Історія прийняття Конституції Сполучених Штатів Америки. Конституція Сполучених Штатів Америки – одна з історично перших, “старих” конституцій. Вона єдина з аналогічних конституцій зберігає чинність, зазнавши порівняно незначної кількості змін (усього було внесено 27 поправок). Однією із причин відносної стабільності й незмінюваності Конституції Сполучених Штатів є та, що Конституція із самого початку розвивалася насамперед шляхом її розширювального тлумачення Верховним Судом[2]. Саме в силу цієї обставини Конституція завжди зберігала високий суспільний авторитет і легітимність.
Конституційний розвиток американської державності розпочинається із прийняття тринадцяти штатами Декларації незалежності Сполучених Штатів Америки 1776 р., яка концептуально ґрунтувалася на доктрині вроджених невідчужуваних прав особистості.
Декларація проголошувала: “Ми виходимо з тієї самоочевидної істини, що всі люди створені рівними і наділені Творцем певними невідчужуваними правами, до числа яких відносяться життя, свобода і прагнення до щастя. Для забезпечення цих прав людьми створюються держави, які черпають свої законні повноваження у згоді керованих” [3].
У Декларації знайшло закріплення положення, яке й нині залишається одним із головних принципів, на яких ґрунтується американська державно-правова система: “У випадку, якщо яка-небудь форма правління стане згубною для самих цих цілей, народ має право змінити чи скасувати її і заснувати нову владу, яка б ґрунтувалася на таких принципах і формах організації, які, як йому уявляється, найкращим чином забезпечать людям безпеку та щастя” [4].
У період 1776-1780 рр. в одинадцяти штатах були прийняті конституції, які спиралися на положення Декларації. Формулювання цих конституцій у подальшому зіграли важливу роль у побудові тексту федеральної Конституції 1787 р.
У 1777 р. штати об’єдналися в аморфне політичне утворення і прийняли “Статті про Конфедерацію”. Цей документ не передбачав будь-якого централізованого механізму реалізації його положень і віддавав усю повноту влади в руки штатів. Та обставина, що для прийняття державно значимих рішень потрібна була згода дев’яти штатів із тринадцяти, робила примарною будь-яку ефективну координацію дій суб’єктів Конфедерації. Недієздатний законодавчий орган (однопалатний Конгрес), позбавлений, зокрема, права стягувати податки й регулювати торгівлю, доповнював картину символічної центральної влади. Глибока економічна і політична криза ставили під загрозу саме існування Сполучених Штатів Америки, про що свідчили спроби окремих штатів не лише відокремитися від Конфедерації, але й вести переговори про їх анексію Іспанією чи Великобританією[5]. Це і стало причиною перегляду “Статей” та організації нової держави, влада якої легітимувалася Конституцією 1787 р.
Загальна характеристика Конституції Сполучених Штатів Америки. Конституція Сполучених Штатів Америки 1787 р. була розроблена спеціальним органом – конституційним Конвентом у м. Філадельфія. Метою Конституції 1787 р. було створення принципово нового механізму державної влади. Завдання, яке стояло перед так званими батьками-засновниками Сполучених Штатів, мало подвійний характер: необхідно було створити ефективну (а відтак, достатньо централізовану) систему влади, яка б забезпечувала в суспільстві надійний порядок і, водночас, захистити саме суспільство від урядового свавілля. Вирішення цих завдань вбачалося у запровадженні президентської республіки (це був історично перший прецедент запровадження інституту президента в державно-правовій практиці), побудованої на принципах федералізму. На зорі існування американської державності її керівники, прагнучи попередити надмірну централізацію влади, спробували вирішити цю проблему, застосувавши в організації механізму влади принцип поділу влади та кореспондуючу йому систему стримувань і противаг. У Сполучених Штатах організація влади вперше була побудована таким чином, щоб кожна із трьох гілок влади мала свої власні повноваження, що попереджувало концентрацію владних повноважень у руках небагатьох державних чиновників. Як показала в подальшому американська політична практика, така система поділу влади, контролю й відповідальності у значній мірі нейтралізує можливості зловживання владою.
Конституція Сполучених Штатів 1787 р. початково не містила переліку природних, невідчужуваних прав людини. Відсутність у початковому тексті американської Конституції спеціального розділу про права та свободи зумовлювалася насамперед тим, що за вже усталеною на той час традицією головне завдання конституції вбачалося в організації механізму влади, визначенні рамок повноважень відповідних владних структур, а не в закріпленні прав та свобод особи. Такі положення вважалися надто “ідеологічними” для конституційного тексту. Розділ про права та свободи не міг знайти місця у структурі Конституції і через те, що при обговоренні його можливого змісту між делегатами Конвенту – представниками промислової Півночі й рабовласницького сільськогосподарського Півдня виникли настільки жорсткі суперечки навколо питання рабства, що це поставило під сумнів саму можливість подальшої роботи Конвенту і вироблення федеральної Конституції. Однак у 1789 р. до неї були запропоновані перші десять поправок, які склали Білль про права, ратифікований у 1791 р. Вважається, що Білль про права був включений до структури американської Конституції під впливом Французької декларації про права людини і громадянина 1789 р.[6]
Конституція Сполучених Штатів є жорсткою, більше того, це найжорсткіша конституція з діючих основних законів. Поправки й доповнення до неї можуть бути прийняті або 2/3 голосів членів обох Палат Конгресу (донині, крім одного випадку, так і було) або Конвентом, що скликається за ініціативою 2/3 легіслатур штатів. Поправки та доповнення вступають у силу після їхньої ратифікації 3/4 парламентів штатів (звичайно й застосовується такий порядок) або 3/4 конвентів, які спеціально із цією метою створюються у штатах. Складний порядок зміни конституційного тексту робить Конституцію Сполучених Штатів виключно стабільною, а політичні інститути, передбачені нею – стійкими. Відносна незмінюваність американської Конституції водночас відображає продуманість та життєздатність її первинних формулювань; сказане особливо стосується конституційних положень про організацію вищих ланок державної влади. Конституція Сполучених Штатів, за задумом її укладачів, “повинна промовляти широкими, узагальненими термінами, полишаючи розроблення деталей майбутнім інтерпретаторам, оскільки великі накреслення Конституції повинні були застосовуватися до безлічі непередбачуваних проблем”[7]. У цьому вбачається перевага американської Конституції, яка придає їй виключно “живого”, реального характеру[8]. Пристосування старого і в багатьох відношеннях “архаїчного” тексту Конституції до постійно змінюваних політико-правових реалій здійснюється насамперед правотлумачними рішеннями Верховного Суду Сполучених Штатів. Суто з технічної точки зору постанова прецеденту Верховним Судом є більш простою і швидкою процедурою, аніж внесення конституційної поправки.
У даному відношенні державно-правова практика Сполучених Штатів дає зразковий приклад. Прийняття на себе відповідальності за розгляд і авторитетне вирішення складних питань конституційного значення робить судову владу у Сполучених Штатах справді владною структурою і ставить її врівень із двома іншими гілками влади. Більше того, у реальному житті багато з найважливіших рішень у сфері внутрішньої політики країни приймалися Верховним Судом, а не Президентом чи Конгресом. У тріаді гілок влади судова влада не просто стримуючий чинник законодавчої й виконавчої влади: володіючи власними важелями ефективного впливу на процес прийняття політичних рішень двома іншими гілками влади, вона виступає активним творцем політики й важливим легітимуючим чинником американської державності[9].
У Конституції відсутня яка-небудь вказівка на капіталістичний чи інший характер суспільного ладу. Вважається, що в цьому немає необхідності, оскільки суспільство утворюється з вільних людей, що володіють невід’ємними правами і вчиняють будь-які не заборонені законом дії. Стан узаконеної свободи та діяльності, у якій ця свобода виражається, і утворюють фактичний суспільний лад, будь-яке конституційне визначення якого означало б ідеологічне примушування індивідів до конкретних варіантів поведінки і посягало б на їхню свободу[10].
Структура Конституції проста; вона складається із Преамбули, 7 статей і 27 поправок. Стаття І говорить про законодавчу владу, стаття ІІ – про виконавчу, стаття Ш – про судову, стаття IV – про федеративний устрій Сполучених Штатів. Конституція також містить короткі статті про порядок прийняття поправок до її тексту, про верховний характер федерального права й обов’язок усіх підтримувати Конституцію, про порядок вступу в силу Конституції.
2. Основи правового статусу особистості у Сполучених Штатах Америки
Первинно Конституція Сполучених Штатів не містила будь-якого каталогу прав особи. Вважається, що крім інших чинників це спричинила та обставина, що права особи не були зобов’язанням та предметом турботи укладачів Конституції[11]. Останні виходили з того, що фундаментальним завданням Конституції є опис форм та процедур, у рамках яких повинні функціонувати державні структури. Регламентація будь-яких інших питань у тексті Конституції вважалася непринциповою.
Ще одна специфічна риса конституційної регламентації правового статусу особи (на федеральному рівні) у Сполучених Штатах – відсутність у конституційному тексті будь-яких згадок про обов’язки громадян.
Правовий статус особистості у Сполучених Штатах ґрунтується на доктрині вроджених невідчужуваних прав, яка знайшла не лише глибоке обґрунтування в американській правовій теорії, але й є важливим компонентом правосвідомості американського суспільства.
Один із представників американської юридичної думки із цього приводу зазначає: “Американська система прав не потребує того, щоб її представляли. Американці усвідомлюють свої права як свою кров. Ми живемо нашими правами, вони повсякденно присутні в нашому житті” [12].
Домінування природноправової доктрини над іншими концептуальними підходами до проблематики прав особи визначило ту обставину, що політичні права громадянина були включені в текст американської Конституції лише згодом, а про соціально-економічні й культурні права в конституційному тексті взагалі не зазначається (виключення становить V поправка, у якій говориться про гарантії приватної власності). Традиційні для більшості повоєнних європейських конституцій соціально-економічні права в американській правовій доктрині і сьогодні не розглядаються у якості фундаментальних і не забезпечуються судовим захистом шляхом позовів – захищаються лише похідні від них права[13]. Взагалі ідея соціальної держави домінуючою американською правовою доктриною сприймається негативно: завданням влади є забезпечення індивіду свободи власними зусиллями досягти матеріального благополуччя[14].
Поза всяким сумнівом, Сполучені Штати є державою загального добробуту. Забезпечення деяких мінімальних рівнів особистого добробуту у Сполучених Штатах, хоча й не знаходить законодавчих гарантій, є цілком реальним. Основні матеріальні потреби американських громадян задоволені набагато краще, аніж у деяких європейських державах, де ці потреби названі соціальними правами і чиї уряди взяли на себе міжнародні зобов’язання втілити їх[15].
Сучасний текст американської Конституції закріплює особисті свободи не стільки у конкретизованій, скільки в казуальній формі. За виключенням надзвичайних ситуацій вона забороняє призупиняти дію правила habeas corpus, вимагає розглядати всі справи про злочини з участю присяжних, забороняє приймати закони про покарання без судового розгляду й закони, що мають зворотну силу. Конституція забороняє позбавляти громадянських прав членів сімей тих осіб, які осуджені за державну зраду, унеможливлює з’ясування релігійних переконань кандидата в якості умови для зайняття якої-небудь державної посади.
Білль про права (перші десять поправок до тексту Конституції) традиційно для природно-правової доктрини формулює права в негативній формі. Його положення носять забороняючий характер, вони забороняють обмежувати права і свободи, які презюмуються. У негативний спосіб сформульовані й політичні права. Білль встановлює, що Конгрес не повинен видавати законів, які б обмежували свободу слова, друку, зборів (мирних і без зброї), право народу носити і зберігати зброю, право звертатися до уряду з петиціями. Білль гарантує свободу сумління, охорону особистості, особистих паперів, майна, передбачається суд присяжних не лише із кримінальних справ, але й з певної категорії цивільних справ, право звинуваченого на захист, право відмовлятися від давання показів проти самого себе. Забороняється наказувати двічі за одне й те саме діяння, вимагати велику заставу по судовим справам, застосовувати надмірні штрафи, застосовувати незвичні та жорстокі покарання.
Як і Білль про права, американське законодавство про громадянські права створено для підтримки “негативних прав”, щоб захистити від порушень сферу свободи індивіда[16].
Хоча крім Білля про права до тексту Конституції у подальшому були інтегровані ще десять поправок, які скасували рабство, надали виборче право небілому населенню (ХV поправка; 1870 р.) та жінкам (ХIX поправка; 1920 р.) тощо, у цілому американська Конституція в аспекті прав людини є пробільною і не відповідає вимогам, що висуваються до національних конституційних актів міжнародним законодавством у галузі прав людини. Згаданий недолік є відносним: в англосаксонському праві роль статутного права завжди була другорядною. У значній мірі відсутність тих чи інших конституційно закріплених прав компенсується прецедентами (насамперед рішеннями Верховного Суду)[17], частково федеральним законодавством, конституціями й поточним законодавством штатів.
Існують і доктринальні уявлення, які унеможливлюють нормативне закріплення деяких положень, типових для міжнародного законодавства в галузі прав людини та європейських конституцій. Так, наприклад, у Сполучених Штатах вважається, що положення ст. 20 Пакту про громадянські і політичні права про те, що “будь-яка пропаганда війни повинна бути заборонена законом” та “будь-який виступ на користь національної, расової чи релігійної ненависті, що являє собою підбурювання до дискримінації, ворожнечі або насильства, повинен бути заборонений законом”[18], є порушенням конституційної свободи слова та преси[19]. На відміну від європейського законодавства Сполучені Штати залишають за собою право на страту дітей (із шістнадцятирічного віку) та вагітних жінок.
Для Сполучених Штатів Америки також традиційною є позиція, відповідно до якої вони не беруть на себе будь-яких зобов’язань, які вимагають яких-небудь змін у національному праві та практиці правозастосування[20].
