Розгляд третього питання теми дозволить студентам вияснити місце видатних осіб та народних мас у розвитку людства. Поняття “народні маси” є досить аморфним за своїм змістом, тому що їх роль в історії і, відповідно, їх конкретна соціальна складова залежить від конкретної ситуації і рівня мобільності, від поєднання закономірних і випадкових факторів. З одного боку, загальна соціальна складова цього поняття відноситься до так званих “низів” історії, тобто до класів, які не є власниками засобів виробництва. З іншого боку, “народні маси” не визначені з точки зору їх соціального складу – кількісного співвідношення робітників, селян, інших соціальних груп. Таке співвідношення змінюється залежно від багатьох обставин і предмету тих чи інших народних зрушень. Наприклад, під час Паризької Комуни “народними масами” виступали різні верстви населення – робітники, селяни, деякі представники дрібної буржуазії та ін., яких прямо чи опосередковано доторкнулися кризові явища Франції тієї доби; під час війни Росії з армією Наполеона, народними масами виступають фактично усі верстви населення, яке включається у визвольну боротьбу. Тобто, поняття “народні маси” є аморфним, але воно має своїм стрижневим моментом мету, яка втілюється в процесі їх боротьби. В цьому розумінні соціальна складова народних мас конкретизується залежно від ведучої соціальної верстви чи класу, якиі спроможні реалізувати цю мету. Тому, наприклад, під час соціалістичної революції гегемоном (ведучим соціальним елементом) “народних мас” є робітничий клас, оскільки саме він є основною силою такої революції.
Отже, народні маси виступають конкретним, а не абстрактним суб’єктом історії тоді, коли вони диференційовані за принципом класової структури та класовості інтересів. Навіть у випадку патріотизму, сутність якого полягає в об’єднанні проти зовнішнього ворога або навколо тієї чи іншої мети загальнонаціонального значення, народні маси не перестають виконувати могутню роль в історії. Але при цьому вони не обов’язково захищають власні інтереси. “Народне ополчення” під час боротьби з армією Наполеона було могутнім фактором перемоги Росії у цій війні, але нічого не змінило в кріпосницькому характері Російської імперії першої половини ХІХ століття. І, навпаки, звільнення багатьох народів світу від колоніального гноблення в 60-х роках ХХ століття супроводжувалося не тільки національними, але й соціальними революціями.
Не менш значимою в історії є діяльність видатних осіб. Треба відрізняти поняття “видатна особа” та “історична особа”. На перший погляд, вони виглядають тотожними за змістом, але між ними існує відмінність. Історична особа завжди є видатною, але видатна особа не завжди є історичною з точки зору її ролі в безпосередньому історичному розвитку. Наприклад, великі науковці є видатними особами, але результати їх діяльності лише опосередковано сприяють історичному розвитку. Історична особа перетворює історію на безпосередній предмет своєї діяльності і присвячує її розвитку своє життя. Наприклад, усі революціонери, які спрямовували свою діяльність на зміну основ суспільно-економічних формацій, були історичними особами.
Розуміння ролі особистості в історії залежить від змісту, який вкладається у її (особистості) визначенні. Отже, якщо “індивід” є констатацією й означенням людини як елемента соціальної статистики, то особливості людини як “індивідуальності” і як “особистості” є принциповими для розуміння ролі останньої в історії. Рівень індивідуальності є такою якістю особи, яка полягає в її прагненні до пізнання загальнозначущих істин. Історична ж особистість характеризується тим, що присвячує своє життя практичній реалізації таких істин.
Класичні концепції ролі особистості в історії базувалися на суперечці про те, що визначає роль особистості в історії – розум чи почуття. Така постановка питання була не менш безпідставною, ніж висування в якості визначальної ролі особистості в історії “факторів”, які зводилися до різних областей індивідуальної свідомості. Але особистість є цілісною істотою. ЇЇ потужність залежить не від її сліпих поривів і не від раціональної холоднокровності, а від гармонічного сполучення того й іншого. Не випадково в “Філософії історії” Гегель стверджував: “Ніщо велике в історії не здійснювалося без пристрасті”, а Оноре де Бальзак писав про великих людей так: “Усі великі люди народжуються в утробі певного століття, але під їхньою оболонкою б'ється вселюдське серце”.
Інші класичні підходи до пояснення ролі особистості в історії спиралися або на фаталізм (форма детермінізму, яка абсолютизує передзаданість місця кожного в житті й в історії), або на волюнтаризм (абсолютизував суб'єктивну волю особистості й ігнорував об'єктивні обставини її можливості).
Отже, роль особистості в історії визначається діалектикою об'єктивного й суб'єктивного, необхідності, свободи і випадковості. Як обґрунтував Г. В. Плеханов, вона визначається наступними факторами:
1) суб'єктивною потребою здійснення особистої свободи через реалізацію суспільної необхідності, тобто, коли вільна діяльність особистості є свідомим вираженням такої необхідності;
2) як роль особистості в історії визначається організацією суспільства, так і організація суспільства визначається нею;
3) розумінням того, що необхідність тієї або іншої події не означає, що вона відбудеться поза практичною реалізацією її історичною особою – явище А повинне наступити, якщо буде існувати сума умов Х, але здійснення цього явища передбачає і діяльність особистості. У цьому сенсі не можна погодитися з Бісмарком, який стверджував, що людина не може творити історію, а повинна чекати, коли історія здійсниться сама;
4) розумінням того, що особливі причини тих або інших історичних змін доповнюються одиничними причинами окремих людей як прояв їхньої історичної волі;
5) запобіганням фаталістичному розумінню історії як такому, котре виключає реалізацію індивідуального в суспільному;
6) запобіганням волюнтаристичному розумінню ролі особистості в історії, що продукує ілюзії відносно об'єктивної необхідності дій особи;
7) розумінням того, що випадковість як форма прояву історичної необхідності є вираженням обмеженої свободи особи в історії внаслідок недостатнього розуміння всієї сукупності супутніх моментів і повноти конкретно-історичного змісту цієї необхідності.
Названі принципи розроблені Г. В. Плехановим у роботі “Про роль особистості в історії”.
Роль особистості в сучасній історії ускладнюється онтологічними і соціальними трансформаціями історичного процесу. Але вироблені філософією історії принципи і засади можливості такої ролі зберігають свою значущість.
Основні терміни.
Філософія історії – напрямок у філософії, який досліджує фундаментальні закономірності історичного процесу у його всесвітньому масштабі та їх соціальні, політичні, економічні, культурні похідні.
Спрямованість історичного процесу – внутрішня логіка історії, яка відбувається через діалектичне сходження до реалізації тотожності сутності людини та сутності історії. Визначається у розв’язанні суперечностей матеріально-практичних та ідеально-теоретичних підстав предметно-практичної та культуротворчої діяльності людей.
Сенс історії – філософське поняття, яке визначає
Еволюція – поступові зміни в соціальному житті, в природі, їх які не торкаються зміни основ циклів, в яких вони відбуваються.
Революція – якісна зміна, переворот в соціальному житті, який забезпечує прогресивний розвиток.
Прогрес – направленість розвитку, якому притаманний рух від “нижчого” до “вищого”.
Регрес – “зворотній розвиток”, рух, який веде до деградації від “вищого” до “нижчого”.
“Історична особа” – філософське поняття, яке визначає таку характеристику особистості, сенс життя і практична діяльність якої направлені на розвиток історичного процесу.
