Роль держави у охороні атмосферного повітря

У сучасних умовах, коли проблеми взаємодії людини і природи набувають значення загальнонаціональних пріоритетів, сформувалась і отримала своє конституційне закріплення відносно нова функція держави — екологічна, спрямована на гармонізацію відносин суспільства і природи, забезпечення оптимального врахування економічних та екологічних інтересів суспільства за безумовної першості екологічних. Стаття 16 Конституції України встановила, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи — катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави. Реалізація цієї функції держави здійснюється через управління природокористуванням і охороною довкілля, яке являє собою найважливішу складову частину соціального управління суспільством (22).

Складність і багатогранність управління в галузі екології зумовлені тим, що, з одного боку, слід враховувати об'єктивні, стихійні процеси самоуправління в природі, а з другого — необхідне цілеспрямоване управління довкіллям в інтересах суспільства. Об'єктом управління стають відносини в галузі суспільства і відносини в галузі природного середовища, які не збігаються із законами розвитку людства. Суспільство повинно визначати основні напрямки діяльності органів державного управління та громадських організацій у вирішенні завдань охорони довкілля і раціонального природокористування, розробляти і проводити відповідну систему заходів, спрямованих на реалізацію висунутих у галузі екологічного управління завдань, надати їм державно-правового забезпечення. Тому метою управління в галузі природокористування і охорони довкілля є: реалізація законодавства, контроль за дотриманням вимог екологічної безпеки, забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, досягнення узгодженості дій державних і громадських органів при проведенні екологічних заходів (ст. 16 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища України»).

Методом вирішення перелічених завдань управління є регулювання співвідношення екологічних та економічних інтересів суспільства при обов'язковому пріоритеті права людини на безпечне для життя і здоров'я довкілля, що закріплено ст. 50 Конституції України, та інших екологічних прав громадян (25).

Цілі та завдання управління природокористуванням досягаються виконанням державними та іншими органами ряду функцій, тобто видів діяльності, що необхідні для оптимальної організації раціонального використання та охорони природних об'єктів чи навколишнього середовища в цілому. Під функціями управління у сфері природокористування та охорони довкілля слід розуміти види діяльності державних органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та громадських організацій по забезпеченню організації раціонального використання природних ресурсів, їх відтворення та захисту і охорони навколишнього природного середовища.

Функції управління у сфері природокористування та охорони довкілля доцільно об'єднати в кілька окремих груп.

До групи організаційних функцій управління належать: облік природних ресурсів; екологічне планування; прогнозування використання природних ресурсів та охорони довкілля; просторово-територіальний устрій об'єктів природи.

Група попереджувально-охоронних функцій управління включає: спостереження (моніторинг) за використанням природних ресурсів та охороною довкілля; екологічну експертизу; екологічний контроль.

Інші функції управління — це інформування про стан навколишнього природного середовища; стандартизація і нормування у сфері природокористування і охорони довкілля; вирішення екологічних спорів (26).

Управління природокористуванням і охороною довкілля базується як на основних принципах державного управління в цілому (плановість, компетентність, законність, участь громадськості), так і на специфічних принципах, властивих природокористуванню в цілому (науковість, комплексність, платність спеціального природокористування та ін.). Ґрунтуючись на цих принципах, суб'єкти управління — державні органи, органи місцевого самоврядування та громадські об'єднання — повинні проводити діяльність, спрямовану на забезпечення ефективного використання природних ресурсів, охорону довкілля, екологічну безпеку.

Деякі нормативні акти містять пряме закріплення правоздатності природокористувачів з виробничого управління природним об'єктом, що використовується (ст. 12 Закону «Про природно-заповідний фонд України», ст. 29 Закону «Про охорону атмосферного повітря»).

Підтвердженням пріоритетності екологічних інтересів суспільства є встановлення в Україні Дня довкілля, який згідно з Указом Президента від 6 серпня 1998 року проводиться щороку в третю суботу квітня. Мета цього заходу полягає в здійсненні комплексу заходів, спрямованих на поліпшення стану довкілля, озеленення і благоустрій населених пунктів, очищення водних джерел та ін. (21).

 

Питання з охорони атмосферного повітря, що вирішуються на рівні органів місцевого самоврядування

Правова охорона міст та інших населених пунктів вимагають створення в них найбільш сприятливих умов для життя і здоров’я, праці і відпочинку населення.

Навколишнє середовище міст – це складний виробничий, природний і соціальний комплекс. Він включає в себе промисловість, транспорт, архітектурно-будівельні ансамблі, заклади науки, освіти, культури, жилі і комунально-побутові, міські угіддя, парки відпочинку, земельні зони.

Правова охорона міст та інших населених пунктів здійснюється на підставі загальних екологічних правових норм, спрямованих на охорону земель від ерозії, вод і атмосферного повітря від забруднення, лісів населених пунктів від пожеж, знищення, пошкодження, засмічення(21).

І так разом з тим,специфіка об’єкта охорони визначає і специфіку природоохоронних заходів, що притаманні лише охороні природного середовища населених пунктів.

До таких заходів відносяться:

1)еколого-вимогливе планування і забудова населених пунктів, їх благоустій;

2)забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення;

3)охорона атмосферного повітря в населених пунктах;

4)охорона зеленої рослинності міст та інших населених пунктів.

Планування і забудова населених пунктів, курортів ровинні передусім передбачати створення найбільш сприятливих умов для життя, а також для збереження і зміцнення здоров’я громадян.

При проектуванні, будівництва і реконструкції підприємств слід передбачати заходи щодо запобіганню забрудненню атмосферного повітря, водойм, підземних вод, зелених насаджень, грунтів (22).

З метою зменшення впливу промислових підприємств на навколишні середовища передбачено створення навколо них санітарно-захисних зон.

Залежно від характеру і масштабів шкідливих викидів підприємства поділені на 5 класів.

Підприємства 1 класу повинні мати санітарно-захисну зону у 1000м., 2 класу- 500м., 3 класу-300м., 4 класу-100м., 5 класу-55м.

Відповідну роль в охороні навколишнього природного середовища в містах та інших населених пунктах покликано відіграти законодавство про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення. Вона базується на засадах Конституції України, основах законодавства України по охороні здоров’я і складається з Закону України «Про забезпечення санітарно та епідемічного благополуччя населення», та інших актах законодавства та санітарних норм.

У статті 49 Конституції України записано: «Держава... забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя».

Закон України „Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” регулює суспільні відносини, які виникають у сфері забезпечення та та епідемічного благополуччя, визначає відповідні права і обов’язки державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян, встановлює порядок організації державної санітарно-епідемічної служби і здійснення державного санітарно-епідемічного нагляду в Україні (25).

Державну санітарно-епідемічну службу України очолює головний державний санітарний лікар України- перший заступник міністра охорони здоров’я України.

Державну санітарно-епідемічну службу в районі, місті, районі в місті очолює головний державний санітарний лікар відповідної адміністративної території.

Стаття 22 Закону України „Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” наголошує на вимогах, які виступають до жилих та виробничих приміщень, територій, засобів виробництва і технологій.

Також стан середовища в деякій мірі залежить від забезпечення раціональної безпеки.

Вирішенню цієї задачі присвячено ст. 23 Закону України „Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”. Відповідно з цією статтею підприємства, установи, організації, що виробляють, зберігають, транспортують, використовують радіоактивні речовини, здійснюють їх захоронення чи утилізацію, зобов’язанні дотримуватись норм радіаційної безпеки, відповідних санітарних правил, а також норм, установлених іншими актами законодавства, що містять вимоги радіаційної безпеки (26).

Відповідно з Лісовим Кодексом та лісовим законодавством у лісах населених пунктів допускається тільки рубки догляду, санітарні рубки, пов’язані з реконструкцією малоцінних молодняків, прокладанням пролісок, створення протипожежних розривів.

Для посилення контролю за охороною лісів населених пунктів і зелених насаджень приймаються спеціальні нормативні акти.

Наприклад, постанова Кабінету Міністрів України „Про такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної зеленим насадженням у межах міст та інших населених пунктів” від 8 квітня 1999р., яка визначає матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну зеленим насадженням.

Якщо порядок відшкодування шкоди спеціальним законодавством не регулюється, він визначається за загальними правилами, передбаченими ст.440 і 441 Цивільного Кодексу України (27).

Правову охорону слід вирішувати в більш широкому плані.

Планування, спрямовані на охорону навколишнього природного середовища у містах здійснюють міські Ради народних депутатів і їх виконавчі органи.

Також відповідну роботу проводять селищні та сільські Ради народних депутатів і їх виконавчі органи.

Повноваження місцевих Рад та їх виконавчих органів у сфері охорони навколишнього природного середовища визначені Законом України „Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997р. (26).

Місцеві Ради народних депутатів застосовують різні форми і методи. Ці місцеві Ради розробляють і приймають нормативні акти екологічного спрямування, контролюють виконання законодавчих актів, прийнятих вищестоящими органами, розглядають питання охорони навколишнього середовища на сесіях Рад.