Глобалізація економіки і швидкість, із якою нині світом пересуваються люди, товари та інформація, із переваг можуть перетворитися на причини майбутніх глоб криз, які лише посилюватимуть негативні наслідки економічної кризи чи поширення епідемії у якійсь окремій країні на весь світ. Деякі вчені глибинною причиною глобальних криз вважають системні ефекти. Тому локальні зусилля їх подолання є безперспективними.
Глобальні кризи можна поділити на:
А) глобальні фінансово-економічні кризи;
Б) глобальні політичні кризи.
В) глобальна криза суспільства, показником якої є еколог. катастрофа, що наближається, вичерпування прир ресурсів, наркоманія та інші соц недуги +можливість генетичної катастрофи через недостатньо обгрунтовані маніпуляції з генним матеріалом, поширення СНІДу.
До передумов виникнення глобальних криз відносять:
1)зміни в балансі сил,
2) скорочення витрат на оборону,
3) внутрішня нестабільність та соціально-політичний неспокій.
Найважливішою причиною, що привела людство до глобальних протиріч, є нагромадження величезної виробничої потужності. Воно вплинуло на природу, сприяло виснаженню її ресурсів. З початку століття населення Землі зросло в 3 рази, а обсяг господарської діяльності - в 20. Перехід до постіндустріалізму змінив цільові настанови суспільного виробництва. Гонка за максимальною вигодою, перехід до інтенсивного розвитку виробництва супроводжувалися структурними кризами, нерівномірністю розвитку, ростом конфліктності. Цьому сприяв і стрибок у військовій справі, що поставив під погрозу самої людини як біологічної істоти.
Особливе місце в загостренні глобальних проблем займає науково-технічний прогрес. Масштаби його впливу на навколишнє середовище не мають подоби в історії розвитку людства. Природне середовище насичується не тільки відходами виробництва, але й зовсім новими речовинами виробничої діяльності, які не розкладаються під впливом природних процесів. Проблема забруднення навколишнього середовища й утилізації відходів (особливо радіоактивних) придбала планетарний характер. НТП сприяв виникненню й ряду інших проблем, що зачіпають інтереси всієї цивілізації: приборкання перегони озброєння, освоєння космосу й Світового океану.
Людська цивілізація та загалом уся Земна куля була свідком чотирьох глобальних криз розвитку, які протікали протягом значного періоду та мали неабиякий вплив на історичний розвиток людства. Так, першою кризою була соціо-біосферна (верхнепалеолітична), яка мала місце протягом 25 тис.-10 тис. рр. до Р. Х. Спричинена кліматичними умовами на той час та результатом глобальних перетворень у стані світового клімату, наслідком чого стала зміна траєкторії життя на планеті та кардинальні перетворення у кліматичних умовах планети.
Другою глобальною кризою у розвитку суспільства можна назвати цивілізаційну кризу або кризу античності, яка протікала протягом 4-6 ст. Причиною виникнення цієї кризи стала неспроможність нового світу забезпечити в подальшому аналогічний розвиток на засадах античності. Рабовласницький стрій ставав все менш актуальним та отримував все більший супротив із певних кіл населення, розвивались філософські вчення, які поступово розповсюджувались серед людей, почала займати впевнені позиції релігія християнства. Всі ці фактори викликали падіння Римської імперії, яка мала цивілізаційні масштаби впливу у світі. Після зміни цивілізаційного стану у світі почали з’являтись нові формації та нові території почали займати передові позиції, зникла правляча антична еліта.
Іншою кризою у світі була формаційна криза (криза феодалізму), яка протікала протягом 1453-1648 років. Загалом, причиню кризи була потреба зміни тогочасного суспільного устрою, як результат незадоволення своїм станом робітничого класу, який становив більшу частину населення того часу. В результаті чуми в Європі була у значній кількості скорочена кількість населення, незадоволені своїм становищем люди почали повставати проти феодалів. Правлячі кола, до яких входили феодали, зрозуміли, що проблеми не можуть бути вирішені без тотальних змін будови держави та суспільного строю. Так, заради збереження власної влади в певних межах, її частина передавалась одній людині в особі князів чи королів, тобто почали формуватися сучасні держави (Англія, Французька монархія) із певними обов’язками правлячих осіб. Тобто в результаті цієї кризи цивілізація не зникла, трансформувалась в іншу. А 90% феодальних сімей зберегли свої позиції та статки, перейшовши у капіталістичну систему.
Остання криза, яка має місце – це сучасна криза, перший етап якої проходив з 1873-1933 роки, а другий має місце із 2008 року і по сьогоднішній день. Передбачити розвиток цієї кризи зараз є досить складно. Результатом першого етапу сучасної кризи стала поява нових економічних течій та засадних понять сучасного економічного та державного устрою: інституційна система; система державних міжурядових органів; соціалістичні рухи; розвідка; міжкраїнові відносини; ТНК; монополії; валютні стандарти; економічні принципи регулювання. Другий етап сучасної кризи має такі результати на сьогоднішній день: більшість білого населення втрачає свого кількісну перевагу у світі із поширенням представників кольорового населення; держава деградує, втрачає власні кордони; зникає громадянське суспільство; зникає університет як здобуток епохи модерну у класичному його виразі (поява нових форм навчання, розповсюдження болонського процесу), правлячі еліти демонтують інститути, які їм заважають. У сучасній кризі появляються ознаки цивілізаційної кризи, тиск одних цивілізацій на інші. Зникає протестантська мораль, з’являється культ споживання, який приглушає протестантство. Також є певні ознаки соціо-біосферної та формаційної кризи у сучасній кризі, що є базою для розробки декількох ключових радикально відмінних сценаріїв розвитку сучасного суспільного устрою.
