль за бізнесом розваг, активно залучає до своєї роботи корумпованих чиновників, працівників правоохоронних, податкових та митних органів, які б захищали його інтереси щодо функціонування «тіньової» економіки, відмивання незаконно одержаних грошей, забезпечували його повну безпеку. Створюються стійкі й багаторівневі міжрегіональні кримінальні структури, є факти зв'язку окремих українських злочинних угруповань з міжнародною організованою злочинністю. Викликає тривогу по-літизація вітчизняної організованої злочинності, її організатори і керівники переслідують мету розширити свою не тільки економічну, а й політичну владу шляхом проникнення в ешелони влади різних рівнів, з тим щоб там були «свої люди», щоб певні політичні структури лобіювали їх інтереси.