Адміністративно-територіальний устрій Японії

Японія є унітарною державою, водночас у ній одержали широкий розвиток муніципальні інститути. Ієрархічна система адміністративно-територіального поділу будується на основі двох ланок. Верхню ланку утворять префектури (їх у Японії 47) чотирьох категорій: “ те ”(Токіо), “ до ”(Хоккайдо), “ фу ”(Осака та Кіото) й “ кен ”. Правове положення префектур різних категорій однакове, а віднесення їх до різних категорій є історичною традицією. Низову ланку адміністративно-територіального поділу утворюють міста (“сі”), селища (“маті”) й сільські громади (“мура”). Столиця країни м. Токіо в адміністративному відношенні являє собою 23 спеціальних райони, які прирівнюються до міст.

Поряд із префектурами й муніципалітетами, що являють собою звичайні органи місцевого самоврядування, у Японії можуть створюватися особливі органи місцевого самоврядування – такі, як особливі столичні райони, корпорації регіонального розвитку, асоціації органів місцевого самоврядування, фінансово-промислові округи,створювані спеціально для вирішення конкретних справ.

Принцип місцевої автономії закладений у Конституції (гл. 8). Японське правознавство розрізняє принцип місцевої автономії, автономію місцевої громади й автономію жителів. Принцип місцевої автономії означає автономію адміністративно-територіальної одиниці від держави. Автономія місцевої громади зв’язана із внутрішньою організацією й формами діяльності адміністративно-територіальних одиниць і передбачає управління громади самими громадянами, які проживають на її території. Автономія жителів визначається процедурою проведення місцевого референдуму. Це забезпечує можливість подачі визначеною частиною населення петиції про прийняття, зміну або скасування місцевих постанов, про проведення інспекції діяльності місцевих зборів, відкликання їхніх депутатів, звільнення з посади глав місцевих органів і інших посадових осіб. Крім того, Парламент може прийняти закон, що стосується якої-небудь конкретної муніципії, тільки при згоді на те абсолютної більшості її жителів (ця згода виявляється також шляхом місцевого референдуму).

Органами місцевого самоврядування виконуються три види функцій:

• власне місцеві функції;

• “адміністративні повноваження” (носять місцевий характер, але мають велику частку державної участі);

• функції, делеговані центральними відомствами. Ст. 94 Конституції закріплює за муніципіями право керувати своїм майном, вести справи і здійснювати управління у своїх межах. Важливе значення має наділення муніципій (у особі муніципальних зборів) правом приймати обов’язкові постанови, тобто нормативні акти місцевого значення.

Місцевим законодавчим органом у муніципії є муніципальні збори, очолювані головою. Склад зборів залежить від чисельності населення: самі великі префектуральні збори нараховують до 120 членів, самі маленькі селищні й сільські – близько 12. Місцеві збори в селищах і селах можуть замінюватися загальними зборами (сходом) жителів, але на практиці це зустрічається вкрай рідко. Місцеві збори збираються чотири рази в рік на сесії.

Управління виконавчою владою у муніципії здійснює її глава – губернатор у префектурах, мер у містах і селищах і староста в селах. Голова місцевої адміністрації має право вносити на розгляд місцевих зборів проекти рішень, встановлювати місцеві податки, накладати відносне вето на рішення зборів (може бути подолане повторним рішенням зборів у 2/3 голосів), достроково розпускати збори. Останні, у свою чергу, можуть відсторонити голову адміністрації від посади більшістю у 3/4 голосів. Виконавчими повноваженнями володіють також постійні комісії місцевих зборів.

На муніципальному рівні набагато більше, ніж на загальнонаціональному, розвинені інститути безпосередньої демократії. Так, шляхом прямих виборів обираються не тільки депутати муніципальних зборів, але й губернатори, мери і старости. Муніципальні збори і глави муніципій обираються жителями, зареєстрованими у відповідному районі, строком на чотири роки. Населення може вимагати відкликання депутатів, розпуску муніципальних зборів, прийняття зборами тієї або іншої обов’язкової постанови, проведення ревізії фінансово-бюджетної діяльності муніципальних органів.

У Японії накопичений досвід вирішення проблем, що вимагають спільної діяльності на територіях, які виходять за межі однієї префектури. Така взаємодія стала можливо завдяки формуванню “ рад зв’язку місцевих адміністрацій ”. Такі ради утворюються у складі префектур і деяких міст. З 1969 р. застосовується також уведений міністерством у справах самоврядування порядок об’єднання зусиль сусідніх муніципій у вирішенні справ, що стосуються обслуговування жителів. У цих випадках засновуються кооперативи або консультативні ради. Зараз майже 90 % первинних органів місцевого самоврядування Японії беруть участь у такому співробітництві.

Незважаючи на розвинену систему органів місцевого самоврядування, у Японії існує жорсткий прямий контроль центральних відомств за діяльністю органів місцевого самоврядування. У першу чергу це виявляється у фінансовому контролі, оскільки в Японії більше 70 % податків йде в державний бюджет і лише 30 % – у місцеві. До того ж такі установи, як лікарні, школи, поліція, контролюються центральними міністерствами й управліннями.

ДЖЕРЕЛА

Нормативні акти та документи:

2. Декларация независимости 4 июля 1776 г. // Боботов с., Жигачев И. Введение в правовую систему США. – М.: НОРМА-ИНФРА.М, 1997. – 332 с.

3. Конституция Соединенных Штатов (1787 г.) // Боботов с., Жигачев И. Введение в правовую систему США. – М.: НОРМА, 1997. – 332 с.

4. Міжнародний Пакт про громадянські і політичні права // Кушніренко О., Слінько Т. Права і свободи людини та громадянина. – Х.: Факт, 2001. – 440 с.

5. Основной Закон Федеративной Республики Германии // Конституции государств Европейского Союза / Под ред. Л. А. Окунькова. – М.: НОРМА-ИНФРА.М, 1999. – 816 с.

6. Конституция Испании // Конституции государств Европейского Союза / Под ред. Л. А. Окунькова. – М.: НОРМА-ИНФРА.М, 1999. – 816 с.

7. Германская Конституция от 11 августа 1919 г. // http://law-students.net

8. Конституция Французской Республики // Конституции государств Европейского Союза / Под ред. Л. А. Окунькова. – М.: НОРМА-ИНФРА.М, 1999. – 816 с.

9. Декларация прав человека и гражданина // Конституции государств Европейского Союза / Под ред. Л. А. Окунькова. – М.: НОРМА-ИНФРА.М, 1999. – 816 с.

10. Преамбула Конституции Французской Республики 1946 г. // Конституции государств Европейского Союза / Под ред. Л. А. Окунькова. – М.: НОРМА-ИНФРА.М, 1999. – 816 с.

11. Висновок щодо трьох проектів законів про внесення змін до Конституції України. Прийнятий Венеціанською Комісією на її 57 – му пленарному засіданні (Венеція, 12-13 грудня 2003 р.) // Конституційна реформа: експертний аналіз. – Х.: Фоліо, 2004. – 184 с.

12. Конституция Индии // http://constitution.garant.ru

13. Конституция Швейцарской Конфедерации от 29 мая 1874 года // www.law.edu.ru/article/article.asp

14. Конституція Швейцарської Конфедерації // http://www.rada.gov.ua/LIBRARY/catalog/law/swjzar1.htm

15. Конституция Испании // Конституции государств Европейского Союза / Под ред. Л. А. Окунькова. – М.: НОРМА-ИНФРА.М, 1999. – 816 с.

16. Конституция Китайской Народной Республики [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://asia-business.ru/yurid/?p=37

17. Конституция Японской империи 11 февраля 1889 г. // Хрестоматия по всеобщей истории государства и права. Т. 2 / Под. ред. К. И. Батыра и Е. В. Поликарповой. – М.: Юристъ, 1996. – 520 с.

18. Конституция Японии // Конституции зарубежных стран / Под ред. Б. А. страшуна. – М.: БЕК, 1997. – 586 с.

19. Потсдамская декларация (1945) // http://ru.wikisource.org/wiki

Література:

1. Альберт Дайси. Основы государственнаго права Англіи. Введение въ изученіе англійской конституціи. – М.: Типография Т-ва И. Д. Сытина, 1907. – 671 c.

2. Баглай М. Основы конституционного права США // Конституционное (государственное) право зарубежных стран / Под ред. М. В. Баглая, Ю. И. Лейбо, Л. М. Энтина. – М.: НОРМА-ИНФРА.М, 2000. – 832 с.

3. Боботов с., Жигачев И. Введение в правовую систему США. – М.: НОРМА-ИНФРА.М, 1997. – 332 с.

4. Власихин В. Судебная власть в политической системе // Политическая система США: Актуальные измерения. – М.: Наука, 2000. – 286 с.

5. Г. Алмонд, Дж. Пауэлл, К. стром, р. Далтон. Сравнительная политология сегодня. Мировой обзор: Учеб. пособие. – М., 2002. – 537 с.

6. Гелей с., Рутар с. Політико-правові системи світу. – К.: Знання, 2006. – 668 с.

7. Государственное право Германии. Сокращенный перевод немецкого семитомного издания. – Москва, 1994. − Том І. – 312 с.

8. Гуреева Н. Основы конституционного права Китая // Конституционное (государственное) право зарубежных стран / Под ред. М. В. Баглая, Ю. И. Лейбо, Л. М. Энтина. – М.: НОРМА-ИНФРА.М, 2000. – 832 с.

9. Давид р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современности. – М.: Международные отношения, 1999. – 400 c.

10. Даниель Гарсиа Сан Хосе. Политические партии в Испании // Правовой статус политических партий в европейских странах. (Проблемы конституционализма). − Мн.: Тесей, 2003. − 232 с.

11. Дербишайр Д. Денис, Дербишайр Ян. Политические системы стран мира: В 2 т. Том 2: Пер. с англ. – М.: РИПОЛ КЛАССИК, 2004. – с. 496.

12. Дербишайр Д. Денис, Дербишайр Ян. Политические системы стран мира: В 2 т. Том 1: Пер. с англ. – М.: РИПОЛ КЛАССИК, 2004. – 512 с.

13. Джеймс Тарбер. Истоки разделенной демократии // Разделенная демократия. Сотрудничество и конфликт между Президентом и Конгресом. – М.: Прогресс, Юниверс, 1994. – 416 с.

14. Джон Кин. Демократия и гражданское общество. – М.: Прогресс-Традиция, 2001. – 400 с.

15. Егоров с., Никифорова М. Конгрес США // Очерки парламентского права. – М.: Институт государства и права РАН, 1993. – 178 с.

16. Еллинек Г. Конституція, ихъ исторія и значеніе въ современном правъ. – Санкт-Петербург: Голосъ, 1906. – 114 с.

17. Золотарев В. Конституционная реформа и ее последствия // Конституційна реформа: експертний аналіз. – Х.: Фоліо, 2004. – 184 с.

18. Каррі П. Конституція Сполучених Штатів Америки. – К.: Веселка, 1993. – 192 с.

19. Кашкин с. Основы конституционного права Индии // Конституционное (государственное) право зарубежных стран / Под ред. М. В. Баглая, Ю. И. Лейбо, Л. М. Энтина. – М.: НОРМА-ИНФРА.М, 2000. – 832 с.

20. Кашкин с. Формы правления и государственные режимы в зарубежных странах // Конституционное (государственное) право зарубежных стран. В 4-х т. // Под ред. Б. А. страшуна. – М.: БЕК, 1999. – Т. 2. – 784 с.

21. Кирсанова Н. Разделение властей в политической истории Испании ХІХ-ХХ вв. // Разделение властей / Отв. ред. М. Н. Марченко. – М.: Изд-во МГУ: Юрайт-Издат, 2004. – 428 с.

22. Коврякова Е. Парламентский контроль: зарубежный опыт и российская практика. – М.: Городец, 2005. – 192 с.

23. Козачинська Н. Захист прав людини у ФРН // Український журнал про права людини. – 2005. – № 6 (6). – с. 40-64.

24. Краснов М. Россия как полупрезидентская республика: проблема баланса полномочий // Государство и право. – 2003. – № 10. – с. 16-23.

25. Крашенникова Н. Соединенные Штаты Америки // История государства и права зарубежных стран. Часть 2 // Под общ. ред. Н. А. Крашенниковой и О. А. Жидкова. – М.: НОРМА, 2001. – 712 с.

26. Крашенникова Н. Япония // История государства и права зарубежных стран. Часть 2 // Под общ. ред. Н. А. Крашенниковой и О. А. Жидкова. – М.: НОРМА, 2001. – 712 с.

27. Кречмер Геральд. Фракції. Партії в парламенті. – К.: Заповіт, 1999. – 300 с.

28. Кристофер Диринг. Когресс, Президент и чрезвычайные полномочия на время войны: непрекращающиеся дебаты // Разделенная демократия. Сотрудничество и конфликт между Президентом и Конгресом. – М.: Прогресс, Юниверс, 1994. – 416 с.

29. Крутоголов М., Ковлер А. Парламентское право Франции / М. Крутоголов, А. Ковлер // Очерки парламентского права. – М.: Институт государства и права РАН, 1993. – 240 с.

30. Крылова Н. Британский парламентаризм // Очерки парламентского права. – М.: Институт государства и права РАН, 1993. – 240 с.

31. Кудряченко А. Парламентська система ФРН – засадничий принцип західної демократії // Віче. – 2002. – № 4 (121). – с. 69-74.

32. Кузнецов О., Кузнецова Т. Основы конституционного права Японии // Конституционное (государственное) право зарубежных стран / Под ред. М. В. Баглая, Ю. И. Лейбо, Л. М. Энтина. – М.: НОРМА-ИНФРА.М, 2000. – 832 с.

33. Лафитский В. Основы конституционного строя США. – М.: НОРМА, 1998. – 272 с.

34. Лейбо Ю. Основы конституционного права ФРН // Конституционное (государственное) право зарубежных стран / Под ред. М. В. Баглая, Ю. И. Лейбо, Л. М. Энтина. – М.: НОРМА-ИНФРА.М, 2000. – 832 с.

35. Лоуренс Додд. Конгрес, Президент и американський опыт: перспективы развития // Разделенная демократия. Сотрудничество и конфликт между Президентом и Конгресом. – М.: Прогресс, Юниверс, 1994. – 416 с.

36. Лоуренс ЛеДюк. Учасницька демократія: референдуми у теорії та на практиці. – Х.: Центр Освітніх Ініціатив, 2002. – 160 с.

37. Лоуренс Фридмэн. Американская правовая культура и федерализм // http://politstudies.ru/fulltext/1992/4/20.htm

38. Луис Фишер. Военные полномочия: потребность в коллективных решениях // Разделенная демократия. Сотрудничество и конфликт между Президентом и Конгресом. – М.: Прогресс, Юниверс, 1994. – 416 с.

39. Мазур М. Конституційна реформа та проблеми судової влади в Україні // Конституційна реформа: експертний аналіз. – Х.: Фоліо, 2004. – 184 с.

40. Майкл Мези. Конгресс в системе президентской власти США // Разделенная демократия. Сотрудничество и конфликт между Президентом и Конгресом. – М.: Прогресс, Юниверс, 1994. – 416 с.

41. Маклаков В. Основы государственного (конституционного) права Швейцарии // Конституционное (государственное) право зарубежных стран. Особенная часть. В 4-х томах / Под ред. Б. А. страшуна. – М: БЕК, 1998. – Том 3. – 764 с.

42. Малевич Ю. Права человека в глобальном мире. – М.: АСТ, 2004. – 368 с.

43. Марголін Арнольд. Державний устрій Сполучених Штатів Америки. – Нью Йорк: Українська Вільна Академія Наук у США, 1956. – 96 с.

44. Марченко М. Разнообразие взглядов на теорию разделения властей на Западе // Разделение властей / Отв. ред. М. Н. Марченко. – М.: Изд-во МГУ: Юрайт-Издат, 2004. – 428 с.

45. Молодяков В. Разделение властей в политической системе Японии // Разделение властей / Отв. ред. М. Н. Марченко. – М.: Изд-во МГУ: Юрайт-Издат, 2004. – 428 с.

46. Морис Дюверже. Политические партии. – М.: Академический Проект, 2000. – 558 с.

47. Мудра О. Роль комітетів Верховної Ради України у законодавчому процесі // Право України. – 2000. – № 12. – с. 29-32.

48. Никифорова М. Конституционно-правовой статус личности / Сравнительное конституционное право. Монография / Под ред. А. И. Ковлера, В. Е. Чиркина, Ю. А.Юдина. − М.: Манускрипт, 1996. − 729 с.

49. Оболонский А. Бюрократия для ХХІ века? Модели государственной службы: Россия, США, Англия, Австралия. – М.: Дело, 2002. – 168 с.

50. Орлов А. Основы конституционного права Испании // Конституционное (государственное) право зарубежных стран / Под ред. М. В. Баглая, Ю. И. Лейбо, Л. М. Энтина. – М.: НОРМА-ИНФРА.М, 2000. – 832 с.

51. Павленко р. Законодавче забезпечення парламентської відповідальності уряду // Національний університет “Києво-Могилянська академія”. Наукові записки. Політичні науки, 2000. – Т. 18. – с. 23-30.

52. Павленко р. Парламентська відповідальність уряду: світовий та український досвід. – К.: КМ Академія, 2002. – 253 с.

53. Павлішина Л. Японія: роль виконавчої влади у законодавчому процесі // Право України. – 2002. – № 12. – с. 146-150.

54. Петрів І. Конституційні принципи у сфері забезпечення національної безпеки Японії // Право України. – 2000. – № 7. – с. 114-116.

55. Питер Арчер. Английская судебная система. – М.: Издательство иностранной литературы, 1959. – 268 с.

56. Плешова М. Индийская федерация / Индия: страна и ее регионы / Отв. ред. Е. Ю. Ванина. – М.: Эдиториал УРСС, 2004. – 360 с.

57. Плешова М. Индийская федерация. Единство в многобразии // Федерализм: теория и история развития (сравнительно-правовой анализ) / Отв. ред. М. Н. Марченко. – М.: Юристъ, 2000. – 344 с.

58. Правовые системы мира. Энциклопедический справочник / Отв. ред. А. Я. Сухарев. – М.: НОРМА-ИНФРА. М., 2001. – 840 с.

59. Протасова В. Парламентсько-президентська республіка: сутність, особливості, різновиди: Монографія / В. Протасова. – Х.: Право, 2009. – 208 с.

60. Роджер Девидсон. Президентская власть в США и три периода деятельности Конгерса // Разделенная демократия. Сотрудничество и конфликт между Президентом и Конгресом. – М.: Прогресс, Юниверс, 1994. – 416 с.

61. Романов А. Правовая система Англии. – М.: Дело, 2000. – 344 с.

62. Рыжов В. Политические институты и конституционное право США // Иностранное конституционное право / Под. ред. В. В. Маклакова. – М.: Юристъ, 1997. – 512 с.

63. Саидов А. Национальные парламенты мира: энцикл. справ. – М.: Волтерс Клувер, 2005. – 720 с.

64. Сарторі Джованні. Порівняльна конституційна інженерія: Дослідження структур, мотивів і результатів. – К.: АртЕк, 2001. – 224 с.

65. Сахаров Н. Институт президентства в современном мире. – М.: Юридическая литература, 1994. – 176 с.

66. Система державного управління в США. – Державний Департамент США. Відділ міжнародних інформаційних програм, 2004. – 126 с.

67. Сіган Бернард Д. Створення конституції для народу чи республіки, які здобули свободу. – К.: Веселка, 1993. – 127 с.

68. Тигран Бекназар-Юзбашев. Основы правового статуса политических партий в Германии // Правовой статус политических партий в европейских странах. (Проблемы конституционализма). − Мн.: Тесей, 2003. − 232 с.

69. Толстопятенко Г. Основы конституционного права Великобритании и Северной Ирландии // Конституционное (государственное) право зарубежных стран / Под ред. М. В. Баглая, Ю. И. Лейбо, Л. М. Энтина. – М.: НОРМА-ИНФРА.М, 2000. – 832 с.

70. Трещетенкова Н. Вводная статья / Конституция Испании // Конституции государств Европейского Союза / Под ред. Л. А. Окунькова. – М.: НОРМА-ИНФРА.М, 1999. – 816 с.

71. Уръяс Ю. Парламентское право ФРГ // Очерки парламентского права. – М.: Институт государства и права РАН, 1993. – 178 с.

72. Фiлiп Лондi. Парламенти в сучасному свiтi. Вибране. Мiжпарламентський Союз. Дартмут. 1989 // http://www.rada.gov.ua

73. Федералист. Политические ессе А. Гамильтона, Дж. Мэдисона и Дж. Джея: Пер. с англ. / Под. общ. ред., с предисл. Н. Н. Яковлева. – М.: Издательская группа “Прогресс” − “Литера”, 1994. – 586 с.

74. Филипп Ардан. Франция: государственная система. – М.: Юридическая литература, 1994. – 175 с.

75. Футей Б. Нагляд судової гілки влади за законодавчою та виконавчою гілками влади // Становлення правової держави: Україна 1991-2001 рр. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 288 с.

76. Хенкін Л. Права: американця та людини // Права людини: Концепції, підходи, реалізація. – К.: Ай Бі, 2003. – с. 62-79.

77. Червонная с., Петросян М. Президентский импичмент и парадигма власти // Политическая система США: Актуальные измерения. – М.: Наука, 2000. – 286 с.

78. Черниловский З. Всеобщая история государства и права. – М.: Юристъ, 1996. – 576 с.

79. Чим займаються федеральні суди Сполучених Штатів // Federal Juridical Center/ Wachington Dolley Madison House, 1999. – 35 с.

80. Чиркин В. Конституционное право зарубежных стран. – М.: Юристъ, 1999. – 600 с.

81. Чиркин В. Современное государство. – М.: Междунар. отношения, 2001. – 416 с.

82. Шаповал В. Виконавча влада в розвинутих країнах (конституційно – правовий аспект). – К.: УАДУ, 1996. – 60 с.

83. Шаповал В. Державний лад країн світу. – К.: Український Центр Правничих Студій, 1999. – 320 с.

84. Шаповал В. Сучасний конституціоналізм: Монографія / В. Шаповал. – К.: Салком, Юрінком Інтер, 2005. – 560 с.

85. Шаповал В. Форма держави в конституційному праві / В. Шаповал // Вісник Конституційного Суду України. – 2003. − № 2 − с. 47-58.

86. Шишкін В. Формування суду присяжних (досвід Іспанії) // Право України. – 2002. – № 2. – с. 139-142.

87. Энтин Л. Основы конституционного права Франции // Конституционное право зарубежных стран / Под ред. М. В. Баглая, Ю. Н. Лейбо, Л. Н. Энтина. – М.: НОРМА-ИНФРА.М, 2000. – 832 с.

88. Эсмен А. Общія основанія конституціоннаго права. – Санкт-Петербург, 1898. – 357 с.

89. Юдин Д. Политические партии и право в современном государстве. – М.: Форум. – ИНФРА. М, 1998. – 228 с.

[1] Правовые системы стран мира. – М.: НОРМА–ИНФРА.М, 2001. – С. 596.

[2] Эсмен А. Общія основанія конституціоннаго права. – Санкт-Петербург, 1898. – С. 339.

[3] Декларация независимости 4 июля 1776 г. // Боботов С., Жигачев И. Введение в правовую систему США. – М.: НОРМА-ИНФРА.М, 1997. – С. 277.

[4] Там само.

[5] Лафитский В. Основы конституционного строя США. – М.: НОРМА, 1998. – С. 18.

[6] Сарторі Джованні. Порівняльна конституційна інженерія: Дослідження структур, мотивів і результатів. – К.: АртЕк, 2001. – С. 187.

[7] Каррі П. Конституція Сполучених Штатів Америки. – К.: Веселка, 1993. – С. 7.

[8] Рыжов В. Политические институты и конституционное право США // Иностранное конституционное право / Под. ред. В. В. Маклакова. – М.: Юристъ, 1997. – С. 12.

[9] Власихин В. Судебная власть в политической системе // Политическая система США: Актуальные измерения. – М.: Наука, 2000. – С. 133.

[10] Баглай М. Основы конституционного права США // Конституционное (государственное) право зарубежных стран / Под ред. М. В. Баглая, Ю. И. Лейбо, Л. М. Энтина. – М.: НОРМА-ИНФРА.М, 2000. – С. 354.

[11] Хенкін Л. Права: американця та людини // Права людини: Концепції, підходи, реалізація. – К.: Ай Бі, 2003. – С. 64.

[12] Хенкін Л. Права: американця та людини // Права людини: Концепції, підходи, реалізація. – К.: Ай Бі, 2003. – С. 62.

[13] Чиркин В. Конституционное право зарубежных стран. – М.: Юристъ, 1999. – С. 348.

[14] Хенкін Л. Права: американця та людини // Права людини: Концепції, підходи, реалізація. – К.: Ай Бі, 2003. – С. 63.

[15] Хенкін Л. Права: американця та людини // Права людини: Концепції, підходи, реалізація. – К.: Ай Бі, 2003. – С. 75.

[16] Хенкін Л. Права: американця та людини // Права людини: Концепції, підходи, реалізація. – К.: Ай Бі, 2003. – С. 66.

[17] Хенкін Л. Права: американця та людини // Права людини: Концепції, підходи, реалізація. – К.: Ай Бі, 2003. – С. 70.

[18] Міжнародний Пакт про громадянські і політичні права // Кушніренко О., Слінько Т. Права і свободи людини та громадянина. – Х.: Факт, 2001. – С. 336.

[19] Хенкін Л. Права: американця та людини // Права людини: Концепції, підходи, реалізація. – К.: Ай Бі, 2003. – С. 77.

[20] Хенкін Л. Права: американця та людини // Права людини: Концепції, підходи, реалізація. – К.: Ай Бі, 2003. – С. 78.

[21] Роджер Девидсон. Президентская власть в США и три периода деятельности Конгреса // Разделенная демократия. Сотрудничество и конфликт между Президентом и Конгресом. – М.: Прогресс, Юниверс, 1994. – С. 91.

[22] Павленко Р. Парламентська відповідальність уряду: світовий та український досвід. – К.: КМ Академія, 2002. – С. 77.

[23] Сарторі Джованні. Порівняльна конституційна інженерія: Дослідження структур, мотивів і результатів. – К.: АртЕк, 2001. – С. 16.

[24] Первинні вибори (праймеріз) – голосування членів партії – виборців із висування “кандидата в кандидати”.

[25] Партія виступає за заборону торгівлі спиртними напоями.

[26] Баглай М. Основы конституционного права США // Конституционное (государственное) право зарубежных стран / Под ред. М. В. Баглая, Ю. И. Лейбо, Л. М. Энтина. – М.: НОРМА-ИНФРА.М, 2000. – С. 372.

[27] З 1998 р. у США існувало 150 каналів телебачення і 11 тис. періодичних видань.

[28] До 1923 р. Сенат – верхня палата, формувався шляхом двоступеневих опосередкованих виборів. Сьогодні такий порядок застосовується при виборах Президента США: на першому етапі у штатах обираються колегії вибірників, а на другому вибірники з-поміж себе обирають Президента.

[29] Лоуренс ЛеДюк. Учасницька демократія: референдуми у теорії та на практиці. – Х.: Центр Освітніх Ініціатив, 2002. – С. 16.

[30] Еллинек Г. Конституція, ихъ исторія и значеніе въ современном правъ. – Санкт-Петербург: Голосъ, 1906. – С. 24.

[31] Боботов С., Жигачев И. Введение в правовую систему США. – М.: НОРМА, 1997. – С. 270.

[32] Система державного управління в США. – Державний Департамент США. Відділ міжнародних інформаційних програм, 2004. – С. 19.

[33] Шаповал В. Державний лад країн світу. – К.: Український Центр Правничих Студій, 1999. – С. 282-285.

[34] Футей Б. Нагляд судової гілки влади за законодавчою та виконавчою гілками влади // Становлення правової держави: Україна 1991-2001 рр. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – С. 196.

[35] Сіган Бернард Д. Створення конституції для народу чи республіки, які здобули свободу. – К.: Веселка, 1993. – С. 20.

[36] Конституция Соединенных Штатов (1787 г.). Ст. II. Раздел 1 // Боботов С., Жигачев И. Введение в правовую систему США. – М.: НОРМА, 1997. – С. 289.

[37] Шаповал В. Виконавча влада в розвинутих країнах (конституційно-правовий аспект). – К.: УАДУ, 1996. – С. 20.

[38] Конституция Соединенных Штатов (1787 г.). Ст. II. Раздел 1 // Боботов С., Жигачев И. Введение в правовую систему США. – М.: НОРМА, 1997. – С. 285.

[39] Конституция Соединенных Штатов Америки // Боботов С., Жигачев И. Введение в правовую систему США. – М.: НОРМА, 1997. – С. 282.

[40] Там само. – С. 289.

[41] Там само. – С. 292, 293.

[42] Фiлiп Лондi. Парламенти в сучасному свiтi. Вибране. Мiжпарламентський Союз. Дартмут. 1989 // http://www.rada.gov.ua

[43] Лоуренс Додд. Конгрес, Президент и американський опыт: перспективы развития // Разделенная демократия. Сотрудничество и конфликт между Президентом и Конгресом. – М.: Прогресс, Юниверс, 1994. – С. 367.

[44] Крашенникова Н. Соединенные Штаты Америки // История государства и права зарубежных стран. Часть 2 // Под общ. ред. Н. А. Крашенниковой и О. А. Жидкова. – М.: НОРМА, 2001. – С. 241.

[45] Сарторі Джованні. Порівняльна конституційна інженерія: Дослідження структур, мотивів і результатів. – К.: АртЕк, 2001. – С. 171.

[46] Оболонский А. Бюрократия для ХХІ века? Модели государственной службы: Россия, США, Англия, Австралия. – М.: Дело, 2002. – С. 74.

[47] Павленко Р. Законодавче забезпечення парламентської відповідальності уряду // Національний університет “Києво-Могилянська академія”. Наукові записки. Політичні науки, 2000. – Т. 18. – С. 26.

[48] Коврякова Е. Парламентский контроль: зарубежный опыт и российская практика. – М.: Городец, 2005. – С. 43.

[49] Крашенникова Н. Соединенные Штаты Америки // История государства и права зарубежных стран. Часть 2 // Под общ. ред. Н. А. Крашенниковой и О. А. Жидкова. – М.: НОРМА, 2001. – С. 241.

[50] Первинно Конституція передбачала обрання сенаторів законодавчими зборами штатів. Однак такий порядок формування верхньої палати зазнавав постійної критики як недостатньо демократичний. Після прийняття в 1913 р. XVII поправки до Конституції США, яка запровадила прямі вибори сенаторів, відбулося суттєве вирівнювання соціального складу Палат та їх політичного забарвлення.

[51] Сахаров Н. Институт президентства в современном мире. – М.: Юридическая литература, 1994. – С. 89, 90.

[52] Егоров С., Никифорова М. Конгрес США // Очерки парламентского права. – М.: Институт государства и права РАН, 1993. – С. 58.

[53] Егоров С., Никифорова М. Конгрес США // Очерки парламентского права. – М.: Институт государства и права РАН, 1993. – С. 61.

[54] Один із них – комітет усієї палати, який, по суті, є пленарним засіданням Палати з тією особливістю, що головує в ньому не вища посадова особа Палати, а спеціально обраний голова і комітет розглядає законопроект із застосуванням спрощеної процедури.

[55] Недоторканність депутатів Конгресу США є вкрай обмеженою порівняно з недоторканністю депутатів парламентів інших розвинених держав. Конституція США говорить, що депутати користуються “привілеєм від арешту”, крім випадків вчинення ними державної зради, важкого злочину чи порушення ними суспільного порядку. Кримінальне право США до важких злочинів (фелоній) відносить усі злочинні діяння, які караються смертною карою чи позбавленням волі строком більше одного року. Порушення суспільного порядку, відповідно до американського кримінального права, охоплює всі різновиди протиправної поведінки, що супроводжується насиллям і загрожує суспільному порядку та спокою. Фактично Конституція США встановлює виключно незначне число випадків, коли б депутат не міг бути притягнутий до арешту на загальних підставах.

[56] “Батоги”, таким чином, слугують зв’язуючою ланкою між керівництвом фракції та її рядовими членами. “Батоги”, зокрема, впливають на внутріпартійну опозицію. Децентралізований характер партійних фракцій, відсутність жорсткої партійної дисципліни, депутатський партикуляризм придають функціям батогів особливої значимості. Саме від їх зусиль залежить забезпечення партійної єдності.

[57] Хоча такі повноваження прямо й не закріплені в конституційному тексті, вони все таки містяться в ньому, оскільки передбачаються за його загальним змістом.

[58] Коврякова Е. Парламентский контроль: зарубежный опыт и российская практика. – М.: Городец, 2005. – С. 64.

[59] Конституция Соединенных Штатов (1787 г.). Ст. II. Раздел 2 // Боботов С., Жигачев И. Введение в правовую систему США. – М.: НОРМА, 1997. – С. 292.

[60] Відмова Сенатом може бути дана лише з мотивів фахової невідповідності і ні в якому випадку не з політичних мотивів.

[61] Егоров С., Никифорова М. Конгрес США // Очерки парламентского права. – М.: Институт государства и права РАН, 1993. – С. 71.

[62] У процесі розвитку парламентської практики це право фактично було визнано за постійними комітетами Конгресу, Президентом США та главами виконавчих департаментів. Див.: Егоров С., Никифорова М. Конгрес США // Очерки парламентского права. – М.: Институт государства и права РАН, 1993. – С. 71.

[63] Упродовж усього ХХ ст. простежувалася тенденція зростання ролі Глави держави в законодавчому процесі. Першим розгорнуту програму законодавчих заходів запропонував Конгресу Президент Теодор Рузвельт. До цього подібні програми вносилися в Конгрес неофіційно, а прийняті на їх основі закони вважалися результатом ініціативи конгресменів, даремно що вони лише виконували партійне доручення Глави держави – одного з лідерів своєї партії. Практика, започаткована Теодором Рузвельтом, була сприйнята його наступниками на посаді глави держави і набула характеру традиції.

[64] У такому випадку розробка законопроекту доручається відповідному комітету або свої послуги щодо його розробки пропонують лобістські організації.

[65] Мудра О. Роль комітетів Верховної Ради України у законодавчому процесі // Право України. – 2000. – № 12. – С. 29.

[66] В обох Палатах Конгресу дебати по законопроекту регламентуються Правилами відповідної Палати. У Сенаті Правила не обмежуть ні тривалість, ні зміст промови. Сенатор зовсім не зобов’язаний говорити по змісту питання, що обговорюється. Іноді колеги допомагають йому провалювати законопроект: ставлять цілком загальні за змістом питання, на які отримують не менш узагальнені відповіді. Згадана практика отримала назву флібусть’єрства і спрямована не допустити прийняття невигідного фракції законопроекту. Іноді достатньо погрози застосування флібусть’єрства, щоб домогтися внесення в законопроект необхідних змін.

На відміну від Сенату в Палаті Представників правила ведення дебатів відрізняються більшою строгістю: тут встановлені обмеження як за часом так і змістом обговорюваного питання. Найбільш типовим способом обмеження дискусії по законопроекту є сприйнята із британської практики процедура, у відповідності до якої на будь-якому етапі обговорення законопроекту за рішенням більшості можливе припинення дебатів і постановка питання на голосування. Також ще до початку ведення дебатів можливе прийняття рішення більшістю голосів про обмеження тривалості дебатів 40 хвилинами.

[67] На стадії другого читання право внесення поправок надається лише членам тих комітетів, які володіють предметною компетенцією по законопроекту.

[68] На стадії третього читання внесення поправок у текст законопроекту не допускається, якщо тільки Палата не прийме рішення одноголосно.

[69] Егоров С., Никифорова М. Конгрес США // Очерки парламентского права. – М.: Институт государства и права РАН, 1993. – С. 77.

[70] Егоров С., Никифорова М. Конгрес США // Очерки парламентского права. – М.: Институт государства и права РАН, 1993. – С. 77.

[71] Егоров С., Никифорова М. Конгрес США // Очерки парламентского права. – М.: Институт государства и права РАН, 1993. – С. 77.

[72] Конституция Соединенных Штатов Америки (1787 г.). Ст. II. Раздел 4 // Боботов С., Жигачев И. Введение в правовую систему США. – М.: НОРМА, 1997. – С. 292.

[73] Червонная С., Петросян М. Президентский импичмент и парадигма власти // Политическая система США: Актуальные измерения. – М.: Наука, 2000. – С. 7.

[74] Уръяс Ю. Парламентское право ФРН // Очерки парламентского права. – М.: Институт государства и права РАН, 1993. – С. 177.

[75] Там само. – С. 23.

[76] Протасова В. Парламентсько-президентська республіка: сутність, особливості, різновиди: Монографія / В. Протасова. – Х.: Право, 2009. – С. 52.

[77] Департаменти в Адміністрації Президента США – еквіваленти міністерств у складі урядів у парламентарних та змішаних європейських республіках.

[78] Шаповал В. Виконавча влада в розвинутих країнах (конституційно-правовий аспект). – К.: УАДУ, 1996. – С. 21.

[79] Сахаров Н. Институт президентства в современном мире. – М.: Юридическая литература, 1994. – С. 68.

[80] Джеймс Тарбер. Истоки разделенной демократии // Разделенная демократия. Сотрудничество и конфликт между Президентом и Конгресом. – М.: Прогресс, Юниверс, 1994. – С. 18.

[81] Майкл Мези. Конгресс в системе президентской власти США // Разделенная демократия. Сотрудничество и конфликт между Президентом и Конгресом. – М.: Прогресс, Юниверс, 1994. – С. 20.

[82] Марченко М. Разнообразие взглядов на теорию разделения властей на Западе // Разделение властей / Отв. ред. М. Н. Марченко. – М.: Изд-во МГУ: Юрайт-Издат, 2004. – С. 64.

[83] Крашенникова Н. Соединенные Штаты Америки // История государства и права зарубежных стран. Часть 2 // Под общ. ред. Н. А. Крашенниковой и О. А. Жидкова. – М.: НОРМА, 2001. – С. 236.

[84] Джеймс Тарбер. Истоки разделенной демократии // Разделенная демократия. Сотрудничество и конфликт между Президентом и Конгресом. – М.: Прогресс, Юниверс, 1994. – С. 9, 10.

[85] Коврякова Е. Парламентский контроль: зарубежный опыт и российская практика. – М.: Городец, 2005. – С. 63.

[86] Федералист. Политические ессе А. Гамильтона, Дж. Мэдисона и Дж. Джея: Пер. с англ. / Под. общ. ред., с предисл. Н. Н. Яковлева. – М.: Издательская группа “Прогресс” − “Литера”, 1994. – С. 389.

[87] Егоров С., Никифорова М. Конгрес США // Очерки парламентского права. – М.: Институт государства и права РАН, 1993. – С. 77.

[88] Егоров С., Никифорова М. Конгрес США // Очерки парламентского права. – М.: Институт государства и права РАН, 1993. – С. 76.

[89] Боботов С., Жигачев И. Введение в правовую систему США. – М.: НОРМА-ИНФРА.М, 1997. – С. 68; Сахаров Н. Институт президентства в современном мире. – М.: Юридическая литература, 1994. – С. 18.

[90] Сахаров Н. Институт президентства в современном мире. – М.: Юридическая литература, 1994. – С. 42.

[91] Шаповал В. Виконавча влада в розвинутих країнах (конституційно-правовий аспект). – К.: УАДУ, 1996. – С. 22.

[92] Формально, за змістом Конституції, роль Президента в законодавчому процесі обмежується правом застосовувати вето до законів Конгресу, що подаються йому на підпис, скликати в екстренних випадках Конгрес на сесії, а також направляти в Конгрес президентські послання, що містять у собі положення про бажані, з точки зору Глави держави, нормотворчі заходи Парламенту.

[93] Боботов С., Жигачев И. Введение в правовую систему США. – М.: НОРМА-ИНФРА.М, 1997. – С. 56.

[94] Роджер Девидсон. Президентская власть в США и три периода деятельности Конгресса // Разделенная демократия. Сотрудничество и конфликт между Президентом и Конгресом. – М.: Прогресс, Юниверс, 1994. – С. 83.

[95] Система державного управління в США. – Державний Департамент США. Відділ міжнародних інформаційних програм, 2004. – С. 44.

[96] Шаповал В. Виконавча влада в розвинутих країнах (конституційно-правовий аспект). – К.: УАДУ, 1996. – С. 359.

[97] Кристофер Диринг. Когресс, Президент и чрезвычайные полномочия на время войны: непрекращающиеся дебаты // Разделенная демократия. Сотрудничество и конфликт между Президентом и Конгресом. – М.: Прогресс, Юниверс, 1994. – С. 211.

[98] Луис Фишер. Военные полномочия: потребность в коллективных решениях // Разделенная демократия. Сотрудничество и конфликт между Президентом и Конгресом. – М.: Прогресс, Юниверс, 1994. – С. 242.

[99] Фiлiп Лондi. Парламенти в сучасному свiтi. Вибране. Мiжпарламентський Союз. Дартмут. 1989 // http://www.rada.gov.ua

[100] Боботов С., Жигачев И. Введение в правовую систему США. – М.: НОРМА-ИНФРА.М, 1997. – С. 56.

[101] Конституция Соединенных Штатов (1787 г.). Ст. II. Раздел 1 // Боботов С., Жигачев И. Введение в правовую систему США. – М.: НОРМА, 1997. – С. 306.

[102] Баглай М. Основы конституционного права США // Конституционное (государственное) право зарубежных стран / Под ред. М. В. Баглая, Ю. И. Лейбо, Л. М. Энтина. – М.: НОРМА-ИНФРА.М, 2000. – С. 384.

[103] Цит. за: Футей Б. Нагляд судової гілки влади за законодавчою та виконавчою гілками влади // Становлення правової держави: Україна 1991-2001 рр. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – С. 200.

[104] Марголін Арнольд. Державний устрій Сполучених Штатів Америки. – Нью Йорк: Українська Вільна Академія Наук у США, 1956. – С. 29.

[105] Чим займаються федеральні суди Сполучених Штатів // Federal Juridical Center/ Wachington Dolley Madison House, 1999. – С. 6.

[106] Крашенникова Н. Соединенные Штаты Америки // История государства и права зарубежных стран. Часть 2 // Под общ. ред. Н. А. Крашенниковой и О. А. Жидкова – М.: НОРМА, 2001. – С. 243.

[107] Лоуренс Фридмэн. Американская правовая культура и федерализм // http://politstudies.ru/fulltext/1992/4/20.htm

[108] Конституция Соединенных Штатов Америки (1787 г.). Ст. II. Раздел 1 // Боботов С., Жигачев И. Введение в правовую систему США. – М.: НОРМА, 1997. – С. 298.

[109] Баглай М. Основы конституционного права США // Конституционное (государственное) право зарубежных стран / Под ред. М. В. Баглая, Ю. И. Лейбо, Л. М. Энтина. – М.: НОРМА-ИНФРА.М, 2000. – С. 392.

[110] У Сполучених Штатах генеральний аторней – особа, яка виконує функції міністра юстиції.

[111] Правовые системы стран мира. – М.: НОРМА-ИНФРА.М, 2001. – С. 105.

[112] Эсмен А. Общія основанія конституціоннаго права. – Санкт-Петербург, 1898. – С. 144.

[113] Романов А. Правовая система Англии. – М.: Дело, 2000. – С. 128.

[114] Шаповал В. Сучасний конституціоналізм: Монографія / В. Шаповал. – К.: Салком, Юрінком Інтер, 2005. – С. 553.

[115] Эсмен А. Общія основанія конституціоннаго права. – Санкт-Петербург, 1898. – С. 328.

[116] Еллинек Г. Конституція, ихъ исторія и значеніе въ современном правъ. – Санкт-Петербург: Голосъ, 1906. – С. 6, 48.

[117] Толстопятенко Г. Основы конституционного права Великобритании и Северной Ирландии // Конституционное (государственное) право зарубежных стран / Под ред. М. В. Баглая, Ю. И. Лейбо, Л. М. Энтина. – М.: НОРМА – ИНФРА.М, 2000. – С. 404.

[118] Толстопятенко Г. Основы конституционного права Великобритании и Северной Ирландии // Конституционное (государственное) право зарубежных стран / Под ред. М. В. Баглая, Ю. И. Лейбо, Л. М. Энтина. – М.: НОРМА – ИНФРА.М, 2000. – С. 414.

[119] Крылова Н. Британский парламентаризм // Очерки парламентского права. – М.: Институт государства и права РАН, 1993. – С. 8.

[120] Эсмен А. Общія основанія конституціоннаго права. – Санкт-Петербург, 1898. – С. 138.

[121] Эсмен А. Общія основанія конституціоннаго права. – Санкт-Петербург, 1898. – С. 144.

[122] Эсмен А. Общія основанія конституціоннаго права. – Санкт-Петербург, 1898. – С. 144.

[123] Еллинек Г. Конституція, ихъ исторія и значеніе въ современном правъ. – Санкт-Петербург: Голосъ, 1906. – С. 6, 45.

[124] Питер Арчер. Английская судебная система. – М.: Издательство иностранной литературы, 1959. – C. 21.

[125] Еллинек Г. Конституція, ихъ исторія и значеніе въ современном правъ. – Санкт-Петербург: Голосъ, 1906. – С. 34, 35.

[126] Висновок щодо трьох проектів законів про внесення змін до Конституції України. Прийнятий Венеціанською Комісією на її 57 – му пленарному засіданні (Венеція, 12-13 грудня 2003 р.) // Конституційна реформа: експертний аналіз. – Х.: Фоліо, 2004. – С. 33.

[127] Лоуренс ЛеДюк. Учасницька демократія: референдуми у теорії та на практиці. – Х.: Центр Освітніх Ініціатив, 2002. – С. 38.

[128] Эсмен А. Общія основанія конституціоннаго права. – Санкт-Петербург, 1898. – С. 334.

[129] Альберт Дайси. Основы государственнаго права Англіи. Введение въ изученіе англійской конституціи. – М.: Типография Т-ва И. Д. Сытина, 1907. – С. 48-58.

[130] Крылова Н. Британский парламентаризм // Очерки парламентского права. – М.: Институт государства и права РАН, 1993. – С. 34.

[131] Морис Дюверже. Политические партии. – М.: Академический Проект, 2000. – С. 474.

[132] Романов А. Правовая система Англии. – М.: Дело, 2000. – С. 250.

[133] Чиркин В. Конституционное право зарубежных стран. – М.: Юристъ, 1999. – С. 390.

[134] Джон Кин. Демократия и гражданское общество. – М.: Прогресс-Традиция, 2001. – С. 279.

[135] Чиркин В. Конституционное право зарубежных стран. – М.: Юристъ, 1999. – С. 392.

[136] Шаповал В. Виконавча влада в розвинутих країнах (конституційно – правовий аспект). – К.: УАДУ, 1996. – С. 15.

[137] Сказане може бути доповнене ще одним застереженням: у Великобританії в широкому вжитку під терміном “парламент” розуміють його виборну частину – Палату Громад. Принаймні термін “член парламенту”, що використовується для позначення депутатів, відноситься виключно до членів Палати Громад.

[138] За умови скликання сесії раз у рік, верхня палата, таким чином, може затримати вступ закону в силу на один рік.

[139] Крылова Н. Британский парламентаризм // Очерки парламентского права. – М.: Институт государства и права РАН, 1993. – С. 14-15.

[140] Крылова Н. Британский парламентаризм // Очерки парламентского права. – М.: Институт государства и права РАН, 1993. – С. 13.

[141] Вимога політичної неупредженості зумовлює специфіку виборів Спікера до Палати в якості депутата. Спікеру, для того, щоб зберегти свою посаду в новообраній Палаті, необхідно знову бути обраними до неї в якості депутата на чергових парламентських виборах. Для цього у виборчому окрузі він висувається як особа без партійної приналежності. У цьому окрузі, де висувається кандидатура Спікера, жодна із двох правлячих партій не висуває своїх кандидатів.

[142] Крылова Н. Британский парламентаризм // Очерки парламентского права. – М.: Институт государства и права РАН, 1993. – С. 14.

[143] Крылова Н. Британский парламентаризм // Очерки парламентского права. – М.: Институт государства и права РАН, 1993. – С. 20, 21.

[144] Крылова Н. Британский парламентаризм // Очерки парламентского права. – М.: Институт государства и права РАН, 1993. – С. 15.

[145] Крылова Н. Британский парламентаризм // Очерки парламентского права. – М.: Институт государства и права РАН, 1993. – С. 16.

[146] Крылова Н. Британский парламентаризм // Очерки парламентского права. – М.: Институт государства и права РАН, 1993. – С. 12.

[147] Крылова Н. Британский парламентаризм // Очерки парламентского права. – М.: Институт государства и права РАН, 1993. – С. 12.

[148] Мудра О. Роль комітетів Верховної Ради України у законодавчому процесі // Право України. – 2000. – № 12. – С. 29.

[149] Члени Палати Лордів стали йменуватися “перами” і передавали свій титул та місце в Палаті за спадком. У 1999 р. інститут спадкового перства був скасований.

[150] Эсмен А. Общія основанія конституціоннаго права. – Санкт-Петербург, 1898. – С. 145.

[151] Хоча фінансове законодавство – виключна прерогатива Палати Громад, для прийняття законопроекту, яким передбачається збільшення фінансових витрат, необхідна обов’язкова згода Уряду.

[152] Крылова Н. Британский парламентаризм // Очерки парламентского права. – М.: Институт государства и права РАН, 1993. – С. 35.

[153] Сарторі Джованні. Порівняльна конституційна інженерія: Дослідження структур, мотивів і результатів. – К.: АртЕк, 2001. – С. 105.

[154] Ці повноваження здійснюються Монархом із поради Прем’єр-міністра. Прем’єр звертається з відповідною порадою до Монарха в момент, який він вважає найбільш сприятливим для його партії, щоб перемогти на виборах.

[155] Шаповал В. Виконавча влада в розвинутих країнах (конституційно-правовий аспект). – К.: УАДУ, 1996. – С. 20.

[156] Парламентська інвеститура уряду.

[157] Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современности. – М.: Международные отношения, 1999. – С. 250.

[158] Мазур М. Конституційна реформа та проблеми судової влади в Україні // Конституційна реформа: експертний аналіз. – Х.: Фоліо, 2004. – С. 88.

[159] Фiлiп Лондi. Парламенти в сучасному свiтi. Вибране. Мiжпарламентський Союз. Дартмут. 1989 // http://www.rada.gov.ua

[160] Еллинек Г. Конституція, ихъ исторія и значеніе въ современном правъ. – Санкт-Петербург: Голосъ, 1906. – С. 25.

[161] Для цих адвокатів перехід у ранг суддів Її Величності означає досягнення піку професійної кар’єри.

[162] Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современности. – М.: Международные отношения, 1999. – С. 250.

[163] Сумарні злочини являють собою протиправні діяння, що тягнуть за собою штраф до 400 ф. Ст. або позбавлення волі на строк до шести місяців.

[164] Наявність “європейського елемента” означає, що розглянуті судом правовідносини регулюються договорами ЄС або правовими актами органів Європейського Союзу.

[165] Правовые системы стран мира. – М.: НОРМА-ИНФРА.М, 2001. – С. 711.

[166] Энтин Л. Основы конституционного права Франции // Конституционное (государственное) право зарубежных стран / Под ред. М. В. Баглая, Ю. И. Лейбо, Л. М. Энтина. – М.: НОРМА-ИНФРА.М, 2000. – С. 436.

[167] І Республіка – 1793-1802 рр.; ІІ Республіка – 1848-1852 рр.; ІІІ Республіка – 1875-1940 рр.; ІV Республіка – 1946-1958 рр.

[168] Филипп Ардан. Франция: государственная система. – М.: Юридическая литература, 1994. – С. 10, 11.

[169] У Франції за чотирнадцять років перед конституційною реформою 1958 р. змінилося 20 урядів.

[170] Коврякова Е. Парламентский контроль: зарубежный опыт и российская практика. – М.: Городец, 2005. – С. 66.

[171] Змішана республіка за змістом Конституції Франції 1958 р. – історично перша змішана форма правління.

[172] Конституция Французской Республики. Ст. 2 // Конституции государств Европейского Союза / Под ред. Л. А. Окунькова. – М.: НОРМА-ИНФРА.М, 1999. – С. 665.

[173] Краснов М. Россия как полупрезидентская республика: проблема баланса полномочий // Государство и право. – 2003. – № 10. – С. 20.

[174] Декларация прав и свобод человека и гражданина // Конституции государств Европейского Союза / Под ред. Л. А. Окунькова. – М.: НОРМА-ИНФРА.М., 1997. – С. 686.

[175] Конституция Французской Республики. Преамбула // Конституции государств Европейского Союза / Под ред. Л. А. Окунькова. – М.: НОРМА-ИНФРА.М, 1999. – С. 665.

[176] Декларация прав и свобод человека и гражданина // Конституции государств Европейского Союза / Под ред. Л. А. Окунькова. – М.: НОРМА-ИНФРА.М., 1997. – С. 685.

[177] Декларация прав и свобод человека и гражданина // Конституции государств Европейского Союза / Под ред. Л. А. Окунькова. – М.: НОРМА-ИНФРА.М., 1997. – С. 685, 686.

[178] Декларация прав и свобод человека и гражданина. Ст. 8 // Конституции государств Европейского Союза / Под ред. Л. А. Окунькова. – М.: НОРМА-ИНФРА.М., 1997. – С. 686.

[179] Декларация прав и свобод человека и гражданина // Конституции государств Европейского Союза / Под ред. Л. А. Окунькова. – М.: НОРМА-ИНФРА.М., 1997. – С. 686.

[180] Декларация прав и свобод человека и гражданина. Ст. 17 // Конституции государств Европейского Союза / Под ред. Л. А. Окунькова. – М.: НОРМА-ИНФРА.М., 1997. – С. 686.

[181] Преамбула Конституции Французской Республики 1946 г. // Конституции государств Европейского Союза / Под ред. Л. А. Окунькова. – М.: НОРМА-ИНФРА.М, 1999. – С. 682, 683.

[182] Преамбула Конституции Французской Республики 1946 г. // Конституции государств Европейского Союза / Под ред. Л. А. Окунькова. – М.: НОРМА – ИНФРА.М, 1999. – С. 682, 683.

[183] Конституция Французской Республики. Ст. 2 // Конституции государств Европейского Союза / Под ред. Л. А. Окунькова. – М.: НОРМА-ИНФРА.М, 1999. – С. 665.

[184] Конституция Французской Республики. Преамбула // Конституции государств Европейского Союза / Под ред. Л. А. Окунькова. – М.: НОРМА-ИНФРА.М, 1999. – С. 665.

[185] Конституция Французской Республики. Ст. 3 // Конституции государств Европейского Союза / Под ред. Л. А. Окунькова. – М.: НОРМА-ИНФРА.М, 1999. – С. 665.

[186] Конституция Французской Республики. Ст. 66 // Конституции государств Европейского Союза / Под ред. Л. А. Окунькова. – М.: НОРМА-ИНФРА.М, 1999. – С. 678.

[187] Коврякова Е. Парламентский контроль: зарубежный опыт и российская практика. – М.: Городец, 2005. – С. 95.

[188] Конституция Французской Республики. Ст. 4 // Конституции государств Европейского Союза / Под ред. Л. А. Окунькова. – М.: НОРМА-ИНФРА.М, 1999. – С. 666.

[189] Конституция Французской Республики // Конституции государств Европейского Союза / Под ред. Л. А. Окунькова. – М.: НОРМА-ИНФРА.М, 1999. – С. 666.

[190] Конституция Французской Республики // Конституции государств Европейского Союза / Под ред. Л. А. Окунькова. – М.: НОРМА-ИНФРА.М, 1999. – С. 676.

[191] Филипп Ардан. Франция: государственная система. – М.: Юридическая литература, 1994. – С. 42.

[192] Конституция Французской Республики // Конституции государств Европейского Союза / Под ред. Л. А. Окунькова. – М.: НОРМА-ИНФРА.М, 1999. – С. 681-682.

[193] Див.: Филипп Ардан. Франция: государственная система. – М.: Юридическая литература, 1994. – С. 26, 27.

[194] Декларация прав и свобод человека и гражданина // Конституции государств Европейского Союза / Под ред. Л. А. Окунькова. – М.: НОРМА-ИНФРА.М., 1997. – С. 686.

[195] Сарторі Джованні. Порівняльна конституційна інженерія: Дослідження структур, мотивів і результатів. – К.: АртЕк, 2001. – С. 117.

[196] Майкл Мези. Конгресс в системе президентской власти США // Разделенная демократия. Сотрудничество и конфликт между Президентом и Конгресом. – М.: Прогресс, Юниверс, 1994. – С. 21.

[197] Филипп Ардан. Франция: государственная система. – М.: Юридическая литература, 1994. – С. 56.

[198] Конституция Французской Республики. Ст. 67 // Конституции государств Европейского Союза / Под ред. Л. А. Окунькова. – М.: НОРМА-ИНФРА.М, 1999. – С. 678, 679.

[199] Президент Франсуа Міттеран обирався, наприклад, два терміни підряд – з 1981 по 1995 р.

[200] Филипп Ардан. Франция: государственная система. – М.: Юридическая литература, 1994. – С. 82.

[201] Конституция Французской Республики. Ст. 8 // Конституции государств Европейского Союза / Под ред. Л. А. Окунькова. – М.: НОРМА-ИНФРА.М, 1999. – С. 667.

[202] Краснов М. Россия как полупрезидентская республика: проблема баланса полномочий / М. Краснов // Государство и право. – 2003. – № 10. – С. 20.

[203] Филипп Ардан. Франция: государственная система / Ардан Филипп. – М.: Юридическая литература, 1994. – С. 18.

[204] Конституция Французской Республики. Ст. 49 // Конституции государств Европейского Союза / Под ред. Л. А. Окунькова. – М.: НОРМА-ИНФРА.М., 1997. – С. 675.

[205] Конституция Французской Республіки. Ст. 49 // Конституции государств Европейского Союза / Под ред. Л. А. Окунькова. – М.: НОРМА-ИНФРА.М, 1999. – С. 675.

[206] Уряду Жоржа Помпіду в 1962 р.

[207] Конституция Французской Республики. Ст. 50 // Конституции государств Европейского Союза / Под ред. Л. А. Окунькова. – М.: НОРМА-ИНФРА.М, 1999. – С. 675.

[208] Саме таке рішення було прийнято в 1962 р.

[209] Практика переобрання Президентів Сенату в П’ятій Республіці знає випадок, коли упродовж 35 років було переобрано двох осіб.

[210] Крутоголов М., Ковлер А. Парламентское право Франции / М. Крутоголов, А. Ковлер // Очерки парламентского права. – М.: Институт государства и права РАН, 1993. – С. 104.

[211] Конституция Французской Республики. Ст. 37 // Конституции государств Европейского Союза / Под ред. Л. А. Окунькова. – М.: НОРМА-ИНФРА.М, 1999. – С. 672.

[212] Конституция Французской Республики // Конституции государств Европейского Союза / Под ред. Л. А. Окунькова. – М.: НОРМА-ИНФРА.М., 1997. – С. 673.

[213] Протасова В. Парламентсько-президентська республіка: сутність, особливості, різновиди: Монографія / В. Протасова. – Х.: Право, 2009. – С. 101.

[214] Конституция Французской Республики. Ст. 48 // Конституции государств Европейского Союза / Под ред. Л. А. Окунькова. – М.: НОРМА-ИНФРА.М, 1999. – С. 674, 675.

[215] Крутоголов М., Ковлер А. Парламентское право Франции / М. Крутоголов, А. Ковлер // Очерки парламентского права. – М.: Институт государства и права РАН, 1993. – С. 114.

[216] Крутоголов М., Ковлер А. Парламентское право Франции / М. Крутоголов, А. Ковлер // Очерки парламентского права. – М.: Институт государства и права РАН, 1993. – С. 114.

[217] Конституция Французской Республики // Конституции государств Европейского Союза / Под ред. Л. А. Окунькова. – М.: НОРМА-ИНФРА.М., 1997. – С. 673.

[218] Конституция Французской Республики // Конституции государств Европейского Союза / Под ред. Л. А. Окунькова. – М.: НОРМА-ИНФРА.М., 1997. – С. 673, 674.

[219] Конституция Французской Республики // Конституции государств Европейского Союза / Под ред. Л. А. Окунькова. – М.: НОРМА-ИНФРА.М., 1997. – С. 674.

[220] Конституция Французской Республики. Ст. 10 // Конституции государств Европейского Союза / Под ред. Л. А. Окунькова. – М.: НОРМА-ИНФРА.М., 1997. – С. 667.

[221] Конституция Французской Республики // Конституции государств Европейского Союза / Под ред. Л. А. Окунькова. – М.: НОРМА-ИНФРА.М, 1999. – С. 673.

[222] Правовые системы стран мира. – М.: НОРМА-ИНФРА.М, 2001. – С. 158.

[223] Черниловский З. Всеобщая история государства и права. – М.: Юристъ, 1996. – С. 424.

[224] Германская Конституция от 11 августа 1919 г. // http://law-students.net

[225] Відповідне положення ст. 48 гласило: “Якщо в межах Німецької Імперії серйозно порушені суспільна безпека і порядок чи якщо загрожує серйозна небезпека такого порушення, то Президент Імперії може вживати заходів, необхідних для відновлення суспільної безпеки і порядку, у випадку потреби з допомогою збройної сили. Із цією метою він може тимчасово призупиняти повністю чи частково гарантії основних прав, дані ст. 114, 115, 117, 118, 123, 124 і 153”.

[226] Статья 53 Конституції вказувала: “Рейхсканцлер і за його пропозицією імперські міністри призначаються та звільняються Президентом Імперії”.

[227] Германская Конституция от 11 августа 1919 г. // http://law-students.net/modules.php?name=Content&pa=showpage&pid=261&page=1

[228] Лейбо Ю. Основы конституционного права ФРН // Конституционное (государственное) право зарубежных стран / Под ред. М. В. Баглая, Ю. И. Лейбо, Л. М. Энтина. – М.: НОРМА-ИНФРА.М, 2000. – С. 485.

[229] Коврякова Е. Парламентский контроль: зарубежный опыт и российская практика. – М.: Городец, 2005. – С. 115.

[230] Основной Закон Федеративной Республики Германии // Конституции государств Европейского Союза / Под ред. Л. А. Окунькова. – М.: НОРМА-ИНФРА.М, 1999. – С. 189.

[231] Конституция Испании. Ст. 1 // Конституции государств Европейского Союза / Под ред. Л. А. Окунькова. – М.: НОРМА-ИНФРА.М, 1999. – С. 371.

[232] Основной Закон Федеративной Республики Германии // Конституции государств Европейского Союза / Под ред. Л. А. Окунькова. – М.: НОРМА-ИНФРА.М, 1999. – С..187.

[233] Інститут референдуму практикується лише на земельному рівні.

[234] Основной Закон Федеративной Республики Германии // Конституции государств Европейского Союза / Под ред. Л. А. Окунькова. – М.: НОРМА-ИНФРА.М, 1999. – С. 190.

[235] Основной Закон Федеративной Республики Германии // Конституции государств Европейского Союза / Под ред. Л. А. Окунькова. – М.: НОРМА-ИНФРА.М, 1999. – С. 189.

[236] Основной Закон Федеративной Республики Германии. Ст. 26. Ч. 1 // Конституции государств Европейского Союза / Под ред. Л. А. Окунькова. – М.: НОРМА-ИНФРА.М, 1999. – С. 189.

[237] Основной Закон Федеративной Республики Германии // Конституции государств Европейского Союза / Под ред. Л. А. Окунькова. – М.: НОРМА-ИНФРА.М, 1999. – С. 206.

[238] Государственное право Германии. Сокращенный перевод немецкого семитомного издания. – Москва, 1994. − Том І. – C. 289.

[239] Основной Закон Федеративной Республики Германии. Ст. ст. 1, 2, 4 // Конституции государств Европейского Союза / Под ред. Л. А. Окунькова. – М.: НОРМА-ИНФРА.М, 1999. – С. 181, 182.

[240] Основной Закон Федеративной Республики Германии. Ст. 79. Ч. 3 // Конституции государств Европейского Союза / Под ред. Л. А. Окунькова. – М.: НОРМА-ИНФРА.М, 1999. – С. 206.

[241] Основной Закон Федеративной Республики Германии. Ст. 18 // Конституции государств Европейского Союза / Под ред. Л. А. Окунькова. – М.: НОРМА-ИНФРА.М, 1999. – С. 187.

[242] Основной Закон Федеративной Республики Германии // Конституции государств Европейского Союза / Под ред. Л. А. Окунькова. – М.: НОРМА-ИНФРА.М, 1999. – С. 186, 187.

[243] Цит. за: Козачинська Н. Захист прав людини у ФРН // Український журнал про права людини. – 2005. – № 6 (6). – С. 55.

[244] Основной Закон Федеративной Республики Германии // Конституции государств Европейского Союза / Под ред. Л. А. Окунькова. – М.: НОРМА-ИНФРА.М, 1999. – С. 183.

[245] 19 серпня 1934 р. на референдумі 89,9 % німецьких громадян схвалили передачу президенстьких повноважень Канцлеру Адольфу Гітлеру, наділивши останнього колосальною владою. У подальшому глава Третього рейху неодноразово звертався до народу за підтримкою й незмінно знаходив її. Успіх п’яти всенародних плебісцитів дозволив фюреру проігнорувати міжнародні домовленості і приєднати до Німеччини Рейнську область, Сілезію, Рур, Судети, Австрію. Усі референдарні рішення знаходили підтримку на рівні 92-95 % голосів виборців. Аналогічним способом приймалися і рішення про вихід із Ліги Націй.

[246] Основной Закон Федеративной Республики Германии // Конституции государств Европейского Союза / Под ред. Л. А. Окунькова. – М.: НОРМА-ИНФРА.М, 1999. – С. 188.

[247] Основной Закон Федеративной Республики Германии // Конституции государств Европейского Союза / Под ред. Л. А. Окунькова. – М.: НОРМА-ИНФРА.М, 1999. – С. 193.

[248] Тигран Бекназар-Юзбашев. Основы правового статуса политических партий в Германии // Правовой статус политических партий в европейских странах. (Проблемы конституционализма). − Мн.: Тесей, 2003. − С. 36.

[249] Тигран Бекназар-Юзбашев. Основы правового статуса политических партий в Германии // Правовой статус политических партий в европейских странах. (Проблемы конституционализма). − Мн.: Тесей, 2003. − С. 39.

[250] Юдин Д. Политические партии и право в современном государстве. – М.: Форум. – ИНФРА. М, 1998. – С. 105.

[251] Юдин Д. Политические партии и право в современном государстве. – М.: Форум. – ИНФРА. М, 1998. – С. 124.

[252] Тигран Бекназар-Юзбашев. Основы правового статуса политических партий в Германии // Правовой статус политических партий в европейских странах. (Проблемы конституционализма). − Мн.: Тесей, 2003. − С. 33.

[253] Кречмер Геральд. Фракції. Партії в парламенті. – К.: Заповіт, 1999. – С. 16.

[254] Кудряченко А. Парламентська система ФРН – засадничий принцип західної демократії // Віче. – 2002. – № 4 (121). – С. 69.

[255] Сарторі Джованні. Порівняльна конституційна інженерія: Дослідження структур, мотивів і результатів. – К.: АртЕк, 2001. – С. 102.

[256] Коврякова Е. Парламентский контроль: зарубежный опыт и российская практика. – М.: Городец, 2005. – С. 154.

[257] Основной Закон Федеративной Республики Германии. Ст. 50 // Конституции государств Европейского Союза / Под ред. Л. А. Окунькова. – М.: НОРМА-ИНФРА.М, 1999. – С. 196.

[258] У Федеративній Республіці Німеччині депутат, у випадку його затримання на місці вчинення злочину чи упродовж наступного за днем його вчинення може бути затриманим без санкції Бундестагу.

[259] Государственное право Германии. Сокращенный перевод немецкого сем